Обґрунтуйте важливість ратифікації Конвенції ООН 1989 року “Про права дитини” в Україні

У Конвенції про права дитини, прийнятій і відкритій для підписання, ратифікації і приєднаній резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї 20 листопада 1989 року, яка набула чинності для України 27 вересня 1991 року, визначено: Організація Об’єднаних Націй у Загальній декларації прав людини проголосила, що діти мають право на особливе піклування та допомогу, дитина має бути підготовлена до самостійного життя в суспільстві та вихована в дусі ідеалів, проголошених у Статуті Організацій Об’єднаних Націй, і особливо в дусі миру, гідності, терпимості, свободи, рівності та солідарності. У статті 20 частини 1 Конвенції ООН про права дитини наголошується, що випускник закладу для дітей-сиріт, який за юридичним і соціальним статусом є сиротою або залишений без піклування батьків, прирівняний до них (сиріт) за пільгами, має право на “особливий захист і допомогу, які надаються державою”

< br>

< b> 65. Розкрийте зміст первісного поняття соціальної функції виховання. < /b>

Соціальне виховання – це цілеспрямоване створення умов (матеріальних, духовних, організаційних) для розвитку людини. Категорія виховання – одна з основних у педагогіці. Історично склалися різні підходи до її розгляду. Характеризуючи обсяг поняття, багато дослідників виділяють виховання в широкому, соціальному сенсі, включаючи в нього вплив на особистість суспільства в цілому (тобто ототожнюючи виховання з соціалізацією), і виховання у вузькому сенсі – як цілеспрямовану діяльність, покликану формувати у дітей систему якостей особистості, поглядів і спостережень. У широкому сенсі слова соціальне виховання включає в себе всі види виховання (моральне, трудове, фізичне та ін.) Проаналізувавши визначення різних науковців відносно суті соціального виховання, можна зробити висновок, що першою формою виховання, що зародилась у первісному суспільстві, було саме соціальне виховання. Необхідно відзначити, що без вироблення навиків соціальної поведінки людина розумна не вижила б як біологічний вид. Адже саме колективний суспільний спосіб життя, з яким тісно пов’язані соціальне виховання, взаємна підтримка, був одним із факторів антропогенезу. Доцільно охарактеризувати підходи світової науки щодо походження виховання. Представники біологізаторської теорії (Спенсер Г., ЛетурноШ.) вважають, що виховання успадковане людьми з тваринного світу. З позицій психологічної теорії (П.Монро) в основі виховання лежить несвідоме інстинктивне прагнення дітей активно наслідувати дії старших. Релігійна концепція (К.Шмідт) в основу кладе твердження, що Бог, створивши людину, наділив її особливим даром – умінням виховувати. Представники трудової теорії (Ф.Енгельс, Л.Морган) стверджують, що поштовхом до виникнення виховання в людському суспільстві було виробництво найпростіших знарядь праці. Завдяки праці біологічні передумови людини змогли трансформуватися у людські на соціальному рівні. Майже всі дослідники сходяться у тому, що виховання невіддільне від людського суспільства і притаманне йому з самого початку його існування.

< br>

< b> 66. Простежте ідеї соціального виховання у поглядах античних філософів. < /b>

В ті прадавні часи, коли майже у всьому світі більшість етносів не мали навіть своєї писемності, у Древній Греції вже сформувалась своя система освіти і виховання. Великим рушієм в розвитку виховання та зародженні педагогічної думки Древньої Греції була культура міст-полісів. Освіченість в тогочасному суспільстві вважалась необхідним і невід’ємним атрибутом гідного громадянина поліса. Виховання та освіта різних міст-держав відрізнялися між собою. Найвідоміші з них — Спарта та Афіни. Педагогічний досвід Спарти був забутий в силу своєї виховної традиції, але звичаї фізичного виховання, загартовування молодого покоління використовувалися і в інші епохи. Найефективнішою система освіти і виховання була в Афінах. Тут діяли музичні та гімнастичні школи, гімназії та ефебії, а педагогічний досвід афінян поширився і на наступні епохи. Слід також відмітити, що саме Еллада була колискою шкіл як осередків освіти і науки.В епоху Еллінізму (після розпаду імперії Олександра Македонського) система грецької освіти поширюється по Середземномор’ю, проникає в Причорномор’я, на Кавказ, в Середню Азію та Індію. В самій же Греції в цю епоху відбулися важливі зміни в сфері виховання та освіти. В Афінах, наприклад, видозмінилася система шкільного виховання: після музичної та гімнастичної освіти учні мали навчатися в граматичних школах. Змінилися програми гімназій, втратила свій військовий характер ефебія, з’явилися філософські школи. В Еллінську епоху виникають нові центри освіти. Одним з них була Олександрія — єгипетська столиця династії Птоломеїв, вона і послужила своєрідним містком між Елладою та Римом.В період розквіту Римської імперії виховання в сім’ї, яке мало релігійний характер і діяло до цього часу, поступилося своєю позицією державній системі освіти. В перші століття нашої ери в Римській імперії склалися стійкі зміст, система і методи освіти. Основними вважалися дев’ять шкільних дисциплін, з яких в подальшому були виключені медицина та архітектура.Таким чином сформувалась система семи вільних мистецтв. Діти навчались спочатку в тривіальних, а потім — в граматичних школах. Далі військова підготовка здійснювалась в легіонах. Пізніше вже з’явились риторичні школи.Виховання та навчання в ранніх християн було зорієнтовано на Біблію. Першими вчителями християн вважались Ісус Христос та його апостоли. Раннє християнство надавало великого значення сімейному вихованню. Християни навчали своїх дітей в суспільних навчальних закладах. Далі вже християнська церква почала організовувати свої школи катехуменів, потім з’явилися школи катехізису, які перетворилися в кафедральні і єпископальні школи. Утім, християни здобували вищу освіту і в навчальних закладах античного типу.Велику роль в зародженні педагогічної думки Античного світу зіграв найбільший представник філософії софістів, видатний діяч і мислитель Сократ. Він був родоначальником діалектики. Головним завданням вчителя він вважав пробудження великих сил в душі учня. Бесіди Сократа викликали в слухачів велике емоційне піднесення. Вчительська діяльність цього видатного педагога була дорожчою для нього самого за власне життя.В розвиток педагогічної думки Стародавньої Греції зробив свій вагомий внесок найвідоміший учень Сократа Платон. У тисячолітній історії світової культури Платону належить чільне місце. Він приділяв багато уваги питанням сім’ї, особистості вихователя, організації навчання й виховання дітей і молоді. Погляди та ідеї давньогрецького філософа справили значний вплив не тільки на становлення античної педагогіки, а й на розвиток її як науки у наступні століття.Серед видатних діячів світової науки і культури почесне місце посідає мислитель і педагог античного світу Аристотель. Його педагогічні погляди актуалізовувалися в різні часи і епохи, були джерелом філософсько-педагогічних концепцій багатьох педагогів світу.

< br>

< b> 67. Розкрийте ідеї Д.Локка, які покладені в основу першої світської системи виховання та концепції усунення бідності. < /b>

Досліджуючи проблеми формування особистості, відзначав негативний вплив суспільства на молоду людину.

Життя і діяльність Д. Локка співпади з епохою Англійської революції ХVП ст. У своїх філософських і соціально-педагогічних творах він намагався теоретично осмислити корінні зміни, що відбувались у суспільному житті.Більше 30 років життя Д. Локка були пов’язані з Оксфордським університетом, де він у різні роки викладав грецьку мову, риторику, етику. Д. Локк розробив філософсько-психологічну теорію “чистої дошки”, яка полягає у запереченні існування в свідомості людини “вроджених” ідей і уявлень. Психіка людини від народження подібна до чистої дошки, або чистого аркуша, де ще нема ніяких записів.Теорія “чистої дошки” привела Локка до визнання вирішальної ролі виховання у розвитку дитини. Він вказував, що на 9/10-х люди стають добрими або злими, корисними чи не корисними завдяки вихованню.Його концепція виховання і освіти детально викладена у творі “Думки про виховання” (1693 р.), де міститься програма виховання джентльмена. Джентльмен – це дворянин за походженням, ділова людина, яка уміє розумно і вигідно вести свої справи, має хорошу фізичну підготовку та відрізняється “витонченістю” манер поведінки у товаристві. Віддаючи данину традиціям світського виховання навчанню танцям, фехтуванню, верховій їзді і т.д. Д. Локк послідовно наполягав на практичній спрямованості навчання, так як це необхідно “для ділових занять у реальному світі”.Виходячи з практики тогочасного дворянського виховання, Локк відстоює домашнє, індивідуальне виховання дітей і категорично виступає проти шкільної освіти, оскільки остання є відбитком суспільства, яке за своєю суттю аморальне. Реалізацію своєї виховної програми Локк пропонує починати з фізичного виховання, яке повинно сприяти зміцненню здоров’я дитини, її загартуванню: “Здоровий дух у здоровому тілі”.

