Проголошення УНР самостійною державою. Уроки Центральної Ради.

Третій Універсал Центральної Ради — державно-правовий акт, універсал Української Центральної Ради, що проголошував Українську Народну Республіку. Був проголошений 7 листопада (20 листопада за новим стилем) 1917 року в Києві.Вперше ідею проголошення УНР було висунуто М. Грушевським у вступній промові у день відкриття з'їзду. Україна вже відійшла від Росії, зберігаючи з нею лише формальний федеративний зв'язок, і завдання полягало лише в тому, щоб юридично оформити цей факт. На території УНР поміщицьке землеволодіння, право власності на удільні, монастирські, кабінетські та церковні землі скасовувалося. Генеральний Секретаріат зобов'язувався негайно прийняти закон про розпорядження цими землями земельними комітетами до Українських Установчих Зборів.В Україні проголошувався 8-годинний робочий день.Запроваджувався державний контроль над виробництвом.Україна виступає за негайне укладення миру між воюючими сторонами.Скасовувалася смертна кара й оголошувалася амністія.В Україні повинен бути створений дійсно незалежний суд.Україна визнає національно-персональну автономію для національних меншин.На 27 грудня (9 січня за новим стилем) призначалися вибори до Всеукраїнських Установчих Зборів, які планувалося скликати 9 січня (22 січня за новим стилем) 1918 року.

Історія Центральної Ради, її народження, боротьби й падіння - багато в чому відтворює сторінки попередніх і наступних змагань українців за свою державу. Але й досі історики сперечаються про причини поразки Центральної Ради. Ясна річ, що тут маємо силу різноманітних чинників. Починаючи від молодості тогочасних лідерів політичних (згадаймо, що найстаршому з них - сивобородому патріярху Грушевському - виповнився лише 51 рік!), відсутності політичного досвіду як на індивідуальному, так і на організаційному рівні, - до абсолютно несприятливої міжнародної ситуації включно з російсько-більшовицькою п’ятою колоною та воєнною аґресією. Одні складають провину за поразку української революції на поміркованість Центральної Ради, інші - навпаки, на її радикалізм. Одні вважають основною помилкою соціалістичні експериментування, інші - зацикленість на національній компоненті. Хтось картає Раду за нерішучість і половинчастість рішень (це ж треба було додуматися - три універсали проголошували небажання відокремлюватися від Росії!), хтось дорікає українському народові… Невміння й небажання йти на компроміси з однодумцями й сподвижниками і віра у можливість компромісів з ворогами України. Протистояння Винниченко - Петлюра, надії на взаєморозуміння між українськими й російськими демократами, жорсткі й неконструктивні суперечки між прихильниками парламентської демократії та системою Рад. Але все ж видається справедливою думка політолога Джеймса Мейса, який вважає, що " українські соціалісти, а, може, насамперед сам Грушевський, просто не розуміли, що таке держава… Держава це… насамперед інструмент самозахисту нації".

От і маємо, те, що маємо. Придивитися до сьогоднішньої, вчорашньої, позавчорашньої й ще кравчуківської Верховної ради, придивитися до несамовитих чвар у націонал-демократичнім середовищі, послухати нинішню антизахідну істерію чи спроби сьогоднішніх соціял-демократів визначити найголовнішими ворогами України комуністів І НАЦІОНАЛІСТІВ, роздивитися особистість чинного президента, який місцями так жваво нагадує Скоропадського…