Приймання на роботу

Приймання на роботу здійснюється на підставі наказу (розпорядження). При складанні наказу про приймання на роботу слід дотримуватися загальноприйнятої назви професії або посади відповідно до Класифікатора.

У наказі необхідно відобразити: посаду, структурний підрозділ, з якого числа прийнятий на роботу; характер роботи (постійна чи тимчасова); чи призначається випробувальний термін. За необхідності в наказі відображаються особливі умови праці (неповний робочий день, матеріальна відповідальність тощо).

Розглянемо, у якому порядку відбувається оформлення наказу про прийняття на роботу з використанням типової форми № П-1.

Крок 1. Начальник відділу кадрів (особа, відповідальна за кадрове діловодство) візує проект наказу, який є пропуском на підприємство для переговорів та ознайомлення претендента з умовами роботи.

Крок 2. Керівник структурного підрозділу приймає рішення про можливість прийняття претендента на роботу (знайомиться з документами про його кваліфікацію, попередні місця роботи, стан здоров'я). I якщо працівник підходить, то на звороті наказу зазначається, ким може працювати претендент, його розряд, оклад, тривалість випробувального терміну тощо.

Крок 3. Працівник знайомиться з умовами праці, проходить медогляд (у випадках, передбачених законодавством), інструктаж з техніки безпеки, протипожежного мінімуму, санітарного мінімуму, про що робляться відповідні відмітки на звороті наказу.

Крок 4. Наказ про прийняття на роботу візується у відповідному відділі (службі) підприємства для підтвердження вакантної посади й окладу, що встановлюється за штатним розписом.

Крок 5. Підписаний керівником наказ і посадова інструкція оголошуються працівникові під розпис.

Крок 6. На підставі наказу вноситься запис у трудову книжку працівника, заповнюється його особиста картка, у бухгалтерії відкривається особовий рахунок або аналогічний йому документ.

Допущений до роботи – отже прийнятий

Часто роботодавець уважає, що працівник уважається офіційно прийнятим тільки після підписання наказу і внесення запису в трудову книжку. Але це не так. Слід пам’ятати, що коли мало місце допущення працівника до виконання своїх обов’язків без складання наказу, то такий працівник відповідно до ст. 24 КЗпП також уважається працевлаштованим на підприємство і на нього поширюються всі положення законодавства про працю.

Кадрове діловодство

3. Вимоги до тексту та оформлення кадрової документації

Призначення кадрових організаційно-розпорядчих документів полягає у тому, що вони юридично закріплюють трудові правовідносини громадян з суб'єктами. УСОРД регламентує зміст та форму уніфікованих документів, якими оформлюється приймання на роботу (анкети, доповнення до анкети, наказу про приймання на роботу), переведення на іншу роботу (заяви, представлення, наказу про переведення на іншу роботу), звільнення (заяви, наказу про звільнення), надання відпусток (графіка відпусток, заяви, наказу про надання відпустки), заохочення (представлення наказу про заохочення), дисциплінарного стягнення (пояснювальної записки, доповідної записки про порушення, наказу про накладення дисциплінарного стягнення).Найважливішим кадровим організаційно-розпорядчим документом є наказ по особовому складу. Видання наказів по особовому складу обов'язкове у таких випадках: при призначенні робітників на посаду, звільненні з посади та переміщеннях по службі, при заохоченні та накладанні дисциплінарних стягнень, при впровадженні єдиних та типових норм виробітку (обслуговування), тарифно-кваліфікаційних довідників, затвердженні систем оплати праці робітників, у випадках преміювання робітників та сплати одночасних грошових винагород, при отриманні та підвищенні кваліфікації, визначенні розрядів, класності, а, також при наданні відпустки, зміні прізвища тощо.

Накази по особовому складу готуються спільно відділом (управлінням) кадрів (служби роботи з персоналом) та зацікавленими структурними підрозділами. У встановлених законодавством випадках накази повинні мати гриф затвердження профспілковими органами.

