Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Історія України






Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Полтавський будівельний технікум транспортного будівництва

 

 

Історія України

 

Посібник для самостійної роботи студентів

вищих навчальних закладів

І-ІІ рівнів акредитації

 

 

Полтава-2011

 

 

“Історія України”

 

Посібник для самостійної роботи

студентів вищих навчальних закладів

І-ІІ рівнів акредитації

 

 

Укладач: О.В.Сидоренко – викладач вищої категорії

 

 

Відповідальний за випуск О.М.Коліса

 

 

Рецензент: В.Я.Ревегук – доцент, кандидат історичних наук

 

 

Затверджено на засіданні методичної ради

Протокол №

 

Редактор: О.М.Коліса

Коректор: В.Г.Васецька

 

 

Загальні рекомендації для самостійної роботи студентів

 

Самостійна робота студентів – одна з основних форм навчального процесу в сучасній вищій школі, головний засіб опанування програмного матеріалу і практичних умінь. У структурі навчального процесу вона здійснюється з одного боку, поза межами аудиторних занять, коли студент індивідуально оволодіває знаннями. З іншого боку, самостійна робота – це систематична, цілеспрямована праця студента, що здійснюється під час аудиторних занять, на яких він слухає, засвоює, конспектує лекції, бере участь у семінарських заняттях тощо. Сьогодні, у зв’язку з упровадженням сучасних технологій навчання, відбувається активна переорієнтація зі звичайного інформування студентів, запам’ятовування ними значного обсягу інформації на всебічний розвиток особистості, самостійне здобуття знань, набуття певного досвіду індивідуальної науково – творчої роботи тощо. Самостійна робота студентів дає можливість реалізувати найголовніші завдання індивідуальної роботи при вивченні історії України – добитися міцного засвоєння студентами програмного матеріалу, глибокого знання історичних джерел, уміння знаходити відповідну літературу, виділяти головне, порівнювати, робити правильні висновки і узагальнення, формувати власний погляд на проблему.

Для того щоб опанувати курс “Історія України”, скласти залік та іспит, студент повинен оволодіти методикою індивідуальної роботи, тобто навчитися самостійно вирішувати чимало питань, які постають перед ним. Правильна організація самостійної роботи дає можливість розширити і систематизувати свої знання, вчить раціонально використовувати вільний час, самостійно контролювати й оцінювати індивідуальну працю, підвищує ефективність засвоєння знань. Працюючи вдома чи в бібліотеці, студент вчиться стежити за науковою інформацією, останніми досягненнями історичної науки, опановує ефективні індивідуальні прийоми пізнання, що дають змогу з найменшими витратами сил і часу отримувати знання з різних джерел тощо.

Процес, спрямований на вивчення історії України, передбачає різні форми самостійної роботи (конспектування, опрацювання та засвоєння лекційного матеріалу, роботу з документальними та історичними джерелами та літературою, індивідуальне написання реферату, підготовки тематичної папки та семінарського заняття, заліку, іспиту тощо).

Основою самостійної роботи студентів при вивченні історії України є систематичне вивчення джерел і літератури. Для студента – першокурсника пошук необхідних джерел і літератури може стати серйозною проблемою. Тому варто звернутися за допомогою до бібліотекаря, який допоможе виявити необхідну довідкову літературу, бібліографічні показники, засвоїти принцип роботи з бібліотечним каталогом тощо. Надалі студент повинен прагнути самостійно відшуковувати необхідні джерела і літературу. В цьому допоможуть наступні поради:

1. Щоб знайти потрібну книгу, студент повинен уміти користуватись каталогами. Вони становлять перелік літератури, яка зберігається в бібліотеці. Каталог складається з карток, які містять основну інформацію про те чи інше джерело.

2. Студент повинен знати, що в бібліотеці є різні каталоги: алфавітний і систематичний каталог книг, алфавітний каталог періодичних видань, алфавітний каталог авторефератів і дисертацій, алфавітний каталог літератури, виданої іноземними мовами. В алфавітних каталогах картки розміщені в алфавітному і водночас-зворотно хронологічному порядку прізвищ авторів чи заголовків книг. До них слід звертатися, коли студент знає прізвище та імя автора чи назву книги. Необхідно враховувати, що на перше місце ставиться картка з описом останнього переробленого, доповненого видання, а далі – всі попередні.

3. У систематичному каталозі картки розміщені відповідно до їх змісту, тобто за галузями знань. Такий каталог складається за певною схемою, з якою студенту варто ознайомитися; щоб прискорити пошуки необхідної літератури. У систематичному каталозі картки розміщені відповідно до їх змісту, тобто за галузями знань.

