Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






В Українській Літературній Казці 70-Х Років ХХ Століття






Метою даної статті є дослідити реалізацію народної міфопоетичної свідомості в українській літературній казці 70-х років ХХ століття на прикладі повісті-казки Петра Козланюка «Мандрівники»; подати ґенезу наукового обґрунтування понять «міф», «символ», «архетип»; пояснити роль символів, міфологем, архетипів у казці Петра Козланюка «Мандрівники».

Міфологія, як об’єкт дослідження, зацікавила людство в часи протистояння християнської теології й міфічного знання. Філолог з німецького міста Геттінген Гайне сприяв відродженню міфу, довівши, що міф дає можливість пізнати релігію. Він заснував «міфічну школу», яка «у міфічному мовленні…вбачає мову дитинства роду людського, яка передує ще всьому поетичному і, найперше, всякому письмовому способу мовлення»[4, 111]. Г.-Г. Гадамер констатує швидкий розвиток науки про міф у французькому структуралізмі, психоаналізі З. Фройда, К. Юнга, зауважуючи, що «Леві-Строссу і його друзям вдалось немовби сконструювати генеративну граматику міфічної свідомості. Вона дозволяє в міфічному передаванні знаходити константи й закономірності, які по той бік усієї довільності вистоюють як і в історичних змінах, так і перед винахідливістю фантазії, мов непорушні закони. То була також неочікувана можливість раціоналізації міфічної туманності, як і та, що в нашому сторіччі була розкрита психологією підсвідомого. В аналізі міфічної свідомості Фройдом стають також видимими приголомшливі закономірності в передісторії душі, подібним чином діють архетипи, які К. Юнг розгледів як константи за мріями нашого підсвідомого»[4, 118].

Середньовіччя християнська ідеологія тимчасово отримала перевагу, але Просвітництво дало новий поштовх до відродження первісних вірувань. Як зауважив Н. Фрай: «Міфологія проектує себе в якості теології: це означає, що міфопоетичний автор, виходячи з прийняття певної кількості міфів в якості «правдоподібних», створює свою поетичну структуру відповідно з ними»[5, 261]. Невмирущість давніх вірувань пояснюється тим, що міф відповідає глибинній сутності народу: його менталітету, звичаям, мові, географічному розташуванню. Еволюція літературного процесу, суспільно-економічні фактори й зміни у свідомості людей призвели до симбіозу міфології й художньої літератури, що було зумовлено ґрунтуванням творів на традиціях фольклору. Незаперечним є факт існування між міфологією й літературою неоднозначних, діалектично-суперечливих зв’язків, здатних набирати різного сенсу залежно від конкретних умов, тобто, зрештою, залежно від історії як процесу суспільного й духовного розвитку людства.

В одному скіфському міфі є згадка про наших міфічних предків: Маная і його дружину Казку. За міфом саме вона навчила людей мови й відкрила таємниці буття. Саме тому казки користуються більшою популярністю серед людей. З казок отримуємо уявлення про характер народу, його світогляд, моральні устої.

З приходом до влади на початку ХХ століття в колишній Російській імперії комуністів наступ почався передусім на твори фольклору, особливо казки, які нібито шкідливо впливали на психіку дитини. О. Білецький намагався захистити казку, наголошуючи на її великій виховній функції, але його докази не були почуті. Це призвело то так званої «історичної хвороби», звикання до мислення за іншою шкалою цінностей. Обстоюючи важливість для розвитку людства міфів і казок, Гадамер наголошував: «Міфи і казки вивчають заради змісту, тобто заради мудрості, закладеної в міфах і казках. …Культура може розвиватися тільки в обведеному міфами виднокрузі»[4, 102].

У казках подавалася закодована інформація про світ і його виникнення. Через давність міфів і казок, просіювання матеріалу великою кількістю інформаторів образи казок перетворилися на коди, що в літературознавстві отримали визначення праобразів або архетипів. «Праобраз, або архетип, є фігура – чи то демона, людини або події, — яка повторюється протягом історії скрізь де вільно діє творча фантазія. Відповідно ми маємо в першу чергу міфологічну фігуру. Детальніше дослідивши ці образи, ми помітимо, що певною мірою вони є сформульованим підсумком великого типового досвіду незліченної кількості предків: це, так би мовити, психічний залишок незліченних переживань одного й того ж типу….До речі, міфологічні образи самі по собі є складними продуктами творчої фантазії, вони важко піддаються перекладу мовою понять…»[5, 229]. Підготовлений належно реципієнт сприйме і розшифрує закодовану інформацію. Цим пояснюється виникнення жанру літературної казки, що базувалася на законах народної казки, але несла в собі переосмислені проблеми сучасності. «…письменники… брали від казки форму: з одного боку, для вираження власного світобачення, а з другого, для наслідування її сатиричного досвіду»[10, 51].

