Київська Русь періоду розквіту.

Князівська дружина перестала брати участь у державних справах. На перший план висунулися бояри, прошарок яких складався з тих же старших дружинників та вихідців зі старої племінної аристократії.

Володимир очолив державу все ще не досить консолідованою. Влада племінних вождів і князів на місцях, у віддаленні від центру на багато днів кінного шляху, була майже безмежною. Вони неохоче виконували накази київського князя й привласнювали багато данини, що належала йому. Протягом 981–984 рр. Володимир повернув до складу Русі землі племінних княжінь хорватів і дулібів, відновив владу Києва над княжіннями радимичів і в’ятичів.

Близько 988 р. Володимир провів адміністративну реформу. Вождів основних племінних княжінь замінили 12 його синів. Так було зламано сепаратизм племінної верхівки, а Русь стала об’єднаною країною. Це значно зміцніло систему державної влади на місцях: в усіх ключових містах від імені київського князя збирали данину, управляли і чинили суд його намісники (сини й старші дружинники), котрі, в свою чергу, мали у підлеглості урядовців нижчого рангу, що порядкували у волостях.

Тоді ж князь «почав ставити міста по Десні й по Остру, і по Трубежу, і по Сулі, і по Стугні. І почав набирати мужів кращих від словенів, і від кривичів, і від чуді, і від в’ятичів, ними населяв міста (порубіжні), тому що була війна з печенігами». Була створена величезна за розмахом (вали простягалися майже на тисячу км) складна й розгалужена система валів, фортець, укріплених міст, що мала захистити Русь від печенігів.

Для протидії набігам кочовиків Володимиру необхідна була сильна армія. Отож він упровадив військову реформу, встановивши феодальну організацію війська – службу за право володіти землею. Це зміцнило й власну владу князя.

Князь виступив ініціатором проведення кодифікаційних робіт, завдяки чому з’явився перший писемний збірник правових норм «Руська правда».

За князювання Ярослава будівництво держави завершилось. Русь сягнула зеніту свого розквіту й могутності, зрівнявшись із Візантією та Германською імперією. Стабілізувалися державна територія й кордони, вдосконалився державний апарат. Було нарешті подолано місцевий сепаратизм. Полюддя все більше замінювалось м’якшими, прогресивнішими формами данини, що відповідало прогресуючій феодалізації суспільства.

Помер князь на 76-році життя і був похований у мармуровому саркофазі в Софійському соборі. На жаль, сини Ярослава не змогли підтримати державу на тому рівні, на який вона піднеслася за їхніх діда й батька.

11.ЗАГОСТРЕННЯ ЕКОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ У 70-80-х РОКАХ. ЧОРНОБИЛЬСЬКА КАТАСТРОФА

У 70 - 80-их роках ХХ ст. перед людством постало багато проблем, які необхідно було розв'язувати тільки пошуком загальних підходів, що мали бути вироблені представниками і «соціалістичного», й «капіталі­стичного» таборів. Ці проблеми стали називати глобальними проблемами людства. Загострилися екологічні проблеми, які призвели до стрімкого зростання техногенного навантаження на природу.

Економіка України була зорієнтована центральною владою в основ­ному на виробництво засобів виробництва, добування сировини і пали­ва. Відповідно, виробничі плани для УРСР складалися теж у Москві. Принизливість і небезпеку цілковитої залежності від Москви громадяни України особливо гостро відчули в 1986 р., коли 26 квітня сталася катастрофа на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС).

Ця атомна електростанція була розташована за 130 км від Києва. З 1970 р., коли почалося спорудження станції, в Україні існувала опозиція рішенню центральної влади будувати величезну атомну станцію в енер­гетично багатій республіці та й ще поблизу її столиці. Відтак у республіці поширилося обурення тим, як свавільно й безвідповідально Москва нав'язала Києву своє рішення. О.Субтельний вказує на те, що є інфор­мація про спричинення цією катастрофою напруженості між союзним і українським партійним керівництвом, які надалі одне на одного пере­кладатимуть вину за аварію.

Аварія на Чорнобильській АЕС у ніч з 25 на 26 квітня 1986 р. стала жахливою трагедією України. Її причиною була низька якість проекту­вання, виготовлення та обслуговування техніки. Чорнобильська катас­трофа збільшила і без того катастрофічну екологічну ситуацію, що була викликана надіндустріалізацією України. Від радіоактивного опромінен­ня в перші дні після аварії померло кілька десятків людей. У ліквідації наслідків катастрофи було задіяно до 600 тис. осіб. Десятки тисяч з них стали інвалідами, багато померло.

