Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Остаточна ліквідація автономного устрою Гетьманщини.






У 1744 р. імператриця Єлизавета Петрівна відвідала Київ та оголосила про наступне обрання гетьмана Кирила Розумовського.5 травня 1747 р. було видано царський указ „О бытии в Малороссии гетьману по прежним правам и обыкновениям". 22 лютого 1750 р. в Глухові Кирило Розумовський став гетьманом (1750 - 1764 рр.). Справи Гетьманщини були передані з Сенату до Колегії закордонних справ, Київ і Запорозька Січ підпорядковувалися гетьману. Проводилася реформа козацького війська. У 1760-1763 рр. була здійснена судова реформа. Також К.Розумовський хотів у Батурині заснувати університет, просив дозволу встановити дипломатичні стосунки з країнами Західної Європи, хотів звільнити козацьке військо від участі у війнах, домагався права вільно розподіляти землі в Гетьманщині, але царський уряд йому відмовив. У 1754 р. бюджет Гетьманщини перейшов під російський контроль, митні кордони з Росією були скасовані.

За гетьманування К. Розумовського зміцнилися позиції старшини. Роль старшини зростає. Це була доба її політичного панування в Гетьманщині. Часто проводилися старшинські з'їзди. К.Розумовський часто бував в Петербурзі, тому його заміняла генеральна старшина. У 1763 р. в Глухові старшинська рада розробила петицію про повернення колишніх вольностей і створення в Гетьманщині шляхетського парламенту. К. Розумовський звернувся до Катерини ІІ з пропозицією зробити посаду гетьмана спадковою в його роді. Але 10 листопада 1764 р. гетьманство в Україні було скасоване.

Управління Гетьманшиною перейшло до ІІ Малоросійської колегії, яку очолив Рум'янцев (генерал-губернатор, фельдмаршал), який від Колегії був незалежний, підпорядкований Сенату та імператриці. Управління Гетьманщиною здійснювала канцелярія Малоросійського генерал-губернатора, яка керувала ІІ Малоросійською колегією, полковими та сотенними канцеляріями та судами всіх типів та рівнів. Головним завданням була остаточна ліквідація автономії Гетьманщини, але поступово і обережно. У 1781 р. було скасовано полковий адміністративний устрій Гетьманщини. У 1783 р. було скасоване козацьке військо, замість якого створювалися полки. Тим самим автономію Гетьманщини по суті було ліквідовано, а 3 травня 1783 р. запроваджувалося кріпосне право в Гетьманщині та Слобожанщині.

56. Українське питання на Паризькій мирній конференції 1919р.

Важливе місце в роботі конференції займали питання визнання держав, які перебували в процесі утворення. Покладаючи великі надії на справедливе післявоєнне вирішення національного питання на конференцію держав-переможниць, у Париж приїхали делегації з Прибалтики, Закавказзя і України. Українська делегація на конференції була спільною від Української Народної Республіки і Західної Області УНР, яку очолював Г. Сидоренко. Заступником голови призначено В. Панейка -державного секретаря закордонних справ ЗО УНР. До складу делегації входили Д. Ісаєвич, О.Шульгин, А. Марголін, С. Шелухін, Б. Матюшенко, А. Галіп, М. Кушнір, С. Томашевський, А.Петрушевич, 0. Кульчицький, П. Дідушок, С.Тимошенко, В. Колосовський, М. Левитський, О.Севрюк, Ф. Савченко. В Парижі підтримку українській делегації надавали представники українців США та Канади — сенатор Д. Гаміл, І.Петрушевич, І.Кушнір, К. Білик, 0. Мегас. Українська делегація отримала інструкції домагатися: визнання незалежності УНР, виводу з української території іноземних військ (польських, румунських та військ Антанти), надання допомоги Антантою в боротьбі проти більшовицької Росії та Добровольчої Армії ген. А. Денікіна. Весною 1919 в Париж прибула спеціальна делегація на чолі з Д. Вітовським та М. Лозинським, яка за дорученням Державного Секретаріату ЗУНР-ЗО УНР мала домагатись припинення агресії Польської держави проти Західно-Української Народної Республіки.