Міфологеми, архетипи у казках покликані зберегти генофонд нації, доносячи до нащадків досвід минулих поколінь. Своєрідність закодованої інформації полягає в багатозначності трактувань змісту, що надає творові символічного значення. Але «…різноманітність смислів не виникає від релятивістського погляду на людську мораль і не свідчить про схильність суспільства до помилок; вона свідчить про нахил твору до відкритості; твір одночасно має в собі кілька значень через свою будову, а не через неповноцінність тих людей, які його читають. Саме в цьому й полягає його символічність: символ – це не образ, це сама множинність смислів»[5, 370]. Література становить собою безперервний процес переосмислення праобразів, архетипів, символів.

Для українського народу є характерним анімістичний світогляд, що відбилося у творах фольклору. Через тваринні, рослинні символи передавалися погляди і переконання, думки й почуття. «По цьому людина стала все своє довкільне уособлювати, очоловічувати, віра ставала антропоморфічною (гр. antropos – людина). Оці три елементи: аніматизм – оживлення, анімізм – одухотворення й антропоморфізм — очоловічення, — становлять основу давнішнього дохристиянського вірування, це бачимо в усьому житті і в усіх віруваннях давньої людини, бо все: сонце, зорі, місяць, вогонь, вода, рослини, звірини, каміння, дерева, вітер, зілля й т. ін., – усе це живе, має свою душу, чоловіковидне»[6, 14]. Український бестіарій є доволі різноманітним й оригінальним. В авторській казці символічні образи фольклору зазнали несподіваних трансформацій, бо, «виступають репрезентантами неповторного суспільного і культурного світогляду людини у конкретні історичні епохи»[9, 11].

 

Ще у “Велесовій книзі” невідомий автор, розповідаючи про уявлення давніх слов'ян, описав, що наші пращури уявно ділили світ на Яв, Нав та Прав - три складові, що разом створюють колообіг життя.

Уже в XX столітті науковці довели, що світ існує у чотирьох вимірах, але ні про один ми не маємо повної, точної інформації. У сучасній фізиці можливість існування паралельних світів представлена теорією струн, яка визнає існування Всесвіту в 11 вимірах. За підрахунками фізиків-теоретиків, що підтримують дану теорію, кількість паралельних світів може наближатися до нескінченності.

Тож, якщо інші світи існують, чому в них не можуть існувати істоти, яких ми називаємо нечистою силою?

Як бачимо, потойбічний світ - цікава та актуальна тема, у якій можна дати простір фантазії, проявити свою уяву в повній мірі. Серед письменників, які зверталися у своїх творах до нечистої сили, був і Василь Королів-Старий.

У збірці “Нечиста сила” письменник ставить перед собою благородне завдання: повернута жителям потойбіччя добре ім'я. Саме тому, на мою думку, нечиста сила у В.Короліва-Старого названа невидимою силою. Він прагне показати традиційно злі образи веселими, добрими, трохи зворушливими. Тим самим автор розширює кордони знань про світ людей і світ міфічних істот. Спробуємо співставити образи невидимої сили, зображеної у казках В.Короліва-Старого, із персонажами українських переказів та легенд, довести, що усна народна творчість є невичерпним джерелом ідей дляписьменників, а також показати, що уявлення українців про потойбічне - це джерело мудрості, яке допомагає людині знати світ в усіх його проявах. Насправді, страх перед нечистю, перед потойбічним світом закладений у нас десь на генетичному рівні. Ми звикли думати про них погано, оскільки нас так привчили. В.Королів-Старий написав фантастичні казки про невідому силу, прагнучи змінити перш за все уявлення дітей про нашу, українську нечисть, яка, на думку автора, «часто буває далеко менш небезпечною, ніж деякі інші «сили», яких, на жаль, не зовуть «нечистими».

До Короліва-Старого таких героїв в українській літературі не було. Автор боронить нечисту силу, оскільки вважає, що освічені люди не вірять у чортівню.

Вся невидима сила світу вважає людей, за В.Королівом-Старим, незрячими істотами, бо ті не бачать очевидних речей. Всі лихі справи у світі коять самі люди через жадібність, підступність, при цьому винними намагаються зробити чортів, відьом, хух, потерчат. У казці В.Короліва-Старого невидима сила всього світу називає українського Вія батьком, підкоряється йому. I ми мимохіть пригадуємо час, коли Україна була однією з найбільш освічених держав, коли запорозькі козаки були гордістю не тільки нашого народу.