Радянське керівництво на чолі з М.С.Горбачовим приховувало від широкого загалу страшну небезпеку, яка нависла над мешканцями м. Києва і навколишньої території, що безпосередньо прилягала до Чорнобиля. Через чотири дні, 1 травня 1986 р., в Києві, як завжди, відбулася святкова демонстрація, були влаштовані народні гуляння, а для дітей проведено конкурс малюнку на асфальті. Ці заходи були проведені в той час, коли над столичним містом особливо інтенсивно поширюва­лися радіоактивні викиди. Генеральний секретар ЦК КПРС М.С. Гор­бачов натиснув на керівника українського ЦК В.В.Щербицького, під загрозою виключення з партії, щоб першотравнева демонстрація в сто­лиці України була проведена як масова. Водночас, керівництво Києва вивезло своїх рідних і близьких з небезпечного Києва на Кримський півострів.

Західні засоби масової інформації попереджали своїх громадян про небезпеку, й більшість іноземних громадян покинули Київ. Однак, ра­дянське керівництво тільки через дев'ять днів після катастрофи на Чорнобильській АЕС, повідомило про неї офіційно. Жахливі наслідки аварії не піддаються точній оцінці. Площа, яка постраждала від цієї техногенної катастрофи, становить 1/12 території України. До зони обов'язкового відселення потрапили 92, а до зони гарантованого держа­вою добровільного відселення - 835 населених пунктів. Близько 1500, за іншими даними - 1288, населених пунктів перебували під постійним радіоекологічним контролем.

Особисту трагедію переживали і переживають люди, що безпосеред­ньо потрапили в зону дії радіації. Десятки тисяч з них передчасно померли, здоров'я тих, хто вижив, неухильно погіршується. Від неперед-бачуваних наслідків аварії на Чорнобильській АЕС генофонд українсь­кого народу достатньо сильно постраждав. Цілі покоління вже живуть, а наступні будуть жити, скалічені радіацією. Проте, навіть ліквідатори катастрофи не отримали від держави належної допомоги.

Внаслідок аварії відбулося радіоактивне забруднення території, на якій проживало 2, 4 млн. чоловік. Від Чорнобильської катастрофи пост­раждало 3, 2 млн. громадян УРСР, у тому числі 1, 2 млн. дітей. За підрахунками фахівців, збитки України від аварії склали 120 - 130 млрд. доларів. Крім витрат на ліквідацію аварії, потрібно у стислі строки відселити 160 тис. осіб, побудувати їм житло. Із сільськогосподарського обігу було вилучено 190 тис. гектарів угідь, а забруднено радіонуклідами до 50 тис. кв. км, що складає 8, 2 % території республіки.

Що ж стосується самого вибуху на Чорнобильській АЕС, то обставини його до кінця не з'ясовані й досі. У науковій і науково-публіцистичній літературі висловлюються припущення, що «вибух» було проведено «на­вмисно». Низка обставин навколо цієї трагедії, наприклад смерть ака­деміка В.Легасова, залишаються незрозумілими і донині.

Наприкінці 1987 р. у промисловості СРСР і УРСР намітився спад виробництва. Так, у сільському господарстві не було досягнуто рівня, який дозволяв би позитивно вирішити продовольчу програму. Курс на прискорення науково-технічного прогресу не забезпечив оздоровлення економіки. УРСР, займаючи менше 3 % території СРСР, приймала на себе 25 % загального обсягу забруднень у результаті роботи промислових підприємств.

Опозиційні сили в Україні сприйняли Чорнобильську катастрофу як своєрідний символ та каталізатор у боротьбі з центральною владою. Все наполегливіше і відвертіше вони порушували питання про «мовний Чорнобиль», «духовний Чорнобиль» — русифікацію. Спілка письмен­ників України у червні 1987 р. висловила глибоке незадоволення тим, що в Україні з повсякденного спілкування зникає українська мова. Дійшли висновку про необхідність її конституційного захисту.

Чорнобильська катастрофа в квітні 1986 р. — найбільша екологічна катастрофа ХХ ст., яка каталізувала переосмислення існуючих суспіль­них порядків, стала символом граничної кризи, жорстким випробуван­ням для «гласності», суворим попередженням світовому співтовариству про наслідки можливої ядерної війни. Вона підірвала довіру до радянсь­кої системи влади, пробудила усвідомлення національних інтересів, спричинила підвищення активності та організаційне згуртування опози­ційних сил, похитнула авторитет СРСР на міжнародній арені. Отже, з екологічної трагедії вона перетворилася на потужний політичний чин­ник суспільного життя.