Матеріали надані депутатом Фонтанської сільської ради Римар Б.А.

Центральна садиба с. Фонтанка, 1955р.(зараз місце базару)

За переказами старожилів нашого села, ще в давнину на березі моря люди знайшли джерело, що било фонтаном з-під землі. У степовій місцевості це було справжнім подарунком долі. Тому впевнено можна сказати, що представники багатьох народів, що мешкали у Північному Причорномор'ї – кіммерійці, скіфи, сармати, греки, слов`яни – неодноразово зупинялися саме тут – біля цілющого джерела. Було воно порятунком і для наших козаків і для завойовників – турків.

В архівних документах перша письмова згадка про поселення на території сучасної Фонтанки датується 1892 роком. Першими її мешканцями стали переселенці з Київської губернії, які подалися в наш край шукати кращої долі - родини Рудякових, Славінських та Сочеслових. Пізніше до них приєдналися нащадки інших родів з центральної України. Так виник невеличкий хутір, в якому було декілька хатинок, а назва для нього виникла сама по собі – Фонтанка. Бо ще довгий час користувалися тим джерелом.

До 1917р. території села належали польському поміщику Сахновському. В ті часи переважна більшість жителів Фонтанки жила у злиднях і змушена була працювати за мізерну плату. Збірник «Список населенных мест Херсонской губернии» за 1917 р. містить дані про Фонтанку: населення 145 чоловік та усього 25 господарств.

Революція 1917р. змінила форму правління в Росії. В січні 1918р. в селі вперше було проголошено радянську владу.

Збігали роки, а хутір майже не змінювався: ні доріг, ні школи, ні крамниці. У 1929 р. пленум ЦК ВКП(б) проголосив курс на проведення колективізації. Того ж року у Фонтанці була створена комуністична партійна організація. На той час Фонтанка підпорядковувалася Крижанівській сільській раді, тому й партійна організація була спільна. У 1932р. у Фонтанці була створена комсомольська організація. Діяльність з укріплення радянської влади та проведенню масової колективізації призвела до утворення у 1930 р. у Фонтанці першого колгоспу. Назву колгосп одержав «ім. Жовтневої революції».

Насильницьке залучення до колгоспу викликало опір у більш-менш заможних селян Фонтанки, хоча таких було небагато. Вони не бажали відмовлятися від своєї власності та передавати її у колгосп – виникали сутички. Часто змінювались голови колгоспу: Левицький Г., Крижановський П., а у 1933р. очільником став нащадок переселенських родин Сочеслов М.І. Господарство швидко розросталося: будували приміщення для тварин, висаджували виноградники, плодові дерева, вирощували томати й злакові культури. В ті ж роки була побудована перша дорога з гранітного каміння (гранітна мостова), яка з'єднувала Фонтанку з містом та сусідніми селами. Дорога була якісною, але вузькою – два вози роз'їхатись не могли. Рештки цієї дороги ще й досі можна побачити під сучасним асфальтом. Також, у 1930р. у Фонтанці була створена рибальська артіль, яку очолив Жиломащний Г.І. У море виходили на шаландах та ловили рибу за допомогою так званих «ставників».

Страшні часи Голодомору 1932-1933рр. за різними даними забрали життя від 7 до 9 мільйонів українців. Не оминуло це нещастя і наше село. Повну картину подій в Фонтанці в ті голодні роки можна скласти зі спогадів старожилів села, яким про події тих років розповідали їх батьки. Дуже рятувало море: ловили рибу, мідії. Щоб врятуватися від голодної смерті, їли все, що попадалося на очі: собак, кішок, горобців, жаб, водорості.

У 1934 р. голова колгоспу Сочеслов М.І. ініціював будівництво першої у нашому селі школи, яку відкрили у 1936р. До цього часу діти ходили вчитися пішки до Старої Дофінівки. Школа була чотирьохрічною і опікувалися нею подружжя Скороходів (перші вчителі нашого села). Також у 1936р. побудований перший клуб села, що знаходився неподалік від теперішнього будинку сільської ради.

