Тема 4. Методика вивчення мовного матеріалу

1. Особливості вивчення розділу «Звуки і букви».

2. Особливості засвоєння розділу «Будова слова».

3. Особливості вивчення розділу «Частини мови».

Теоретичною основою методики вивчення мовного матеріалу є результати порівняльного аналізу, що дають можливість врахувати психологічні процеси, які супроводжують засвоєння навчального матеріалу ук­раїнської мови — транспозицію й інтерференцію. Учи­телеві, щоб знати, у яких випадках можна орієнтувати­ся на позитивний перенос знань і вмінь, тобто транспо­зицію, і педагогічно організовувати його, а в яких — запобігати інтерференції чи формувати нові вміння, добираючи відповідні засоби навчання, також потрібно вміти здійснювати порівняльний аналіз виучуваного матеріалу обох мов. Результати такого аналізу, як уже зазначалося, дають змогу відповідно організувати навчальний процес на уроках української мови.

Виходячи із зазначеного вище, методику вивчення того чи іншого матеріалу ми розглядатимемо на основі врахування результатів порівняльного аналізу.

Особливості вивчення розділу «Звуки і букви». Засвоєння цього розділу програми підпорядковано:

• узагальненню тих знань щодо звукової і графічної системи української мови, що учні здобули під час оволодіння усним мовленням і читанням;

• розширенню і поглибленню цих знань;

• удосконаленню орфоепічних умінь і збагаченню та активізації словникового запасу;

• корекції графічних умінь під час письма;

• корекції або формуванню орфографічних навичок та мовленнєвих умінь на основі здобутих знань і вмінь.

Порівняльний аналіз звуко-буквених систем ук­раїнської та російської мов, здійснений у межах вимог програми початкової школи, дає можливість зробити такі висновки:

1. В український мові, так само, як і в російській, 6голосних звуків (фонем). Є незначні відмінності у вимові звуків [и] (рос[ы]) та [і] (рос[и]). Голосні звуки вобох мовах позначаються 10 літерами. У буквеному позначенні звуків є відмінності. Так, звук [і] позначається буквою і, звук [и] — буквою и, звук [е] — буквою е, після м'яких приголосних — буквою є; звуки [йе] — буквою є на початку складу. В українській мовівідсутня буква е. М'який приголосний перед о позначається м'яким знаком (льон), звуки [йо] позначаються відповідними буквами (йорж). Звуки [йі] позначаються буквою ї (в російській мові ьи). Отже, новими графічними знаками є букви і, є, ї; однаковими за накресленням, але різними за звуковим значенням — букви и, е.

Українські звуки [і], [и] вищого підняття, ніж російські [и], [ы], проте це не дає помітного акценту, тому спеціальна увага на цьому не зосереджується.

2. Приголосні переважно збігаються за звуковимзначенням і графічним позначенням. Відмінності спостерігаються у звуковому значенні деяких однакових за накресленням графем.

Так, буква ч позначає в українській мові твердий звук (у рос. — м'який), буква г позначає фарингальний звук [г], у російській мові — проривний; буква щ по­значає в українській мові два тверді звуки [шч]; (у рос — м'які [ш'ч'] або подовжений м'який [ш': ]. Буква ґ є новою графемою. Звукове значення цієї букви збігається зі звуковим значенням російської букви г.

Спостерігається значна відмінність у класифікації приголосних за твердістю-м'якістю. Так, збігаються за твердістю-м'якістю в обох мовах лише приголосні [д] - [д'], [т] - [т'], [з] - [з'], [с] - [с'], [л] - [л'], [н] -[н'], [р] - [р'І.

Губні приголосні та шиплячі в українській мові тверді. Пом'якшені варіанти твердих фонем (губних та шиплячих) постають лише в позиції перед [і]. Тут, як бачимо, збіг частковий (збігаються тверді фонеми). В українській мові, крім твердої фонеми [ц], на протива­гу російській, є й м'яка — [ц']. У кінці слів української мови послідовно виступає твердий звук [р].

Властивими тільки українській мові є фонеми [дз], [дз'], [дж].

Класифікація приголосних за дзвінкістю-глухістю в українській та російській мовах збігається майже повністю, хоча й тут є певні відмінності.

Так, в українській мові сонорний [в] не має пари (у російській — парні [в] – [ф]). До дзвінких належать звуки української мови [дз], [дз'], [дж] та звуки [ґ], [г].

Більше відмінностей знаходимо в орфоепічних нор­мах: в українській мові дзвінкі приголосні не оглушу­ються ні в кінці, ні в середині слів (крім [г] у деяких словах). А ось явище одзвінчення м'яких [т'], [с'] та звука [к] у деяких словах характерні для обох мов моло[д']ба, про[з']ба, во[ґ]зал.

Якщо порівняти знання, уміння і навички, сформо­вані на уроках російської мови під час вивчення фонетико-графічного матеріалу, і ті, які потрібно фор­мувати на уроках української, то слід зазначити, що частина з них матиме позитивний перенос, інша — інтерферуватиме.

Так, спільними для обох мов є поняття про звуки людської мови, їх місце творення, голосні та приго­лосні звуки, звуки тверді і м'які, дзвінкі та глухі, по­няття про наголос, склад (відмінності спостерігаються в термінології), а також уміння робити звуковий і звуко-буквений аналіз, позначати звуки відповідними буквами (графічні навички). Отже, це той матеріал, на основі якого можна активізувати знання, оскільки відбуватиметься позитивний перенос знань, умінь і на­вичок. Учитель має лише педагогічно організувати його так, щоб учні застосували здобуті знання та вміння на українському мовному матеріалі. Звичайно, важливим є також завдання оволодіти українською термінологією.

