Таємниця солодкості

В далекій-далекій країні Шоколандії, в невеликому різнокольоровому будиночку жила собі родина із надзвичайно солодким прізвищем Цукерочки. Найголовнішим в домі був дідусь, його звали Какао. Незважаючи на те, що він був маленьким на зріст та дуже стареньким, усі в цій чарівній країні поважали його і постійно приходили за порадами. Також, разом з дідусем жив син Батончик, якого він так любив, синова дружина Карамелька та їх маленькі дітки, хлопчик Яскравий Льодяник та дівчинка Красуня-Мармеладка. Вони дуже любили один одного, проводили багато часу разом. Їх родину завжди вважали королівською, бо саме вони допомагали усім та вирішували будь-які питання в країні.

Життя казкових солодких громадян було спокійним і безтурботним. Ніхто ніколи не намагався зробити його небезпечним, не було в країни ніяких ворогів, навпаки, всі любили їх за постійні солодкі подарунки.

І ось, одного разу трапилася страшна біда. Усі жителі, від молодшого до найстаршого перестали бути солодкими, а деякі взагалі почали танути. Ніхто не міг знайти вирішення цій страшенній проблемі, адже існування Шоколандії було під загрозою, треба було негайно щось вигадати.

Наступного ж дня була зібрана рада наймудріших. Постало питання: «Чому ми не такі солодкі, як раніше, чому сонечко стало таким пекучим, що усі тануть, завжди воно допомагало нам, посилаючи теплі промені щастя?» Цілий день просиділи вони, але ніхто, навіть дідусь Какао, так і не впорався із задачею. Розмову мудреців випадково підслухали Яскравий Льодяник та Красуня-Мармеладка. У них одразу ж з’явився геніальний план.

Вони лягли спати, а зранку вирушили в подорож. Діти розуміли, що можна бути солодким тільки тоді, коли хочеш ним бути. Будучи ще маленькими, вони знали, що саме дитинство – це час, коли можна бути дійсно щасливим і солоденьким, посміхаючись в першу чергу собі та даруючи свою посмішку іншим, ти станеш дуже-дуже солодким. Вони залізли на верхівку солодкого Медового Дерева, знайшли там своїх друзів-бджілок і попрохали, щоб ті пролетіли над країною і порозливали усюди мед. Ті жителі, котрі не будуть ледачими і з посмішкою на обличчі його зберуть, назавжди стануть солодкими і ніколи не розтануть. Ті ж, хто не зроблять цього навіки залишаться несмачними. Бджілки зраділи, що можуть допомогти і одразу ж полетіли виконувати прохання.

Протягом декількох днів працьовиті жителі збирали мед, коли останній Пряник підняв з долівки крапельку меду, сонечко засміялося і сказало, що більше не буде пекти, бо всі довели, що можуть бути трудящими, і назавжди зробило усіх солодкими і щасливими.

Коли дідусь і батьки дізналися про те, що спасіння країни – це справа рук їх маленьких діточок, вони стали ще більше ними пишатися і подарували їм велику скриньку коштовного меду. Радості дітей не було меж. Не тільки родина, а й вся країна була вдячна маленьким рятувальникам. Але діти знали, що секрет їх перемоги був дуже простим: треба бути працьовитим і самому створювати своє щастя, самому знайти таємницю солодкості.