Проблема смислу (або сенсу) була й залишається одним з ключових філософських питань в дискусіях між ідеалістами та матеріалістами.

Для того, щоб об’єкт ком-ції (повідомлення) був зрозумілий реципієнту необхідно правильно (адекватно) розшифрувати ту інформацію, яка надходить від комуніканта.

В цілеспрямованій, а не хаотичній соціальній комунікації комуніканти й реципієнти свідомо переслідують три мети:

1). пізнавальну – поширення (комунікант) або набуття (реципієнт) нових знань і вмінь;

2). спонукаючу – стимулювання інших людей до будь-яких дій або отримання необхідних стимулів;

3). експресивну - відображення або набуття певних переживань і емоцій.

Для досягнення цих цілей зміст комунікаційних повідомлень має включати: знання й вміння, стимули та емоції.

Саме ці продукти духовної діяльності людини ми й називаємо смислами. Коли йдеться про соціальну комунікацію, мається на увазі рух в соціальному просторі й часі знань, вмінь, стимулів і емоцій.

Для того, щоб почалась соціальна комунікація комунікант повинен упредметнити свої смисли, тобто втілити їх в зміст комунікаційного повідомлення. Комунікаційне повідомлення рухається в матеріальному просторі й часі, досягаючи свого реципієнта. Для того, щоб соціальна комунікація завершилася, реципієнту необхідно розпредметити смисловий зміст повідомлення, тобто зрозуміти його й включити зрозумілі смисли в свою психіку, а точніше – в індивідуальну пам’ять.

У соц. ком. існує три рівні ком. розуміння:

1. ком-не пізнання – реципієнт отримує нове для нього знання; комунікаційне розуміння зливається з пізнавальним й має місто комунікаційне пізнання;

2. ком-не сприймання – реципієнт, який отримав повідомлення не розуміє його глибинний зміст, а обмежується лише комунікаційним сприйманням (наприклад: текст байки зрозумілий, а її мораль не зрозуміла);

3. псевдокомунікація – реципієнт запам’ятовує, повторює, переписує окремі слова або речення, не розуміючи навіть поверхневого змісту повідомлення; тоді має місце псевдокомунікація, так як відсутній рух смислів, а є лише рух матеріальної оболонки знаків.

Комунікаційне пізнання – це творчий пізнавальний акт, бо реципієнт не тільки усвідомлює глибинний зміст повідомлення, але й оцінює його з точки зору власних естетичних переконань й прагматичної користі.

Проблему розуміння ускладнює й той факт, що воно часто супроводжується суб’ктивним тлумаченням реципієнта, який " приписує" повідомленню власні смисли, що створює ситуацію " суперрозуміння".

Отже, проблема комунікаційного пізнання, ще залишається відкритою, на відміну від проблеми комунікаційного сприймання. Навіть не усвідомлюючи глибинних мотивів комуніканта, реципієнт може підтримувати діалог з ним і навіть розуміти думку автора. Стосовно " псевдокомунікації", то вона - є буденним явищем в нашому житті й часто стає причиною багатьох непорозумінь і конфліктів.