Поняття та принципи управління в галузі охорони навколишнього природного середовища

Під управлінням у галузі охорони навколишнього природного середовища слід розуміти врегульований нормами екологічного права вид діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування й об'єднань громадян, спрямований на забезпечення суспільних відносин по використанню та охороні об'єктів екологіч­ного права й дотримання державними органами, юридичними та фізичними особами й органами само­врядування встановлених еколого-правових норм.

Це управління здійснюється на засадах, передба­чених Конституцією України, Законом України " Про охорону навколишнього природного середовища", природоресурсними й іншими актами екологічного за­конодавства, а також законодавства, яким регулю­ється діяльність органів державного, самоврядного та громадського управління в цілому.

Відповідно до Закону України " Про охорону навко­лишнього природного середовища" метою управління у даній галузі є реалізація екологічного законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного се­редовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у галузі охорони навколишнього природного середовища (ст. 16).

Органами управління, які здійснюють указані функції, є: Кабінет Міністрів України, центральні ор­гани виконавчої влади та їх територіальні підрозділи, місцеві державні адміністрації, органи виконавчої влади сільських, селищних і міських рад, яким делего­вані певні повноваження органів державного управління в галузі охорони навколишнього природно­го середовища, а також громадські об'єднання й ор­ганізації, якщо така діяльність передбачена їх стату­тами, зареєстрованими відповідно до законодавства України.

Діяльність органів управління в галузі охорони на­вколишнього природного середовища базується на принципах, які відбивають вихідні положення щодо організації управління в даній сфері, що визначені в законах та інших нормативно-правових актах, які регулюють відносини у сфері взаємодії суспільства та природи. Узагальнюючи ці вихідні положення можна виділити основні принципи управління в даній сфері суспільних відносин, а саме: забезпечення законності при здійсненні управління у даній сфері; поєднання комплексного та диференційованого підходів в управ­лінні охороною навколишнього природного середови­ща; поєднання державного управління із самоврядним і громадським управлінням у даній сфері; впрова­дження басейнового управління; програмно-цільове забезпечення розробки та реалізації заходів у галузі охо­рони довкілля, забезпечення екологічної безпеки, раці­онального використання природних ресурсів.

Принцип законності при здійсненні держав­ного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища. Він означає, що органи управління в даній сфері, їх посадові особи в процесі своєї діяльності мають керуватися приписами законо­давства, що визначають їх повноваження, порядок прийняття відповідних управлінських рішень (щодо реалізації проектів господарської діяльності, зупинення чи припинення екологічно небезпечної виробничої та іншої господарської діяльності, організації заповід­ників тощо), надання управлінських послуг екологіч­ного характеру (надання екологічної інформації за за­питами громадян; організації та здійснення лабора­торного визначення показників складу та властиво­стей проб, відібраних з об'єктів довкілля, скидів, ви­кидів, відходів; підготовки документації щодо прове­дення акредитації вимірювальних лабораторій під­приємств; підготовки документації щодо дотримання екологічних вимог об'єктами, що приватизуються то­що) та екологічні вимоги щодо заходів, які вони (орга­ни державного управління) мають розробляти з метою забезпечення охорони довкілля, екологічної безпеки, раціонального використання природних ресурсів. За­конність у цій сфері державного управління забезпе­чується судовим захистом екологічних прав юридич­них і фізичних осіб, у разі їх порушення органами ви­конавчої влади чи їх посадовими особами, притягнен­ням посадових осіб органів виконавчої влади до юри­дичної відповідальності за порушення еколого-правових вимог та інших приписів законодавства, що регламентує діяльність органів державного управління у сфері охорони навколишнього природного середови­ща.

Принцип поєднання комплексного та дифе­ренційованого підходів в управлінні охороною навколишнього природного середовища. Запро­вадження цього принципу обумовлено, з одного боку, тим, що взаємозалежність природних ресурсів, нероз­ривність екозв'язків у природних процесах потребує проведення в даній сфері, єдиної науково-технічної політики, координації зусиль усіх органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій і громадян у розробці та здійсненні заходів щодо охорони довкілля, використання природних ресурсів, забезпечення еко­логічної безпеки; комплексність передбачає й всебічне врахування всіх чинників (екологічних, економічних, технічних, соціальних та ін.), що можуть вплинути на ефективність природоохоронних заходів, а, з другого боку, притаманна окремим природним ресурсам особ­ливість (екологічна, репродуктивна тощо) обумовлює необхідність виділення спеціалізованого управління щодо їх охорони та використання. Відповідно до цього принципу в Україні існує Міністерство охорони навко­лишнього природного середовища, що здійснює ком­плексне управління охороною навколишнього природ­ного середовища, та центральні органи виконавчої влади, що відповідальні за організацію охорони та ви­користання окремих природних ресурсів (Держвод-госп України, Держкомзем України, Держлісгосп Ук­раїни, Укррибдержгосп).

Принцип поєднання державного управління із самоврядним і громадським управлінням у галузі охорони навколишнього природного середовища. Таке поєднання обумовлено характером екологічних проблем, вирішення яких потребує узгоджених дій з боку органів державного управління й органів місцевого самоврядування. Так, органи місцевого са­моврядування й органи громадського управління не можуть бути сторонніми спостерігачами того, як вико­ристовуються на їх територіях природні ресурси не тільки місцевого, але й загальнодержавного значення, стан яких впливає на екологічні умови життєдіяльності населення відповідної території. Необхідність збалансованого підходу до врахування місцевих і загально­державних інтересів виникає й при вирішенні питан­ня будівництва на певній території підприємств зі знешкодження побутових і виробничих відходів, елек­тростанцій та інших господарських об'єктів, діяльність яких створює загрозу для довкілля. За таких обставин створюється правовий механізм взаємодії органів державного управління й органів місцевого самовря­дування та органів громадського управління при прийнятті на територіальному рівні рішень з певних питань охорони навколишнього природного середови­ща, забезпечення екологічної безпеки.

