Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Організація та методика дослідження міжособистісної значущості в системі «студент-студент».
|
|
Методика «Визначення індексу групової згуртованості» Сішора, дозволяє визначити рівень групової згуртованість, як один із найважливіших параметрів, який вказує на ступінь інтеграції групи, її згуртованість у єдине ціле. Методика складається з 5 питань, на кожен з яких є кілька варіантів відповіді. Кожен варіант має певний бал. Максимальна сума балів - 19, мінімальна - 5. Обробка результатів проводиться за допомогою «ключів». Відповіді кодуються в балах згідно з наведеними у дужках значенням [4].
Інтерпретація результатів: рівні групової згуртованості:
- 16, 1 балів і вище - висока;
- 11, 6 - 15 бали - вище середньої;
- 7 - 11, 5 - середня;
- 4 - 6, 9 - нижче середньої;
- 5 і нижче - низька.
Ми обрали саме ці методики дослідження, тому що вони дозволяють дослідити міжособистісну значущість в системі «студент-студент», вивчаючи поведінку та власний погляд окремої особистості на уявлення про себе у сталій групі, та взаємозв’язок цієї поведінки із рівнем групової згуртованості у студентській групі. Детальний текст методики поданий в додатках (див. Додаток Б). 2.2. Аналіз результатів дослідження міжособистісної значущості в системі «студент-студент». За аналізом результатів емпіричного дослідження, за методикою «Q-сортування» В. Стефансона, щодо визначення основних тенденцій поведінки особистості в групі, можна сказати, що поведінка окремої особистості в групі є важливим показником поведінки цієї особистості і поза її межами. Ця методика допомагає визначити, якою бачить себе певна особа в групі, як вона почуває себе у цій групі та яке місце в ній посідає.Проаналізувавши відповіді опитуваних студентів за методикою «Q-сортування» В. Стефансона, ми визначили такі наявні тенденції поведінки студентів у студентській групі (див. Рисунок 2.1.): · Тенденція до залежності. У60% опитуваних наявна тенденція до залежності, тобто в їхній поведінці присутнє внутрішнє прагнення індивіда до прийняття групових стандартів і цінностей: соціальних і морально-етичних. У 20% опитуваних прослідковується тенденція до незалежності, тобто ці студенти не визнають стандарти і цінності, які наявні у студентській групі. Є студенти, які знаходяться у стані внутрішнього конфлікту, вагаються у визнанні себе залежними або незалежними від прийнятих групових норм та стандартів, відповідно – 20%. · Тенденція до товариськості. У 80% опитуваних студентів наявна тенденція до товариськості, яка свідчить про їхню контактність, прагнення утворити емоційні зв'язки як у своїй групі, так і за її межами. У 10% студентів наявна тенденція до нетовариськості, і у такої ж кількості студентів є сумніви, щодо товариської поведінки у студентській групі. Переважання тенденції до товариськості в групі свідчить про те, що учасникам цієї групи присвійні не лідерські якості, а ліберальні, що відображається в їхньому ставленні до конфліктних ситуацій, а саме, у байдужості до вирішення проблем та пониженому прагненні до розвитку взаємостосунків у групі.· Тенденція до «боротьби». Оскільки у 80% опитуваних визначений високий рівень товариськості, то, відповідно, це впливає на зниження конфліктної поведінки особистості в групі, власне ми це спостерігаємо, адже лише у 20% опитуваних наявна тенденція до «боротьби», у 33% студентів присутня тенденція уникання «боротьби», яка показує прагнення піти від взаємодії, зберегти нейтралітет у групових суперечках і конфліктах, схильність до компромісних рішень. В групі наявні також студенти, що не визначилися, як будуть чинити у конфліктній ситуації - 47% опитуваних, що у свою чергу свідчить про домінування ліберальної моделі організації групи та стосунків у ній, а також зниження рівня розвитку взаємостосунків у студентській групі.| 60% |
| 47% |
| 33% |
| 20% |
| 20% |
| 10% |
| 10% |
| 20% |
Проаналізувавши результати емпіричного дослідження за методикою «Визначення індексу групової згуртованості» Сішора, яка дозволяє визначити рівень групової згуртованість, що є одним із найважливіших параметрів, який вказує на ступінь інтеграції групи, її згуртованість у єдине ціле, нами було визначено, що рівень групової згуртованості серед студентів третього курсу, спеціальності «соціальна педагогіка» – високий, це можна підтвердити опираючись на дані, визначені нами в дослідженні: серед 30 опитуваних оброблені результати більшості, а саме 20 осіб (67%), вказують на високий рівень групової згуртованості. Обробляючи дані 7 інших осіб (23%), ми визначили рівень групової згуртованості як вище середнього. За обробленими даними 3 інших осіб (10%), рівень групової згуртованості – середній. Рівні «нижче середнього» та «низький» в ході аналізу дослідження не були виявлені (див. Рисунок 2.2.).
Рисунок 2.2. Рівні групової згуртованості, визначені за методикою Сішора сере студентів 3 курсу, спеціальності «соціальна педагогіка».