У творі “Думки про виховання” розкрито цілу систему фізичного виховання джентльмена, яка передбачає ряд цікавих та ефективних, а інколи і суперечливих прийомів. За Локком навчання повинно мати практичну спрямованість, кожний предмет, що вивчається, має приносити певну користь. Локк не виділяє окремо трудового виховання, але рекомендує, щоб вихованець займався якимось ремеслом (столярним, токарним, теслярством), садівництвом, сільським господарством чи ін. Д. Локк вважав, що фізична праця знімає втому від навчальних занять, відновлює енергію, стимулює пізнавальні сили, зміцнює здоров’я, дає життєвий гарт.

У Записці “Робітничі школи” (1696 р.) до проекту закону про бідних Джон Локк звертається до проблеми соціального значення дитячої праці. У цьому документі він запропонував створювати у кожній общині виховні заклади, призначені для дітей бідноти від 3 до 14 років, свого роду поєднання дошкільних закладів і елементарних шкіл. Навчаючись тут основам ремесел, поширених у даній місцевості, діти повинні були привчатись до працелюбства, доброчесної поведінки і разом з тим компенсувати витрати на їх утримання. Цей складений Д. Локком документ не був прийнятий, пропозиція про заснування в кожній общині школи для неімущих була на той час занадто смілива; закон про початкове навчання всіх дітей з’явився в Англії лише у останній третині XIX ст.

Філософські, соціально-політичні та педагогічні ідеї Д.Локка склали цілу епоху у становленні педагогічної науки.

Вони виявили значний вплив на розвиток соціально-педагогічної теорії і практики в самій Англії та інших державах.

< br>

< b> 68.Простежте ідеї вільного та природовідповідного виховання у творчості Ж.-Ж.Руссо. < /b>

Жан-Жак Руссо (1712-1778), французький філософ, письменник, педагог-просвітитель із світовим іменем. Не зважаючи на те, що не був представником соціальної педагогіки, заперечуючи вплив суспільства на виховання, збагатив науку цінними здобутками, серед яких – ідея вільного, природного виховання та ін. Він народився у Женеві в сім’ї ремісника-годинникаря. Не здобув систематичної освіти, але за допомогою самоосвіти піднявся до рівня найвидатніших умів своєї епохи. У пошуках роботи багато подорожував по Європі, змінив багато професій. У Парижі познайомився і подружився з авторами знаменитої “Енциклопедії або тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел”. За порадою Дідро він взяв участь у написанні конкурсної роботи “Чи сприяв прогрес у науці і мистецтві поліпшенню чи погіршенню моралі? ”, за яку одержав першу премію і здобув світову славу. На відміну від інших просвітителів, він не ставив розвиток громадянських і моральних якостей в залежність від прогресу наук і мистецтв. Центром його уваги стала природна людина, яка народжується досконалою, але яку спотворюють суспільні умови. Свою концепцію Ж.-Ж.Руссо викладав у творі “Еміль, або про виховання” (1762), трактат, який він вважав найкращим і найбільш важливим із своїх праць і в якому його педагогічні погляди виражені через художні образи. З появою твору “Еміль, або про виховання” Руссо переслідують, і він змушений тікати з Франції. Цей твір було навіть спалено на одній із площ Парижа. Більша частина життя Руссо пройшла у злиднях. У своїй педагогічній концепції він відкидав сучасну йому освітньо-виховну систему. Замість неї вважав необхідним ввести демократичну систему, яка повинна сприяти виявленню в дитини обдарувань, закладених природою. Виховання буде сприяти розвитку дитини лише в тому випадку, якщо набуде природного, природовідповідного характеру, буде прямо пов’язано з природним розвитком індивіда і спонукатиме його до самостійного набуття особистого досвіду і знань. Отже, центральним пунктом концепції Руссо виступає теорія природного, вільного виховання, де в центрі стоїть особистість дитини. Він вважає, що вільне виховання випливає з природного права кожної людини на свободу. Воно слідує за природою, допомагає їй. Руссо виступає за недоторканість, автономність внутрішнього світу дитини, як маленької людини. Під природним вихованням Ж.-Ж. Руссо розумів природосообразно, з урахуванням віку дитини формування на лоні природи. Контакт з природою повинен був фізично зміцнити дитини, навчити користуватися органами почуттів, забезпечити вільний розвиток. Дотримуючись дитячої природі, необхідно відмовитися від обмежень, встановлених волею вихователя, відучити від сліпої покори, слідувати непорушним природним законам. Тоді відпадає необхідність штучних покарань - вони замінюються природними наслідками невірних вчинків. Слабкого і ще безпорадної дитини повинен опікуватися наставник.Природне виховання має з'явитися цілющим процесом, в якому враховуються схильності та потреби дитини, але не береться до уваги необхідність підготовки до суспільних обов'язків. Внутрішньою мотивацією цього процесу стає прагнення дитини до самовдосконалення.У завдання виховання Ж.-Ж. Русса включив розвиток системи органів почуттів як фундаменту формування особистості. Педагог-сенсуаліст вважав, що матеріальною передумовою мислення служать почуття, які потребують постійного вдосконалення з раннього дитинства. Він відводив особливе місце фізичного виховання як одного із засобів гармонізації відносин людини з природою і соціальним оточенням, подолання згубних нахилів, формування моральної чистоти, вдосконалення всього організму. Методика та рекомендації з фізичного виховання були розраховані на умови життя дитини у середовищі, близькому природі і ручної праці. Якщо в інтелектуальному, моральному вихованні Ж.-Ж. Руссо пропонував не поспішати, то при фізичному вихованні він готовий був піддати вихованця навіть відомому ризику.

< br>

< b> 69. Охарактеризуйте соціально-педагогічний зміст діяльності благодійних навчально-виховних закладів для дітей та дорослих (ХVІІІ-ХІХ ст.) < /b>

З ліквідацією політичної автономії України наприкінці ХVІІІ ст. царський уряд посилив колоніальний наступ на її землях.

У районах аграрного перенаселення зростала кількість сільських пауперів (жебраки, позбавлені будь-яких засобів існування), які в пошуку заробітків йшли у степові райони, формуючи ринок робочої сили. рганами, які надавали соціальну допомогу, були створені ще царицею Катериною, прикази суспільної опіки.

монастирі середнього статку і заможні здебільшого піклувалися виключно про власне матеріальне благополуччя.

Звичайно, не всі монастирі мали однакові можливості чи докладали однакових зусиль у галузі благодійництва. Організація лікарень і притулків вимагала певних матеріальних витрат, які були посильними не для кожної обителі. Не могли, скажімо, дозволити собі такі витрати православні монастирі Придніпров’я, які самі нерідко перебивались на милостині. Натомість монастирі окремих католицьких орденів завойовували в населення добру репутацію своєю турботою про знедолених. Упродовж ХVШ – поч. XIX ст. на Правобережжі з’явилось близько десяти монастирів сестер милосердя..Монастирський статут вимагав від візиток, щоб вони займалися доглядом за хворими та підтримували бідних.

