Поняття судового наказу.

ДИСЦИПЛІНА ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕС

Лекційне заняття № 15

(теоретичне заняття - 6 годин, практичне заняття - 2 години, самостійне вивчення – 6 години)

ТЕМА № 15. Наказне провадження.

Мета: дати студентам чітке поняття наказного провадження. Студенти повинні знати вимоги, за якими може бути в видано судовий наказ.

План заняття:

1. Поняття, значення та особливості наказного провадження.

2. Поняття судового наказу.

3. Вимоги, за якими може бути в видано судовий наказ.

4. Підсудність.

5. Форма і зміст заяви про видачу судового наказу.

6. Підстав для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу чи її повернення.

Питання для самостійного вивчення:

1. Порядок розгляду заяв про видачу судового наказу.

2. Зміст судового наказу.

3. Скасування судового наказу.

4. Набрання судовим наказом законної сили.

ЛЕКЦІЯ

1. Поняття, значення та особливості наказного провадження.

Наказне провадження є новим вид провадження у цивільному процесі, який не був притаманний українському цивільному процесу. Подібним до судового наказу було винесення постанови суду про стягнення аліментів відповідно до ст. 83 КпШС у редакції Указу Президії Верховної Ради УРСР від 01.03.1985 р. Наказне провадження – це спрощений вид провадження у справах по вимогах, які мають очевидно достовірний характер. Його ще можна назвати непротокольним, оскільки хід провадження не фіксується у протоколах чи інших процесуальних документах (журналі судового засідання чи ін.). Цей вид провадження не є свідченням відсутності спірних правовідносин між сторонами, однак в силу очевидності права вимоги заявника відсутній спір про наявність самого права. Справи наказного провадження визначені законом виходячи з вимог процесуальної економії. Тобто, у деяких справах вимоги, які пред’являються до суду, можуть бути розглянуті на відміну від загальної цивільної процесуальної форми. Справи, які відносяться до наказного провадження, порядок їх розгляду, видачі та скасування судового наказу визначені ст.ст. 95-106 ЦПК.

Предметом розгляду у справах наказного провадження є вимоги:

1) які ґрунтуються на правочині, вчиненому у письмовій формі;

2) про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати;

3) про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника (ст. 96 ЦПК).

Цей перелік не є вичерпний і може бути розширений законом. Особами, які беруть участь у справі, у наказному провадженні є заявник та заінтересовані особи, а також їхні представники. Не виключається можливість участі у процесі органів та осіб, визначених ст. 45 ЦПК. Заявником виступає особа, яка звертається до суду із заявою про видачу судового наказу і якій належить пр аво вимоги, що є предметом судового вирішення – стягувач. Заінтересованою особою виступає особа, з якої слід стягнути грошові кошти чи витребувати майно для погашення вимоги заявника, – боржник. Вирішення справи у порядку наказного провадження стосується видачі судового наказу – судового рішення особливої форми. Судовий наказ відповідно до ст. 95 ЦПК є виконавчим документом і підлягає виконанню за правилами, встановленими законодавством про виконавче провадження.Отже, наказне провадження – це вид провадження у цивільному судочинстві, в якому судом вирішується справа про стягнення з боржника на підставі судового наказу грошових коштів або витребування майна без проведення судового засідання на користь особи, яка має право вимоги.

Поняття судового наказу.

Реформування цивільного процесуального законодавства України передбачає пошук шляхів оптимізації і раціоналізації правосуддя, підвищення його ефективності. В умовах обмеже­ного фінансування і настільки ж обмеженого числа штатних одиниць у судовій системі значну роль може зіграти змен­шення навантаження на суддів. З іншого боку актуальною є проблема процесуальної економії та своєчасного розгляду цивільних справ.

Саме реалізації цих цілей служить судовий наказ - інститут, включений до процесуального законодавства Ци­вільним процесуальним кодексом України.

Будучи новим для сучасного процесуального законо­давства, судовий наказ має глибокі історичні корені. Про­образи наказного провадження дослідники знаходять у римському праві. У XIX ст. у процесуальному праві деяких країн Європи з'являються інститути стягнення за безспірними документами. Існувало наказне провадження й у дореволю­ційній Росії у виді справ про спонукальне виконання. Дієвість спонукального виконання по актах визначила закріплення аналогічного інституту в першому ЦПК УРСР 1923 р., але застосовувався судовий наказ недовго, оскільки стягнення в безперечному порядку було передано до компетенції нотарі­ату, де здійснювалося у вигляді виконавчого напису нотаріуса. Прообразом судового наказу в недалекому минулому послужила процедура безперечного стягнення аліментів на неповнолітніх дітей, введена Указом Президії Верховної УРСР від 10 лютого 1987 р. " Про деяку зміну порядку стягнення аліментів на неповнолітніх дітей". Цим Указом була проведена чітка грань між безперечними справами і тими, у яких виникав спір про право. Перші фактично були виключені з числа справ, які розглядалися у порядку цивільного судо­чинства, і передані для одноособового розгляду суддею з дотриманням визначеної процедури, але поза рамками цивільно-процесуальної форми. Другі - залишилися серед справ позовного провадження.

Спираючись на доцільність та практику застосування судового наказу, в першу чергу в Російській Федерації, які показали його належну ефективність, врахувавши цілий ряд недоліків, що виявилися, законодавець у новому ЦПК України закріпив процедуру наказного провадження.

У ЦПК норми про судовий наказ містяться в дванадцяти статтях (95-106), об'єднаних у другому розділі " Наказне провадження".

Відповідно до ст. 96 ЦПК судовий наказ є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника гро­шових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.

Таким чином, судовий наказ є рішенням суду, винесеним суддею одноособово на підставі заяви про видачу судового наказу з питань, визначених ст. 95 відповідно до вимог, визначених ст.96 ЦПК.

Сутність даного рішення підкреслюється самою назвою - судовий наказ, тобто правозастосовчий акт, державно-владного органу, який пропонує суб'єктам визначену право­вою нормою поведінку.

Питання про сутність судового наказу і наказного прова­дження є предметом дискусій у теорії процесуального права. Уявляється правильним розглядати наказне провадження як вид цивільного судочинства, а не як альтернативну проце­суальну процедуру, здійснювану суддею з метою прискореного захисту права. Судовий наказ - це акт правосуддя, особлива форма судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.

Будучи однією з форм судових рішень, судовий наказ має силу виконавчого документа. Однак сила судового наказу інша ніж судового рішення. Суд, який виніс рішення, не може його відмінити чи змінити, в той час як винесений судовий наказ може бути скасований тим же суддею, якщо від боржника буде подана заява про скасування судового наказу, після чого вимога заявника може бути пред'явлена в порядку позовного провадження.

Судовий наказ має меншу юридичну силу, аніж судове рішення, з тієї причини, що останнє є не тільки актом застосування норми матеріального права, а й результатом дії детально урегульованої складної цивільно-процесуальної форми, у рамках якої проходив розгляд і вирішення цивільної справи, що завершилося ухваленням рішення суду. Судовий наказ вино­ситься в спрощеному порядку без будь-якого судового розгляду. Хоча процедура наказного провадження гранично спрощена, у ній можна виділити чотири етапи: порушення наказного провадження; видача судового наказу; надіслання боржникові копії судового наказу та видача судового наказу стягувачеві в разі набрання ним законної сили; скасування судового наказу.