Гомеостазуюча роль САС в процесі адаптації до спортивних навантажень

ЛЕКЦІЯ № 7

ПЛАН

1. Функції катехоламінів у формуванні адаптації до фізичних навантажень;

2. Організація САС і регуляція її діяльності;

3. Вплив адреналіну і норадреналіну на функціонування систем;

4. Симпато-адреналова система при м'язовій діяльності;

5. Динаміка САС організму спортсмена під дією навантажень змагального характеру;

6. Вплив нервово-емоційних і ряду інших факторів на стан САС спортсменів в умовах м'язової діяльності;

7. Симпато-адреналові зміни при втомі;

Ефект від фізичних вправ реалізується головним чином через удосконалення в організмі механізмів адаптації. За Віру А.А. розрізняють наступні види адаптації:

Специфічна адаптація - це сукупність змін, які забезпечують підтримання постійності внутрішнього середовища організму в умовах впливу факторів зовнішнього середовища чи напруженої життєдіяльності і які складають гомеостатичну регуляцію.

Загальна (неспецифічна) адаптація - сукупність змін, які ведуть до мобілізації енергетичних і пластичних ресурсів організму для забезпечення специфічних адаптивних реакцій (гомеостатичної регуляції), а також активації загальних захисних сил.

Термінова адаптація виражається в специфічних і неспецифічних адаптаційних змінах, які розвиваються безпосередньо підчас дії якого-небудь фактора (наприклад, фізичне навантаження) за рахунок наявних функціональних можливостей.

Довготривала (віддалена) адаптація полягає в розвитку структурних і функціональних можливостей організму в результаті багатократного повторення термінових адаптаційних процесів.

Перехід від термінового до довготривалого знаменує собою вузловий момент адаптаційного процесу і забезпечується організованими між собою системами. Саме це уявлення дає нам сьогодні можливість констатувати наявність специфічної системи реагування у відповідь на стресову дію, а також стресреалізуючих адренергічної і гіпофізарно-адреналової систем, які неспецифічно реагують на порушення гомеостазу. Оперуючи поняттям " система" при вивченні індивідуальної фенотипової адаптації приходимо до висновку, що по суті,

адаптація - це формування певної функціональної домінуючої системи, яке відбувається при вирішальній участі нейрогуморальних механізмів, перш за все механізмів стрес-реакції, позначену Сельє Г. як загальний адаптаційний синдром. Для переходу термінової адаптації в гарантовану довготривалу - повинен реалізуватися процес активації синтезу нуклеїнових кислот і білків, який забезпечує формування системного структурного сліду

Сучасний спорт пов’язаний з дією на організм все зростаючих як фізичних, так і емоційних навантажень. Виконання таких навантажень стає можливим завдяки зміцненню здоров’я шляхом удосконалення адаптаційного процесу, спрямованого на підтримання постійності внутрішнього середовища. Цей процес реалізується з допомогою як специфічних часткових гомеостатичних реакцій, так і загальних неспецифічних адаптаційних реакцій.

Реалізація всіх компонентів загальної адаптації, а саме мобілізація енергетичних і пластичних резервів організму, є сума складної взаємодії найрізноманітніших функціональних систем. Визначальна роль в мобілізації енергетичних резервів організму виконується симпато-адреналовою системою (САС) з допомогою гормонального (адреналін) і медіаторного (норадреналін) механізмів. Мобілізація пластичних резервів організму є функцією гіпофізарно-адренокортикальної системи (ГАКС) і полягає в створенні фонду амінокислот для пластичного забезпечення функцій, тобто адаптивному синтезі білків.

Симпато-адреналова система забезпечує підтримку гомеостазу організму в стані фізіологічного, так званого відносного спокою, а також за умов різного роду збуджень. Цій системі належить важливе значення у формуванні адаптаційного синдрому, що розвивається в організмі при різних несприятливих впливах і патологічних станах.

Стан організму, який характеризується розвитком механізмів загальної неспецифічної адаптації, було визначено Г.Сельє як стан стресу. Його зміст полягає в створенні позитивного фону для протікання специфічних гомеостатичних реакцій і підвищенні як пластичного, так і функціонального потенціалу. В силу цього стрес являє собою, в першу чергу, фізіологічну пристосувальну реакцію і є закономірним явищем у спортсменів.

Взаємовідношення фізичного навантаження і стійкості гомеостазу як наслідку стресового стану організму діалектично протирічні: фізичне навантаження, з одного боку, є тренуючим фактором і, в кінцевому підсумку, обумовлює підвищення стійкості гомеостазу, а з другого - фізичне навантаження здатне викликати тренувальний ефект тільки тоді, коли веде до порушення гомеостазу, чим і викликає стан стресу.

Роль ендокринної ланки стресової реакції полягає в тому, що вона пов’язана зі збільшенням продукції ряду гормонів, здатних індукувати адаптивний синтез ферментативних і структурних білків. Це веде як до розширення можливостей термінової адаптації, так і до досягнення довготривалої адаптації, яка забезпечує стійку постійну резистентність до дії стресора, зокрема фізичного навантаження. Довготривала адаптація формується, коли фізичне навантаження достатньо велике, щоб спонукати зсув гомеостазу і багатократно повторюється. Таким чином, для розвитку прогресуючих адаптивних змін не обхідне систематичне сумування впливу багатьох навантажень, які ідуть одне за одним через відносно короткі проміжки відпочинку. В той же час надто короткий відпочинок після навантаження може загальмувати посилення синтезу білків.