Принцип басейнового управління. Його запро­вадження викликано екологічним і економічним зна­ченням річкових басейнів, які можуть охоплювати те­риторію декількох адміністративно-територіальних одиниць. У межах річкових басейнів замикаються кругообіги речовин, розповсюджуються та акумулюються забруднюючі речовини, здійснюється розміщення об'єктів виробництва. Метою запровадження басейново­го управління є створення умов для управління річковим басейном як єдиним цілим, забезпечення економічної цілісності басейнового водогосподарського комплексу, створення належних умов для збалансова­ності використання, охорони і відтворення водних ре­сурсів, запобігання порушенню умов формування вод­ного стоку, прояву шкідливої дії вод. Басейновий принцип покладено в основу організації діяльності Державної інспекції охорони Азовського моря та Дер­жавної інспекції охорони Чорного моря, які є територіальними органами Мінприроди України та мають взаємодіяти в процесі здійснення своїх повноважень із органами виконавчої влади, органами місцевого само­врядування різних областей України (Херсонської, Ми­колаївської, Запорізької, Донецької областей) та Авто­номної Республіки Крим. Зазначений принцип знахо­дить відображення і в організації діяльності Держвод-госпу України, у системі якого утворено басейнові управління водних ресурсів. Подальше впровадження басейнового управління у сфері водного господарства передбачено Концепцією розвитку водного господар­ства України, схваленої постановою Верховної Ради України від 14 січня 2000 року.

Принцип програмно-цільового забезпечення розробки та реалізації заходів у галузі охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки, раці­онального використання природних ресурсів. Цей принцип є ключовим у даній сфері державного управління, дозволяє пов'язати цілі та завдання охоро­ни довкілля на перспективний період із спрямованими на їх виконання конкретними заходами організа­ційного, технічного, наукового й іншого характеру, ре­сурсним (фінансовим, матеріально-технічним) забез­печенням цих заходів, а також із відповідальними за їх розробку та реалізацію органами. Програмно-цільовий принцип реалізується шляхом підготовки державних екологічних програм, розділів з питань екологічної безпеки, охорони довкілля у складі дер­жавних програм економічного та соціального розвитку держави та в інших програмних документах (зокрема, в: Загальнодержавній програмі розвитку водного гос­подарства, затвердженій Законом України від 17 січня 2002 р.; Загальнодержавній програмі формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки, затвердженій Законом України від 21 вересня 2000 р.; Національній програмі екологіч­ного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води, затвердженій Постановою Верхов­ної Ради України від 27 лютого 1997 р.; Програмі перс­пективного розвитку заповідної справи в Україні (" За­повідники"), затвердженій Постановою Верховної Ради України від 22 вересня 1994 р.).

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення поняттю управління в галузі охорони навколишнього природного середовища. На яких засадах воно здійснюється?

2. Назвіть органи управління в галузі охорони навко­лишнього природного середовища. На яких принципах ґрунтується їх діяльність?

§ 2. Органи державного управління загальної компетенції

Органами загальної компетенції, тобто органа­ми, для яких повноваження з питань охорони навко­лишнього природного середовища є лише складовими загальних повноважень щодо вирішення питань еко­номічного та соціального розвитку держави й окремих регіонів, є Кабінет Міністрів України, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміні­страції, виконавчі органи сільських, селищних, місь­ких рад у межах делегованих повноважень органів державного управління в галузі охорони навколишньо­го природного середовища.

1. Кабінет Міністрів України. Він є вищим орга­ном у системі органів виконавчої влади, відповідальним перед Президентом України та підконтрольним і підзвітним Верховній Раді України (стаття 113 Кон­ституції України). Відповідно до свого статусу Кабінет Міністрів України здійснює різноманітні функції, які поширюються на сферу охорони навколишнього при­родного середовища. У загальних рисах ці функції ви­значені у статті 116 Конституції України та конкретизо­вані в Законі України " Про охорону навколишнього природного середовища" (стаття 17) та в земельному, водному, лісовому кодексах, кодексі про надрах, зако­нах про тваринний світ, про рослинний світ, про при­родно-заповідний фонд, про зону надзвичайної еко­логічної ситуації та в інших нормативно-правових ак­тах.

Відповідно до законодавства Кабінет Міністрів України в галузі охорони навколишнього природного середовища:

а) здійснює реалізацію екологічної політики;

б) забезпечує розроблення державних рес­публіканських, міждержавних і регіональних еко­логічних програм;

в) координує діяльність міністерств, відомств, інших установ та організацій України в питаннях охо­рони навколишнього природного середовища;

г) встановлює порядок утворення та використання Державного фонду охорони навколишнього природно­го середовища у складі Державного бюджету України та затверджує перелік природоохоронних заходів;

ґ) встановлює порядок розробки та затвердження екологічних нормативів, лімітів використання природ­них ресурсів, скидів забруднюючих речовин у навко­лишнє природне середовище, розміщення відходів;

д) встановлює порядок визначення збору та її гра­ничних розмірів за користування природними ресур­сами, забруднення навколишнього природного середовища, розміщення відходів, інші види шкідливого впливу на нього;

є) приймає рішення про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержав­ного значення;

є) організує екологічне виховання та екологічну освіту громадян;

ж) приймає рішення про зупинення (тимчасово) або припинення діяльності підприємств, установ і орга­нізацій, незалежно від форм власності та під­порядкування, у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

з) керує зовнішніми зв'язками України в галузі охорони навколишнього природного середовища. Кабінет Міністрів України може здійснювати й інші повноваження відповідно до законодавства України.

Кабінет Міністрів України реалізує свої повнова­ження різноманітними засобами. Насамперед, це здійснюється шляхом прийняття постанов і розпоряд­жень із ключових питань управління в даній сфері та розробки законопроектів екологічної спрямованості та внесення їх на розгляд до Верховної Ради України. Та­кож; важливим напрямком роботи Кабінету Міністрів є забезпечення розвитку міжнародно-правового співро­бітництва в галузі охорони навколишнього природного середовища. Зокрема, Кабінет Міністрів України укла­дає міжнародні договори, які стосуються різноманіт­них напрямів (охорони окремих природних ресурсів, збереження біологічної різноманітності, запобігання та ліквідації надзвичайних екологічних ситуацій тощо) і форм (обмін інформацією, організація конференцій, робочих нарад, консультацій тощо) співробітництва України з іншими країнами. Міжурядові угоди з пи­тань охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки Україна має з Росією, США, Німеччиною, Данією, Польщею, Угорщиною, Грузією та іншими країнами.