Саме тому всесвітні збори відбуваються на Лисій горі під Києвом. Письменник прагне змінити психологію українця, сказавши нову правду про істот, які надзвичайно різко з'являються перед людиною, але з часів язичництва незримо живуть поруч, як окремий світ. Для цього на зліт з'являється чоловік, вбраний у панську одежу, але в селянську білизну. «Має вишивану сорочку з жовто-синьою стьожкою» (жовто-сині кольори на чоловічих сорочках - національна символіка України). Його приносить Хапун. Він відносить бідних євреїв до Єврейського Королівства, але цього разу він помилився і вихопив із натовпу українського письменника, людину вельми освічену. Той, як і будь-який представник газети, мріє потрапити в якусь дивну пригоду, щоб поділитися зчитачами сенсацією.

У казці «Нечиста сила» зліт на Лисій горі відбувається у тисяча дев'ятсотбідувадцятому році (на мою думку, 1917, оскільки після революції письменникперебуває за межами України - у Чехословаччині, бо не погодився з політикоюбільшовизму). Письменник, якого приніс Хапун, пробуде у чортів 3 роки - до тисяча дев'ятсот кувернадцятого (тобто 1920 рік третього повернення більшовизму до України), коли люди «почнуть робити такі діла, на які б ніколи не наважився найперший чорт». У цій казці мене найбільше вразили слова Вія: «Не можна без сліз чути, як люди раз у раз повторюють, що нас «не було, нема і не буде». Прислухайтесь - це ж фраза міністра Валуєва про українську мову!

 

Безумовно, казки В.Короліва-Старого, призначені для дітей, настільки ж актуальні і для дорослих українців XXI ст., які інколи чинять гірше, ніж міфічні істоти, на яких ми звикли скидати відповідальність за наші невдачі, бо сприймають

«невидиму силу» в основному як зло, думаючи, що саме через неї трапляються негаразди.

Українцям відомі розповіді як про добру, так і про злу невидиму силу. Люди впевнені, що в кожній хаті живе домовик – малий божок, що охороняє дім від злих та береже домашній вогонь. Сучасні домовики селяться у духових шафах, за батареями та під диваном у вітальні. Через це необхідно постійно слідкувати за чистотою в будинку.

Полюбляє домовик і розіграші. Інколи серед ночі він може голосно закричати, покликати господаря й навіть поштовхати того в боки.

Як бачимо, сучасні повір'я українців не дуже відрізняються від уявлень
їхніх предків про потойбічний світ: ті ж самі русалки, потерчата, чорти, відьми,
вовкулаки и домовики.

На старих цвинтарях, за розповідями старих людей живуть потерчата. Інколи вночі вони виходять подихати свіжим повітрям і запалюють свої каганці, щоб освітити шлях. Мабуть, ви б дуже злякалися, побачивши посеред ночі на цвинтарі зелені вогники, що ворушаться, але, на щастя, мало кому приходить в голову ідея поспостерігати за кладовищем під місячним сяйвом.

 

У казці «Потерчата» В.Короліва-Старого малі створіння зображені добрими, відданими істотами, ладними допомогти незнайомій людині. За сюжетом, потерчата намагались провести нетверезого дяка болотом додому, але той лише злякався нечистої сили та пішов у протилежному напрямі. Усі спроби зупинити чоловіка, починаючи від підсвічування шляху і завершуючи затулянням дороги, на жаль, завершувалися невдачею. Врятувати дяка вдалося лише домовику, що перетворився на стару вербу и протягнув тому віти.

Бачимо, що образи потерчат з українських повір’їв та казки Короліва-Старого майже однакові, не враховуючи намірів, із якими вони запалюють свої каганці у болоті.

В.Короліва-Старого чорти і навіть Вій добрі, розумні й мудрі, то народні перекази змальовують їх злими, підступними, хитрими. Подейкують, що чорти здатні на усе, аби лише творити зло. Пакості вони роблять із того дня, як з'явилися на світ. Та герої В.Короліва-Старого абсолютно несхожі на описаних істот. Його Вій - чортів дід, одягнений у кирею, обшиту золотим галуном, у нього сиві довгі вуса, а в руці він тримає сяючу вогнями булаву - символ гетьманської влади. Дехто, можливо, розцінить це як святотатство, наругу над національними святинями: чорт - гетьман! Оце фантазія. Але Вій у творі - добрий сильний і могутній. Коли він говорить, чутно «як дихає трава, шепотять пелюстки квіток, як витікають з них пахощі». Йому прислуговують молодічорти-осавули, «вбрані в блискучі козацькі шати». На перший погляд (враховуючи традиційні уявлення про нечисть), це все виглядає не просто смішно, а навість карикатурно, більше схоже на фарс. Українцю, який виріс на розповідях про славних гетьманів, дивно читати про Вія та його помічників, вбраних у козацький одяг.

