Склад державного скарбу після Андрусівського миру.

За часів Гетьманщини на державний скарб мали вплив як зовнішні, так і внутрішні чинники. З боку Росії відчувався постійний тиск із намаганням підкорити фінанси Гетьманщини, з внутрішнього – цілий комплекс різнопланових чинників, викликаних неврегульованими юридичними нормами, особливостями соціально-економічного устрою, національними, демографічними, політичними процесами.

Основи зовнішніх відносин з Росією були закладені за часів Б.Хмельницького і потім уточнювались при виборах нового гетьмана, а також в односторонньому порядку з боку Росії. Основні напрями були такі:

1. Безоплатне утримання російської армії. Селяни і козаки-підпомічники збирали гроші, продукти харчування (порції), фураж (рації). До 1707-1709 рр. збори були незначними. Після Полтавської битви на Лівобережній Україні постійно перебувало до 10 полків, а під час військових дій – значно більше. З 1716 до 1783 р. ці збори мали постійний характер і називались „консистенські дачки”. У 1737-1738 рр. Україна утримувала власним коштом від 50 до 75 російських полків, що коштувало їй 1, 5 млн. крб., у 10 разів більше за її річний бюджет. З 1764 р. вони збирались у грошовій формі – по 1 крб. із кожного двору.

2. Виконання повинностей. Цих повинностей у різні роки налічувалося чимало. Так, селяни і міщани повинні були забезпечувати підводами, кормами, волами, погоничами потреби армії, пошти, чиновників. У роки російсько-турецької війни 1735-1739 рр. було притягнуто до обозної служби 205 тис. селян, забрано волів і коней на 146, 3 тис. крб. Усього збитки для України становили 12 млн. крб. Українці виконували такі повинності, як примусові каральні роботи, будівництво фортифікаційних споруд у Росії.

3. Передавання частини бюджетних коштів Лівобережної України до Росії. Оскільки бюджетні ресурси України починаючи з 1722 р., перебували під контролем Росії, то в окремі роки грошові ресурси направлялись до російської казни. Так, у 1725 р. для Росії було виділено 244 255 крб. від податків.

Протягом усього періоду існування Гетьманщини простежується три рівні збирання податків, зборів, виконання повинностей:

1. У державну казну - до військового скарбу.

2. На користь місцевої старшини в полках, сотнях.

3. На утримання землевласника, пана, збирачів податків.

Головним державним податком для посполитих, як і для міщан, являлася стація, яку вони сплачували на користь гетьмана та найманого війська. Якщо спочатку стація збиралася переважно натурою, частково – грішми, то на рубежі XVII – XVIII ст. все більшого поширення набуває грошова стація при збереженні в значній мірі натуральної. При цьому власті Гетьманщини враховували, чи були в посполитих гроші на момент сплати цього податку чи ні. Якщо на гетьмана з сільського населення збиралася річна стація, то на користь найманого війська посполиті сплачували цей податок раз у один-два місяці. Одиницею оподаткування була робоча худоба, а в деяких регіонах – плуг.

Середній розмір стації на гетьмана, яку сплачували посполиті, що мали робочу худобу, становив 1–2 золотих. Разом із місячним збором на утримання найманого війська (0, 2–0, 25 золотого), середній розмір цього податку дорівнював 4–5 золотих. Села, які були підпорядковані магістратам та ратушам, крім сплати стації на гетьмана, давали кошти і на утримання міської адміністрації.

Натуральні збори з промислів часто становили десяту частину прибутку (тютюнова, медова, дьогтьова десятини) або від 1/3 до 2/3 прибутків з селянських млинів. Грошові збори з промислів (податок з виробництва горілки –,, показанщина”, з селян–мельників (,, покабанщина” та,, поколющина”), в пивоваріння -,, скапщина” в багатьох випадках мали фіксований розмір, відрізняючись лише в залежності від полків та сотень. Орендні збори поширювалися лише на посполитих, які займалися шинкуванням горілкою.

На користь місцевих органів влади збирали окремі податки і мито, розміри яких були неоднакові в кожному полку. Часто податки здавали на „відкуп” в оренду окремим організаціям або особам, які збирали зазвичай значно більше.

У другий період розвитку державних фінансів, що розпочинається з моменту укладання Андрусівського миру з Польщею у 1667 році, сформувалася комбінована натурально-грошова податкова система, яка включала податки на споживання та промисли. Значні вільні землі та конфісковані маєтності, що перейшли у державну власність і набули статусу домен, поступово приватизувалися шляхом займанщини, надавалися у довічне володіння або передавалися як винагорода за службу козацькій старшині. В результаті цього процесу держава втрачала домени як важливе джерело державних доходів, а замість них на перший план виступили регалії.

На Лівобережній Україні займалися полюванням на бобрів, куниць, лисиць, рисей. Крім козацької служби, було монопольне право на полювання і обов’язок доставляти в скарб щорічно по 20 видр і по 10 бобрів (або по 20 куниць і по 10 пудів меду тощо). Коли звірів винищили, то натуральну повинність замінили грошовим податком – 100 талерів (60 крб.) на рік.

ДОХОДИ СКАРБУ

Після Андрусівського миру (1667-1783 рр.).

Перелік податків, що стягувалися в Гетьманщині, дозволяє зробити висновок про наявність трьох основних видів – стації, податків на промисли та податків на споживання. Козаки володіли податковим імунітетом, однак податками на споживання держава його обходила, заставляючи сплачувати певну частину в ціні товару всіх громадян. Промислові податки мали особливе коло платників – селян, міщан, козаків, що були дрібними власниками. Таким чином, податкова система яскраво відображала реальні умови господарювання в Гетьманщині, коли тільки розпочався перехід від натурального до грошово-ринкового господарства і не було основи для введення таких класичних податків, як подушний і поземельний. Ця система відзначалася неуніверсальністю оподаткування, так як основними суб’єктами податків були посполиті, аналогічно до паланкового підданства на Січі.

У 1783 році на Україні було введено загальноімперську податкову систему. Реформа, проведена генерал-губернатором Румянцевим, полягала у заміні натуральних податків грошовими і запровадженні подушного податку.