Типологія книги

3.1 Типологія книги як книгознавча проблема

3.2 Типологія книги і стандартизація видавничої термінології 3.2.1ДСТУ ЗО 17-95 Видання. Основні види:

Терміни та визначення

3.2.2 ДСТУ ЗО 18-95 Видання. Поліграфічне виконання:

Терміни та визначення

3.1 Типологія книги як книгознавча проблема

Типологія в широкому (філософському) розумінні тлумачиться як метод наукового пізнання, в основі якого лежить розчлену­вання систем об'єктів і їх групування за допомогою узагальненої, ідеалізованої моделі або типу.

Проблеми типології виникають в усіх науках, які мають спра­ву з вкрай різнорідними за складом множиною об'єктів (як пра­вило, дискретних) і вирішують завдання впорядкованого опису і пояснення цих множин.

Типологія спирається на виявлення єдності (схожості) і відмінностей об'єктів, що вивчаються, на пошук надійних засобів їх ідентифікації, а в своїй теоретично розвиненій формі намагаєть­ся відобразити будову системи, що вивчається, виявити її зако­номірності, які дозволяють передбачити існування невідомих поки об'єктів.

За способом побудови розрізняють емпіричні і теоретичні ти­пології. В основі першої лежить кількісна обробка і узагальнення експериментальних даних, фіксація сталих ознак схожості і відмінностей, які знаходять індуктивним шляхом, систематиза­ція та інтерпретація отриманого матеріалу.

Теоретична типологія передбачає побудову ідеальної моделі об'єкта, узагальнене відбиття ознак, фіксацію принципів таксо-54

Тема 3. Типологія книги

помічного опису множини предметів, які вивчаються, (наприк-Мд, принцип гомологічної схожості в систематиці тварин, прин­цип симетрії в фізиці елементарних частин і т. д.).

Теоретична типологія спирається звичайно на розуміння об'єкта як системи, що пов'язано з виокремленням системоут-иорюючих зв'язків, з побудовою уявлення про структурні рівні Об'єкта; така типологія служить одним із головних засобів пояс­нення об'єкта і створення його теорії.

Немає сумніву, що більшість з вищенаведеного безпосередньо стосується й книгознавства, комплексної наукової дисципліни про книгу і книжкову справу, яке має справу з множиною дійсно різнорідних за складом об'єктів (не випадково ж „комплексна") і їх науково обґрунтоване впорядкування, опис і пояснення є її першочерговим завданням.

Полягає воно в необхідності привести постійно зростаючу масу розрізнених і різноманітних за змістом, цільовим і читацьким призначенням, художньо-поліграфічним виконанням та іншими ознаками видань в більш-менш чітку і зрозумілу систему.

Розробка такої типології має першочергове значення для фор­мування наукових основ управління книжковою справою, ефек­тивної організації книговидання, вивчення, обліку, зберігання, розповсюдження та використання книги в суспільстві. Інакше кажучи, книжковий масив і потік мають бути прогнозованими і, певною мірою, керованими, для чого вони мають бути структу-рованими, приведеними в певну систему. Тобто, за певними оз­наками єдності й відмінності згрупованими і систематизовани­ми. Без цього видавничий процес не може бути зрозумілим, тим більше —керованим.

Для успішного вирішення цього завдання необхідно з'ясувати питання: чи є типологія книги одним із розділів книгознавства і її об'єктом є книга в цілому та її різновиди, а предметом - по­рівняльний аналіз різних категорій книги, їх групування і систе­матизація, чи вона обсягом і методами своїх завдань виходить за ці межі і, природно, матиме інші об'єкт і предмет дослідження.

За традиційним поглядом до останнього часу вважалось що, як стверджував відомий фахівець І.Г. Моргенштерн, типологія книги є „знання категорій книги, їх видоутворюючих властиво­стей і логічного співвідношення різних категорій книги, що виді­ляються за ознаками призначення та форми". Інакше кажучи, ти-

Низовий М.А. Вступ до книгознавства

пологія книги вважалася, хай надзвичайно важливим, однак од­ним із основних розділів книгознавства.

Проте з кінця минулого століття почалась утверджуватися думка, що поняття „типологія книги" значно ширше й охоплює всю проблематику книги і книжкової справи в цілому. Головним виразником такого погляду став проф. Московського універси­тету друку О.А. Гречихін. За його твердженням об'єктом „бібліо-типології" є „вся різноманітність книги, книжкової справи та книгознавства", а предметом - систематизація будь-яких книго­знавчих об'єктів, процесів, понять, методів і т. д.".

Таке твердження можна розуміти або як свідоцтво того, що типологія книги у її традиційному розумінні виконала свою місію, або ж, навпаки, була і залишається головною проблемою книго­знавства.