Герої письменника не тільки позбавлені елементів зла та ворожості, а й мають зовсім інший вигляд. Образи, створені Королівом-Старим, відрізняються від образів, створених народною уявою. Сам письменник назвав це помилкою, але ця «помилка» письменника - насправді геніальний витвір, адже з часів гоголівських «Вечорів на хуторі поблизу Диканьки», де чорти і відьма Солоха змальовані з доброзичливим гумором, щирістю й теплотою, українці не читали й не чули нічого подібного.

Отже, своїми казками В.Королів-Старий спростовує думку про те, що нечисть є лише ініціатором чвар між людьми, причиною їхнього лиха. Втім, письменник не стверджує, що нечиста сила завжди добра до людства, а запевнює, що його персонажі мають відчуття справедливості й вчиняють за людськими законами моралі.

Творчість В.Короліва-Старого, допомогає дітям краще розуміти світ людини й потойбічний світ, у якому живуть та діють персонажі, створені народною уявою кілька тисячоліть тому, допомагає краще засвоїти національно-фольклорну стихію.

Літературна казка – це синкретичний жанр, що поєднує в собі елементи

фольклорної чарівної казки з авторським їх опрацюванням, трансформацією,

пародіюванням, а також з принесенням у твір літературного матеріалу, побудови

його за літературними законами.

Літературний процес ХХ століття відзначається складністю, різноманітністю,

суперечливістю, інноваційністю. Це стосується творів усіх, без винятку, жанрів.

Зокрема, українська літературна казка XIX-ХХ століття привертала увагу дослідників

найчастіше з погляду її взаємозв'язку з казкою народної. У роботах І.Лупанової,

Р.Волкова, В.Анікіна, Р.Поддубной, Т.Леонової, Т.Зуєвій, Л.Брауде, Н.Тихолоз й ін.

розглядаються закономірності й особливості розвитку літературної казки у творчості

окремих письменників. Панування модернізму зумовило художні пошуки митців,

міфологізацію літературної казки, яка у другій половині ХІХ–початку ХХ століття

зазнала значних трансформацій: оновлення змісту, образів, художніх засобів.

Унікальність ситуації межі століть полягає в прагненні віднайти нове філософське,

естетичне підґрунтя, визначити нові творчі орієнтири, дистанціюватися від

традиційних для реалістичної літератури тем, проблем, образів. Джерелом творів,

художніх засобів, образів для письменників часто виступала усна народна творчість.

Не стали винятком й авторські казки, що базувалися на традиціях народних казок,

носіїв закодованої інформації про світ і його виникнення, етику й естетику. Казки

виникають на основі міфів, що зумовлює їх спорідненість, але практичне

застосування цих творів різне: міф має сакральну функцію, казка – виховну,

розважальну.

 

Соками усної народної творчості живилася писемність. На її основі створювалися історія і література, зокрема староукраїнські літописи (Густинський, Грабянки, Величка, Самовидця, Острозький, Львівський та ін.), на її грунті будувалася діяльність братських шкіл, Києво-Могилянської академії. Із цього погляду таємниці народної творчості необхідно особливо добре знати філологам та історикам. Без цього немислиме розуміння як давньоукраїнської історії та культури, так і витоків творчості І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Т. Шевченка, Лесі Українки, Марка Вовчка, І. Франка, ряду сучасних письменників. Зв'язок їх зі творчістю народу — неминучий. Цей зв'язок розуміли видатні письменники кожної епохи, а найбільше ті, що черпали в народній творчості не лише творчу снагу, а й сюжети та образи, художні засоби.

 

 

Для польського та українського поетів є характерним “вживлення” у художню канву своїх творів образів слов'янської міфології, фольклорних сюжетів. І відбувається таке звернення до предковічних джерел не лише в художньо-естетичному плані, а й на формальному рівні мови. Якщо баладна форма є домінантною для поезії Лесьмяна, то для поезії Свідзінського більш характерними є модерні форми. Однак слід підкреслити, що впровадження новаційних елементів у творчості українського поета відбувається в контексті давніх лінгвістичних та формальних структур, не менш цікавими є його цикли балад, вірші-казки. Відразу хотілося б закцентувати увагу на тому, що питання мовного контексту є досить складним, оскільки чимало суперечностей виникає не лише в процесі зіставлення двох культур, але й у межах певного національного простору. Отже, перейдемо до аналізу архітектоніки творів польського та українського поетів.

 

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.