Найбільше шпиталів, тобто притулків для убогих, сиріт і калік у другій половині ХVШ ст. існувало на Лівобережжі та Слобідській Україні. Відкривалися вони при храмах, монастирях.. У другій половині ХІХ ст. суттєво змінюється й управління соціальним захистом. Виявились нові категорії непрацездатних осіб суспільної опіки: незаконнонароджені немовлята і підкидьки, що потребують загального і амбулаторного лікування, прокажені, хронічні хворі, божевільні, безробітні, сім’ї солдатів, призваних на дійсну службу. Земськими органами самоврядування створювались земські школи, які в порівнянні з міністерськими та церковно-парафіяльними відрізнялась більш високим рівнем навчального та виховного процесу. Форми опіки могли бути різні. Бездоглядність дітей, що мали батьків, але які через виробничі чи інші обставини змушені залишати їх вдома самих, покликали до життя такі форми опіки, як “безкоштовні колискові”, “денні сховища”, ясла. Для дітей шкільного віку відкривалися ремісничі курси, для дітей-правопорушників землеробські колонії та ремісничо-виправні притулки. Законодавство закріпило за сільськими громадами архаїчні способи допомоги. Старезні, каліки, ті, хто не міг собі здобувати засоби для існування власною працею, опікувалися родичами, а якщо їх не було, селянською громадою. Парафіяльна благодійність здійснювалася у таких основних формах: матеріальна допомога, медична допомога, допомога в освітній діяльності. Матеріальна допомога включала в себе допомогу натурою: роздавання одягу, харчів, а також внески за навчання, за утримання в богадільнях, плату за житло, надавання дешевих обідів.

< br>

< b> 70.З’ясуйте вплив філантропізму на формування соціально-педагогічної теорії і практики ХУІІ-ХІХ с. < /b>

Філантропі́ я (від грец. φ ι λ έ ω, «любити» і ἄ ν θ ρ ω π ο ς, «чоловік») — любов до людей, доброзичливе ставлення до людини взагалі, благодійність, жертвування своїм часом, грошима, репутацією задля благочинності, заступництво нужденних, людинолюбство, безкорислива допомога.Приклади філантропії часто перетинаються с прикладами благодійності, хоча не всяка філантропія є благодійністю, як і навпаки, не всяка благодійність є філантропією.Однією з найдавніших форм філантропії була милостиня і піклування про убогих, переважно при церквах і монастирях.Філантропія — повна протилежність мізантропії. У Німеччині на кінець XVIII століття з'явилася ціла когорта так званих " новихвихователів", які намагалися на практиці здійснити " революцію у педагогіці" зметою подолання неуцтва людей та зміни суспільних відносин. З їх числавиділяються представники педагогічної течії, яку називали філантропізмом. Основним завданням цьо горуху філантропісти поставили заміну існуючої системи виховання і навчання.Основний принцип, на якому будувалась філантропічна педагогіка, може бутисформульований так: " Природа, школа, життя". Головні недоліки існуючоїсистеми, на їх думку, були: 1) панування зубріння і вербалізм; 2) відрив змістунавчання від потреб реального життя; 3) засилля класицизму в школах; відсутність продуманої системи підручників і навчальних посібників; недооцінка підготовки вчителів; 6) великий вплив церкви на школу, релігійнанетерпимість; 7) жорстокість по відношенню до дітей.Іоганн Базедое (1724-1790) був засновником філантропізму. Навчався вуніверситеті. Для нього характерна двоїстість характеру, коли, з одного боку вінвиявляв грубість та нестриманість у своїй поведінці, а з іншого – виявився талановитою натурою.Під впливом " Еміля" Руссо у 1768 році Базедов випустив " Звернення до друзівлюдства і заможних людей", в якому, піддавши критиці сучасну йому школу, закликав засновувати нові школи, побудовані на педагогічних принципах Руссо.Звернення закінчувалось проханням про надання матеріальної допомоги в42організації таких шкіл. На зібрані кошти Базедов видав у 1770 році " Методичнийпосібник для батьків і матерів сімей і народів" і " Елементарний посібник" - щосьна зразок дитячої енциклопедії в 4-х томах із численними ілюстрованимитаблицями. З часів Коменського це був перший крок до вдосконалення характерушкільної роботи шляхом складання існуючих підручників і докорінного переглядупрограми шкільної праці. Прихильники Базедова, Штуве, Кампе, Зальцман та іншів своїх теоретичних працях та практичній діяльності розробили основифілантропістської педагогіки, однією з характерних рис якої було гармонійнепоєднання розумового і фізичного розвитку дитини.Філантропісти висловили зміну поглядів на зміст і методи розумової освіти: яка полягала в тому, що: 1) було поставлено проблему вдосконалення змістуосвіти. Пропонувався розвиток розуму дітей шляхом вивчення тих учбовихпредметів, які мають важливе практичне значення для життя всього суспільства(математики, практичної логіки, основ природного права, законів Вітчизни, наукипро людину тощо); 2) була зроблена спроба докорінно змінити методи навчання, замінити зубріння, пасивні способи роботи вчителів і учнів, догматизм ісхоластику новими раціональними методами викладання, спрямованими наактивну і свідому роботу учнів; 3) впровадження в основу навчання елементівнаочності (" вивчення речей в натурі"); 4) філантропісти підняли проблемуматеріального обладнання шкіл; 5) використання в процесі навчанняобразотворчих засобів, що завжди викликають інтерес у дітей і дають змогу датиучням на уроках уявлення про ті предмети, які не можна показати в дійсності; 6) введення в початкове навчання елементів гри; 7) велика увага приділяласяпитанням фізичного виховання, виховання елементарних правил гігієни, використання фізичних вправ, заснованих на природних рухах людини; 8) філантропісти вважали необхідним кардинальне покращення моральноговиховання підростаючого покоління (уміння керувати своїми бажаннями, стійкість, працелюбство, правдивість, слухняність, скромність і акуратність, любов до чистоти і порядку, виконавська дисципліна, повага до оточуючих людей, релігійність).Педагоги-філантропісти не обмежувались тільки теоретичною розробкоюпроблем виховання. їх великою заслугою стала спроба створити навчально-виховні заклади нового типу і застосувати в них на практиці свої методи іприйоми виховання і навчання. Перший заклад такого типу було відкритоБазедовим в м. Дассау в 1774 році і названо філантропіном. Призначався він восновному для дітей заможних батьків