За структурою накази по особовому складу можуть бути простими та складними. Простий наказ складається з розпорядчого пункту (розпорядчої дії)— Призначити, Прийняти, Перевести, Звільнити, Вважати та ін. Якщо наказ стосується однієї особи, то він називається індивідуальним, якщо кількох - зведеним. Об'єднання в наказі кількох розпорядчих пунктів робить наказ складним. Незважаючи на значну практику використання складних наказів по особовому складу, слід враховувати, що вони не тільки не забезпечують належної оперативності ручного пошуку інформації в процесі довідкової та контрольної роботи, але й заважають втіленню автоматизованих систем опрацювання кадрової інформації. У зв'язку з цим у суб'єктах все інтенсивніше втілюються прості за структурою накази по особовому складу як традиційної форми, так і машинно орієнтовані.

У зв'язку з затвердженням УСОРД та УСПОД уніфікованих форм наказів по особовому складу не допускається застосування записок по особовому складу, які мали силу наказу та раніше широко використовувались в роботі відділу кадрів, як розпорядчих документів. Накази по особовому складу є підставою для внесення відповідних записів у трудові книжки робітників та службовців. Відповідно до наказів складаються або коректуються первинні облікові документи, призначені для накопичення даних щодо складу та руху кадрів.

При оформленні громадянина на тимчасову роботу в суб'єкт недержавної сфери одночасно з виданням наказу може складатись та підписуватись трудовий контракт (договір), в якому детально обговорюються обов'язки та права сторін, їх відповідальність та можливі юридичні санкції.

Трудові контракти, як правило, мають досить уніфіковану структуру тексту та будуються за розділами. Наприклад:

- предмет контракту;

- умови контракту (обумовлення конкретних посадових або функціональних обов'язків кожного робітника);

- умови оплати праці; -режим праці та відпочинку;

- права та обов'язки сторін;

- відповідальність сторін;

- термін дії контракту, умови його зміни та розірвання;

- додаткові умови;

- юридичні адреси сторін;

- дані про робітника.

Останні два розділи не є обов'язковими. Дані, що містяться в них, можуть бути зазначені в преамбулі контракту та оформлені в складі реквізиту " Підписи сторін".

У багатьох суб'єктах замість анкети використовується немашинно орієнтований традиційний особовий листок по обліку кадрів, що виконує аналогічну анкеті функцію накопичувача вихідної облікової інформації. Інформація, що редагується, фіксується в доповненні до особового листка. Особовий листок містить 19 основних анкетно-біографічних показників (пунктів).

Заповнений особовий листок разом з іншими документами працівника (копія диплома про освіту, перелік наукових праць та ін.) складають особову справу, яка ведеться у відділі кадрів. У відділі кадрів зберігаються також трудові книжки робітників та службовців.

Характеристика - це документ, в якому дається оцінка ділових і моральних якостей особи - працівника (учня, студента).

Характеристика, оформлена належним чином, вважається офіційним документом. її видає адміністрація підприємства (організації, установи, навчального закладу) своєму працівникові (учневі, студентові, практикантові). Характеристики подаються при вступі до навчального закладу (при потребі), оформленні відрядження на роботу за кордон, при атестаціях, представленні до нагороди тощо.

Характеристики оформляють на загальних бланках або чистих аркушах паперу формату А4.

Елементи характеристики:

- назва виду документа (ХАРАКТЕРИСТИКА);

