Заповіт преподобного Сави

Від св. Сави збереглися письмові правила монастирського життя, які він перед смертю вручив своєму наступникові Меліту: „дав йому заповіт непорушний: зберігати правила, які він увів у своїх монастирях, вручивши йому їх на папері”. Ці правила – це один із найдавніших ктиторських уставів, які давали монастирям їхні засновники. Вони поміщені в Єрусалимському рукописному Типіконі XII ст. між месяцесловною та тріодною частинами. Правила мають заголовок: „Взірець, правило і закон (τ ύ π ο ς κ α ι π α ρ ά δ ο σ ι ς κ α ι ν ό μ ο ς) чесної лаври св. Сави”:

Слід дотримувати правила встановлені преподобним і блаженним отцем нашим Савою: Ні в якому разі не приймати в Лавру ні безбородого, ні євнуха. Жінкам не можна входити для молитви не тільки в Лавру, але навіть у метохи (філіальні монастирі або странноприїмниці). Кого ж із монахів Лаври зауважать, що він входить у монастирський гінекон, з метою поїсти, попити і залишається там або під приводом охорони, або для постриження, або для сповіді, або що він пише до жінок і від них одержує листа і взагалі має знайомство з жінками, або заводить кумівство, то такий повинен бути вилучений із братства, як призвідник спокуси не тільки для християн, але і для язичників.

Ані грузини, ані сирійці не мають права звершувати повну літургію в своїх церквах, їм дозволено співати часи, зображальні, читати Апостол і Євангеліє на їхній природній мові, а після цього збиратися у велику церкву і причащатися разом зі всією братією божественних і пречистих і животворящих Таїн.

Ніхто не має права виходити з Лаври в суботу, у зв’язку з тим, що має бути всенічне чування, навіть якщо це нужда і справа монастирська, але після чування, за згодою настоятеля або еклезіарха, нехай іде по своїй нужді. Відсутньому ж на чуванні ніщо не приймається за вибачення, адже досить йому цілого попереднього тижня, щоб упоратися зі своїми потребами. Відлучатись з лаври по справах, якщо це можливо, один раз на місяць.

Тих, які відходять жити в пустиню, якщо вони це роблять за згодою і благословенням настоятеля, приймати за їхніми нуждами, а якщо вони відійшли самовільно і з бажання жити по своїй волі, то після повернення їх не приймати.

Якщо когось би обрали на митрополита, єпископа, ігумена іншого монастиря, або якщо б когось підняли на будь-який ступінь великої церкви, то щоб він не мав права на свою келію у Лаврі та в метосі. Він не має права її ані продавати ані дарувати. Бо келії належать святій обителі і браття, достойні та потребуючі, отримують келії від ігумена.

Цей же порядок повинен дотримуватися і щодо померлих братів: без згоди і волі ігумена жоден із братії не має права залишати власну келію своєму учневі.

Якщо б між кимсь із братів відбулося непорозуміння, і зло настільки би підсилилось, що хто-небудь насмілився б бити інших і прикладати руки, то таких виганяти як порушників спокою і противників заповіді Христової, якщо вони не примиряться, і якщо навіть вони примиряться, але якщо це необхідно в інтересах обителі. Адже заповідь Господня: „Раб Господній не повинен сваритись”, як говорить божественний Апостол (2 Тим. 2, 24).

Якщо когось із братії помітять у пияцтві, або що він свариться чи ображає когось, або влаштовує товариства і партії, то його треба або виправити, або ж видалити з монастиря.

Якщо при виконанні монастирського послуху когось зауважать на злодійстві, то від нього слід забрати його послух і призначити йому покуту для виправлення і покаяння. Він не повинен виходити зі своєї келії, лише на богослужбові зібрання і молитви.

Щодо тих, що наміряються мовчати, не бувати в церкві, перебувати у цілковитому затворі, то ми бажаємо, щоб вони сходилися з іншими братами лише на всенічні чування. Щождо зібрань у містах, селах, при пам'ятних місцях святих мужів і в інших місцях, то нехай ці браття залишаються на самоті, бо безмовність на ділі може принести набагато більшу користь, ніж на словах.

Прихожих гостей, особливо якщо деякі з них бажають стати початківцями у лаврі, будемо приймати і всіляко заспокоювати протягом семи днів. Якщо ж гості з Єрусалиму або довколишні жителі прийшли на поклоніння, то досить і трьох днів. Очищення монастирських будинків необхідне із-за багатьох бідних, що приходять щодня.

Оскільки демони звичайно завдають шкоди при обиранні ігуменів, розбуджучи розбрати і сварки поміж двома народностями, греками і сирійцями, з чого народжується спокуса, то ми визначаємо: відтепер нікого із сирійців не ставити на ступінь ігумена, але заповідаємо і погоджуємося ставити їх в економи і дохіарні (завідувачі майном монастиря) і на інші послушанія надавати перевагу сирійцям, як людям діяльним від природи.