< br>

< b> 71.Проаналізуйте питання соціального виховання у теорії Р.Оуена. < /b>

Роберт Оуен (1771-1858) народився в сім'ї ремісника в Англії. Його шкільнаосвіта обмежилась початковою школою, яку він закінчив на восьмому році життя.Потім протягом двох років він виконував обов'язки помічника шкільного учителя.З 10 років, почавши самостійне життя, Оуен, завдяки своїй енергії і силі розуму, зумів пробити дорогу в життя, доповнюючи свою освіту читанням книг іроздумами. У віці 20 років він стає управляючим однієї з найбільшихпаперопрядильних фабрик Манчестера, пізніше, у 1800, став на чолі Нью-Ленаркської фабрики в Шотландії, де серед робітників панувало пияцтво, злидні, розпуста, крадіжки.Р.Оуен був впевнений, що людина є продуктом обставин і намагався створитидля робітників задовільні умови життя, навчити їх " раціонально" мислити, а такожвиховати в такому дусі і підростаюче покоління.Після того як у 1814 році Р.Оуен випустив працю " Новий погляд насуспільство, чи досліди про утворення характеру", у 1816 році " Новийінститут". Після чотирирічної тяганини у 1819 році було прийнято законопроектпро заборону роботидітей на фабриках до 10-річного віку. Активні виступиР.Оуена проти приватної власності, існуючої форми шлюбу і релігії привели дотого, що від нього відсахнулися його друзі і покровителі. Р.Оуен вирішивперенести свою пропаганду у США, де мав намір створити показову комуністичнуобщину, яка мала дослідно довести всі переваги і вигоди рекомендованого їмладу.Прибравши в штаті Індіана маєток у 1825 році, Р.Оуен організував общину" Нову Гармонію" на соціалістичних, а потім на комуністичних засадах. Згідно зконституцією общини власність проголошувалась суспільною, встановлюваласьзагальна праця і у відповідності із якою розподілялись її продукти. Але цейексперимент виявився невдалим.Р.Оуен повернувся в Англію у 1828 році і знаходить там наростаючийкооперативний рух (у вигляді виробничих і споживчих кооператорів), що буврезультатом практичної діяльності його послідовників. Він включився в цей рух.В 30-х роках задумує створення єдиного загального союзу трейд'юніоністів, сподіваючись через нього здійснити перехід до нового ладу. Його пропагандамала грандіозний, але короткочасний успіх: створений " Великий національнийсоюз професій" швидко розпався. Р.Оуен зробив новий досвід створеннякомуністичного селища Гармоні-Xолл (1839), де відкрив школу, що базувалася напоєднанні навчання з продуктивною працею. Діяльність школи базувалася напринципах, які були розроблені Р.Оуеном в праці " Новий погляд..'". Основнимрушієм людських вчинків тут визнається прагнення до щастя. Засобом длядосягнення цієї мети є знання, що люди здобувають завдяки своїй природі, здібності " сприймати, повідомляти і порівнювати ідеї". Ця здібність і складаєрозум людини. Але процес утворення людського характеру, на думку Р.Оуена тафранцузьких матеріалістів, визначається середовищем. Саме від нього залежитьвироблення характеру людини. Тому велике місце у формуванні характеру вінвідводить вихованню.Діяльність Р.Оуена в Нью-Ленарку, можна вважати її філантропічно-реформаторською. Підводячи підсумки, можна виділити такі основні принциписистеми Р.Оуена цього періоду: 1) виховання і освіта повинні бути спрямовані наформування раціонального характеру; 2) характер дитини починає окреслюватисяголовним чином створюється у перші два-три роки її життя; 3) дитині в колективіможе бути наданий будь-який характер; 4) дитину в ранньому віці слід вилучати зсімейної обстановки; 5) їй слід з першого року життя навіювати правилаальтруїзму на основі вчення про утворення характеру; 6) гра повинна стати однимз основних освітньо-виховних засобів; 7) всі види покарань і нагород повинні бутивилучені із системи; 8) не повинно існувати твердо встановлених годин занять вкласних кімнатах школи; учитель має чергувати розумові і фізичні вправи; 9)поєднання навчання з продуктивною працею; 10) надання великого значення науціяк освітньому і виховному засобу.

< br>

< b> 72. Охарактеризуйте зміст соціально-педагогічних експериментів Й.Г.Песталоцці. < /b>

Педагогічний експеримент в Нейгофі складає невід’ємну частину загальної програми Песталоцці з покращення становища народу і долі селянських дітей. У Нейгофському притулку, що прийняв 37 дітей убогих селян (17 хлопчиків і 20 дівчаток) він вперше спробував втілити в життя свій ідеал школи, яка готує молоде покоління до життя, поєднуючи навчання з безпосередньою участю у виробничій праці.

Вихованці Нейгофського притулку працювали в сільському господарстві, прядильній і ткацькій майстернях (під керівництвом трьох кваліфікованих ткаль і трьох досвідчених прядильниць). Песталоцці вважав неможливим обмежувати завданням школи тільки підготовкою дітей до сільськогосподарської праці. Він вважав, що виховання має бути пристосованим до змінених обставин, готувати дітей народу до діяльності в різних галузях промисловості. Й.Г.Песталоцці ставив перед “Установою для бідних” великі виховні завдання: розвивати фізичні і духовні сили, зміцнювати здоров’я, вчити мислити, виробляти працелюбність, формувати повагу до людської гідності і т.д.

Спостерігаючи за працею дітей у своєму виховному закладі, він прийшов до висновку, що сама по собі праця, що виконується, є педагогічно нейтральною. Головну роль відіграє виховний вплив особистості педагога.

Вичерпавши на утримання притулку всі особисті збереження і не отримавши благодійницької допомоги, Песталоцці вимушений був його закрити. Але при цьому він зробив оптимістичний висновок: здійснені ним педагогічні досліди з виховання дітей селян можуть допомогти розв’язанню загальних завдань виховання, оскільки розвиток всіх сторін особистості дитини складає загальну мету виховання незалежно від майнового стану і учнів.

Свій педагогічний експеримент Й.Г.Песталоцці продовжив у 1798 р. у Станці, де за дорученням уряду Швейцарської республіки прийняв керівництво дитячим притулком, у якому було розміщено біля 80 осиротілих і безпритульних дітей віком від 5 до 10 років. Притулок проіснував лише півроку і був закритий у зв’язку з військовими діями.

Песталоцці вважав за потрібне побудувати дитячий заклад за типом сім’ї, в якій він взяв на себе роль люблячого і турботливого батька. Тут у нього зародилась ідея про елементарну освіту, яка згодом перетворилась у певну концепцію під назвою “метод Песталоцці”.

Головним методологічним положенням у поглядах Песталоцці виступає і його твердження, що моральні, розумові та фізичні сили людської природи (за його термінологією сили серця, розуму і руки) мають властивість до саморозвитку, до діяльності.

Основним у вихованні Песталоцці називає принцип природовідповідності. Властиві кожній дитині від народження задатки сил і здібностей треба розвивати, вправляючи їх у тій послідовності, яка відповідає природному порядку та законам розвитку дитини, тобто починати з найпростішого і поступово підніматися до дедалі складнішого.

На основі принципу природовідповідності Песталоцці розробив теорію елементарної освіти. Він виділив три найпростіші елементи, з яких повинно починатися будь-яке навчання: число (одиниця), форма (пряма лінія), слово (звук). Елементарне навчання у нього зводилось, передусім, до вміння вимірювати, рахувати, володіти мовою.

Свій елементарний метод Песталоцці розповсюдив на всі сторони виховання дитини.

Він був першим з педагогів, хто диференціював змістову і розвивальну сторони навчального процесу та запровадив ідею розвивального шкільного навчання.

Виходячи із своїх загальнодидактичних положень, Песталоцці заснував методику початкового навчання. Він відкинув книжне початкове навчання, яке ґрунтується на запам’ятовуванні і переказуванні і вимагав, щоб дитина з ранніх років сама вела спостереження і розвивала свої здібності.

Можна впевнено констатувати, що до педагогіки Песталоцці прийшов від соціології і став засновником соціологічного напрямку в педагогіці. Він підходив до школи як соціального явища, що тісно пов’язане з політичним, економічним, культурним, морально-побутовим життям народу.

< br>

< b> 73. Розкрийте зміст ідей Ф.Фребеля щодо соціалізації дитини в умовах дитячого саду. < /b>

Фрідріх Фребель – (1752-1852) німецький педагог, теоретик дошкільного виховання, послідовник Й.Г.Песталоцці – визнаного представника соціальної педагогіки.

Своєю ідеєю виховання дітей дошкільного віку в колі ровесників, для чого доцільним є створення спеціальних закладів, зробив істотний внесок у розвиток соціальної педагогіки.

Народився він у Тюрінгії в сім’ї пастора. Початкову освіту здобував дома, потім у брата матері. 15-річним юнаком був відданий на три роки до лісника, у якого вивчав різноманітні твори з природознавства і математики. Потім відвідував лекції в Йєському університеті.

У 1805 році Фребель працював у Песталоцці в Івердоні і знаходився під сильним впливом його педагогічних ідей.

У 1817 р. Фребель відкрив у себе на батьківщині в Кейльгау (Тюрінгія) виховний заклад для дітей шкільного віку, в якому намагався втілити педагогічні принципи Песталоцці. У 1837 р. відкрив перший дитячий садок, де на практиці розробив методику дошкільного виховання. Основна мета дитячого саду сприяти розвитку природних особливостей дитини: дитина рослина, яка розвивається (звідси і назва закладу). Вихователь повинен бути у ньому садівником. Формулюючи завдання дитячого саду, Фребель відзначав, що він має не лише прийняти під нагляд недозрілих ще для школи дітей, але й зміцнити тіло, вправляти їх почуття, зайняти їх душу і розумно знайомити їх як з природою, так і з людським суспільством.

Цінними для соціальної педагогіки є також думки Фребеля щодо самовиховання. Вважаючи природу і людину творінням Бога, він вважав, що в людині треба розвивати її божественну сутність, спонукати її пізнавати себе, Бога та природу.

