Види підприємництва

У Господарському кодексі класифікація підприємств проведена за трьома критеріями:

1) формою власності;

2) способом утворення (заснування) та формування статутного фонду;

3) кількістю працюючих та обсягом валового доходу від реалізації продукції за рік.

Згідно зі ст.63 Господарського кодексу залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

- приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

- підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

- комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

- державне підприємство, що діє на основі державної власності;

- підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.

У ч.З ст.63 ГК України передбачено, що залежно від способу утворення (заснування) і формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, що виділяє необхідне для цього майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника (ч.4 ст.63 ГК).

Згідно з ч.5 ст.63 ГК корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Особливості правового статусу унітарних і корпоративних підприємств встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Згідно з ч.7 ст.63 ГК підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Усі інші підприємства визнаються середніми. Відповідно до ст. 113 Господарського кодексу України приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання — юридичної особи. Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом та іншими законами.

Згідно з ч.8 ст.63 Господарського кодексу України у випадках існування залежності від іншого підприємства, передбачених ст.126 цього Кодексу, підприємство визнається дочірнім.

На відміну від відокремлених підрозділів юридичної особи, дочірнє підприємство є юридичною особою, тобто самостійним суб'єктом підприємницької діяльності.

Інституціональне середовище, сутність якого полягає у формальних правилах поведінки і взаємодії, а з погляду підприємництва — це сукупність формальних і неформальних рамок, що структуризують діяльність підприємців, є фундаментальною ланкою ринкових трансформацій. Потенціальному розвитку конкурентних ринків під час інституціональних змін може перешкодити невідповідність інституціонального середовища, успадкована від колишньої командно-адміністративної економіки, щодо ринково орієнтованих інститутів. На думку багатьох українських економістів, у країні не тільки не відбулися прогресивні інституціональні зміни, а навпаки, економіка все більше деградувала і почала нагадувати економіку рентного типу.

Україні не вдалося уникнути так званих інституціональних пасток і забезпечити процес належної переорієнтації на соціально орієнтовану ринкову економіку. В період соціалістичного розвитку існували " подвійна економіка" і " подвійна мораль суспільства", коли офіційна економіка функціонувала разом із неформальною і неприйняття офіційних законів та моральних правил було масовим суспільним явищем. На відміну від громадян західних країн, значна частина українців тривалий період очікувала від держави стабільного соціального забезпечення, яке оцінювали в часи соціалізму дуже високо.

Наявність " інституціональних пасток" і неефективність структур та інститутів економічної влади призводять до неефективного розподілу витрат і вигід в економічній системі.

1. На поведінку власника впливає низка чинників, що сприяють зменшенню витрат неефективного використання активів підприємства:

— становище фондових ринків (неефективність діяльності підприємства не відображається у зниженні курсової вартості акцій і відповідно не має фінансових витрат для акціонерів);

— стан ринку корпоративного контролю (немає загрози втратити контроль над підприємством у результаті скупки акцій під час падіння їх вартості);

— недосконалість процедури банкрутства (втрата контролю більше залежить від відносин акціонерів, які домінують, та органів державної влади, ніж від результатів діяльності підприємства);

— обмеженість конкуренції на внутрішньому ринкові.

2. На поведінку власника впливають чинники, що сприяють завищенню витрат ефективної діяльності:

— невизначеність і брак гарантій прав власності, що сприяє невмотивованому перерозподілу власності унаслідок банкрутства і збільшення трансакційних витрат у взаємодії державних органів;

— дискримінація і порушення прав акціонерів з боку менеджерів, відсутність досконалого корпоративного законодавства, слабкість захисту від свавілля найманих менеджерів;

— великі трансакційні витрати, пов'язані з організацією управління та подоланням опортуністичної поведінки персоналу;

— трансакційні витрати інвестиційної та інноваційної діяльності;

— недостатня захищеність прав виробника (торговельна марка, захист від фальсифікації, охорона прав на продукцію);

— трансакційні витрати для захисту прав власності.

Отже, брак ефективного соціального контролю (тобто сили, яка змушує до ефективного використання активів) над власником, а також надлишок приватної економічної влади є наслідком " провалів мотивації" власника.

Досвід системної трансформації у постсоціалістичних країнах свідчить, що ті, хто швидко вирішили інституціональні проблеми, досягли належного рівня життя своїх громадян, навіть порівняно з розвинутими країнами Західної Європи. У тих країнах, котрим не вдалося успішно здійснити інституціональні зміни, становище в газузі добробуту населення вкрай складне. Про такий зв'язок інституціонального середовища з соціально-економічними процесами, що відбуваються в перехідний період, зазначають американські вчені А. Креолха й А. Бучхольдз. Вони трансформують інституціональне середовище в макрооточення і поряд із соціальними та технологічними сегментами акцентують увагу також на економічному і політичному сегментах. Перший охоплює сфери і напрями розвитку, в яких функціонують економічні суб'єкти і підприємці. Основними кількісними параметрами цього сегмента є ВВП, показники інфляції, безробіття, середньостатистична зарплата та ін. Другий визначає як організовані законотворча діяльність, політичні та виборні процеси і всі аспекти взаємозв'язків між підприємцями, політичною елітою й урядом. Як підсумковий чинник при цьому виокремлюють регуляторну та фіскальну політику щодо бізнесу, порядок отримання ліцензій та дозволів.

В Україні необхідні умови розвитку підприємницької діяльності існують лише частково, що відображається на формі та стилі бізнесу. Для загального становища підприємницької діяльності у сучасній Україні наявні такі характерні особливості:

1) продовжується внутрішній процес перерозподілу власності, що інколи виривається на поверхню у формі судових спорів з майнових питань. Він відбувається негласно та є основою для різних зловживань і створення кримінальних структур;

2) до складу значного сектора економіки все ще входять державні підприємства, значна частина з яких є бездієвою, оскільки величезна капіталомісткість та інші об'єктивні умови не дають їм можливості справитися з труднощами організації ринкової діяльності без допомоги держави;

3) деяка частина підприємницької активності не спрямована на довготривалу перспективу, а є виключно тимчасовим засобом нагромадження первинного капіталу, що посилює нестабільність, невизначеність і недовіру у сфері бізнес-діяльності.

Створення належних інституційних умов розвитку підприємництва значно пришвидшить його розвиток в Україні, поставить в цивілізовані межі, сприятиме переміщенню капіталу у виробництво.