Буденне та наукове розуміння поняття комунікація.

B нашій країні можна простежити за довідковою літ-рою, опуб. у 18ст серед довідковою500 іншомовних слів вперше зустріч. слово" К" -це переговори і повідомлення. В 19ст. в толковом словнику Даля-" К" -пути, дороги, способы святи разных мест. В радянські часи К не визнавалася, засуджув. як буржуазна наука; у словнику 1986р. " К" -це категорія ідеологіч. філософії. У сучасних енциклопедіях і словниках надається 2 значення " К": 1)шляхи сполучення; 2)спілкув-ня, передача інфо від однієї люд. до іншої. Незважаючи на наукові визначення К під ними ротипа зуміють таку Ком-ну діял-ть, що може бути визначено наступною схемою: 1учасник комуні кант(суб’єкт); 2уч. повідомлення(об’єкт); 3уч. реципієнт(суб’єкт). К має такі відмінні ознаки: а)у якості учасників К 2 суб’єкти, які можуть бути і особи, і групи, і сус-во. б)обов’язковим учасником К є об’єктом, який передається. в)К повинна бути доцільною, функціон-ю, мати певний смисл. Існує 4 типа К: а)матеріальна(транспортна); б)генетична(біологічна); в)суспільна(суспільна). Смислова К відбувається через людину. Тому смислова К –це рух смислів в соц. часі і просторі.

Слово " комунікація" походить від латинського " соmmunicatio", що означало " наділяти". " розділяти" чи " робити спільним". В Стародавньому Римі воно не було пов’язане зі здатністю людей спілкуватися за допомогою символів, чи з ідеєю порозуміння. Як і в латинській мові, в англійській – одне з основних значень " комунікації" передбачає наділення, що також може означати " участь", як у слові " соmmunicant" (той, хто причастився), - особа яка стала частиною священної спільності.

Буденне тлумачення комунікації, що сформувалося в наш час можна простежити за довідковою літературою. У першому словнику іншомовних слів " Лексикон вакабулам новым по алфавиту", який вийшов в Росії у ХVІІІ ст. за редакцією Петра І, серед 500 нових слів наводиться й " комунікація" у значенні " переговор", " сообщение". В " Толковом словаре живого великорусского языка" В. Даля (1881 р.) слово " комунікація" тлумачиться як " шляхи, дороги, засоби зв’язку місць". Саме в такому контексті використовував його М. Гоголь, який, одному із творів, писав: " Невський проспект є загальна комунікація Петербургу".

З початку ХХ ст. слово " комунікація" використовується в багатьох сферах людської діяльності. Поступово викристалізувалося сучасне розуміння терміну " цивілізація", яке в загальнокультурному контексті інтегрується в значеннях: а) передача чогось в просторі або шляхи сполучення, а також мережі підземного господарства; б) форми зв’язку – сигнального, електромагнітного, світлового, звукового або засобів – мови, письма телеграфу-телефону-факсу, креслень, книг, інструкцій і т. п.; в) міжособистісне спілкування, засноване на прагненні до взаєморозуміння або на простому взаємоінформуванні; в) масова комунікація як процес обміну інформацією через використання технічних засобів масової інформації (преса, електронні ЗМІ, кіно, Інтернет).

На сьогодні в світі існує понад 160 дефініцій поняття комунікації. Зростання інтересу до поняття та явища комунікації зумовлене " спалахом-вибухом" комунікації в ХХ ст. Термін " комунікація" використовується багатьма суспільними, біологічними, технічними науками. При цьому найчастіше використовується елементарна схема комунікації.

Елементарна схема вказує, що комунікація передбачає наявність не менше трьох учасників: суб’єкт, який передає повідомлення (комунікант) – об’єкт, що передається (повідомлення) – суб’єкт, який приймає повідомлення (реципієнт).

Отже, комунікація – це різновид взаємодії між суб’єктами, об’єднаними спільним об’єктом. Характерними рисами комунікації є наступні ознаки: а) в якості учасників комунікації виступають два суб’єкта, якими можуть бути: окрема людина або група людей, чи суспільство в цілому; б) обов’язковим має бути наявність об’єкта, що передається, який може мати матеріальну форму (книга, мова, жест, подарунок), або її не мати (почуття поваги, довіри, симпатії). Особлива форма комунікації – це спілкування людини з самим собою або автокомунікація (внутрішня мова, роздуми, спогади); в) комунікації властива доцільність або функціональність, тому маячіння – це не комунікаційний акт. Звідси випливає, що комунікація це опосередкована й доцільна взаємодія двох суб’ктів. Ця взаємодія може представляти собою рух матеріальних об’єктів в трьохмірному геометричному просторі та астрономічному часі або рух ідеальних об’єктів (смислів, образів) у багатовимірному віртуальному просторі та часі.

Розрізняють три багатовимірних хронотопа (просторово-часових координат). Перший, генетичний хронотоп, де відбувається рух біологічних образів та генетичних програм в біологічному часі й просторі. Другий – психічний, де існують смисли, засвоєні даною людиною, це сфера духовного життя, що формується життєдіяльністю людини. І, третій, соціальний хронотоп, де відбувається рух смислів в соціальному часі та просторі, тобто в певному людському суспільстві. Виходячи з цього можна виділити наступні типи комунікації: матеріальна (транспортна, енергетична), генетична (біологічна, видова), психічна (автокомунікація), соціальна (суспільна).

Таким чином, соціальна комунікація це рух смислів в соціальному часі та просторі.