Особливості фінансів в роки першої світової війни.

У 1914 р. Росія не була в достатній мірі готова до участі в першій світовій війні. З розвитком бойових дій фінансові витрати на ведення війни зростали. Якщо у 1914 р. на ці потреби було витрачено 2, 5 млрд. руб., то у 1917 р. – більше 23, 5 млрд. руб. (у 9, 5 разів більше). Всього на війну Росія витратила більше 50 млрд. руб. Середньодобові військові витрати Росії в 1915 р. становили 25, 7 млн. руб., а в 1917 р. – 58, 4 млн. руб.

Водночас, у зв’язку з війною спостерігалося різке скорочення доходів бюджету, зросла збитковість залізничного транспорту, скоротилися обсяги зовнішньої торгівлі. У 1914 р. доходи бюджету зменшились на 0, 52 млрд. руб., або на 15%, а в 1915 р. становили 2, 83 млрд. руб. (83% від рівня 1913 р.). Тільки в 1916 р. урядові вдалося дещо збільшити доходи бюджету і зробити його бездефіцитним шляхом підвищення залізничних тарифів та гербового збору, введення нових акцизів і підвищення старих. За роки війни проводилось багаторазове підвищення акцизних ставок на цукор, тютюн, сірники та інші предмети першої необхідності. Завдяки цьому доходна частина звичайного бюджету в 1916 р. досягла 4 млрд. руб.

У квітні 1916 р. був затверджений із 1917 р. почав діяти закон про подоходний податок. Його ставки не були значними. Так, підприємства, які отримували від 50 до 55 тис. руб. прибутку в рік, сплачували 3, 7 тис. руб. податку або 7% чистого прибутку. Підприємці з річним доходом 100-110 тис. руб. сплачували 9 тис. руб. податку. Надходження від справляння цього податку мали досягти 130 млн. руб. Всередині 1916 р. був введений податок на військовий надприбуток з дуже низькими ставками, надходження від якого за 1917 р. планувалися в обсязі 55 млн. руб. Незважаючи на невеликі розміри податків на прибуток, ухилення від його сплати набуло масового характеру.

У роки війни надходження і витрати коштів на ведення війни здійснювались через Військовий фонд. За рахунок виведення воєнних витрат із звичайного бюджету створювалась штучна видимість фінансової стабільності та відсутності дефіциту. Оскільки Військовий фонд не затверджувався державною Думою, ефективного контролю за цими видатками не було. Внаслідок цього, підприємці і банки за роки війни на поставках армії та спекулятивних операціях нажили величезні прибутки. Промисловці одержали великі державні замовлення на виробництво зброї. Окремі підприємства у 1916 р. мали рентабельність від 100 до 250% (прибуток до акціонерного капіталу). Держава надавала фінансову допомогу підприємцям у формі високих цін, позик, субсидій та авансів по державному замовленню. У роки війни не проводилась робота по економії коштів, Міністерство фінансів не втручалось у діяльність органів, які займались поставками армії.

Значно розширилась діяльність банків. Через акціонерні комерційні банки були реалізовані довгострокові державні позики на суму 4 млрд. руб. (із 8 млрд. руб.). За розміщення облігації банки брали 2-3% комісійної винагороди, а це разом із доходами від біржової гри облігацій давало їм значні прибутки. Банки давали гарантії при фінансуванні підприємств, які виконували військові замовлення, і від вартості замовлення отримували певний відсоток. Також важливим джерелом прибутку банків була спекулятивна торгівля продовольчими товарами.

Одним із важливих методів фінансування війни були державні позики. З початку війни і до вересня 1917 року Росія отримала позик на суму 36 млрд. руб. (зовнішні позики – 8 млрд. руб., внутрішні – 11, 5 млрд. руб.). Крім цього, було випущено короткострокових зобов'язань державного казначейства на суму 16, 5 млрд. руб. Загальна сума боргу Росії по зовнішніх позиках досягла до кінця війни 8, 5 млрд. доларів. Для їхнього обслуговування і повернення, а також фінансування нових воєнних видатків використовувалися нові позики. Однак, умовою нових позик була їхня забезпеченість золотом, що призвело до вивезення значного обсягу золотого запасу держави за кордон. Водночас, іноземні уряди намагалися одержати від Росії додаткові прибутки, оскільки ціни на зброю за російськими військовими замовленнями були на 25-30% вищими від світових, а відсотки за іноземними позиками складали 9%, що в 1, 8 раз вище середньосвітових.

Іншим методом фінансування війни була емісія паперових грошей. За 1914-1916 рр. сума кредитних білетів в обігу зросла з 1, 5 млрд. руб. до 9, 1 млрд. руб. Емісії в роки війни не мали ніякого забезпечення – до березня 1917 р. було випущено 10 млрд. руб. кредитних білетів, тоді як реальний золотий запас становив лише 1, 5 млрд. руб. Паперові гроші, випущені в обіг, забезпечувались «нереальним» золотом за кордоном (2, 1 млрд. руб.), а 6, 5 млрд. руб. кредитних білетів становила емісія, яка не мала ніякого забезпечення.

Доповненням до негативних фінансових явищ можна назвати падіння купівельної спроможності золота, інфляцію, ріст цін та пониження доходів населення в роки першої світової війни.

Після падіння царизму до влади в Росії прийшов Тимчасовий уряд. Його фінансова політика була направлена на пошук коштів для фінансування зростаючих військових видатків, а також на реформування оподаткування населення.

За період свого існування Тимчасовий уряд не здійснив ні одного серйозного фінансового заходу. Бюджет держави не був затверджений, а тому Тимчасовий уряд фінансував ті видаткові статті, які діяли раніше. Значні суми направлялись на погашення позик, утримання адміністративного апарату, армії, допомогу приватним банкам і компаніям. Доходи бюджету в 1917 р. становили 0, 75 млрд. руб., або близько 19% від рівня 1916 р., що пояснювалось скороченням податкових надходжень і падінням цінності паперових грошей. У перші три місяці існування Тимчасового уряду надходження промислового податку зменшились на 19%, податку з нерухомого майна – на 41%. Загальнодержавні видатки на 88% фінансувались за рахунок емісії та позик. Зокрема, за час свого існування Тимчасовий уряд отримав чотири позики від США на суму 325 млн. дол., більша частина яких пішла на оплату воєнних замовлень зі США. Внаслідок емісії до 1 листопада 1917 р. в обігу знаходилось 22, 5 млрд. руб. паперових грошей, що в 13, 8 раз перевищувало довоєнну грошову масу. Водночас, Тимчасовим урядом приймалися заходи щодо вдосконалення податкової системи. У середині 1917 р. було реформовано податок на військовий надприбуток і по доходний податок, впроваджено цукрову монополію, фіскальну монополію на тютюн, сірники і гас.

Державний борг Росії, який на початку 1917 р. становив 33, 5 млрд. руб., у липні досяг 44 млрд. руб., а до кінця року збільшився до 60 млрд. руб. На сплату відсотків по державному боргу щорічно потрібно було б направляти 3 млрд. руб., що у 4 рази перевищувало сукупні доходи бюджету Росії у 1917 році.