2. Рада Міністрів Автономної Республіки Крим. Відповідно до статті 18 Закону України " Про охорону навколишнього природного середовища" Рада Мініст­рів Автономної Республіки Крим: здійснює реалізацію законодавства України та Автономної Республіки Крим у галузі охорони навколишнього природного середо­вища; організує розроблення екологічних програм; встановлює порядок утворення та використання респу­бліканського фонду охорони навколишнього природ­ного середовища у складі республіканського бюджету Автономної Республіки Крим; погоджує розміщення підприємств, установ і організацій; визначає в устано­вленому порядку нормативи збору та розміри зборів за забруднення навколишнього природного середовища, розміщення відходів; затверджує за поданням органів спеціально уповноваженого центрального органу ви­конавчої влади з питань охорони навколишнього при­родного середовища для підприємств, установ і орга­нізацій ліміти використання природних ресурсів, за винятком природних ресурсів загальнодержавного значення, скидів забруднюючих речовин у навколиш­нє природне середовище, за винятком скидів, що при­зводять до забруднення природних ресурсів загально­державного значення, навколишнього природного се­редовища за межами території Автономної Республіки Крим, ті ліміти на утворення та розміщення відходів; організує проведення державної екологічної експерти­зи об'єктів, що створюються або функціонують на те­риторії Автономної Республіки Крим; організує лікві­дацію екологічних наслідків аварій, залучає до її про­ведення підприємства, установи, організації, незалеж­но від підпорядкування та форм власності, і громадян; забезпечує систематичне й оперативне інформування населення, підприємств, установ та організацій про стан навколишнього природного середовища. Рада Міністрів Автономної Республіки Крим може здійсню­вати й інші повноваження, що не входять до компетен­ції республіканських органів державного управління України.

3. Місцеві державні адміністрації. Відповідно до статті 2 Закону України " Про місцеві державні адміністрації" (1999 р.) виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів вико­навчої влади. Місцева державна адміністрація в ме­жах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Основними завданнями місцевих державних адміністрацій у сфері екології та природокористування є забезпечення в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці:

1) виконання положень Конституції України, за­конів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня з питань охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки та природокористування;

2) законності та правопорядку у сфері екології та природокристування, додержання екологічних прав громадян;

3) виконання державних і регіональних програм охорони довкілля;

4) підготовки та виконання відповідних бюджетів, у тому числі в частині, що стосується охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки та приро­докористування;

5) звіту про виконання відповідних бюджетів і програм;

6) взаємодії з органами місцевого самоврядуван­ня з питань охорони довкілля, забезпечення еко­логічної безпеки та природокористування;

7) реалізації інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень у га­лузі охорони довкілля, забезпечення екологічної безпе­ки та природокористування.

Із урахуванням цих завдань Законом України " Про місцеві державні адміністрації" (стаття 21) визнача­ються повноваження місцевих державних адмі­ністрацій у галузі використання й охорони земель, природних ресурсів і охорони довкілля. Так, місцева державна адміністрація: 1) розробляє та забезпечує виконання затверджених у встановленому законом порядку програм раціонального використання земель, лісів, підвищення родючості грунтів, що перебувають у державній власності; 2) подає пропозиції відповідним радам і здійснює заходи щодо реалізації їх рішень про приватизацію земель та їх вилучення для державних потреб; 3}-розробляє, подає на затвердження відповід­ної ради та забезпечує виконання регіональних еко­логічних програм; звітує перед відповідною радою про їх виконання; вносить до відповідних органів пропо­зиції щодо державних екологічних програм; 4) вживає заходів до відшкодування шкоди, заподіяної пору­шенням законодавства про охорону довкілля підприємствами, установами, організаціями та грома­дянами; 5) вносить пропозиції відповідним органам місцевого самоврядування щодо організації територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення; 6) інформує населення про екологічно небезпечні аварії та ситуації, стан довкілля, а також про заходи, що вживаються до його поліпшення; 7) організовує роботу по ліквідації наслідків еко­логічних аварій, залучає до цих робіт підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та громадян; 8) вносить пропозиції в установленому за­коном порядку про зупинення діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності в разі порушення ними законодавства про охорону довкілля та санітарних правил; 9) розробляє та забезпечує дотримання правил користування водозабірними спо­рудами, призначеними для задоволення питних, побу­тових та інших потреб населення, зони санітарної охо­рони джерел водопостачання; обмежує або забороняє використання підприємствами питної води у проми­слових цілях.

Місцеві державні адміністрації здійснюють також повноваження, делеговані їм обласними та районними радами відповідно до Конституції України в обсягах і межах, передбачених статтею 44 Закону України " Про місцеве самоврядування в Україні" (1997 р.). Зокрема, до таких повноважень відносяться: 1) визначення від­повідно до закону розміру відрахувань підприємства­ми, установами й організаціями, що надходять на роз­виток шляхів загального користування в області; 2) погодження у випадках, передбачених законом, з відповідними сільськими, селищними, міськими рада­ми питань щодо розподілу коштів за використання природних ресурсів, які надходять до фондів охорони навколишнього природного середовища; 3) підготовка проектів рішень про віднесення лісів до категорії захисності, а також; про поділ лісів за розрядами такс у ви­падках і порядку, передбачених законом; 4) прийняття у встановленому законом порядку рішень про заборо­ну використання окремих природних ресурсів загального користування; 5) визначення відповідно до зако­нодавства режиму використання територій рекреа­ційних зон; 6) затвердження для підприємств, установ та організацій, розташованих на відповідній території, лімітів викидів і скидів забруднюючих речовин у до­вкілля та лімітів розміщення відходів у випадках, пе­редбачених законом.

4. Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад. Вони, відповідно до Конституції України та Зако­ну України " Про місцеве самоврядування в Україні", створюються сільськими, селищними, міськими, ра­йонними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місце­вого самоврядування у межах, визначених Законом України " Про місцеве самоврядування в Україні" та іншими законами. Виконавчі органи місцевих рад по­єднують самоврядне управління із державним управ­лінням (у межах делегованих повноважень органів державного управління в галузі охорони навколишньо­го природного середовища) охороною довкілля, забез­печенням екологічної безпеки та природокористуван­ням. На виконавчі органи місцевих рад покладається:

а) вирішення відповідно до власних (самоврядних) повноважень (стаття 33 Закону України " Про місцеве самоврядування в Україні”) наступних питань:

1) підготовка та внесення на розгляд ради пропози­цій щодо встановлення ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурса­ми, вилучення (викупу), а також надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власно­сті територіальних громад; визначення в установлено­му порядку розмірів відшкодувань підприємствами, установами й організаціями незалежно від форм влас­ності за забруднення довкілля й інші екологічні збитки; встановлення платежів за користування комунальними та санітарними мережами відповідних населених пунктів;

