Прийняття декларації про державний сувернітет України

16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла документ великого історичного значення– Декларацію про державний суверенітет України. Суверенітет передбачає верховенство, самостійність, повноту й неподільність влади в межах території України. Відтепер Україна проголошувалася незалежною державою в зовнішніх відносинах. Територія України проголошувалася недоторканною. Уперше після багаторічного замовчування Декларація визнавала невід’ємні права і свободи людини.

Декларація повинна була забезпечувати національно-культурне відродження українського народу і задовольняти національно-культурні, духовні й мовні потреби українців, що проживають за межами України.Єдиним джерелом державної влади визнавався народ, а Верховна Рада УРСР могла виступати від його імені. У документі йшлося про принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову.

Декларація складається із 10 розділів:

I. Самовизначення української нації.

II. Народовладдя.

IIІ. Державна влада.

IV. Громадянство.

V. Територіальне верховенство.

VI. Економічна самостійність.

VII. Екологічна безпека.

VIII. Культурний розвиток.

IX. Зовнішня і внутрішня безпека.

X. Міжнародні відносини.

Основні положення Декларації:

– народ України становлять громадяни Республіки всіх національностей;

– закріплено державний, народний, національний суверенітети, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах;

– поділ державної влади на законодавчу, виконавчу, судову;

– виняткове право народу України на володіння, користування і розпорядження національним багатством;

– самостійність України у вирішенні питань економіки, екології, культурного розвитку, зовнішньої і внутрішньої безпеки, міжнародних відносин;

– миролюбна зовнішня політика, постійний нейтралітет;

– визнання верховенства загальнолюдських цінностей над класовими;

– гарантія права на вільний національно-культурний розвиток;

– необхідність піклуватися про задоволення національно-культурних потреб українців за межами Республіки.

Дата прийняття Декларації державний суверенітет України була оголошена Днем незалежності України. Однак згодом святкування перенесли на 24 серпня, адже саме в цей день в 1991 р. Верховна Рада прийняла Акт проголошення незалежності України й остаточно вивела державу зі складу СРСР.

58 остаточна ліквідація автономного устрою «Гетьманщина»

Коли до влади в Російську імперії прийшла Катерина друга К.Розумовський повернувся в Україну. Він зібрав у Глухові старшинську раду, де була ухвалена петиція до імператриці з проханням відновити права Гетьманщини та встановити спадковість гетьманства. Однак прохання відхилили. Натомість 10 листопада 1764 р. Катерина друга видала Маніфест про ліквідацію гетьманства.У тому ж році було відновлено Малоросійську колегію, яка спрямувала свою неухильну ліквідацію української автономії. Наступним кроком стало зруйнування Запорізької Січі. 4 червня 1775 р. російські війська оточили Запорізьку С іч і зруйнували її. Ліквідувавши Запорізьку Січ, російський царат приступив до скасування решток автономних прав України. Отже, до кінця 18 ст. внаслідок цілеспрямованої антиукраїнської політики самодержавної політики Росії Гетьманщину було перетворено на російську колонію.У 1791 р. Василь Капніст за дорученням українських патріотичних кіл побував у Берліні, де спробував таємно заручитися підтримкою Пруссії у намаганнях відновити Гетьманщину, але такі дії були поодинокими й історично не впливали на загальну ситуацію.

59 Українські питання на Паризькій мирній конференції

Паризька мирна конференція 1919-1920-міжнародна конференція, скликана державами переможницями для вироблення і підписання умов з переможеними державами у Першій світовій війні 1914-1918. Важливе місце в роботі конференції займали питання визнання держав, які перебували в процесі утворення. Покладаючи великі надії на справедливе післявоєнне вирішення національного питання на конференцію держав-переможниць, у Париж приїхали делегації з Прибалтики, і України. Українська делегація на конференції була спільною від Української Народної Республіки і Західної області УНР, яку очолював Г.Сидоренко.

Українська делегація отримала інструкції домагатися: визнання незалежності УНР, виводу з української території іноземних військ, надання допомоги Антантою в боротьбі проти більшовицької Росії. Весною 1919 в Париж прибула спеціальна делегація, яка за дорученням Державного Секретаріату ЗУНР ЗО УНР мала домагатись припинення агресії Польської держави проти Західно-Української Народної Республіки.

Вирішити складні питання подальшої долі України не змогла і Паризька мирна конференція, куди в січні 1919 р. прибула об’єднана делегація УНР і ЗУНР. При цьому посли обох українських держав діяли самостійно.