- текст (текст характеристики можна поділити на чотири частини. У першій частині наводять анкетні дані особи, на яку складають характеристику. їх друкують на 2-3 інтервали нижче від слова " ХАРАКТЕРИСТИКА", через 1, 0-1, 5 інтервалу, відступивши від 4-го положення табулятора на 3 -4 пробіли. Спочатку великими літерами зазначають прізвище, ім'я, по батькові особи у формі родового відмінка, рік народження, освіту, далі, звичайним шрифтом - посаду, вчений ступінь і звання (якщо є). Анкетну частину допускається розташовувати по центру, нижче від слова " ХАРАКТЕРИСТИКА". У другій частині наводять відомості про трудову діяльність особи: спеціальність, посада, з якого часу працює на даному підприємстві, відомості про просування по службі, рівень професійної майстерності і т.под. Для студентів (учнів) зазначають: з якого періоду навчаються, за якою спеціальністю, відомості про переведення на інший факультет, ставлення до навчання тощо. У третій частині дають оцінку ділових і моральних якостей особи - її ставлення до роботи, підвищення професійного рівня, участь у громадському житті колективу, відносини з іншими членами колективу. Також наводять відомості про урядові нагороди, заохочення (стягнення) тощо. У четвертій (заключній) частині роблять висновки, а також зазначають, куди подаватиметься характеристика. Якщо характеристика складається на працівника, що звільнився, або на випускника навчального закладу, то текст викладається у формі минулого часу, а якщо на момент складання характеристики працівник ще працює або студент навчається, то у формі теперішнього часу);

- підпис (як правило, характеристику підписують керівник підприємства (організації, установи), керівник структурного підрозділу та голова громадської організації (перші два підписи вважаються обов'язковими));

- відбиток гербової печатки чи круглої, що прирівнюється до гербової.

Нижче підпису на відстані 2-3 інтервали від нульового положення табулятора ставлять дату підписання характеристики.

Завірену характеристику видають особисто працівникові (учневі, студентові) або надсилають до установи (організації, підприємства), яка її вимагала.

Автобіографія (від грец. autos - сам, bios - життя, grapho -пишу) - це виклад основних фактів своєї біографії.

Автобіографію складають у довільній формі, однак в ній обов'язково мають бути певні складові та реквізити. Оформляють автобіографію або на чистому аркуші паперу, або розграфленому, або трафаретному бланку, при влаштуванні на роботу чи вступі до навчального закладу. Всі відомості про себе викладають у розповідній формі від першої особи у хронологічній послідовності (із зазначенням місяця й року) таким чином, щоб можна було скласти уявлення про життєвий шлях, кваліфікацію та громадську діяльність автора.

Існують такі види автобіографії: автобіо граф ія-розпов і дь, яку складають в описовій формі; автобіо граф і я-документ, в якій точно викладають факти.

В автобіографії-документі наводять такі відомості:

- назва виду документа (АВТОБІОГРАФІЯ);

- прізвище, ім'я, по батькові автора (теперішні та колишні, якщо були зміни);

- число, місяць, рік народження;

- місце народження;

- соціальне походження;

- відомості про батьків (прізвище, ім'я, по батькові теперішні та колишні (якщо були зміни), дати народження (смерті), де та ким працюють; якщо не працюють, то зазначають останнє місце роботи, вказують, що тепер не працюють або на пенсії);

- освіта та спеціальність за дипломом;

- трудова діяльність;

- останнє місце роботи (місце навчання), посада;

- нагороди й заохочення;

- участь у громадському житті;

- сімейний стан і склад сім'ї;

- паспортні дані, домашня адреса й номер телефону.

Нижче від текстової частини проставляють дату складання автобіографії (ліворуч) та підписуються (праворуч).

Автобіографія зберігається в особовій справі.

Якщо автобіографію пишуть на трафаретному бланку, то висвітлюють деякі додаткові питання: судимість, участь у воєнних діях тощо.

2. Укладання документів щодо особового складу:

· автобіографія;

· резюме;

· характеристика;

· заява;

· скарга.

АВТОБІОГРАФІЯ

Автобіографія — це документ, у якому особа, що складає його, подає опис свого життя та діяльності в хронологічній послідовності.

Автобіографія має бути вичерпною, інформативною, лаконічною, може писатися від руки або з використанням технічних засобів. Залежно від призначення автобіографія може бути:

- автобіографією-розповіддю (укладається в довільній формі);

- автобіографією-документом (точно викладаються основні факти).

Автобіографія складається з таких реквізитів: