Використання особливостей протікання відновних процесів при побудові спортивного тренування

Закономірності протікання відновних процесів лежать в основі функціональних можливостей організму людини при систематичному виконанні фізичних вправ. Для зростання працездатності тренувальні навантаження повинні бути досить інтенсивними, часто близькими до максимальних величин на рівні тренованості. Необхідно, щоб навантаження викликали істотні зсуви у внутрішньому середовищі організму, значну активацію регуляторних механізмів, що забезпечують підтримку гомеостазу, і посилення мобілізації енергетичних і пластичних резервів організму. Результатом впливу таких фізичних навантажень стає перехід на новий рівень працездатності, коли робота більшої потужності і тривалості може виконуватися з меншими енерговитратами, меншим порушенням гомеостазу, кращою здатністю підтримувати сталу концентрацію АТФ у працюючих органах. При цьому тренувальне навантаження не повинно бути надмірним, це різко сповільнює швидкість відновних реакцій.

Позитивний вплив тренування пов’язаний передусім з посиленням білкового синтезу, однак його індукція внаслідок однократної роботи швидко усувається. Для забезпечення прогресивних змін необхідне систематичне підсумовування впливу наступних один за одним навантажень.

Як вже відмічалося, відновлення різних енергетичних і пластичних компонентів клітини, іонної і гормональної рівноваги і фізіологічних функцій, що базуються на них відбувається не одночасно, тому вибір інтервалів відпочинку між навантаженнями, що повторюються повинно базуватися на виявленні біохімічних процесів і фізіологічних функцій, які визначають працездатність при виконанні тих або інших видів м’язової роботи, і встановленні швидкості їх відновлення і часу досягнення суперкомпенсації. Чергування тренувальних занять повинно здійснюватися таким чином, щоб фізичні навантаження, спрямовані на розвиток певної рухової якості спортсмена і його біохімічних механізмів, задавалися через проміжки часу, що забезпечують суперкомпенсацію основної функції, а навантаження іншої спрямованості, що застосовуються в цей період, не впливали негативно на відновлення основної функції. У фазі суперкомпенсації певного енергетичного джерела, що поєднується з високою активністю регуляторних механізмів, створюються більш сприятливі умови для виконання повторної роботи з більшою інтенсивністю або в більшому обсязі.

У практичному відношенні вивчення процесів “термінового” відновлення має істотне значення для раціональної побудови системи тренувальних занять: вибір необхідних вправ і їх послідовність, час відпочинку і т.п., тобто дозволяє визначити оптимальну структуру мікроциклів тренування.