Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Практична робота. Дослід 1. Кількісне визначення піровиноградної кислоти (ПВК) в сечі колориметричним методом.
|
|
Дослід 1. Кількісне визначення піровиноградної кислоти (ПВК) в сечі колориметричним методом.
Піровиноградна кислота – один з центральних метаболітів вуглеводного обміну. Визначення її кількості в плазмі крові та сечі широко використовується з діагностичною метою в клінічній практиці.
 |
Принцип методу. Піровиноградна кислота (ПВК) з 2, 4-динітрофенілгідразином (2, 4 ДНФГ) в лужному середовищі утворює 2, 4-динітрофенілгідразони піровиноградної кислоти коричнево-червоного забарвлення, інтенсивність якого пропорційна концентрації ПВК і визначається колориметрично.
Матеріальне забезпечення: сеча, стандартний розчин пірувату (ПВК) – 625мг в100 мл води,
0, 1 % розчин 2, 4- динітрофенілгідразину в 2 н розчині соляної кислоти, 12 % розчин гідроксиду натрію, дистильована вода, штатив з пробірками, піпетки, ФЕК.
Хід роботи. Беруть 2 пробірки, в одну наливають 0, 1мл сечі, в другу – 0, 1мл розчину ПВК, а потім в обидві пробірки додають по 0, 9 мл дистильованої води. Після цього вносять по 0, 5мл 0, 1 % р-ну 2, 4- динітрофенілгідразину, змішують і на 20 хв ставлять в темне місце. Пізніше додають по 1 мл 12 % розчину гідроксиду натрію і через 10 хв колориметрують на ФЕКу проти контролю (води) при синьому світлофільтрі (l = 380 нм).
Розрахунок: концентрацію ПВК вираховують за формулою:
ССТАНД. · АДОСЛ. · V
СДОСЛ. = 
АСТАНД. · а
де:
С ДОСЛ – концентрація ПВК у сечі (мг/добу);
ССТАНД – концентрація стандартного розчину ПВК;
АДОСЛ – оптична густина досліджуваної проби;
АСТАНД – оптична густина стандарту;
V – добова кількість сечі;
а – 0, 1 мл сечі, взятої для аналізу.
Порівняти отриманий результат з нормативними величинами. Зробити висновок.
Клініко-діагностичне значення. У крові здорової людини міститься 45-115 мкмоль/л ПВК, з сечею за добу виділяється 15-25 мг ПВК. Вміст ПВК у крові (разом з молочною кислотою) підвищується при посиленій м’язовій праці, а також при деяких патологічних станах, що супроводжується судомами (тетанія, епілепсія, правець). Збільшується виділення ПВК з сечею при В1- вітамінній недостатності, серцевій недостатності, токсикозах, захворюваннях печінки, інсулінзалежному цукровому діабеті, діабетичному кетоацидозі, дихальному алкалозі, уремії, гепатоцеребральній дистрофії, гіперфункції гіпофізарно-адреналової і симпатико-адреналової систем, а також після введення камфори, стрихніну, адреналіну. До збільшення ПВК призводять токсична дія ацетилсаліцилової кислоти, отруєння ртуттю, миш’яком, сурмою.
Вміст ПВК різко підвищується у спинномозковій рідині при травматичних захворюваннях ЦНС, запальних процесах: менінгіті, абсцесі мозку. Під впливом наркозу рівень ПВК у крові дещо знижується. Всі фактори, які зумовлюють збільшення концентрації ПВК, як правило, призводять до зростання рівня молочної кислоти.
Таким чином, основною причиною нагромадження в крові піровиноградної та молочної кислот є порушення їх наступного ферментативного перетворення у звичайні продукти розпаду внаслідок різних причин.
Контроль виконання лабораторної роботи
1. При яких патологічних станах збільшується кількість пірувату в сечі?