2) підготовка та подання на затвердження ради проектів місцевих програм охорони довкілля, участь у підготовці загальнодержавних і регіональних програм охорони довкілля;

3) підготовка та внесення на розгляд ради пропози­цій щодо прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення й інших територій, що підлягають особливій охороні; внесення пропозицій до відповідних державних органів про оголошення природних та інших об'єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам'ятками природи, історії або культури, які охороня­ються законом;

4) справляння плати за землю;

б) здійснення делегованих повноважень органів державного управління:

здійснення контролю за додержанням земель­ного та природоохоронного законодавства, викорис­танням і охороною земель, природних ресурсів загаль­нодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів;

реєстрація суб'єктів права власності на землю; реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі; видача документів, що посвідчують пра­во власності та право користування землею;

організація та ведення земельно-кадастрової документації;

погодження питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів загально­державного значення;

вирішення земельних спорів у порядку, вста­новленому законом;

здійснення необхідних заходів щодо ліквідації наслідків екологічних катастроф, стихійного лиха, епі­демій, епізоотій, інших надзвичайних ситуацій, інфор­мування про них населення, залучення в установлено­му законом порядку до цих робіт підприємств, установ та організацій, а також населення;

визначення території для складування, збері­гання або розміщення виробничих, побутових та ін­ших відходів відповідно до законодавства;

підготовка висновків щодо надання або вилу­чення в установленому законом порядку земельних ді­лянок, що проводиться органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування;

погодження проектів землеустрою;

здійснення контролю за виконанням проектів і схем землеустрою, проектів внутрішньогосподарського землеустрою.

Окрім зазначених делегованих повноважень, до ві­дання виконавчих органів міських (за винятком міст районного значення) рад належить також координація на відповідній території діяльності місцевих землевпо­рядних органів, а також спеціально уповноважених державних органів управління з питань охорони на­вколишнього природного середовища.

§ 3. Органи державного управління спеціальної компетенції

Органами державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища спеціальної компетенції є центральні органи виконавчої влади й урядові органи державного управління із підпорядко­ваними їм територіальними підрозділами, для яких за­безпечення реалізації екологічної політики на загальнедержавному та місцевому рівнях є єдиним, голов­ним призначенням. Такими органами є: Міністерство охорони навколишнього природного середовища Ук­раїни; Державний комітет природних ресурсів Ук­раїни; Державний комітет України по земельних ресурсах, Державний комітет України по водному господарству; Державний комітет лісового господар­ства України, а також урядові органи державного управління із спеціальними повноваженнями: Держав­на екологічна інспекція (Держекоінспекція); Державна служба заповідної справи; Державна гідрометеорологічна служба (Держгідромет); Державний департамент рибного господарства (Укрдержрибгосп).

Спеціальні повноваження в даній галузі мають і Міністерство охорони здоров'я України, Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської ката­строфи; Державний комітет ядерного регулювання України.

Серед цих органів слід виділити Міністерство охо­рони навколишнього природного середовища України, яке було утворено внаслідок реорганізації Міністерства екології та природних ресурсів України відповідно до Указу Президента України від 15.09.2003 р. " Про захо­ди щодо підвищення ефективності державного управ­ління у сфері охорони навколишнього природного се­редовища та використання природних ресурсів".

Відповідно до Положення про Міністерство охоро­ни навколишнього природного середовища, що за­тверджено Указом Президента України від 10 лютого 2004 року, Мінприроди України є спеціально уповно­важеним центральним органом виконавчої влади з пи­тань охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, а також гідрометеорологічної ді­яльності.

Основними завданнями Мінприроди України є:

- забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середови­ща, раціонального використання природних ресурсів (земля, надра, поверхневі та підземні води, атмосфер­не повітря, ліси й інша рослинність, тваринний світ, морське середовище та природні ресурси територіальних вод, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони України), еколо­гічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки, а також гідрометеорологічної діяльності, створення екологічних передумов для сталого розвитку України;

- здійснення комплексного управління та регулю­вання у сфері охорони навколишнього природного се­редовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної та в ме­жах своєї компетенції радіаційної безпеки, а також гідрометеорологічної діяльності;

- здійснення державного контролю за додержан­ням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів (крім надр), екологічну та в межах своєї компетенції радіаційну безпеку, поводження з відходами.

Мінприроди України, відповідно до покладених на нього завдань, у порядку, встановленому законодавст­вом, може застосовувати різноманітні засоби щодо за­безпечення організації природоохоронної діяльності, реалізації екологічного законодавства. Так, на Мін­природи України покладено підготовку пропозицій щодо формування та реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середови­ща, раціонального використання та відтворення при­родних ресурсів (крім надр), забезпечення екологічної та, у межах своєї компетенції, радіаційної безпеки. Мінприроди України має також брати участь у розроб­ленні проектів Державної програми економічного та соціального розвитку України й Державного бюджету України, організовувати розроблення та реалізацію за­гальнодержавних програм з охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання та відтворення природних ресурсів, забезпечення еко­логічної та, у межах своєї компетенції, радіаційної без­пеки, а також гідрометеорологічної діяльності, сприяти розробленню регіональних програм з цих питань і ко­ординації їх виконання. До повноважень Мінприроди України відноситься й реалізація єдиної науково-технічної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання та відтворення природних ресурсів, забезпечення еко­логічної безпеки.

Одним із ключових повноважень Мінприроди є координація діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення еколо­гічної безпеки, а також; гідрометеорологічної діяльнос­ті. Вона здійснюється Мінприроди України шляхом: залучення спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками) до розгляду питань, що належать до компетенції Міністерства; скликання в установленому порядку наради з питань, що належать до його повноважень і функцій; виданням у разі по­треби разом з іншими центральними та місцевими ор­ганами виконавчої влади спільних актів; заслухову­вання відповідних звітів посадових осіб центральних і місцевих органів виконавчої влади, а також; підпри­ємств, установ та організацій, наданням керівникам підприємств, установ та організацій обов'язкових для виконання приписів щодо усунення виявлених пору­шень законодавства з питань охорони навколишнього природного середовища, використання природних ре­сурсів, екологічної та, у межах своєї компетенції, раді­аційної безпеки тощо.

