Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Державницькі спрямування гетьмана України Б. Хмельницького.






Лише згодом Богдан Хмельницький сприйняв ідею створення окремої української держави. Восени 1648 р., відступивши з Галичини, він прибуває до Києва. Вище духовенство і населення міста урочисто вітають його як національного героя і захисника православної церкви. Ця урочиста зустріч і розмова з освіченими представниками українського населення Києва справили враження на гетьмана. Він зрозумів, що настав час боротьби за повне визволення всього українського народу та створення окремої української держави.

Переговори з польськими делегатами, що незабаром приїхали до гетьмана, ні до чого не привели. Хмельницький вже не хотів говорити про суто козацькі справи, рішуче заявив: " Уже я доказав те, об чім ніколи не мислив, і далі докажу те, що надумав: виб'ю з лядської неволі український народ! А ще первіше я воював за свою шкоду і кривду, то тепер буду воювати за нашу православну віру. В цій війні поможе мені вся чернь, по Люблин, по Краків. І я від черні не відступлю, бо то наша права рука! "

Україна і Річ Посполита почали готуватися до нової війни. Для боротьби проти польської шляхти з великим натхненням піднімається значна частина народних мас. До війська йдуть люди а усіх станів: селяни, міщани, дрібна покозачена шляхта, духовенство. Армія В. Хмельницького знову виростає в могутню силу. Проте, вважаємо, зручний час для початку національно-визвольної війни було втрачено. Польська шляхта після перших невдач встигла зібрати нові сили проти України. Окрім того, татари були ненадійними союзниками й у вирішальні моменти боротьби не раз зраджували Хмельницького. Тому подальша боротьба з поляками набуває затяжного характеру і не дає бажаних результатів. Спочатку, як було зазначено, доходить до Зборівського компромісного договору, а потім до ще важчого Білоцерківського договору.

Боротьба між Річчю Посполитою та Україною не вщухала. І чим далі, тим більше обидва народи прирікали себе на руїну. Незважаючи на успіхи, Хмельниччина своєї мети, тобто автономії України, не досягнула, хоч докладала неймовірних зусиль і використовувала всі можливі політичні комбінації. Варто згадати деякі політичні заходи Б. Хмельницького.

По-перше, він вдався до союзу з татарами, щоб помститися полякам за кривди і здобути привілеї для церкви, школи і козацтва, тобто для духовенства і нової руської шляхти, на якнайвіддаленіших територіях. Проте здійснити цей задум повністю не вдалося, тому що татари найперше трималися своєї політичної лінії — жодній зі сторін не дати великої переваги. Не один раз Б. Хмельницький був близький до здійснення своїх планів і міг не тільки знищити польське військо, але й короля захопити в полон, але хан зупиняв його і примушував укласти угоду на невигідних мінімальних поступках. Так сталося під Зборовом, так було під Берестечком, цим же закінчилося і під Жванцем.

По-друге, незадоволений своїм союзником, гетьман хапається за іншу ідею і намагається утворити союз із трьох держав шляхом одруження свого сина з донькою молдавського господаря Лупула і цим самим автоматично об'єднатися ще й з Литвою, яка була династично пов'язана з Молдавією. Але й цей план зазнає краху через заходи семигородського князя і Речі Посполитої, які боялися такого союзу.

Великі невдачі та незадоволення народних мас війною зумовлюють у 1664 р. угоду з Москвою в Переяславі. Проте в цьому союзі Б. Хмельницький втримався недовго. Коли ж і Москва зазіхнула на автономію України, тоді він поза плечима московського уряду з метою залякати Москву та задля поділу Речі Посполитої увійшов у новий союз із Швецією та Угорщиною.

Влітку 1657 р. Б. Хмельницький зустрічався з московськими дипломатами, які перебували в той час у Чигирині, і в переговорах з ними гетьман гостро порушив питання щодо об'єднання сил проти Речі Посполитої: " А нынъ бъ начатое дъло съ Ляхамы къ концу при весть, чтобъ всъми великими потугами съ об удвухъ сторонъ, яко вашего царского величества войско, также со и ону сторону Свейского короля войско Ляховъ било, чтобъ до конца выкоренити и соединяться съ посторонними государствы не дать". На нашу думку, були інші причини ворожого ставлення Хмельницького до Речі Посполитої, а саме: побоювання, що поляки знайдуть шляхи примирення з Москвою за рахунок України, а крім цього, його бажання відібрати від Речі Посполитої " городи по Вислу ріку, в яких жили Руські люди благочистиві й церкви були". Щодо Москви, то Б. Хмельницький і старшина вважали, що союз із нею був тільки тимчасовим, тобто на час війни, а не віковічною унією. Коли в Переяславі стало зрозумілим, що московський уряд бажає зробити Україну своєю провінцією, Хмельницький звернувся до царських послів і зажадав, щоб вони присягли царським іменем, що Україна залишиться " при давніх правах". Посли відмовились це зробити, бо, мовляв, " у московськім государстві присягають піддані, а тому, щоб царь присягав — не бувало ніколи й не буде". З кожним роком відраза до Москви збільшувалася. Московські війська руйнували українські села так, як не руйнували їх навіть шляхетські загони. Збереглися цілі реєстри зі скаргами на московське " воровство", як велика " Роспись шкід і знищення бідних селян а також і козаків полку Івана Нечая". До московських воєвод українці не мали ніякого довір'я. У 1655 р. під час облоги Львова козацька старшина радила львівським міщанам не здавати міста в московські руки, тому що їх чекає неволя. Б. Хмельницький, укладаючи союз із Москвою, вважав, що вона допоможе йому звільнитися від польського панування, проте глибоко помилився у своїх розрахунках, потрапивши під ще більшу залежність від самої Москви. Дійшло до того, що Москва добровільно намагалася віддати частину