А. Цукровому діабеті
В. Гострому панкреатиті
С. Інфаркті міокарду
D. Гепатитах
Е. Епілепсії
2. З метою встановлення концентрації піровиноградної кислоти в сечі користуються методом, принцип якого полягає у:
А. Відновленні солей важких металів у лужному середовищі
В. Визначенні інтенсивності забарвлення сполуки, що утворилася за взаємодії глюкози з ортотолуїдином
С. Дії ферменту глюкозооксидази, яка окиснює глюкозу до глюконової кислоти киснем повітря
D. Відновленні двовалентних іонів міді в одновалентні
Е. Фотометруванні забарвленого комплексу, що утворився в процесі взаємодії піровиноградної кислоти з 2, 4-динітрофенілгідразином (2, 4 ДНФГ) в лужному середовищі
3. У хворого виявлено 5, 15 ммоль/л молочної кислоти та 0, 35 ммоль/л піровиноградної кислоти. При яких станах підвищуються їх кількісні величини?
4. Вміст ПВК в сечі складає 45 мг/добу. Дати оцінку результатові. Які можливі причини та наслідки такого стану?
5. У хворих з пониженою активністю глюкозо-6-фосфатдегідрогенази в еритроцитах спостерігається підвищена чутливість до окиснювачів, а також порушується відновлення метгемолобіну. Яка причина такого стану?
6. Чому хворим з серцево-судинною недостатністю та ознаками ацидозу призначають кокарбоксилазу?
Приклади тестів “Крок-1”
1. У хлопчика 3 років спостерігається збільшення у розмірах печінки та селезінки, катаракта. У крові – підвищена концетрація глюкози, проте тест толерантності до глюкози – в нормі. Спадкове порушення обміну якої речовини є причиною цього стану?:
A. Глюкози
B. Галактози
C. Фруктози
D. Сахарози
E. Манози
2. При окисненні в пентозофосфатному циклі 6 молекул глюкози утворюється:
А. 3 мол. НАДФН2
В. 6 мол. НАДФН2
С. 9 мол. НАДФН2
D. 12 мол. НАДФН2
Е. 15 мол. НАДФН2
3.В крові хворого виявлений високий вміст галактози, концентрація глюкози знижена. Відзначається розумова відсталість, помутніння кришталика. Яке захворювання має місце?
А Фруктоземія
В. Лактоземія
С. Галактоземія
D. Цукровий діабет
Е. Стероїдний діабет
4. Есенціальна фруктозурія – спадкове захворювання, пов’язане з порушенням обміну фруктози. При цій патології спостерігаються симптоми ураження печінки та нирок. Причиною є відсутність ферменту, що каталізує перетворення фруктози у:
A. Фруктозо-1-фосфат
B. Фруктозо-6-фосфат
C. Фруктозо-1, 6-дифосфат
D. Глюкозо-1-фосфат
E. Гліцеральдегідфосфат
5. Одним із важливих субстратів окиснення є піруват, який утворюється як проміжний продукт розпаду вуглеводів, білків амінокислот. Окиснювальне декарбоксилування пірувату здійснюється за допомогою піруват-дегідрогеназного комплексу до складу якого входить:
A. Піруваткіназа
B. Лактатдегідрогеназа
C. Сукцинатдегідрогеназа
D. Малатдегідрогеназа
E.Дигідроліпоїлдегідрогеназа
6. При серцевих захворюваннях для покращення забезпечення енергією серця, мозку, інтенсифікації окисних процесів застосовують кокарбоксилазу (тіамінпірофосфат) у вигляді ін’єкцій. Які метаболічні процеси активуються при цьому?
А. Декарбоксилування гістидину
В. Дезамінування глутамату
С. Окисне декарбоксилування пірувату
D. Трансамінування аспартату
Е. Субстратне фосфорилування
7. НАДФН2, утворений в результаті пентозофосфатного шляху використо-вується організмом для:
A. Синтезу жирних кислот
B. Синтезу амінокислот
C. Синтезу глікогену
D. Синтезу сечовини
E. Синтезу нуклеотидів
Індивідуальна самостійна робота студентів
1. Патобіохімія порушень пентозофосфатного шляху.
2. Патобіохімія ензимопатій, пов’язаних з генетичними дефектами синтезу ферментів метаболізму фруктози та галактози.
Література
Основна:
1. Губський Ю.І. Біологічна хімія. – Київ-Тернопіль: Укрмедкнига, 2000. – С. 143 – 154.
2. Гонський Я.І., Максимчук Т.П., Калинський М.І. Біохімія людини. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2002. – С. 300 – 308.
3. Скляров О.Я., Сергієнко О.О., Фартушок Н.В. та ін. Обмін вуглеводів. Біохімічні та клінічні аспекти. – Львів: Світ, 2004. – 111с.