4. Після того, як інформація про необхідні книги знайдена, студент повинен чітко й розбірливо заповнити “Вимогу – розписку”: вказати номер бібліографічного квитка, дату, власне прізвище, шифр книги, прізвище її автора, назву, рік і місце видання, необхідний том (чи номер, якщо це журнал).

Під час самостійної роботи відбувається не лише пізнання історичного змісту джерела, а й водночас його аналіз, оцінка і засвоєння. Тому студент повинен не обмежуватися лише поверховим ознайомленням, переглядом тексту документа, виписуванням кількох цитат, а прагнути детально й досконало його вивчити. Неточно прочитаний або тенденційно опрацьований документ може стати джерелом неправильної інтерпретації.

У процесі формування самостійних умінь і навиків студент має бути залучений до такої діяльності, у ході якої читання текстів з історії України буде спрямоване на розуміння смислу прочитаного й разом із тим на стимулювання пізнавальної активності та мотивації навчання, тобто усвідомлення студентом себе суб’єктом навчання. За таких умов студент буде не лише читати необхідну літературу, а й використовуватиме її як джерело знань. Щоб успішно справитися з цим завданням, студент повинен оволодіти відповідною методикою самостійної роботи.

Творча робота з книгою передбачає, по-перше, оволодіння методикою читання, по-друге, вміння аналізувати текст і записувати його. Головними видами читання є попереднє – загальне ознайомлення з книгою; повне читання тексту з метою засвоєння основних ідей та логіки змісту книги; повторне читання (якщо повне читання було недостатнім); часткове читання з метою вивчення додаткової літератури.

Одним із шляхів запам’ятовування та засвоєння матеріалу є ведення записів прочитаного. Основні форми записів – план, виписки, тези, анотація, резюме, конспект та інше.

План – це перелік основних питань, які розглядаються в книзі, посібнику чи статті. Він розкриває логіку автора, сприяє кращій орієнтації у змісті праці. Є два способи складання плану: перший – під час самого читання, другий – після ознайомлення з текстом. Складність цієї роботи полягає в тому, що студенту необхідно зясувати для себе побудову тексту, хід думок його автора, після чого викласти зміст роботи чітко й лаконічно. План може бути простим (коротким) і складним (розгорнутим). Відмінність останнього полягає в тому, що він містить не тільки перелік питань, а й розкриває основні ідеї праці, може включати окремі цитати.

Іншою формою записів є виписки. Це або дослівне відтворення в зошиті найважливіших місць праці, характерних фактів, дат, або стисле їх викладення. Перевага виписок полягає в точності відтворення тексту, зручності в користуванні записами при подальшій самостійній роботі, у накопиченні фактичного матеріалу та узагальнень. Виписки корисні для повторення, для швидкої мобілізації своїх знань, коли в короткий термін необхідно згадати вивчений матеріал. Виділяючи з тексту найголовніше, виписки допомагають його краще зрозуміти. Без виписок важко обійтися при підготовці усього виступу, письмової роботи. Робити виписки можна як у процесі, так і після закінчення читання.

Значно складнішою і більш повною формою запису є тези (твердження) – стисле викладання основних положень прочитаної праці чи книги, за допомогою якого передається основний зміст. Тези складаються після ґрунтовного вивчення та глибокого осмислення змісту книги. Розрізняють тези прості, коли записується якась думка, і складні, коли додатково робиться коротке обґрунтування, аргументація цієї думки. На відміну від плану, тези розкривають зміст тексту, причому робиться це у формі ствердження чи заперечення. За змістом тези нагадують конспект, хоч останній має більш описовий характер і його положення менш категоричні ніж у тез.

Наступною формою запису є анотація – стисле узагальнення змісту роботи. Нею зручно користуватися, коли студент, учень планує повернутися до тієї чи іншої праці, а на цьому етапі обмежується її короткою характеристикою. Щоб скласти анотацію, необхідно спочатку повністю прочитати й осмислити роботу.

До анотації дуже наближене резюме – запис, який є короткою оцінкою прочитаної праці. Різниця між ними полягає в тому, що анотація стисло характеризує працю в цілому, а резюме зосереджує увагу на її висновках, головних підсумках.

Однак найдосконалішою формою запису є конспект. Слід знати, що конспектування книги має свої особливості. Потрібно врахувати, що складаючи конспект відповідно до змісту книги, необхідно зберігати усі її основні думки та положення. Зміст повинен бути логічним і цілісним, щоб усі його частини подавались в певній послідовності, повязувались і узгоджувались між собою.

Знання методичних порад по виконанню самостійної роботи допоможе студентові, учневі, опрацювати також завдання даного посібника з предмета “Історія України”.

 

Зміст

1. Вступ. Предмет “Історія України” та його призначення. 10






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.