Велика заслуга Фребеля полягала також у тому, що він відзначив величезне розвивальне, виховне та освітнє значення дитячої гри. Вважав, що саме у грі найкраще проявляється творчість і самодіяльність дитини, що однак, не виключає керівного впливу дорослих на ігри дітей.

Надаючи великого значення самодіяльності, Фребель підкреслив роль вправ у шкільних заняттях. При цьому наголошував на потребі розвитку дитини, вважаючи знання – засобом досягнення мети.

Приділив значну увагу підготовці дітей до майбутньої діяльності, до праці. Цій меті служили різні ігри, особливо ті, які пов’язані з використанням різноманітних будівельних матеріалів. Фребель цілком справедливо вбачав у дитинстві найважливіший період підготовки до майбутньої трудової діяльності.

Соціально-педагогічні погляди Фребеля щодо створення дитячих дошкільних закладів, де б найкраще задовольнялись потреби дітей у діяльності та спілкуванні, розвитку та знайомству з людським суспільством, у подальшому підтримували і доповнювали свіжими ідеями Марія Монтессорі, Софія Русова та інші представники соціальної педагогіки.

< br>

< b> 74. Обґрунтуйте, чому П.Наторпа вважають засновником соціальної педагогіки. < /b>

На початку XX ст. в педагогічній теорії і практиці гостро постала проблема демократизації освіти і наповнення її реальним змістом, що відповідає досягнутому рівню культури. 3 ідеєю інтеграції виховних сил суспільства з метою поширення просвіти серед народу, за всезагальну педагогізацію громадськості виступив Пауль Наторп один із основоположників соціальної педагогіки. У 1899 році він опублікував книгу " Соціальна педагогіка”, яка була перекладена на багато мов світу. У ній він обґрунтував поняття “соціальна педагогіка”: “Людина стає “людиною” тільки в людському суспільстві. І навпаки: існує і розвивається людське суспільство виключно завдяки людській освіті її членів...

Щоб втримати в пам'яті ці необхідні взаємостосунки між суспільством і освітою, ми використовуємо вираз “соціальна педагогіка”. Індивідуалістична педагогіка рахувалась би тільки з окремим індивідом і з індивідуальним впливом на нього, як засобом виховання і освіти. Але будь-яке виховання окремого індивіда іншим індивідом повинно підкорятися незрівнянно більш могутньому виховному впливу, який виявляє суспільне життя на всіх, що беруть в ньому участь. Основні умови виховання індивіда перебувають в житті суспільства. Таким чином, індивідуалістична педагогіка вимушена звертатись до соціальної педагогіки і тільки за участю останньої може бути науково і практично обґрунтована” (9, с.301).

Концепцію соціальної педагогіки як галузі педагогічної науки розвивали з філософського боку П. Барс та П. Наторп. Цей напрям ототожнили з теорією суспільного виховання. Інший напрям емпіричний досить чітко виклав у своїй праці П.Бергемен “Соціальна педагогіка, що спирається на досвід”. Він вказував на значний вплив оточуючого середовища на молодь і позашкільні виховні заклади. Проте на перше місце ставив родину. Він вважав, що школа не може виконати свої функції, якщо при місцевих владах не створити виховних рад з правом втручання у виховну діяльність родин з метою захисту прав дітей аж до позбавлення батьківських прав.

Прийнято вважати, що започаткував соціальну педагогіку як окрему галузь знань, німецький філософ, педагог Пауль Наторп, він намагався визначити її суть, поняття, категорії. Сам термін “соціальна педагогіка” ввів німець Ф.В.А.Дістервег реформатор народної освіти і творець нових програм з підготовки вчителів, що викладені у праці “Посібник до освіти німецьких вчителів”. Спираючись на педагогічні погляди Й.Г.Песталоцці, А.Дістервег вказував на роль освіти і школи у розвитку середовища та необхідність підготовки вчителя до роботи у ньому. Соціальну педагогіку він називав “засобом діяльності вчителя у середовищі”. А.Дістервег стверджував, що саме вчителі несуть відповідальність за виховання в учнів соціальних умінь.

За іншими літературними джерелами, першим, хто використав цей термін, був К. Магер, який спеціально досліджував соціальні аспекти освіти і виховання. Він зазначав, що соціальна педагогіка це досить широке поняття, яке передбачає виховання суспільства в цілому.

На початковій стадії розвитку соціальної педагогіки як теорії і методики виховної справи, вона скеровувалася на поширені кризові явища бездомність дітей, дітей-сиріт, та ін., виконуючи функції соціальної роботи. Ця соціальна допомога включала в себе педагогічну частину у випадках опіки над дітьми чи підлітками та виховний вплив на об'єкт турботи. Вважалося, що соціальна педагогіка повинна не лише задовольняти базові потреби, але й формувати відповідальність за своє життя, самостійність, вміння і бажання діяти, вчитися навичкам життя у суспільстві.

Отже, на початку соціальна педагогіка займалася насамперед сиротами, але охопила інші верстви населення після введення принципу обов'язковості освіти. На її розвиток вплинули культурні зміни, їх доступність до поширення, поява мас-медіа. До виховних впливів школи і родини додалося безліч інших від бібліотеки до кінотеатрів, що є типовою ознакою індустріалізованого суспільства. З кінця XIX ст. соціальна педагогіка розвивалася переважно у руслі вирішення суто соціальних проблем періоду війн і дезорганізації суспільства.

< br>

< b> 75. Охарактеризуйте соціально-педагогічні ідеї ГербертаСпенсера в контексті розвитку провідних напрямів у соціальній педагогіці ХVІІІ-ХІХ століття< /b>

Що стосується педагогічних поглядів на моральне виховання, то воно, за Г.Спенсером, виходить з принципів утилітаризму. Він не вірив, що можна було навчити моральності, але, незважаючи на це, він не сумнівався в прогресі людської моральності. На його думку, про це турбується сама природа, яка спонукає людину до необхідності доброї поведінки. Виховання має обмежуватися методом природних наслідків, тобто, як колись радив Руссо, не карати дитину, а лише допускати, щоб вона доти терпіла сумні наслідки, які природно виникають з її вчинків, поки в неї не пробудиться почуття морального. Г. Спенсер уважав, що основні переваги природного методу у вихованні полягають у тому, що: по-перше, цей метод дає людині раціональне поняття про добру й погану поведінку через власну перевірку добрих і поганих наслідків; по-друге, коли дитина матиме тільки важкі наслідки своїх власних поганих вчинків, то більш-менш чітко усвідомить справедливість покарання, яке вона відчула на собі; по-третє, у тому, що, визнаючи справедливість покарання і приймаючи його за посередництвом невидимого діяча, а не з рук батьків або вихователів, дитина не так озлоблюється, і характер її не дуже псується, у той же час батьки, виконуючи пасивну роль, тобто, даючи дитині можливість відчути природне покарання, зберігають душевний спокій; по-четверте, внаслідок попередження взаємних образ між батьками й дітьми встановлюються більш справедливі стосунки і, отже, зміцнюється їхній взаємовплив.

< br>

< b> 76. Дайте загальну характеристику основних напрямів соціально-педагогічних досліджень в Україні кінця ХVІІІ – початку ХХ століття< /b>

Історичні аспекти становлення і розвитку соціальної педагогіки в Україні ґрунтовно не розглянуті. У колі наукових інтересів національних педагогів в кінці ХVIII – на поч. ХХ ст. перебували проблеми:

усунення соціальної несправедливості та встановлення соціальної гармонії в суспільстві, одним із шляхів для досягнення якої є соціальне виховання (Г. Сковорода, Т. Шевченко та ін.); вплив соціального середовища і колективу на формування особистості (Т. Шевченко, К. Ушинський, С. Русова та ін.); соціально-педагогічна діяльність в системі освіти, наближення закладів освіти до життя (М. Пирогов, С. Русова, Х. Алчевська); роль засобів виховання в соціалізації особистості (Г. Сковорода, К. Ушинський, О. Духнович, С. Русова та ін.); особливості педагогічної роботи з дефективними дітьми (С. Русова); розширення сфери дії соціальної педагогіки, окрім дітей з девіантною поведінкою, хворих, сиріт, на доросле населення (С. Русова, Х. Алчевська та ін.) виховання милосердя, смиренності, притаманних християнській релігії («Руська трійця» М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький; Г. Сковорода та ін.)