З самого початку роботи конференції впливові російські кола в особі окремих міністрів колишнього Тимчасового Уряду, польська делегація провели антиукраїнську компанію, зображуючи представників України як колишніх австрійських союзників або пробільшовицьки настроєних політиків. Після виступу керівника польської делегації, який вимагав відновити кордони Польщі в межах 1772, і протестів української делегації було вислано до Варшави і Львова спеціальні місії для вивчення питання і припинення українсько-польської війни 1918-19. У Парижі одночасно було створено міжнародну комісію на чолі з генералом Л. Богоюдля для опрацювання умов перемир'я. Уряд ЗО УНР прийняв запропоновані умови перемир'я (13.5.1919), які, однак, були відкинуті польською стороною. Найбільш непримиренну позицію щодо визначення української державності займала французька делегація на чолі з Ж. Клемансо. Його плани про створення в післявоєнній Європі держав, які б були складовою частиною «санітарного кордону» проти більшовизму і одночасно під егідою Франції стали майбутніми союзниками проти Німеччини, збігалися з намаганнями польської, чехо-словацької і румунської делегацій включити якнайбільше територій у склад своїх країн. Більш виважений підхід до вирішення українського питання, займала англійська делегація очолювана Ллойд Джорджем, який різко виступав проти анексії українських земель

Польщею. В дискусії з Клемансо про визначення кордонів Польщі він висунув принцип: «не віддавати Польщі непольські території». Щодо намагання включити Галичину в склад Польської держави Ллойд Джордж заявив: «Польща не повинна поглинати населення, яке не є і не хоче бути польським». За ініціативою британської делегації 8.12.1919 було прийнято «Декларацію Верховної Ради союзних і об'єднаних держав з приводу тимчасового кордону Польщі», яка залишала Польській державі, землі населені переважно поляками (за винятком частини українських етнічних територій — Лемківщини, Посяння, Підляшшя, Холмщини; див. «Лінія Керзона»). Американська делегація формально виступала за надання автономії українському народові в складі новоутворених держав.

Не зважаючи на окремі розходження в позиціях делегацій країн Антанти щодо вирішення українського питання, вони були єдиними в прагненні не допустити проникнення більшовизму в Європу. На їхню думку, протистояти цьому могли великі територіальні держави. Це привело до прийняття 25.6.1919 рішення, згідно з яким Антанта визнавала за Польщею право окупувати Галичину, «щоб захистити цивільне населення від небезпеки більшовицьких банд». Проте Рада Послів Антанти не погодилась на включення Галичини в склад Польщі. Поразка українських армій у війні з поляками і більшовиками в 1919-20 привела до ще більшого послаблення позицій української делегації в Парижі. З грудня 1919 делегація ЗУНР вела самостійно переговори на П.м.к. Члени делегації В. Панейко, М. Лозинський, В. Темницький, С. Томашівський та ін. намагалися порушувати питання про ліквідацію польського окупаційного режиму на західноукраїнських землях і визнання незалежності ЗУНР. Після укладення Ризького договору 1921 між Польщею і Радянською Росією, за яким західноукраїнські землі включались в склад Польської держави, український еміграційний уряд висловив протест у Лізі Націй. На неодноразові вимоги польського уряду Рада послів Антанти 14.3.1923 прийняла остаточне рішення про приєднання Галичини до Польщі з умовою надання українському населенню автономії. Умова країн Антанти була чисто декларативною і вона ніколи не виконувалась польським урядом.

За Сан-Жерменським мирним договором Буковина залишалась у складі Румунії, а Закарпаття за Тріанонським договором передавалося Чехо-Словаччині. Всупереч запевнень переможців про справедливе вирішення міжнародних проблем в ім'я розвитку післявоєнного співробітництва, започаткована П.м.к. Версальська система договорів носила тенденційний і суперечливий характер, внаслідок чого українські землі на довгі роки були розділені кордонами чотирьох держав.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.