Більш толерантну і виважену позицію у цьому питанні займає більшість фахівців, зокрема, відомий український бібліогра-фознавець і книгознавець Г.М. Швецова-Водка. У своєму на­вчальному посібнику „Типологія книги" вона зазначає, що в пи­танні про роль і місце типології книги, в основному, залишається на „традиційних" позиціях, розглядаючи типологію книги „як знання про способи, процеси і результати типологічного групу­вання книг (літератури, творів друку, видань і т. д.)", однак вра­ховує і наукові дослідження другого напряму. Зокрема, праці О.А.Гречихіна, що пов'язані з визначенням типологічної харак­теристики книги (2).

Поділяючи такий погляд на сучасне бачення проблем типо­логії книги, розглянемо найбільш важливі її проблеми і перспек­тиви.

В типології книги застосовуються різні шляхи і методи, на-прями та аспекти. Головними серед них є визначення основних способів і категорій типологічного пізнання книги та основних категорій книги.

Для типологічного пізнання книги найчастіше, як відомо, за­стосовуються методи класифікації, систематизації і типізації (ти-пологізації). Термін „типізація" Г.М. Швецова-Водка пропонує вживати у значенні приведення творів, документів, видань до визначених теорією і практикою зразків Стипів). Розглянемо ко­ротко кожний з названих методів, щоб краще побачити спільне і відмінне в них.

Тема 3. Типологія книги

Класифікація (від лат. classis - розряд, клас і facio — роблю, ріі ікладую) — система супідрядних понять (класів об'єктів) якої-іиоудь галузі знань або діяльності людини, яка часто подається у мигляді різних за формою схем (таблиць) і використовується як шсіб для встановлення зв'язків між цими поняттями або класами об'єктів, а також для орієнтації в різноманітності понять чи відпо-иідних об'єктів.

Інакше кажучи, класифікація є логічна процедура поділу за­пільного поняття (у нашому випадку - книга) на види, групи, класи та ін. Зрозуміло, що для класифікації вибирають найбільш суттєві ознаки об'єкта класифікації. В такому випадку така кла­сифікація називається природною (на відміну від штучної, коли іа основу беруться неістотні ознаки).

Систематизація є напрямом методології спеціально-науко-ного пізнання і соціальної практики, в основі якого лежить дослідження об'єктів як систем, спрямованого на розкриття цілісності об'єкта та виявлення різноманітних типів зв'язків складного об'єкта і зведення їх в єдину теоретичну картину. Ос­новою систематизації є виявлення системних властивостей і кла­сифікація за ознаками, що засвідчують існування системи, яка охоплює всі досліджувані процеси та явища.

Типологізація є класифікація, побудована на вченні про типи об'єктів, на які вони можуть бути розділені у відповідності з при­таманними їм суттєвими якостями, відношеннями, зв'язками та структурними ознаками. Суттєве значення при цьому має трак­тування поняття типу, яке еволюціонувало від розуміння типу як незмінної ідеальної (Платон) або реальної (Аристотель) до ро­зуміння типу як конкретної моделі об'єктів, що історично розви­ваються.

Отже, класифікація, систематизація і типологізація, як спосо­би типологічного пізнання книги, мають тісні взаємозв'язки і розрізняються лише характером ознак, взятих за основу поділу об'єкта.

Наступною проблемою типології книги є визначення основ­них її категорій. Категорії^ філософському розумінні тлумачаться як найбільш загальні поняття, що відбивають основні властивості і закономірності об'єктивної реальності.

В типології книги основною категорією є саме поняття „кни­га" як один із основних об'єктів книгознавства в цілому і типо-

Низовий М.А. Вступ до книгознавства

логії книги, зокрема. Сутність книги і її значення ми розглянул у відповідному розділі, запропонувавши власну дефініцію: „Кни га - історично сформований блок-кодекс неперіодичного видана обсягом понад 3 друковані аркуші (або відповідна кількість кіло байтів у комп'ютерному еквіваленті) для закріплення, збереженн. і передачі інформації у часі та просторі", яка, можливо, сприятим успішному пошуку загальновизнаної дефініції книги.

На найвищому рівні узагальнення книга — абстрактна катего рія, що відбиває сутність певного явиша, а не його якісь особли вості. В системі документальних комунікацій вона - докумен опублікований, виданий або депонований, що надається в загаль­не користування бібліотеками чи системою книжкової торгівлі. Розгляд книги як одного із основних різновидів документа говорить про те, що у визначенні книги немає потреби повторю­вати всі характеристики, властиві документу взагалі. Важливіше підкреслити її особливе місце у соціальному інформаційно-ко­мунікаційному процесі як документа похідного, що є результа­том діяльності двох посередників між інформацією і її спожива­чами - книговидавничої (редакційно-видавничої) справи та сис­теми книгорозповсюдження і книговикористання.