4. Клінічнп біохімія/ За ред. проф.Склярова О.Я.- К.: «Медицина», 2006. – С. 101 – 103.
5. Біохімічні показники в нормі і при патології. Довідник / За ред. Склярова О.Я. – К.: Медицина, 2007. – 318с.
6. Біологічна хімія. Тести та ситуаційні задачі / За ред. Склярова О.Я. –К.: ВСВ «Медицина», 2010. – С. 62 – 84.
7. Біохімічний склад рідин організму та їх клініко-діагностичне значення / За ред. проф. Склярова О.Я., Київ: Здоров'я, 2004. -191с.
8. Біохімія ензимів. Ензимодіагностика. Ензимопатологія. Ензимотерапія: Посібник / Скляров О., Сольскі Я., Великий М. та ін. – Львів: Кварт. – 2008. –С. 38 -46.
9. Біологічна хімія з біохімічними методами дослідження: підручник /О.Я. Скляров, Н.В. Фартушок, Л.Д. Сойка, І.С.Смачило.- К.: Медицина, 2009. – C. 196 – 231.
Додаткова:
1. Березов Т.Т., Коровкин Б.Ф. Биологическая химия. – М.: Медицина, 1998. – 704 с.
2. Клиническая биохимя: Учебник для студентов мед.вузов /А.Я.Цыганенко, В.И. Жуков, В.В. Леонов и др. – Харьков: Факт, 2005. -456с.
3. Клиническая биохимия: Учебное пособие для вузов / В.Н. Бочков, А.Б. Добровольский, Н. Е. Кушлинский и др. – ГЭОТАР-МЕД, 2004. – 521с.
Тема № 3. Дослідження катаболізму та біосинтезу глікогену. Регуляція обміну глікогену, біосинтез глюкози – глюконеогенез.
Мета заняття: Знати механізми гормональної регуляції обміну глікогену в м’язах і печінці та засвоїти особливості реакцій синтезу й розпаду глікогену. Оволодіти основними принципами регуляції та особливостями перебігу реакцій глюконеогенезу.
Актуальність теми: Глікоген є основною молекулярною формою запасання вуглеводів в організмі людини і тварин, що акумулюється у вигляді внутрішньоклітинних гранул, переважно в печінці та м’язах. В організмі людини існують регуляторні механізми, що контролюють координовані зміни процесів синтезу та розпаду глікогену в умовах змін режимів харчування, переходу організму від стану спокою до активної діяльності. Важливим є розуміння процесів регуляції реакцій глікогенолізу та глікогенезу, які відіграють важливу роль у підтримці сталого рівня глюкози в крові, а також виникнення патологічних процесів обміну глікогену.
Конкретні завдання:
Ø Пояснювати особливості реакцій розпаду та біосинтезу глікогену.
Ø Аналізувати механізми гормональної регуляції обміну глікогену в м’язах та печінці.
Ø Пояснювати генетичні порушення метаболізму глікогену.
Ø Аналізувати особливості перебігу реакцій та субстрати глюконеогенезу.
Ø Пояснювати та вміти трактувати механізми регуляції глюконеогенезу.
Теоретичні питання
1. Особливості перебігу та механізм ферментативних реакцій глікогенезу.
2. Глікогеноліз, реакції спільні та відмінні із гліколізом.
3. Каскадні механізми АТФ-залежної регуляції активностей глікогенфосфорилази і глікогенсинтетази.
4. Особливості гормональної регуляції обміну глікогену в м’язах та печінці.
5. Спадкові порушення ферментів синтезу та розпаду глікогену. Глікогенози, аглікогенози, їх характеристика, причини виникнення.
6. Особливості метаболізму вуглеводних компонентів глікокон’югатів.
7. Генетичні порушення метаболізму глікокон’югатів (глікозидози).
8. Глюконеогенез. Субстрати, компартменталізація ферментів, послідовність реакцій, біологічне значення процесу.
9. Механізми регуляції глюконеогенезу в організмі людини.
10. Незворотні реакції гліколізу та їх обхідні шляхи.
11. Взаємозв’язок гліколізу та глюконеогенезу Глюкозо-лактатний((цикл Корі), глюкозо-аланіновий цикли.
|
|