Ряд повноважень Мінприроди України мають за­побіжно-контрольний характер. Таким є повноважен­ня щодо: а) організації та здійснення державного кон­тролю за додержанням норм і правил у сфері викори­стання й охорони природних ресурсів, у тому числі землі, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів, інших об'єктів рослинного і тваринного світу, морського середовища, а також природних ре­сурсів територіальних вод, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони України, вимог екологічної та, у межах своєї компетенції, радіаційної безпеки, у тому числі в пунктах пропуску через дер­жавний кордон України, у сфері поводження з відходами, гідрометеорологічної діяльності; б) держав­ної екологічної експертизи; в) моніторингу навколиш­нього природного середовища (екологічного моніто­рингу).

Важливе значення мають юрисдикційні повнова­ження, які надають Мінприроди право:

- застосовувати у випадках, передбачених законо­давством, економічні санкції до підприємств, установ та організацій за порушення вимог законодавства;

- подавати позови про відшкодування шкоди і втрат, завданих унаслідок такого порушення;

- розглядати справи про адміністративні правопо­рушення;

- передавати правоохоронним органам, у разі на­явності підстав, передбачених законодавством, ма­теріали про виявлені факти злочинів;

- обмежувати, тимчасово забороняти (зупиняти) в установленому порядку діяльність підприємств, уста­нов, організацій та об'єктів незалежно від форми власності або вносити до Кабінету Міністрів України відповідні подання щодо припинення діяльності, якщо вона провадиться з порушенням норм і правил охоро­ни навколишнього природного середовища, раціо­нального використання природних ресурсів, еко­логічної та в межах своєї компетенції радіаційної без­пеки.

Відповідно до свого статусу Мінприроди має ши­року сферу застосування своїх повноважень. Воно, зокрема, бере участь разом з відповідними органами виконавчої влади в роботі із стандартизації, сер­тифікації, акредитації, метрологічного забезпечення у сфері охорони навколишнього природного середови­ща, використання природних ресурсів, екологічної безпеки, гідрометеорологічної діяльності. Також Мініс­терство: забезпечує збереження біологічного та ланд­шафтного різноманіття, формування національної екологічної мережі, ведення Червоної книги України та Зеленої книги України; організовує проведення дер­жавних випробувань пестицидів та агрохімікатів вітчизняного й іноземного виробництва; здійснює управління державною системою гідрометеорологічних спостережень, забезпечує " її функціонування та розви­ток, організовує гідрометеорологічне прогнозування; бере участь у плануванні та здійсненні заходів попе­редження та реагування на надзвичайні ситуації в частині забезпечення екологічної та, у межах своєї компетенції, радіаційної безпеки; організовує і коор­динує в установленому порядку проведення астрономо-геодезичних, гравіметричних, аерокосмічних зйо­мок для дистанційного зондування Землі з метою вив­чення природних ресурсів і стану довкілля; виконання державних і регіональних програм, здійснення заходів з розвитку туризму, рекреації; виконує у межах, ви­значених законодавством України, функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління; бере участь у реалізації антимонопольної політики у сфері діяльності Міністерства, вно­сить у встановленому порядку пропозиції щодо зміни форми власності підприємств, що належать до сфери його управління, чи їх відокремлених структурних підрозділів, та вирішує питання щодо їх реорганізації; виконує завдання щодо мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовності держави у межах, визначе­них законодавством; забезпечує реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням у центральному апараті Міністерства, на підприємствах, в установах та організаціях, що нале­жать до сфери його управління; сприяє екологічній освіті й екологічному вихованню громадян, здійснює співробітництво з природоохоронними об'єднаннями громадян; виконує інші повноваження та функції, пе­редбачені законодавством.

Важливі повноваження у даній сфері має Держав­ний комітет природних ресурсів України, який було утворено як і Мінприроди України внаслідок реоргані­зації Міністерства екології та природних ресурсів України згідно Указу Президента України від 15 жовт­ня 2003 р. " Про заходи щодо підвищення ефективності державного управління у сфері охорони навколишньо­го природного середовища та використання природ­них ресурсів".

Відповідно до Положення про Державний комітет природних ресурсів України, затвердженого Указом Президента України від 10 лютого 2004 року, Держком-природресурсів України є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використан­ня надр, а також топографо-геодезичної, картографіч­ної діяльності.

Основними завданнями Держкомприродресурсів України є:

- забезпечення реалізації державної політики у сфері геологічного вивчення та раціонального викори­стання надр, топографо-геодезичної, картографічної діяльності, формування національної екологічної ме­режі;

- забезпечення розвитку мінерально-сировинної бази, організації геологічного, геофізичного, гео­хімічного, гідрогеологічного, інженерно-геологічного й еколого-геологічного вивчення надр, пошуку та розвідки корисних копалин на території України, у межах тери­торіальних вод, континентального шельфу та виключ­ної (морської) економічної зони України, раціонального використання надр, картографування геологічного се­редовища, а також розвитку топографо-геодезичної, картографічної діяльності;

- здійснення державного моніторингу геологічного середовища та мінерально-сировинної бази, проведен­ня еколого-геологічних досліджень; здійснення дер­жавного контролю за геологічним вивченням надр, за­безпечення здійснення державного геодезичного на­гляду за топографо-геодезичною і картографічною діяльністю, участь у здійсненні державного контролю й нагляду за охороною та використанням надр.

Держкомприродресурсів України відповідно до законодавства для виконання покладених на нього завдань: готує пропозиції щодо формування та реалізації державної політики у сфері геологічного вивчення надр і раціонального використання природ­них ресурсів, топографо-геодезичної та картографічної діяльності, заповідної справи, формування національної екологічної мережі; організовує розроблення та реалізацію загальнодержавних програм у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, а також; топографо-геодезичної, картографічної діяльності; реалізовує єдину науково-технічну політику у сфері геологічного вивчення надр і раціонального використання природних ресурсів, топографо-геодезичної, картографічної діяльності; організовує і координує в установленому порядку проведення геологічних досліджень; виконує функції державного замовника з проведення геологічних досліджень, єдиного замовника державного контракту з приросту запасів корисних копалин і головного розпорядника коштів державного бюджету, що спрямовуються на проведення геологорозвідувальних робіт; розробляє і затверджує у межах своєї компетенції правила проведення геологічних досліджень, пошуку, розвідки й оцінки запасів і ресурсів корисних копалин, топографо-геодезичних та картографічних досліджень і робіт, акти регулювання заповідної страви, інші нормативно-правові акти й нормативні документи; забезпечує проведення державної реєстрації та обліку робіт з геологічного вивчення надр, топографо-геодезичних і картографічних робіт.