України Речі Посполитій, щоб натомість мати вільний доступ до Лівобережної України. А коли під Вільном у 1656 р. з'їхалися московські і польські посли, " щоб дружньо радити, як розбити Україну...", українським депутатам не було дозволено взяти участь у цих переговорах. Коли приїхали козаки, їх навіть не впустили до посольського шатра, і вони з сумом повернулися в Україну.

На козацькій раді, яка зібралася в Чигирині, посли, обіймаючи ноги гетьмана і обливаючись сльозами, говорили: " Погибло тепер запорозьке військо, помочі не маємо нізвідки, нема куди приклонити голову. Москва хоче віддати Україну назад Ляхам — козацьких послів не допустили до посольського табору, як псів не пускають до церкви". Ця розповідь послів, за словами Івана Виговського, дуже вразила Б. Хмельницького. Він кинувся " як божевільний, як такий, що зійшов з ума", говорив і кричав: " Діти, ви тим не журіться! Я знаю, що з тим зробити! Треба відступити від царя! Підемо туди, де нам вкаже Всевишній — не тільки під християнського царя, але й під мусульманського". Хмельницький ще ніколи не був такий розгніваний, не слухав ніяких порад, різко відповідав старшині, яка намагалась зберегти зв'язки з Москвою.

З цього часу він усі свої сили спрямовує проти Москви. На козацькій раді ухвалюють рішення розпочати боротьбу з нею; виряджають послів на Волощину і в Молдавію, до Семигородського князя Ракоція і в Крим, а також до Швеції. Склався великий союз, що мав атакувати, з одного боку, Москву, а з іншого — Річ Посполиту. Московський посол у Чигирині Бутурлін відчував, що проти Москви готують якісь акції, але нічого певного не міг дізнатися. Хмельницький відрядив один козацький полк проти Речі Посполитої на допомогу Ракоцію, а згодом планувалась мала кампанія проти Москви. Але гетьман важко захворів і несподівано помер. Останній його заповіт наступникам був такий: " Треба відступити від царя! " Отож, Б. Хмельницький не встиг реалізувати своїх планів у зовнішній та внутрішній політиці. Присяга в Переяславі 1654 р., на яку гетьман дивився як на тимчасову комбінацію, була інакше сприйнята простим народом. Проте Хмельницький не опублікував " статей" з Москвою, і тому найближчі його сподвижники добре не знали їхнього змісту.

Авторитет В. Хмельницького в народних масах був надзвичайно великий. Він прагнув прибрати до своїх рук усю державну владу, був, власне, диктатором, " самодержцем руським", як він себе іноді називав. У ролі единовладця Б. Хмельницькому вдавалося утримуватися завдяки високим особистим якостям: " хоризма, так називається надзвичайна властивість, через яку її (особу) оцінюють як обдаровану надприродними або надлюдськими силами, як посланого богом чи зразкового вождя".

Піддані Війська Запорозького ставилися до Б. Хмельницького типово " хоризмастично". Він був для них " Богом даний". Повага до гетьмана панує не лише в найближчому оточенні Хмельницького, але й на периферії козацької держави. Таке ставлення до гетьмана виявляли українці й перед чужинцями. Зокрема, на закиди боярина Ртищева та думного дяка Алмаза Іванова, що уряд Богдана Хмельницького приймає у себе, всупереч умовам, чужоземних послів навіть " сь противними дълом", не повідомляючи про це Москву, гетьманські посли (Тетеря з товаришами) говорили, " что то прямая правда; только де надобно о томъ о всемь выговорить гетману самому в лицо..., а имъ де всего того кь гетману выговаривать нельзъ".

Козацька старшина не посміла допитуватися за життя Б. Хмельницького про зміст " березневих статей". Лише після його смерті 25 серпня 1657 р. на козацькій раді " начальные люди й все войско, выслушавъ государеву грамоту, говорили промежъ себя въ радъ гетманскому сыну Юрью Хмельницкому й писарю Ивану Выговскому, чтобъ они показали всему войску те статьи все, о чомъ царскому величеству били челом гетманъ Богдань Хмелницкий й все войско запорожское... а мы де всемъ войском того, чемъ насъ противъ нашего войскового челобитья великий государь... пожаловал ъ й до сего часу невыдаёмъ". На козацькій раді в Чигирині після смерті Хмельницького " звлаща з посполитыхъ козаковъ тые гол осы призы ваютъ молодого Хмелницкого й просят оного, жебы тотъ урядъ справогал на месцу отцовскомъ". Неповнолітність Юрія Хмельницького в очах " черні" не була перешкодою для обрання його гетьманом, бо для черні важливо, що Юрась був із роду Хмельницьких: " Жеби тая слава была, же Хмельницкий гетманомъ".






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.