Історична підказка Шевченкові

09.03.2009

Т.Шевченко. Почаївська лавра з півдня. 1846. Папір. Акварель

Автор: Роман ЯКЕЛЬ (Тернопіль)

У геніїв долі несхожі. Цю максиму, неодноразово озвучувану їхніми біографами, усе ж таки можна піддати сумніву. Бо хоча долі зазвичай одна одну не копіюють, певні етапи життя великих людей здатні дивувати однаковими поворотами й моментами. Саме так наклалися подільсько-волинські шляхи видатного поета і художника Тараса Шевченка на маршрути історика, письменника, професора Миколи Костомарова.

У березні 1845 року Тарас Шевченко повертається в Україну. На той час він уже був автором «Кобзаря» - збірки поезій, яка справила велике враження на свідомість жителів тодішньої Російської імперії. Мине ще рік, і в поета настане творча пауза. Два твори романтичного характеру - балада «Лілея» і поезія «Русалка», написані у липні-серпні 1846-го, - це не показник творчої продуктивності. Потрібен був відпочинок від поезії.

Т.Шевченко. Успенський собор Почаївської лаври (внутрішній вигляд). 1846. Акварель

Певним порятунком стала робота в Київській археографічній комісії, з якою поет співпрацював ще з 1845 року, малюючи пам'ятки давнини на Полтавщині, Чернігівщині, Київщині. Ця наукова інституція діяла при канцелярії Київського генерал-губернатора Дмитра Бібікова і містилася у приміщенні Київського університету імені святого Володимира.

21 вересня Бібіков видає розпорядження, яким доручив Шевчен­кові відвідати різні місця Київської, Подільської та Во­лин­ської губерній і зібрати чотири групи етнографічних та історичних матеріалів:

1. О народных преданиях, местных повестях, сказаниях и песнях...

2. О замечательных курганах и урочищах; с этих курганов снять эскизы с изображением их форм и величин...

3. Осмотреть замечательные монументальные памятники и древние здания и составить их описания...

4. Кроме того, отправиться в Почаевскую лавру и там списать общий наружный вид Лавры, внутренность храма, и вид на окрестность с террасы.

Інтерес Бібікова до Почаївсь­кої лаври був викликаний недавньою передачею її від греко-католицьких ченців у лоно Російсь­кої православної церкви. Тож тре­ба було представити релігійну святиню як форпост православ'я на Волині. На відрядження Шевченкові виділили значну суму - 150 карбованців сріблом. І чотири пакети, адресовані подільському та волинському губернаторам, подільському і волинському православним архієпископам Арсенію та Никанору, які мали сприяти Шевченкові у зборі матеріалів.

Певне уявлення про Волинь Кобзар мав - чув про неї від діда, батьків односельців, читав «Істо­рію русів». У поемах «Тарасова ніч» і «Гайдамаки» Шевченко згадує козацького ватажка Северина Наливайка. У поемі-містерії «Великий льох» поет згадав Берестечко. Цікаву інформацію про культуру Волині Шевченко міг отримати під час подорожі до Полтавської губернії наприкінці 1845 року. В його археологічних записах є опис Пе­ресопницького Євангелія, створеного на Волині у 1556-1561 роках. Він порівнює це Євангеліє з почаївськими книгами, виданими в друкарні Почаївської лаври у XVIII столітті...

Однак важливу роль у науковій долі Шевченка відіграв Микола Костомаров, з яким Шевченко познайомився у Києві в 1846 році. Тодішній професор Київського університету став фактичним організатором та ідеологом Кирило-Мефодіївсь­кого братства, автором його програмного документа «Закон Божий» (Книга буття українського народу). До роботи цієї організації долучився і Шевченко.