Про партизанов и тоталитарный режим( тест)

1. Шелест Петро Юхимович — партійний і державний діяч УРСР. На партійній роботі

1954 — обраний другим секретарем Київського міськкому КП України. З цього ж року — член ЦК КП України. З лютого 1957 — перший секретар Київського обкому КП України. Після XX з'їзду КПРС в квітні-грудні 1956 року саме Шелест очолював Комісію Верховної Ради СРСР з реабілітації незаконно репресованих громадян на території Київської і Вінницької областей. У серпні 1962 обраний секретарем ЦК КП України, у грудні головою Бюро ЦК КП України з промисловості й будівництва. член Президії Верховної Ради УРСР, член Президії Верховної Ради СРСР і член Політбюро ЦК КП України. Перебуваючи на посту першого секретаря ЦК КПУ, придушував прояви дисидентського руху в Україні.Прийшовши до влади на хвилі повоєнної «українізації» партійно-державного апарату УРСР і підвищення ролі українського елементу у керівництві СРСР, Шелест обстоював економічні інтересиУкраїни перед «центром», виступав за надання Україні більших прав в економічній політиці.

П.Шелест належить до неординарних радянських партійних керівників, його діяльність пов’язана з особливим періодом в історії України, який вітчизняні історики називали періодом «нереформованої стабільності». П. Шелеста було обрано 1 секретарем ЦК КПУ 2 липня 1963 р. За свідченням В. Семичастного, «коли у 1963 р. після переводу М. Підгорного до Москви постало питання про 1-го секретаря ЦК КПУ. Він був активним прибічником принципу паритету, за яким Україна мала діставати від СРСР фонди, товари і послуги, яке дорівнювали вартості її економічного внеску в СРСР. Ще відвертіше захищав Шелест мовні та культурні права українців. В його промовах лунали заклики як «найдорожчий скарб» берегти «прекрасну українську мову». З його згоди міністр вищої освіти Ю.Даденков дав вказівку розширити вживання української мови у вищих навчальних закладах УРСР. З симпатією перший секретар ЦК КПУ ставився до колишньої політики українізації

У 1970 р. вийшла книга П.Шелеста «Україна наша Радянська», де поряд з описом досягнень Радянської України він підкреслював історичну автономність її в минулому та прогресивну роль козацтва. Відразу ж книга отримала низку схвальних рецензій. Але в 1972 р. автора зняли з посади секретаря ЦК КПУ за звинуваченнями у «м'якості» до проявів українського націоналізму та потуранні економічному «місництву» і перевели до Москви на посаду заступника голови Ради Міністрів СРСР.

У 1973 р. розгортається розгромна критика книги з шаблонними звинуваченнями в «націоналізмі», і Шелест подав заяву про вихід на пенсію. Як партійний керівник, Шелест багато зробив для розвитку компартії. 1958 року в Україні було 1, 1 млн. членів партії і. До 1971 р. За Шелеста кількість членів партії зросла до 2, 5 млн. При ньому представництво українців на вищих урядових та партійних посадах України досягло 90 %. Частка українців у складі «московського» ЦК КПРС сягнула максимальної за всі часи цифри – 20 %.Компартія України стала «взірцевою» партією, відчула свою важливість і отримала впевненість у своїх силах. Звідси й автономістські настрої Шелеста – без підтримки українських комуністів навряд він так упевнено почувався б.

До речі, за звільнення Шелеста проголосувало лише 3 із 25 перших секретарів українських обкомів. Вони розуміли, що падіння Шелеста стане невдачею для авторитету компартії України на союзному рівні. Так, зрештою, й сталося.

Негативним моментом економічної політики Шелеста було своєрідне економічне «занедбання» Західної України, повернення до надмірної централізації економіки, що обумовлювалося пріоритетністю важкої промисловості над легкою. У інвестиційній сфері господарство зорієнтовувалося переважно на користь масового споживання і соціальної інфраструктури. Особливий акцент робився на впровадженні досягнень науково-технічного прогресу (НТП) – механізації і автоматизації виробництва, застосування нових технологій. Спостерігалося й підвищення життєвого рівня населення.Виграшний момент економічного правління Шелеста– Україна тоді перебувала на значному економічному підйомі. Економічні реформи Хрущова неможливо було згорнути одразу. Продовжувало потужно розвиватися житлове будівництво. У 1956–65 роках майже 18 мільйонів українців отримали квартири.