Також Держкомприродресурсів видає в установле­ному законодавством порядку спеціальні дозволи на користування ділянками надр, дозволи (ліцензії) на пошук (розвідку) та експлуатацію родовищ корисних копалин, на проведення топографо-геодезичних і картографічних робіт і в інших випадках, перед­бачених законодавством, а також контролює до­держання умов виданих дозволів (ліцензій), зупиняє та анулює їх дію; бере участь у встановленні квот (лімітів) на видобуток окремих видів корисних копалин; координує діяльність центральних і місцевих органів виконавчої влади у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, топографо-гео­дезичної та картографічної діяльності; аналізує пооб'єктні плани підприємств, установ та організацій, які проводять геологорозвідувальні та топографо-гео­дезичні й картографічні роботи на території України за кошти державного бюджету, вносить до них у разі потреби зміни, доповнення й затверджує їх; визначає склад та обсяг інформації, яка підлягає обов'язковій передачі до Державного інформаційного геологічного фонду України, Державного картографо-геодезичного фонду України, порядок обліку та користування нею, розпоряджається в установленому законодавством порядку наявною інформацією; бере участь у топографо-геодезичному й картографічному забезпеченні проведення земельної реформи, делімітації та демаркації державного кордону та формуванні відповідної бази картографічних даних.

Окрім того, Держкомприродоресурсів України здійснює державний контроль за геологічним вивченням надр (державний геологічний контроль), топографо-геодезичною, картографічною діяльністю (державний геодезичний нагляд), виконанням програм у цих сферах, повнотою геологічного вивчення надр, своєчасністю і правильністю державної реєстрації робіт з геологічного вивчення надр, наявністю спеціальних дозволів, виконанням передбачених ними умов, а також: ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності, додержанням під час дослідно-промислової експлуатації родовищ корисних копалин технологій, які забезпечують необхідне їх вивчення і виключають можливість пошкодження родовищ, виконанням рекомендацій державної експертизи з оцінки запасів корисних копалин, збереженням розвідувальних гірничих виробок і свердловин, а також геологічної документації, зразків порід, дублікатів проб, що можуть бути використані для подальшого вивчення надр, додержанням вимог законодавства про надра, а також проектів, стандартів, норм, правил, інших нормативних документів з геологічного вивчення надр, у тому числі під час експлуатації родовищ корисних копалин, топографо-геодезичної та картографічної діяльності; бере участь у здійсненні державного контролю й нагляду за охороною та раціональним використанням надр; здійснює державний геодезичний нагляд, спрямований на забезпечення додержання суб'єктами господарської діяльності встановленого порядку виконання топографо-геодезичних і картографічних робіт; виконує й інші повноваження та функції, передбачені законодавством.

Важливу роль у забезпеченні державного управ­ління в галузі охорони навколишнього природного се­редовища відіграють центральні органи виконавчої влади, на які покладено забезпечення реалізації дер­жавної політики у таких галузях як охорона та вико­ристання землі, а також водне, лісове й рибне госпо­дарство.

Забезпечення охорони та використання землі по­кладено на Державний комітет України по земельних ресурсах, Положення про який затверджено Указом Президента України від 14 серпня 2000 р.

Державний комітет України по земельних ресур­сах (Держкомзем України) є центральним органом ви­конавчої влади, діяльність якого спрямовується та ко­ординується Кабінетом Міністрів України. Держком­зем України вносить у встановленому порядку пропо­зиції щодо формування державної політики у сфері регулювання земельних відносин, використання, охо­рони та моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру й забезпечує її реалізацію, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву коорди­націю та функціональне регулювання з питань, відне­сених до його відання. Зокрема, Держкомзем України готує пропозиції щодо вдосконалення регулювання зе­мельних відносин, розпорядження земель державної та комунальної власності, державного контролю за вико­ристанням і охороною земель, а також змісту, органі­зації та порядку ведення державного земельного када­стру, здійснення моніторингу земель; розробляє дер­жавні програми з питань розвитку земельних відно­син, приватизації земель, раціонального використан­ня, охорони та здійснення моніторингу земель, веден­ня державного земельного кадастру, а також здійснює нормативно-методичне забезпечення їх виконання; організовує та забезпечує проведення робіт з грошової, у тому числі експертної, оцінки земель, готує пропози­ції щодо вдосконалення методики та порядку прове­дення таких робіт; забезпечує розроблення та здійс­нення організаційних, економічних, екологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне викорис­тання земель, їх захист від шкідливих антропогенних впливів, а також; на відтворення та підвищення родю­чості грунтів, продуктивності земель, забезпечення режиму земель природоохоронного, оздоровчого, рек­реаційного та історико-культурного призначення; бере участь у розробленні та здійсненні заходів щодо розвитку ринку земель, кредитних відносин і вдосконалення системи оподаткування; здійснює в межах своїх пов­новажень державний контроль за додержанням земе­льного законодавства, у тому числі встановленого по­рядку вилучення і надання земельних ділянок, режиму використання земельних ділянок відповідно до їх ці­льового призначення й умов надання, власниками зе­мельних ділянок і землекористувачами та здійснює інші функції, необхідні для виконання покладених на нього завдань.

Забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері розвитку водного господарства, мелі­орації земель, забезпечення потреб населення і галузей національної економіки у водних ресурсах покладено на Державний комітет України по водному господар­ству Держводгосп України), Положення про який за­тверджено Указом Президента України від 14 липня 2000 року.

Основними завданнями Держводгоспу України є: підготовка пропозицій щодо формування державної політики у сфері розвитку водного господарства, мелі­орації земель, забезпечення потреб населення і галузей національної економіки у водних ресурсах, здійснення в цій сфері єдиної технічної політики, впровадження досягнень науки і техніки, нових технологій, передово­го досвіду роботи та забезпечення реалізації цієї полі­тики; розроблення й участь у реалізації загальнодер­жавних, міждержавних і регіональних програм вико­ристання й охорони вод і відтворення водних ресурсів; забезпечення задоволення потреб населення та галузей національної економіки у водних ресурсах і проведен­ня їх міжбасейнового перерозподілу; здійснення захо­дів, пов'язаних із запобіганням шкідливій дії вод і лік­відацією її наслідків, включаючи протипаводковий за­хист сільських населених пунктів і земель.