Необхідно відзначити філантропічну діяльність національних діячів із створеня шкіл та благодійних установ, чим плідно займались О. Духнович, М. Корф, Х. Алчевська, С. Русова. Українських мислителів, у творчості яких є елементи соціальної педагогіки, можна умовно віднести або до буржуазнодемократичного чи ліберального, або до радикального (революційнодемократичного) напрямів соціальнопедагогічного руху. Представники першого напряму прагнули реформ у галузі освіти та виховання, але не пов’язували їх з перебудовою суспільного устрою (К. Ушинський, М. Пирогов та ін.). Представники другого прагнули до повалення існуючого ладу, навіть революційним шляхом, тому що тільки після повалення несправедливого устрою можлива реорганізація освітньо-виховного процесу (Т. Шевченко, І. Франко та ін.). (О.І. Янкович, В.А. Поліщук).

< br>

< b> 77. Охарактеризуйте соціально-педагогічні ідеї Г.Сковороди. < /b>

Г.С. Сковорода (1722-1794), видатний український педагог, поет, мандрівний філософ, представник етико-гуманістичного напрямку вітчизняного просвітительства. Народився на Полтавщині. Навчався в Києво-Могилянській Академії, по закінченні якої поглиблював свої знання за кордоном. Повернувшись на батьківщину, працював викладачем піїтики в Переяславській семінарії, а згодом у Харківській колегії. Після звільнення з колегії Сковорода до кінця свого життя залишився мандрівним філософом і учителем. Г.С.Сковорода був прихильником гуманістичного підходу у вихованні, прагнув до формування мислячої, чуйної, освіченої людини зі світлим розумом, гарячими почуттями, яка б жила на благо народу. Виховним ідеалом Сковороди є благородство, вдячність.

Він першим в історії української педагогічної думки висунув ідею природного виховання, тобто спорідненого з природою. Під природою людини розумів її обдарування, нахили. “Без природи як на манівцях: чим далі йдеш, більше заплутаєшся”Він першим у вітчизняній педагогіці поставив у центр уваги почуття дитини, її стосунки із світом, її справи, її щастя. На відміну від французького просвітителя, Сковорода не розглядав прароду як засіб ізоляції дітей від розтлінного суспільства.

У зв’язку з ідеєю спорідненості виховання з природою людини новим в українській педагогіці прозвучало застереження батькам і вихователям про наслідки навчання без врахування природних можливостей людини. У байці “Жайворонки” читаємо: “Багато людей без природи значні діла зачинають, та погано кінчають”Г.С.Сковорода – прихильник принципу природності у вихованні. Він вважав, що виховання повинно відповідати інтересам народу, живитися з народних джерел і зберігатися в житті кожного народуГ.С.Сковорода був прихильником гармонійного виховання, розуміючи його як єдність розумового, фізичного, морального і естетичного виховання.

Розумове виховання – важливий елемент його педагогічної системи. Спираючись на знання, людина спроможна пізнати добро і зло, оцінити явища навколишньої дійсності. Мислитель обстоював необхідність навчання всіх дітей, незалежно від їх соціального стану. Сковорода був прихильником трудового виховання, вказуючи на визначальну роль “сродної праці” у житті людини. Успіх у діяльності людини зумовлюється не лише її здібностями, а й такими якостями, як працьовитість, терплячість, вміння володіти собою, поміркованість, доброчесність, справедливість, доброзичливість, вдячність, бадьорість духу, а також гуманізм та милосердя.

У чесній праці Г.С.Сковорода вбачав один із шляхів усунення бідності як суспільного лиха. Зокрема, у байці “Жаби” відзначає: “Всяке багатство зубожіти й висохнути, як озеро може, а чесне ремесло є невичерпне джерело не багатого, але безпечного прожитку Г.С.Сковорода приділяв увагу фізичному вихованню. Воно повинно починатися ще до народження дитини і полягати в здоровому способі життя батьків, в турботі про матір в період вагітності і годування дитини.

Засобами фізичного виховання називає режим, чистоту, акуратність, поміркованість у всьому, фізичні вправи, працю і здоровий спосіб життя.

Мислитель висловив важливі думки щодо сімейного виховання. Вважав, що діти повинні зростати в атмосфері глибокої поваги і любові до батьків. Ставив питання про культ батька і матері в сім’ї, називаючи їх іконами божими для дітей.

Сковорода схвалює батьків, котрі вчать дітей життєвої мудрості, критикував тих, хто заохочує до чванливості, егоїзму (“Вбогий Жайворонок”). Таких батьків, хто передоручав виховання дітей нянькам, порівнював із зозулями.

Ідеї Г.С.Сковороди про залежність суспільного прогресу від поширення освіти та виховання, необхідність самопізнання для вибору “сродної” праці свідчать про те, що у його творчості є елементи соціальної педагогіки. Він також аналізував фактори соціалізації особистості, серед яких – традиції, звичаї та обряди рідного народу.

< br>

< b> 78. Простежте ідеї соціального виховання у творчості Т.Шевченка. < /b>

Тарас Григорович Шевченко (1814-1861) видатний український письменник, поет, художник, громадський діяч. Народився в с. Моринці на Черкащині. Початкову освіту здобув у дяка, після викупу з кріпацтва навчався у Петербурзькій. Академії мистецтв, потім повернувся на Україну. Був активним членом таємної політичної організації Кирило-Мефодіївське Братство, де очолив революційно-демократичну групу. У 1847 р. Шевченка заарештували і заслали в Оренбурзькі степи рядовим солдатом. Після заслання жив у Петербурзі. Педагогічні погляди Шевченка знайшли місце у його віршах, публіцистичних і художніх творах. Вірив у велику силу виховання. Виняткову роль у вихованні відводив сім’ї. З великою симпатією писав про виховання дітей у трудових сім’ях, де матері піклуються про своїх дітей, де наполеглива праця зміцнює порядність у стосунках. З повагою ставиться до жінки-матері. У повісті “Наймичка” зобразив маму-селянку, яка приховувала своє материнство від сина заради його благополуччя. Сімейне виховання не може замінити виховання суспільного, яке передбачає життя серед однолітків, спілкування з дорослими, ознайомлення з соціальними обставинами. Ніяке, навіть найкраще поставлене сімейне виховання не в силі забезпечити підготовку добре зорієнтованих в життєвих умовах юнаків і дівчат. психологічна загадка зображена у повісті “Близнецы”, де показано, яка може бути різниця завдяки суспільному вихованню між двома хлопчиками-близнюками, один з яких навчався в гімназії та університеті і зробився корисною людиною, а інший виховувався в кадетському корпусі, де з нього витруїли все людське.

Отже, проблеми, які вирішувались теоретичною педагогікою, Шевченко розв’язав при допомозі художніх засобів. Він виділив три фактори формування особистості:

- задатки, набуті в дитинстві;

- система виховних впливів учбового закладу;

- вплив соціального середовища, яке оточує виховання.

З творів Шевченка можна отримати чітке уявлення про його виховний ідеал, яким для нього була людина з багатогранними знаннями і високими моральними якостями, що здатна застосовувати свої знання в житті, уміє цінувати мистецтво, любить працю. Виховному ідеалові Шевченка властива така риса, як працьовитістьТ.Г.Шевченко належить до радикального (революційно-демократичного напряму) соціально-педагогічних досліджень. Він мріяв про школу та виховання, створення яких пов’язував, передусім, з революційною перебудовою суспільства. Народну школу уявляв як школу, де панує рідна мова. Ставив також питання про необхідність освіти для жінок нарівні з чоловіками.

Як революційний демократ Шевченко гаряче вболівав за відкриття недільних шкіл, які відігравали важливу роль у поширенні освіти серед трудящих. Надавав їм матеріальну підтримку. Так, у 1860 році в Петербурзі він, разом з іншими письменниками, виступив на літературному вечорі на користь недільних шкіл. Він регулярно передавав їм частину своїх коштів після реалізації видань “Кобзаря”.