Знання про голосні, з одного боку, й відповідні вміння позначати їх — з другого, лише частково збіга­ються. Так само частково збігаються знання про приго­лосні тверді і м'які. їх використання матиме транспозиційно-корекційний характер. Таким чином, маючи результати порівняльного аналізу і знаючи про ті пси­хологічні чинники, які супроводять процес засвоєння української мови, учитель матиме змогу правильно визначити навчальні завдання (проміжні цілі), які треба ставити під час вивчення кожної теми, та мето­дично правильно розв'язувати їх.

Засвоєння цього розділу найтісніше пов'язано з удо­сконаленням орфоепічних умінь, бо не можна говори­ти про звуки мови і не вчити їх вимовляти, так само, як не можна вивчати букви без удосконалення вмінь вжи­вати їх на письмі. Тому, формулюючи навчальну мету уроку, обов'язково слід визначати ті конкретні орфо­епічні й графічні вміння, які мають відпрацьовува­тися з огляду на тему, і добирати для цього відповідні вправи.

Під час вивчення зазначеного розділу на уроках української мови застосовують такі прийоми, як спос­тереження за вимовою, частковий звуковий і звуко-буквений аналіз, спрямований на усвідомлення відмінностей між звуками російської й української мов та їх графічним позначенням, а також вправи на вдосконалення культури мовлення (умінь літературної вимови, правильного слововживання тощо).

Беручи до уваги, що відповідний розділ уже за­своєний під час вивчення російської мови, на уроках української немає потреби окремо спинятися на розрізненні голосних і приголосних звуків, приголос­них твердих і м'яких, тобто на тих знаннях та вміннях, які вже добре сформовані та є спільними, зате більше уваги має надаватися вправам, побудованим на основі прихованого зіставлення і присвяченим засвоєнню тих звуків, вимова яких відрізняється в обох мовах (звуки [а], [о], твердий [ч], подовження м'яких і т.д.).

Знання, які є спільними для обох мов, доцільно ак­тивізувати у цікавій для дітей формі. Для цього доречно використовувати казкового героя, якому треба пояснювати, розповідати. Цінність подібних завдань у тому, що активізуються не лише знання, а й уміння правиль­но і чітко висловлювати думку.

Повторення букв Іі, Ии, Ее, Єє, Її та Гг і Ґґ під час вивчення розділу «Звуки і букви» потребує спеціаль­ної уваги, адже формування вмінь вживати ці літери у словах української мови супроводжується сильно ви­раженою інтерференцією, що виявляється в графічних помилках. Важливо, щоб під час засвоєння голосних звуків і позначення їх буквами учні закріпили пра­вильне накреслення українських букв. Знову-таки уваги потребуватиме письмо букви є, оскільки подібність її до російської букви э спричинятиме по­милки в написанні.

Окремо слід попрацювати над засвоєнням великої і малої літери Ґґ. Вона є новою за графічним накреслен­ням, однак подібною за звуковим значенням до російської Гг. Учні мають опанувати її написання окре­мо і в сполученнях з іншими буквами. На письмі під впливом інтерференції її можуть заміняти відповідною буквою російської мови. Тому хоч слів, де вживається ця буква, в українській мові й не так багато, їх доцільно частіше використовувати у вправах на списування, аж доки не сформується відповідна навичка.

На етапі формування вмінь писати українською мовою використовуються такі вправи, як списування з проговорюванням, словникові диктанти з викорис­танням сигнальних карток, зорово-слухові й зорові диктанти, спрямовані на вдосконалення орфоепічних і графічних умінь, письмо без пропусків літер. Особли­во доцільними на цьому етапі є зорово-слухові диктан­ти. Після їх запису корисно ставити завдання звірити записане з дошкою та самостійно виправити свої помилки (формується графічна й орфографічна пиль­ність). За відсутності помилок, якщо запис зроблено акуратно, учні можуть на берегах зошита намалювати зелений квадратик, за наявності 1-2 помилок — синій, 3-5 червоний (самооцінка). Значення цього виду робо­ти важко переоцінити. Він зосереджує увагу, розвиває пам'ять дітей, і, звичайно, спрямований на формуван­ня графічних умінь, умінь оцінювати свою роботу.

Пізніше, за певних успіхів, замість зорово-слухових диктантів можна буде використовувати зорові. Для них спочатку потрібно добирати не більш як два рядки закінченого віршованого тексту і обов'язково перевіря­ти перед письмом, чи запам'ятали їх учні. Пізніше об­сяг текстів збільшується. Методика проведення зоро­вих диктантів така сама, як і зорово-слухових, однак без диктування вчителем (самодиктант).

Оскільки навичка вживати зазначені букви на письмі формується повільно, роботу над нею слід про­довжити і під час вивчення інших розділів програми. Тому не зайвим буде на початку кожного уроку прово­дити не каліграфічні хвилинки, а графічні, спрямовані на корекцію вмінь вживати букви і, и, е, є, ї та ґ у сло­вах української мови.

Усі рекомендовані вправи за систематичного вико­ристання їх у потрібній послідовності дають досить відчутний ефект.

Нижче наводимо зразок уроку (3-й клас).

Тема. Голосні звуки й позначення їх буквами. Склад.

Мета. Засвоїти терміни голосні і приголосні звуки, склад; активізувати вміння звукового і звуко-буквеного аналізу, провести корекцію графічних умінь і відпрацювати їх, активізувати орфоепічні вміння, зба­гачувати словниковий запас учнів.