Відповідно до покладених завдань Держводгосп України: бере участь у розробленні економічних цільо­вих програм розвитку галузей національної економіки з урахуванням забезпечення раціонального викорис­тання водних ресурсів; визначає потреби населення і галузей національної економіки у водних ресурсах, розробляє пропозиції щодо визначення пріоритетних напрямів розвитку водного господарства та меліорації земель; здійснює контроль за додержанням режиму роботи водосховищ комплексного призначення, водо­господарських систем і каналів, використання прибе­режних захисних смуг, достовірністю державного об­ліку водокористування, технічним станом гідротехніч­них споруд, які належать підприємствам, установам, організаціям, що перебувають у сфері його управління; розробляє довгострокові прогнози водогосподарських балансів і схеми комплексного використання вод та охорони водних ресурсів, бере участь у вирішенні пи­тань, пов'язаних із міждержавним розподілом стоку річок і використанням прикордонних вод; бере участь у створенні та забезпеченні функціонування системи державного моніторингу довкілля у частині проведен­ня радіологічних і гідрохімічних спостережень на во­догосподарських системах комплексного призначення, транскордонних водотоках, у системах міжгалузевого і сільськогосподарського водопостачання в зонах впли­ву атомних електростанцій, за станом грунтів у зонах впливу меліоративних систем і переформуванням бе­регів і прибережних зон водосховищ; організовує ви­конання робіт, пов'язаних з мінімізацією наслідків шкідливої дії вод, у тому числі щодо захисту від підто­плення, протипаводкового і протиповеневого захисту земель, а також сільських населених пунктів; розглядає відповідно до законодавства справи про адміністрати­вні правопорушення і в межах своїх повноважень приймає відповідні рішення; здійснює інші функції, необхідні для виконання покладених на нього завдань. Формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері лісового та мисливського господарст­ва, здійснення управління в цій сфері, а також; міжга­лузеву координацію та функціональне регулювання питань покладено на Державний комітет лісового господарства України, Положення про який затверджено Указом Президента України від 14 серпня 2000 року.

Основними завданнями - Держкомлісгоспу України є: забезпечення реалізації державної політики у сфері лісового та мисливського господарства, а також: охо­рони, захисту, раціонального використання і відтво­рення лісових ресурсів, мисливських тварин, підви­щення ефективності лісового та мисливського госпо­дарства; здійснення державного управління, регулю­вання й контролю у сфері лісового та мисливського го­сподарства; розроблення й організація виконання за­гальнодержавних, міждержавних і регіональних про­грам у сфері захисту, підвищення продуктивності, ра­ціонального використання і відтворення лісів, а також участь у розробленні та виконанні таких програм з пи­тань використання і відтворення мисливських тварин, розвитку мисливського господарства.

Держкомлісгосп України відповідно до покладених на нього завдань: готує пропозиції щодо формування та реалізації державної політики у сфері лісового та мисливського господарства; забезпечує проведення єдиної науково-технічної політики у сфері лісового та мисливського господарства, впровадження досягнень науки та техніки, а також нових технологій і передово­го досвіду у цих галузях; виступає у встановленому по­рядку замовником науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, необхідних для реалізації про­грам розвитку лісового та мисливського господарства; організовує відповідно до законодавства діяльність метрологічної служби на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери його управління; розробляє норми, правила та інші нормативні докуме­нти у сфері охорони, захисту, раціонального викорис­тання лісових ресурсів і відтворення лісів; визначає основні засади й організовує проведення лісовпорядкування, впорядкування мисливських угідь, а також; веде державний лісовий кадастр, облік лісів, а також моніторинг і державний кадастр мисливських тварин; видає дозволи на спеціальне використання лісових ре­сурсів державного значення в межах встановлених лі­мітів, за винятком територій природно-заповідного фонду; погоджує проекти використання лісових ресур­сів державного значення; бере участь у розробленні лімітів і норм використання мисливських тварин, до­водить затверджені у встановленому порядку зазначе­ні ліміти до відома користувачів мисливських угідь; встановлює відповідно до законодавства строки полю­вання, сезонні строки початку та закінчення заготівлі другорядних лісових матеріалів і здійснення побічних лісових користувань; здійснює інші функції, необхідні для виконання покладених на нього завдань.

У забезпеченні реалізації державної політики в га­лузі охорони навколишнього природного середовища раціонального використання природних ресурсів важ­ливу роль відіграють також урядові органи, на які по­кладено.здійснення певних функцій управління в да­ній сфері - Державна екологічна інспекція (Держекоін-спекція), Державна служба заповідної справи, Держав­на гідрометеорологічна служба (Держгідромет), Дер­жавна інспекція з контролю за охороною, захистом, використанням і відтворенням лісів, Державний депа­ртамент рибного господарства (Укрдержрибгосп).

Державна екологічна інспекція (Держекоінспекція) є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінприроди та йому підпорядковується. Згідно Положенням про Державну екологічну інспекцію, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2001 р. (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16 червня 2004 р.), основними завданнями Держекоінспекції є: участь у межах своєї компетенції в реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів (земля, поверхневі води, атмосферне повітря, тваринний і рослинний світ, природні ресурси терито­ріальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України), поводження з відходами, небезпечними хімічними речовинами, пестицидами й агрохімікатами, екологічної та радіа­ційної безпеки; здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів (крім надр і лісів), екологічну та в межах своєї компетенції радіаційну безпеку, поводження з відходами.

Державна служба заповідної справи, статус якої визначено Положенням про неї, що затверджено по­становою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2001 р. (із змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2004 р.), має основними завданнями: участь у реалізації державної політики у сфері збереження та невиснажливого вико­ристання природно-заповідного фонду, відтворення його природних комплексів та об'єктів; забезпечення державного управління територіями й об'єктами при­родно-заповідного фонду; здійснення державного кон­тролю за додержанням режиму територій і об'єктів природно-заповідного фонду; забезпечення збережен­ня біологічного та ландшафтного різноманіття на те­риторіях природно-заповідного фонду; підготовка пропозицій щодо сталого розвитку репрезентативної мережі природно-заповідного фонду та формування національної екологічної мережі.

Державна гідрометеорологічна служба (Держгідро-мет) відповідно до Положення про неї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р., має своїми основними завданнями: участь у реалізації - державної політики у сфері гідрометеорології та моніторингу довкілля; здійснення управління і кон­тролю у сфері гідрометеорологічної діяльності; органі­зацію гідрометеорологічного та кліматичного вивчення території України, функціонування системи гідромете­орологічних спостережень і прогнозування, здійснення в установленому порядку гідрометеорологічного забез­печення й обслуговування, ведення галузевого держа­вного архіву даних спостережень; реалізацію в межах своєї компетенції науково-технічної політики, органі­зація та координація наукових досліджень з питань гідрометеорології та клімату; взаємодію з міжнародни­ми організаціями й національними гідрометеорологічними службами інших держав, представництво України у Всесвітній метеорологічній організації та участь у межах своєї компетенції в реалізації Рамкової конвенції ООН про зміну клімату.

Урядовим органом державного управління є Дер­жавна інспекція з контролю за охороною, захистом, використанням і відтворенням лісів (Держлісінспекція). Положення про неї затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 2004 р. Держлісінспекція діє у складі Мінприроди і йому підпорядковується, має у своїй діяльності керуватися Конституцією України, законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, відповідним Положенням і наказами Мінприроди України. У межах своїх повноважень Держлісінспекція має узагальнювати практику застосування законодав­ства, розробляє пропозиції щодо удосконалення законодавства і подавати їх на розгляд Мінприроди України. Основними завданнями Держлісінспекції є: участь у межах своєї компетенції в реалізації держав­ної політики у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів; здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Забезпечення реалізації державної політики у сфе­рі рибного господарства, охорони, відтворення та ра­ціонального використання водних живих ресурсів по­кладається на Державний департамент рибного госпо­дарства (Укрдержрибгосп), який є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінагрополітики і йому підпорядковується. Положення про Дер­жавний департамент рибного господарства затвер­джене постановою Кабінету Міністрів України від 4 серпня 2000 року.

Основними завданнями Укрдержрибгоспу є розро­блення та реалізація комплексних заходів щодо охоро­ни, відтворення та використання водних живих ре­сурсів, вивчення стану їх запасів у рибогосподарських водоймах України, територіальному морі, виключній (морській) економічній зоні України та водах за межа­ми юрисдикції України відповідно до міжнародних зо­бов'язань України; здійснення державного нагляду за безпекою мореплавства флоту рибного господарства України; здійснення та координування за дорученням Кабінету Міністрів України і Мінагрополітики міжна­родного багатостороннього та двостороннього співро­бітництва з метою розвитку рибного господарства з урахуванням сучасних міжнародних тенденцій, забез­печення доступу підприємств рибного господарства України до запасів водних живих ресурсів Світового океану; участь у реалізації єдиної технічної та інвестиційної політики, створення правових умов впрова­дження у виробництво прогресивних технологій, дося­гнень науки, техніки і передового досвіду, проведення комплексного аналізу соціально-економічного та нау­ково-технічного розвитку рибного господарства Украї­ни; задоволення потреб населення та виробництва в рибопродукції з високими споживчими властивостями, що забезпечують конкурентоспроможність цієї продукції на внутрішньому і зовнішньому ринку.

Окрім зазначених органів державного управління в галузі охорони навколишнього природного середо­вища, спеціальні повноваження в даній галузі мають Міністерство охорони здоров'я України, Державний комітет ядерного регулювання України, Міністерство надзвичайних ситуацій України та Державний комітет України з питань подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.

Міністерство охорони здоров'я України (МОЗ України) є центральним органом виконавчої влади, ді­яльність якого спрямовується і координується Кабіне­том Міністрів України. Положення про Міністерство охорони здоров'я України затверджено Указом Прези­дента України від 24 липня 2000 року. МОЗ України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сферах охорони здоров'я, сані­тарного й епідемічного благополуччя населення, ство­рення, виробництва, контролю якості та реалізації лі­карських засобів і виробів медичного призначення.

На МОЗ України, зокрема, покладено здійснення контролю і нагляду за додержанням санітарного зако­нодавства, державних стандартів, критеріїв і вимог, спрямованих на забезпечення санітарного й епідеміч­ного благополуччя населення; забезпечення відповідно до законодавства проведення державної санітарно-гігієнічної експертизи; вивчення, аналіз і прогнозу­вання показників стану здоров'я населення залежно від стану середовища життєдіяльності людини; взяття участі в розробці заходів, спрямованих на недопущен­ня шкідливого впливу факторів довкілля на здоров'я людини; затвердження відповідно до законодавства державних санітарних норм, правил, гігієнічних нор­мативів; встановлення в межах своєї компетенції дер­жавних стандартів якості питної води; взяття участі в розробці та введенні в дію екологічних нормативів і норм радіаційної безпеки; погодження в установлено­му законодавством порядку всіх державних стандар­тів, технічних умов, промислових зразків, іншої нор­мативно-технічної документації об'єктів, які можуть мати шкідливий вплив на здоров'я населення тощо.

Державний комітет ядерного регулювання України (Держатомреґулювання України) є центральним орга­ном виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяль­ність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Положення про Державний комітет ядерного регулювання України затверджено Указом Президента України № 155 від 6 березня 2001 року. Основними завданнями Держатомреґулювання Украї­ни є: участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики у сфері використання ядерної енергії, забезпечення додержання вимог ядерної та радіаційної безпеки; здійснення в межах своєї компе­тенції державного регулювання безпеки використання ядерної енергії, додержання вимог ядерної та радіа­ційної безпеки; здійснення державного нагляду за до­держанням законодавства, норм, правил і стандартів з використання ядерної енергії, вимог ядерної та раді­аційної безпеки; координація діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади, що відповідно до законодавства здійснюють державне регулювання ядерної та радіаційної безпеки.

Міністерство України з питань надзвичайних ситу­ацій і Державний комітет України з питань подолання наслідків Чорнобильської катастрофи утворені внаслі­док реорганізації Міністерства України з питань над­звичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи відповідно до Указу Президента України " Про заходи щодо вдоскона­лення системи державного управління у сфері подолання наслідків Чорнобильської катастрофи" № 755/2004 від 6 липня 2004 року.

Міністерство України з питань надзвичайних ситу­ацій є спеціально уповноваженим центральним орга­ном виконавчої влади з питань захисту населення і те­риторій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, рятувальної справи, пожежної безпеки тощо; Державний комітет України з питань подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є спеціально уповноваженим центральним органом ви­конавчої влади з питань захисту населення і територій від наслідків Чорнобильської катастрофи, у тому числі з питань соціального захисту громадян, які постраж­дали внаслідок Чорнобильської катастрофи, перетво­рення об'єкта " Укриття" в екологічно безпечну систему, реабілітації забруднених унаслідок Чорнобильської ка­тастрофи територій. Діяльність Державного комітету України з питань подолання наслідків Чорнобильської катастрофи спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра України з питань надзвичайних ситуацій.