ДОВОЄННИЙ КЛУБ СЕЛА

Зростала кількість населення. У 1937р. Фонтанка налічувала понад сотню хат. Хати будували у вигляді землянок, з середини обкладали камінням, яке видобували на березі моря. Стіни були з маленьким віконцем, які підіймали не більше ніж на 80см від землі. Дах та стіни вимощували глиною, господарство тримали поруч. Тих, хто мав будинок з повноцінним дахом та вікнами називали «верховими».

Мирне життя мешканців Фонтанки було перерване Великою Вітчизняною Війною. 11 серпня 1941 року Фонтанка опинилася поряд з лінією фронту. 19 серпня 1941р. рішенням Ставки Верховного Головнокомандуючого був створений Одеський оборонний район (ООР), лінія якого проходила через с. Фонтанку. Командуючим ООР був призначений контр-адмірал Г.В. Жуков. Наказувалося залучити до оборони села все населення, спроможне носити зброю. На місці, де зараз стоїть школа, були розташовані сили 26 полку НКВС. Далі тримали оборону солдати 25 стрілкової дивізії під командуванням генерал-майора Петрова. Небо обороняла ескадрилья капітана Єлохіна. Радянські війська тримали оборону до початку жовтня. Весь цей період Фонтанка знаходилася у самому пеклі протистояння. Потужна берегова батарея, яка захищала село і м. Одесу, не замовкала ні на мить. Однак, на ранок 16 жовтня 1941р. Фонтанка була повністю захоплена ворогом, майже всі будівлі у селі були зруйновані. Надвечір того ж дня ворог зайняв Одесу.

Дубенко В.І., тоді він, восьмирічний хлопчик, був очевидцем тих подій та жаху, які були під час окупаційного режиму у Фонтанці. Ховалися у катакомбах, а село, яке на два роки стало частиною новоствореного губернаторства Трансністрія, - розказує він, - було умовно поділено на дві окремі зони, що були обнесені колючим дротом. На території сучасної Фонтанки-ІІ знаходились німецькі війська, які більш жорстоко ставились до мешканців села та могли тільки за погляд, що їм не подобався, розстріляти. Тому люди намагалися на очі фашистам не потрапляти. На території Фонтанки-І знаходились румунські війська, які за будь-яке порушення карали тільки різками. Пізніше окупанти зігнали всіх жителів Фонтанки та Вапнярки в одне місце біля моря та пішки, як худобу, погнали їх до села Дмитрівка (до 1944р.- Ней-Люстдорф), де знаходилась німецька колонія. Але потрібно було комусь обслуговувати окупантів, саме тому через деякий час частину жителів пригнали назад: деяким виписали документи і вони ходили на роботу в німецьку зону.

На території сучасної Фонтанки-ІІІ (тоді ще за селом), окупанти відкрили румунську школу, яку також відвідував – Дубенко В.І. Всім учням, а їх тоді було близько двадцяти, - згадує він, - роздали румунські букварі і перед початком кожного уроку читали молитву «Отче Наш».

Якось прямо у виноградники, а зараз неподалік від зупинки Фонтанка-ІІ, впав військовий літак. На страшний гуркіт збіглося все село. Останки пілота без почестей і без таблички поховали на сільському цвинтарі. Тільки після війни були знайдені рідні, встановлений пам'ятник, а на честь льотчика Семенова названа вулиця у нашому селі.

403 жителі села билися на фронтах Великої Вітчизняної Війни, 350 з яких загинули та 170 з них нагороджені орденами й медалями (дехто посмертно). В центрі села стоїть пам'ятник воїнам 26 полку НКВС, які обороняли Фонтанку та загинули у період героїчної оборони Одеси.

Навесні 1944 року радянська армія вигнала загарбників з одеської землі, а 8 квітня ворог був повністю вигнаний із села (День визволення Фонтанки).

