Психологічні засоби переконання в публіцистиці.

Перконання – знання, пристрасть, коли люд ідентифік свою точку зору зі своїм внутр-м «Я». Компоненти: регіональн, емоційн, вольовий. Психол засоби перекон: хар-ка у публ тексті: 1. зв*язок тексту з актуальн суспільн потребами і інтересами. 2.Урахуван психол особл-й особистості. 3. Врахуван психол особливостей різн соціальн груп. 4.Врахуван спец хар-к аудиторії, пераметрами якої є рівень освіти, компетентн-ті, інф-ня. Прийоми (зловживан): -вживан слів, коли їх значення змін час від часу в певних ситуаціях; -вживан слів у незвич значеннях, введен нових термінів, нестандартн поєднання слів; -використан слів для позначен того, чого воно в принципі вираж не можуть; -невиправдан образність мовл-ня.

9. Ігри були і є постійними супутниками розвитку людства. На етапі археокультури гра використовувалася для соціалізації підростаючого покоління. В античні часи були поширені релігійні ігри. В середньовіччя були маскаради, карнавали, в период неокультури – масові ігри.

Ігри – це не тільки передача певних смислів, але будь-яка гра – творча комунікаційна дія. Будь-яка грає вільною діяльністю, гра не переслідує мету виробництва матеріальних цінностей, але вона і не безцільна. Метою гри є виграш, що може бути морально-емоційного, або матеріального характеру. Досягнення виграшу вимагає новаторських рішень. Тому гра – творча діяльність. Гра представляє собою непередбачене, але справедливе випробування сили, винахідливості, ерудиції гравців, тим самим задовольняє моральні та етичні потреби.

Таким чином, гра – це творче продуктивне спілкування незалежних суб’єктів, яке здійснюється в межах добровільно прийнятих правил і має етичну та естетичну привабливість. Гра – це духовне спілкування і завжди має комунікативну сторону та відноситься до комунікативної діяльності.

Псевдогра – гра, що втратила творчу складову, але зберегла комунікаційну складову, яка втілена в ігровій формі. Основна відмінність від гри полягає у:

51. Псевдо гра не має невимушеності;

52. Добровільності

53. Непередбачуваності.

Існують такі форми псевдо гри:

54. Трудова повинність, яка здійснюється під впливом зовнішнього примусу (обов’язок);

55. Ритуали:

а) Обрядові (не мають творчих новацій, вільних рухів, непередбачуваності, але зберігають емоційну привабливість, яскраву ігрову форму.

б) Повсякденні ритуали – етикет, стандартна форма спілкування людей. Грають велику роль у вихованні людини та сприяють соціалізації особистості.

10. Види полеміки. Полеміка і полемічність. Полемічні традиції

Публ полем умовно може бути поділена: 1. За спос вияву на: - пряму- передбачає вказівку конкретного опонента і аналіз його суджень. –непряма- без вказівки конкр опонента і полож. 2. За хар-ом:: - полем- конфронтація- гостра суперечка, яка не передбач пошуку спільн ріш. – товариська(імперативна)- пол однодумців в пошуках можлив ріш. 3. За ком-ими особлив: - діалогіч; - монологіч; Діалог – наявність 2 або більше учасн і має такі форми: інтерв*ю, бесіда(обмін думками між 2 спеціаліс), дискусії(публічне обговор пит шир аргументації), диспут(підбірка матер, що міст різні т. з. з одного пит) В монологіч пол з ауд-єю спілк лише авт, тут один ком-тор: -пол з ауд; - внутр авторс полеміка.

Полемічність – своєрідний стиль публ спілкування.

Полем виявл в тому, що автор обгрунт свою думку прагнучи перекон ауд –ю в своій правильності. Не обов*язк дискусія. Текст, який не має прийомів відкритої полеміки все одне постає в контексті певн полемічності. Полеміка є стилем переконуючого впливу, вона має публічний хар-ер і є імпульсом для формув певн перекон. Принц публ полеміки: 1.Ясність мети. 2. Концентрув на голов предм полеміки. 3. Точність і однозначн понять і термінів. 4. Впевненість і послідовн. 5. Чесність у використ прийомів полеміки.