Отже, аналізуючи результати дослідження міжособистісної значущості в системі «студент-студент» за методикою «Q-сортування» В. Стефансона та методикою «Визначення індексу групової згуртованості» Сішора, нами було визначено такі особливості міжособистісної значущості в системі «студент-студент» у студентських групах 3 курсу: високий рівень атракції між студентами, оскільки взаємини між студентами характеризуються дружністю, спільною навчальною діяльністю, високою частотою їхніх зустрічей та рівнем згуртованості; високий рівень референтності, адже у 60% опитуваних наявна тенденція до залежності, тобто в їхній поведінці присутнє внутрішнє прагнення індивіда до прийняття групових стандартів і цінностей: соціальних і морально-етичних. Однак низький рівень «тенденції до боротьби», свідчить про малу кількість студентів з властивістю міжособистісного притягнення, що в свою чергу, свідчить про незначну кількість осіб із лідерськими якостями у досліджуваному нами колективі. Тому нам потрібно визначити шляхи оптимізації рівня розвитку відносин міжособистісної значущості в системі " студент-студент".
2.3. Шляхи та напрями роботи соціального педагога щодо оптимізації відносин міжособистісної значущості в системі " студент-студент"
Проаналізувавши дані емпіричного дослідження у досліджуваних нами студентських групах, ми визначили, що одним із пріоритетних напрямів поліпшення рівня міжособистісних відносин у даному студентському колективі – є підвищення рівня ініціативності та внутрішньогрупової активності студентської групи.
Дієвим засобом розвитку особистості окремих студентів, а також академічних груп в цілому виступає студентське самоврядування. Дійсно, в умовах самоврядування цілі діяльності й особистості, й групи, виходячи за їхні межі, роблять їх відкритими системами, забезпечуючи тим самим їхній розвиток. Спільна діяльність, спрямована на розв'язання протиріч між особистістю (академічною групою) і адміністрацією вузу (громадськими організаціями) приводить до формування нових властивостей і якостей особистості майбутнього фахівця. Так, відносини відповідальної залежності, що складаються між членами студентського колективу в умовах самоорганізації, сприяють становленню таких особистісних якостей, як почуття обов'язку, відповідальність за доручену справу, наполегливість у досягненні поставленої мети. У процесі самостійної постановки та вирішення життєво важливих завдань у членів студентського колективу формуються ініціативність і самостійність, розвиваються творчі й інтелектуальні здібності. Розширення ділових контактів із представниками адміністрації вищого навчального закладу і громадських організацій сприятливо відбивається на формуванні навичок ділового спілкування й організаторської діяльності. При цьому в колективі створюється особливий соціально-психологічний клімат, що стимулює активність особистості в емоційній й інтелектуальній саморегуляції [21].
Розвитку ініціативи, фантазії, активності студента сприяють режисерські ігри. Взагалі у розвитку соціальної активності студента велику роль відіграють ділові ігри. Ділові ігри як інноваційна технологія навчання є дієвим механізмом, здатним одночасно вирішити не тільки завдання виховання, але і дидактичні завдання навчального предмета. А саме: формування пізнавальних і професійних мотивів та інтересів фахівців; соціальної активності та компетентності; виховання системності і стратегічності мислення; відповідального ставлення до вирішення навчальних і професійних проблем; володіння методами моделювання.
Ділові ігри, в широкому сенсі цього поняття, є засобом моделювання різноманітних умов професійної діяльності методом пошуку нових способів її виконання. Ділові ігри імітують різні аспекти активності людини і його соціальної взаємодії. Ігри є методом ефективного навчання у вузі, оскільки знімають суперечності між абстрактним характером будь-якого навчального предмета і реальним характером майбутньої професійної діяльності учнів [8].
Тому ми можемо запропонувати ряд науково-практичних рекомендацій для соціального педагога, щодо підвищення ефективності процесу розвитку активності та ініціативності студентської групи:
· Розвиток активності та ініціативності студентської групи необхідно здійснювати в цілісній виховній системі професійної підготовки вузу.
· У виховний процес необхідно включати навчальні завдання моральної та естетичної орієнтованості.
· На кураторських годинах використовувати активні методи навчання, рольові ігри, ділові ігри, диспути, бесіди, що дозволяють актуалізувати позицію студента.
· При організації педагогічної взаємодії дбати про створення творчої та дружньої атмосфери.
· Поєднувати індивідуальні і колективні форми роботи студентів.
· Здійснювати поетапний контроль і корекцію індивідуального процесу розвитку соціальної активності студента.
· Забезпечення організаційно-управлінських та матеріально-технічних можливостей для реалізації різноманітних соціальних ініціатив молоді (наприклад, надання приміщень, відео- та аудіо-обладнання, комп’ютерної та оргтехніки, спортивного інвентарю).
· Створення умов для соціального просування лідерів різних молодіжних формувань.
· Організацію та проведення конкурсів грантової підтримки для різних категорій молодіжних соціально-творчих об’єднань.
Таким чином, запропоновані нами шляхи підвищення рівня ініціативності та внутрішньогрупової активності студентської групи, сприятимуть оптимізації відносин міжособистісної значущості в системі " студент-студент".
|
|