Відгриміли бої та почався період розбудови. Почали відновлювати колгосп, очолив його Сочеслов М.І., який повернувся з фронту. Першим головою Фонтанської сільської ради став Вацько О.І.

Сочеслов В.І. та Вацько О.І. 1945р.

Більшість колгоспників тоді не мали паспортів і не мали навіть права на виїзд з села без спеціального дозволу голови колгоспу, за свою працю вони фактично нічого не заробляли, крім відомих на весь світ «палочок-трудоднів».

1946 рік увійшов в історію Фонтанки відкриттям семирічної школи (сьогодні це будинок дитячого садка). З міста приїхали молоді вчителі і 1 вересня 1946 року Фонтанська школа зустрічала своїх учнів. Першим післявоєнним директором школи став Нечай С.В. Це було свято для всього села. Навіть вулицю перейменували у Шкільну.

Нечай С.В.

Післявоєнний 1945р. в історії нашого села запам'ятався старожилам сильним неврожаєм та злиднями, тому діти з радістю бігли до школи, учні мали змогу не тільки навчатися, а й поїсти: кожного дня давали тарілку горохового супу, ложку риб'ячого жиру, 50гр. чорного хліба та чайну ложку варення (більшість учнів хліб забирали додому та віддавали рідним).

У 1949р. Фонтанка офіційно отримала статус села. У 1950р. його об'єднують з селами Олександрівкою та Вапняркою з центром у Фонтанці. Пахотні землі та сади об'єднують у колгосп, який отримав назву «Жовтневої революції». У 1957р. приєднують також території сіл Красносілки, Григоріївки, Старих Біляр та Крижанівки, де знаходились колгогоспи: «Чорноморська комуна», «ім.Сталіна» та «ім.Будьоного». Об'єднаний колгосп на чолі з Вороніним І.Д. отримав назву «Україна».

1 лютого 1959р. колгосп «Україна» переіменовано в м'ясо-молочний радгосп №4 (зараз дехто виходячі з маршрутки й досі питає зупинку «молсовхоз»). Першим головою радгоспу став – Доценко М.М. А у 1967р. м'ясо-молочному радгоспу №4, яким на той час керував Прибильський С.Ф., за досягнення у праці, присвоєно назву радгосп «им.50-летия Великого Октября».

вул. Центральна, 1956р.

Колектив радгоспу №4 у центрі Доценко М.М., 1960р.

З радістю та хвилюванням згадують минуле трудове життя працівники радгоспу. В ті часи, село Фонтанка, як вони кажуть, «квітло». У збірнику «Історія міст і сіл України» 1978р. видання значиться, що за радгоспом «им.50-летия Великого Октября» було закріплено 6420 га сільськогосподарських земель, в т.ч. 5715 га пахотних. Автопарк радгоспу налічував понад 150 одиниць техніки. Спеціалізувалися на вирощуванні овочів, фруктів та виробництві молока. Тваринницький комплекс радгоспу мав понад 3000 голів корів та славився на всю державу своїми новітніми технологіями. В Фонтанку приїжджали делегації з усіх радянських республік для обміну сільськогосподарським досвідом. Понад 20 тонн молока та 100 тонн овочів щодня відправляв радгосп-мільйонер в Одесу та інші міста України. Консервний завод з переробки томатів і фруктів був відомий на всю Україну та виробляв понад 1 млн. банок продукції у рік. Був і свій виноробний завод у селі, адже на територіях, де сьогодні знаходиться ТРЦ «Рів'єра» і до Фонтанки-ІІ, знаходилось багато виноградників, садів з яблунями, грушами, черешнями. Головним виноробом був Вербицький М.С., який пізніше став головним агрономом радгоспу. З великим жалем згадує початок 70-х рр. минулого століття агроном з захисту рослин радгоспу, а зараз пенсіонерка, жителька нашого села – Топор Г.Г. Всі виноградники, молоді плодові дерева, - розказує вона, - були викорчувані та знищені в рамках проведення радянською владою компанії з боротьби з пияцтвом.