У листах до М. Костомарова та М.Чалого Шевченко підкреслював, що необхідно створити спеціальні підручники для всіх шкіл. Сам він взявся за написання одного з них – “Букваря Южнорусского”. Закінчив роботу над ним у 1860 році, вже тяжко хворим. “Буквар” був виданий у кількості 10 тис. примірників (вартість 3 копійки). Книжечка нараховує усього кільканадцять сторінок, але це “прощальна лебедина пісня нашого національного генія”

< br>

< b> 79. Охарактерезуйте соціально-педагогічні ідеї К.Ушинського< /b>

Ушинський обґрунтував питання про єдність теорії і практики. Виховання, яке не спирається на педагогічну теорію, порівнює з пустоцвітом, із знахарством у медицині.Головне в педагогічній системі Ушинського – звернення до принципу народності, як особливої для кожного народу ідеї виховання.Ушинський закликав до створення якомога більшої кількості народних шкіл з хорошими вчителями, наголошував, що навчання у них має відбуватись рідною мовою.Складовою частиною ідеї народності з Ушинського стояло питання про жіночу освіту, без чого він не уявляв суспільної системи виховання. К.Д.Ушинський визначив фактори, які особливо сильно впливають на виховання особистості: навчання, праця, гра, природа, життя, релігія. Основним соціальним фактором і засобом виховання К.Д.Ушинський називає працю. На його думку, вона є джерелом не лише фізичного, розумового і морального вдосконалення, але і існування людини взагалі. К.Д.Ушинський показав взаємозв’язок між працею і щастям людини. Багатство, відсутність праці діють руйнівно не тільки на моральність, але навіть і на щастя суспільства. Погану послугу зробив би державі той, “хто знайшов би засіб відпускати їй щороку всю ту суму грошей, яка необхідна її громадянам. Якби люди винайшли. казковий мішок, з якого вискакує все, чого душа забажає, або винайшли машину, яка цілком замінює всяку працю людини., то сам розвиток людства зупинився б: розпуста і дикість заволоділа б суспільством, саме суспільство розпалося б: із знищенням необхідності особистої праці історія повинна припинитись”

< br>

< b> 80.Розкрийте ідеї М.Пирогова про соціально-педагогічну діяльність в системі освіти. < /b>

Пирогов зробив великий внесок у розвиток освітньої справи в Україні. У період 1856-1858 рр. він був попечителем Одеського учбового округу, а в 1858-1861 рр. попечителем Київського учбового округу. Останні роки свого життя провів у садибі “Вишня” на Поділлі. Пирогов з болем відзначав, що питання виховання не стали поки що питаннями життя. Сучасне йому суспільство не приділяло їм потрібної уваги, не піклувалося про забезпечення виховання правильним спрямуванням. Найбільш суттєвим недоліком, а вірніше, вадою сучасного виховання, М.І.Пирогов називав становість освіти і виховання, вважаючи цю перешкоду несправедливою, такою, яка не відповідає інтересам держави, педагогіки і моралі. Не належність до якогось стану і матеріальна забезпеченість, а нахили і здібності до навчання ось що, на його думку, повинно визначати фактичну можливість для кожного отримати ту чи іншу освіту. М.І.Пирогов розвивав важливий напрямок соціально-педагогічних досліджень соціально-педагогічна діяльність в системі освіти. Мова йде про вплив соціальної педагогіки на зміст навчання, мету і характер виховання, про боротьбу та формування особистості.Він відзначає, що ми привикли протиставляти життя школі і школу життю, що життя йде своїм шляхом само по собі, а виховання і навчання своїм. Значна частина людей переконані, що навчання є тільки підготовкою до справжнього життя. Як правило, починають вчитись, виховуватись у дитячому віці, і поняття про виховання, навчання і школу зливаються з поняттям про дитячий вік людини. М.І. Пирогов вважав, що необхідного покращення життя можна досягти шляхом широких соціальних перетворень, в основі яких повинні бути радикальні зміни системи освіти і виховання, розвиток науки і освіти в Україні. Його вимоги ліквідації станового характеру системи народної освіти, відкритого доступу в середню і вищу школу широким масам трудящих, ідея гармонійного розвитку всіх вроджених “сил народу” висунули М.І.Пирогова в ряди видатних громадських діячів, тих педагогів, у творчості яких простежуються елементи соціальної педагогіки.

< br>

< b> 81.Розкрийте зміст соціально-педагогічних поглядів С.Русової. < /b>

Софія Федорівна Русова (Лідфорс) (1856-1940) активний громадський діяч періоду української революції, перша жінка педагог-теоретик в Україні, соціальний педагог, письменниця. Основна ідея і тема, що об’єднує більшу частину досліджень Русової концепція національного виховання. Поряд із соціальним вихованням в дитячих охоронках, захистках, садках, школах О.Русова приділяла увагу родинному вихованню і, зокрема, ролі матері. Вона вважала, що треба поширити освіту жінки на селі, щоб підняти свідомість жіноцтва та становище матері. Без неї і її ласки холодно й страшно було б жити. С. Русову турбували проблеми загальної освіти. Для оволодіння нею необхідно ширше використовувати народні бібліотеки, шкільні книгозбірні, читальні, недільні школи, систематичні курси, краєзнавчі музеї, педагогічні курси для батьків тощо. С.Русова ввійшла в історію педагогічної думки як визначний теоретик дошкільного виховання дитини. Спочатку вона виступала однією з провідниць фребелівської системи виховання, яка була тоді поширена в Україні. У працях С.Русової значна увага приділена проблемам благодійності і моральності. Зрештою, в історію свого народу вона ввійшла як великий філантроп, як людина, яка ніколи не стомлювалась надавати допомогу і підтримку жінкам, дітям, сиротам та іншим вразливим категоріям населення.

< br>

< b> 82. Охарактеризуйте розвиток соціальної педагогіки в період наукової революції ХХ століття. < /b>

Для соціальної педагогіки важливий світоглядний підхід педагогів ХІХ – початку ХХ ст. щодо розвитку гуманістичних засад, ставлення до людини як до цілісної і неповторної цінності, усвідомлення того, що людина не засіб, а мета суспільного й особистого розвитку (К. Ушинський, П. Лесгафт, М. Пирогов, Л. Толстой, Б. Грінченко, М. Драгоманов, П. Каптєрєв, Х. Алчевська та ін

Соціальнопедагогічні концепції, заклади та технології в історії розвитку педагогіки ХІХ – ХХ ст.:

- становлення і розвиток суспільного дошкільного виховання (Г.-Ф. Фребель, С. Русова);

- дошкільне виховання, початкове навчання і освіта дітей, які мають особливі потреби (М. Монтессорі, Л. Брайль);

- становлення опікунської педагогіки (Йозеф Чеслав Бабіцький (1880 – 1952 рр.) автор терміна «опікунська педагогіка» і альтернативних форм опіки над дітьми; Казімеж Єжевський (1877 – 1948 рр.) – засновник «сирітських гнізд» та ін.);

- соціальне виховання, шкільна освіта і розвиток дітей, які мають проблеми з навчанням (вальдорфська педагогіка як втілення антропософії Р. Штайнера);

- прагматичний підхід та орієнтація на життєві потреби шкільного навчання (Дж. Дьюї, Г. Спенсер);

- заклади інтернатного типу для дітей-сиріт та дітей девіантної поведінки (А.Макаренко, Я. Корчак);

- розвиток особистості в закладах позашкільного виховання та організаціях самовиховання (Г. Ващенко, С. Шацький). (Н.І. Жигайло)

Розвиток соціальної педагогіки у ХХ ст. пов’язаний з дискусією у філософській і соціологічній літературі з питань про соціалізм, його потенційні можливості у вихованні людини нового типу: людини-творця, людини-громадянина, людини-колективіста.