Українофільство Шелеста мало особливий, радянський, характер, було свого роду націонал-комунізмом. Він не бачив майбутнього України поза радянською системою.Саме при Шелесті відновлюється «полювання на відьом» у вигляді «українських буржуазних націоналістів». Країною прокотилося дві великих хвилі арештів дисидентів – у 1965-66 і 1970-72 роках. У тюрмах опинилося, за різними даними, від трьохсот до тисячі українських патріотів, серед яких цвіт української інтелігенції – В.Стус, І.Світличний, В.Чорновіл, брати Горині та інші. Жорсткість Шелеста у відстоюванні «чистоти партійної лінії» зазначають і його колеги по московському політбюро. Він очолив консервативне крило політбюро і відіграв далеко не останню роль в організації військової агресії до Чехословаччини. 19 травня 1972 р. перед черговим засіданням політбюро Брежнєв несподівано заявив Шелесту: «Ти працюєш першим секретарем ЦК КПУ вже близько 10 років. Напевно, тобі вже набридло і ти набрид усім. Претензій до роботи немає, але треба давати дорогу молодим». Отже, не націоналізм і навіть не його несміливі кроки до обмеження «братського» пограбування республіки стали причиною відставки Шелеста. Брежнєва непокоїло інше – Шелест виявився у багатьох відношеннях незручною для нього людиною. І, до того ж, ставлеником Хрущова.

Наступником Шелеста став Володимир Щербицький, запеклий політичний його супротивник і конкурент, давній член «дніпропетровського клану», ставленик Брежнєва. Він давно вже виділявся старанністю у виконанні вказівок Москви, вірогідно в надії зробити кар'єру. Новий намісник Москви відразу здійснив кадрову перестановку, позбувся прихильників попередника, поставивши на їх місце своїх. Прихід до влади в Україні Щербицького відбувся в той час, коли вся радянська держава і її складова частина — УРСР потребували глибокого реформування. На цей час реформа О. Косигіна вже була забута, поглиблювалися економічні проблеми, падали темпи розвитку економіки, відбувалася її мілітаризація, надзвичайно низьким був рівень використання досягнень науки і техніки. Ставало очевидним, що економічна стратегія «розвинутого соціалізму» мала консервативно-утопічний характер. Замість пошуків шляхів розв'язання конкретних економічних проблем переважна більшість ідеологів і суспільствознавців зосереджувалася на пропаганді ілюзорних, міфічних положень концепції «зрілого соціалізму». Це викликало апатію, соціальну байдужість мас і протест частини інтелігенції. З приходом до влади Щербицького відбулася також переорієнтація видавничої політики. Якщо у 1970 р. в УРСР українською мовою було видано 38, 2% книг, то в 1988 — 21, 4%.нове керівництво провело в 1972-1973 pp. погромні акції проти руху опозиції. Відбувалися арешти та обшуки. Було притягнуто до кримінальної відповідальності близько 1000 чоловік, переважно в Києві та Львові, вилучено майже 3 тис. примірників самвидавної літератури.Серед арештованих у Києві — В. Стус, І. Світличний, Є. Сверстюк, Л. Плющ, Д. Шумук та багато інших. У Львові до слідчої тюрми потрапили В. Чорновіл, І. Гель, І. Калинець, С. Шабатура, дещо пізніше Б. Горинь та Я. Кендзьор. Більшість заарештованих у 1972-1973 pp. отримали від 8 до12 років позбавлення волі.Апарат керівництва Щербицького нещадно розправлявся з чесними, відданими Україні діячами науки, літератури та мистецтва. Відвертих дисидентів, а також співробітників дослідних інститутів, редакційних ко-легій, університетів, яких підозрювали в «неблагонадійних» поглядах, виганяли з роботи, часто заарештовували. За ґратами опинилися І. Дзюба, Н.Світличний та багато інших. Масово відправляли протестуючих до психлікарень.Щербицький продовжував зміцнювати систему радянського ладу і сприяти розвитку «єдиного народногосподарського комплексу». Він дав згоду на «перекачування» засобів, що мали б вкладатися в економіку України, в енергетичну промисловість Сибіру і Півночі СРСР і розвивати в УРСР військову промисловість. У всьому відчувалася жорстокість його влади, і придушене тоталітаризмом суспільство втратило політичну опозиційну активність.

2. Директорія Української Народної Республіки - найвищий орган державної влади Української Народної Республіки, створений в листопаді 1918. Голова- В.Винниченко

Білет36
1)Економічне, Соціально-політичне становище України в складі Росії (19-20ст)(все про політичні партії
2)Пацифікація Зах. України
3) І - Період Гетьманату (з якого по який рік)
Смерди-це