Поруч з основною категорією („книга") для типології потрібні й інші категорії (поняття), які б відображали різні прояви (стани) книги: твір, твір друку, видання, література та інше і були своєрідними різновидами її руху у часі і просторі.

Витоком цього руху є твір, тобто продукт творчої діяльності, зафіксований з допомогою певної знакової системи. Різновиди цих систем породжують різні способи їх фіксації: вербальний, тобто словесний, зображувальний (малюнки, фото), ідеографіч­ний (карти, схеми) і т. д.

Існують також твори у незафіксованій на матеріальному носії формі. Це, перш за все, різноманітні твори усної народної твор­чості - фольклору, що існують у незафіксованій документальній формі. Щоправда, сучасні аудіо - чи аудіовізуальні засоби запи­су інформації дозволяють зафіксувати їх у звуковому чи візуаль­ному відображенні.

Є також твори тривимірного матеріального об'єкта, реалізо­вані у речовій формі. Це — твори архітектури, скульптури, деко­ративно-ужиткового мистецтва, вироби матеріального виробниц­тва. Зрозуміло, що і вони можуть бути відображені (і відобража-58

Тема 3. Типологія книги

іоться) сучасними засобами запису інформації. При цьому не слід шбувати, що і книги (ширше — документи) є творами духовної і м.періальної діяльності людини, призначеними для розпов­сюдження інформації в суспільстві.

Поняття.. літературний твір " є різновидом словесної (вербаль­ної) фіксації інформації. Зароджуючись у думці автора як суб'єктивна форма існування він стає справді літературним тво­ром лише у письмовій формі. Належачи до будь-якого виду твор­чості (наукової, художньої, публіцистичної), поняття „літератур­ний твір" все ж таки найбільше тяжіє до поняття „художня літе­ратура". Це стосується й терміна.. твір писемності ", який інколи иживають як синонім „літературного твору", хоча „писемність" охоплює твори з будь-якою „мовою" (засобами) їх виконання.

Широковживане поняття (категорія) „ література " в прямому розумінні означає один із основних видів мистецтва — мистецтво слова. У більш широкому розумінні цей термін означає сукупність будь-яких писемних творів людської думки, що має суспільний інтерес. Однак у звичному і більш строгому значенні літературою називають твори художньої писемності.

У книгознавстві поняття „література" вживається у досить широкому контексті, де „літературою" називають будь-яку су­купність літературних творів, об'єднаних за ознаками спільності змісту, цільового і читацького призначення та ін. (сільськогос­подарська література, довідкова література, дитяча література). Некоректним є вживання терміна " література" стосовно неліте-ратурних творів („образотворча література").

Широковживаним у сучасному книгознавстві є поняття „твір друку ", в якому підкреслюється, перш за все, спосіб його вико­нання. Все було б добре, коли б способом друку виготовляли лише документи, а не й інші вироби: тканини, гроші, шпалери та інше. Більш того, навіть продукція поліграфічної промисловості скла­дається з двох різновидів - з власне видань і акцидентної про­дукції (поліграфічне відтворення бланків, анкет, запрошень, афіш

і т.д.).

„Твір друку" у книгознавчому розумінні цього поняття - це твір, що відтворився у виданні або увійшов до його складу. Тому, щоб уникнути багатозначності (полісемії) цього терміна, пропо­нується будь-який виріб поліграфічного виробництва називати „поліграфічним виробом", їх сукупність - „поліграфічною про-

Низовий М.А. Вступ до книгознавства

дукцією", а твори, що увійшли до видання - творами друку, дру­кованою продукцією.

Однак, як нам здається, це не вирішує проблеми „розмежу­вання", бо видання - твори друку також підпадають (в широко­му значенні) під терміни „поліграфічний виріб" - „поліграфічна продукція". Тим більше, що, приміром, ті ж самі тканини є виро­бом не поліграфічної, а легкої промисловості. Хоча їх (тканин) художнє оздоблення, скоріш за все, запозичене з поліграфії...

Як бачимо, до створення якоїсь завершеної логічної (ієрархіч­ної) класифікації в типології книги (її видів, типів і т. д.) у книго­знавстві ще далеко. Однак це не заважає визнати, що класифі­кації категорій книги (творів, літератури, видань тощо) право­мірно називати типологічними. Бо: 1. Поняття „тип" є основою типологізації і відрізняється один від одного сукупністю певних ознак; 2. Типологія, на відміну від семантичних класифікацій (УДК, ББК), не спирається на зміст, тему чи галузь певного твору чи видання.

Отже, типологічні класифікації можуть розроблятися само­стійно від семантичних або ж слугувати до них додатковими роз­ділами. Це підтверджують нині існуючі семантичні класифікації, де існують типологічні підрозділи („довідники", „дитяча літера­тура") чи спеціальні додаткові „Таблиці типових ділень".

3.2 Типологія книги і стандартизація видавничої термінології