Учасниками цієї дискусії були В. Соловйов, Г. Спенсер, А. Луначарський та ін. У російській літературі були популярні погляди Ф. Достоєвського, Л. Толстого про перетвореня суспільства на основі морального самовдосконалення людини, залучення її до істинної релігії, добра, гуманізму. Соціальна педагогіка 20х років розвивалася за такими напрямами: формування методологічних засад взаємодії школи із соціальним середовищем; розробка нових методик, педагогічно обґрунтованих зв’язків із сім’єю, громадськістю, державою; участь школи в політичному житті та боротьбі; взаємодія школи з економікою регіону; піднесення духовної

культури соціального середовища; зв’язок з творчою інтелігенцією, боротьба з безпритульністю, важковиховуваністю, участь у ліквідації безграмотності населення, піднесення фізичної культури.

< br>

< b> 83. Простежте розвиток ідей соціального виховання у альтернативних системах європейської педагогіки початку ХХ століття (Г.Кершенштейнер, Д.Дьюї, В.Лай, М.Монтессорі, С.Френе, Р.Штайнер, Я.Корчак). < /b>

Трактування принципу демократизації освіти мало певну специфіку в різних теоретичних концепціях реформаторів. Так, для представників експериментальної педагогіки (Е.Мейман, В.А.Лай, А.Біне, Е.Торндайк) характерним був факт відмови від орієнтації навчально–виховного процесу на середнього школяра і обов’язкове врахування інтересів кожної дитини. У поглядах теоретиків трудової школи (Г.Кершенштейнер, Р.Зейдель) принцип демократизації отримав дещо інший прояв.

В.А.Лай вірив, що таємниця навчання полягає в дії, а тому пасивне навчання має бути замінено спостережливо–зображувальним, а словесна школа – школою дії. В.А.Лай висунув ідею створення школи дії, спираючись на тезу про єдність сприйняття, розумової переробки сприйнятого та зовнішнього вираження, що мають складати провідні елементи навчання. Це положення В.А.Лай розглядав передусім виходячи з природи дитини, тобто як реакції швидкого пристосування до оточуючих умов.

Д.Дьюї зазначав: ”Соціальне середовище має виховуючий, формуючий вплив настільки, наскільки індивід бере участь у будь-яких суспільних видах діяльності. Він знайомиться з метою цієї діяльності, отримує навички цієї діяльності, вивчає її зміст тощо”. Д.Дьюї вважав, що шлях стихійного пошуку є характерним і природним для дитини, а завдання педагога полягає у тому, щоб допомогти пізнати те, що спонтанно зацікавило дитину, а не пропонувати їй для вивчення щось примусово. Дитина має у процесі самостійного дослідження відкрити для себе властивості та закономірності предметів та явищ, а вчитель може лише відповісти на її питання у разі їх виникнення. Д.Дьюї вірив, що пізнавальна активність, допитливість дитини є достатніми для її повноцінного інтелектуального розвитку і освіти. Тож, концептуальні положення теорії Д.Дьюї такі:

дитина повторює шлях людства у пізнанні;

засвоєння знань є спонтанним, некерованим процесом;

дитина засвоює матеріал, не просто слухаючи чи сприймаючи органами чуття, а як наслідок потреби у знаннях, що виникла у неї, причому дитина є активним суб’єктом власного навчання.

Досвід М.Монтессорі також продемонстрував ефективність так званого ”природного навчання”, під яким розумілася певна організація навчального середовища (дитячий садок), яка перетворила навчання на яскравий елемент життя дитини. А представники вільного виховання наполягали на необхідності ”створити чудовий світ, у якому дитина отримує можливість вільно зростати”. У центрі педагогіки М.Монтессорі знаходяться такі питання як: проблема саморозвитку дитини; створення спеціальної системи виховання та навчання, в якій центральну роль відіграє „підготовлене середовище" та своєрідний дидактичний матеріал; різновіковий підхід до виховання та навчання дітей; необхідність вивчення дитини педагогом задля сприяння її успішному „самобудівництву", її духовному розвитку. Таким чином, шлях до гуманістичного виховання М.Монтессорі вбачала у створенні спеціального педагогічного, інструментованого і збагаченого стимулами саморозвитку дитячого середовища, де все повинно бути пристосовано до будови тіла дитини. М.Монтессорі відмовилась бачити суть виховання в авторитарному впливі на дитину, висувала проблему, організовуючи спеціальне педагогічне оточення, яке найбільш відповідає її потребам.

Георг Кершенштейнер (1854 – 1932) метою трудових занять вважав підготовку до професійно спрямованої фізичної праці, у той час як Джон Дьюї розглядав трудове навчання і виховання в школі як необхідну умову загального розвитку дітей. Педагог вважав, що заняття з праці повинні стати ”центром, навколо якого угруповуються наукові заняття”. Представники функціональної педагогіки у Франції та Швейцарії (Е.Клапаред, А.Фер’єр, С.Френе та інші) наполягали на використанні як ефективного способу виховання дитячої гри.

На ідеях антропософії ґрунтувалася система виховання німецького педагога Рудольфа Штейнера (1861-1925), яку називають «вальдорфською антропософією», «вальдорфською педагогікою», оскільки Вальдорфські вільні школи були засновані Штейнером у Вальдорф-Асторії (поблизу німецького міста Штутгарта).Штейнерівська педагогіка постала не як програма чи система методичних прийомів, а як педагогічний світогляд, що є результатом багаторічного практичного досвіду. Навчальні заклади, які сповідують її, постають як цілісний соціально-педагогічний організм, заснований на ідеї виховання людини як вільної особистості, котра бере активну участь у соціальному житті. Головним завданням виховання у них вважають розвиток у дитини здатності відчувати; вміння творчо ставитися до життя, пізнання природи, суспільства; вироблення художнього смаку. Тому підхід Р. Штейнера називають педагогікою росту, терапії дитини, гуманістичною або антропософічною. Науковою основою вальдорфської педагогіки є пізнання людини, стрижнем її - бачення людини як фізичної, душевної та духовної істоти. Провідні ідеї штейнерівської педагогіки (всебічний розвиток дитини, зв'язок розвитку з соціальним середовищем, спільне емоційне життя дорослого і дитини) засновані на філософських засадах життя

Відомий польський лікар, письменник, педагог, директор Будинку сиріт у Варшаві, автор книги «Як любити дітей» Януш Корчак (1878-1942) помилку виховання вбачав у неповазі до особистості, яка розвивається. Ставлення дорослих до дітей він називав «протекціонізмом», свідченням якого є демонстративне заступництво, постійне бажання допомагати, спрямовувати, робити все за них. Те, що у Декларації про права людини називається правами, наголошував Я. Корчак, насправді є не правами, а обов'язками дорослих стосовно дітей. А одна з проблем дитинства полягає у тому, що головне право дитини (право на повагу) не передбачає можливість їй бути такою, якою вона хоче або може (право бути собою). Тому принципи гуманістичної педагогіки мають засновуватися на свободі і правах дитини.

Видатний французький педагог, автор оригінальної педагогічної технології, заснованої на ідеях гуманізму і самовідданої любові до дітей, Селестен Френе (1896-1966) стверджував, що у кожній дитині втілено більше істин, ніж У всіх педагогічних підручниках світу разом узятих. Його педагогіка вивершується на основі сформульованого «ядра цінностей». Такими цінностями він вважав здоров'я дитини, визнання дитячого прагнення до максимального саморозвитку, створення сприятливого для розвитку дітей середовища, забезпечення «природного, живого і всебічного виховного процесу». Вони визначають головну мету виховання: «максимальний розвиток особистості дитини в розумно організованому суспільстві, яке буде слугувати їй і якому вона сама буде слугувати».Основними засобами реалізації цієї мети С. Френе вважав природу, працю в школі-майстерні, розумову діяльність під час індивідуалізованих занять, художню творчість, власний досвід дитини, якого вона набуває у трудовій діяльності.

< br>

< b> 84.Охарактеризуйте розвиток теорій ненасилля і вільного виховання у вітчизняній педагогіці початку ХХ століття. < /b>

Педагогіка ненасилля відображає свою ідентичність з прогресивною педагогікою Дж. Дьюї. Ця педагогіка утверджувала вже

поверхневі ідеї гуманізму, але ще не достатньо впроваджувала їх у виховання. Мета виховання досягалася посередництвом вільного, відповідального вибору, формуванням у батьків виконувати частково ненасильницькі дії щодо дитини