Соціальний захист потерпілих на виробництві

1 січня 2001 року був прийнятий Закон України " Про загально­обов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату пра­цездатності». Цей Закон гарантує право громадян на соціальний захист, яке прого­лошується Конституцією України (ст. 46), зокрема в разі повної, часткової або тимча­сової втрати працездатності.

Закон України «Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 22.02.2001р.

Страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків - некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту.

Управління Фондом здійснюють правління та виконавча дирекція Фонду. До складу правління включаються представники держави, застрахованих працівників і роботодавців - по 15 осіб від трьох представницьких сторін.

Спрямовує і коорди­нує роботу зазначених органів з цих питань Кабінет Міністрів України.

Фінансування страхування від НВ, відповідно до Закону, здійснюється, в основному, за рахунок внесків роботодавців. Працівники не несуть ніяких витрат на страхування від нещасного випадку. Фонд має автономну, незалежну від будь-якої іншої систему фінансування, причому кошти Фонду не включаються до складу Державного та місцевих бюджетів.

Суми страхових внесків обчислюються у відсотках: для підприємств - до річного фактичного обсягу реалізованої продукції (робіт, послуг); для бюджетних установ - до річної суми фактичних витрат на оплату праці. Закон передбачає диференціацію страхових внесків залежно від класу професійного ризику ви­робництва (перша диференціація), а також рівня травматизму і стану охорони праці на підприємстві (друга диференціація).

Державні нормативні акти про охорону праці (ДНАОП) - це правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов'язкових для виконання. Законодавством передбачено, що залеж­но від сфери дії ДНАОП можуть бути міжгалузевими або галузевими.

Державний міжгалузевий нормативний акт про охорону праці - це ДНАОП загальнодержавного користування, дія якого поширюється на всі підприємства, установи, організації народного господарства України незалежно від їх відомчої (га­лузевої) належності та форм власності.

Державний галузевий нормативний акт про охорону праці - це ДНАОП, дія якого поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, що відносяться до певної галузі.

Нормативні акти про ОП, що діють у межах підприємства - власники підприємств, установ, організацій або уповноважені ними органи розробляють на основі ДНАОП і затверджують власні положення, інструкції або інші нормативні акти про охорону праці, що діють у межах підприємства, установи, організації.

Інструкції з охорони праці - це нормативний акт, що містить обов'язкові для дотримання працівниками вимоги з охорони праці при виконанні ними робіт певного виду або за певною професією на робочих місцях, у виробничих приміщеннях, на території підприємства, або в інших місцях, де за дорученням роботодавця викону­ються ці роботи, трудові чи службові обов'язки.

Інструкції з охорони праці поділяються на:

- інструкції, що належать до державних міжгалузевих нормативних актів про охорону праці;

- примірні інструкції;

- інструкції, що діють на підприємстві.

Перегляд інструкцій, що належать до державних міжгалузевих нормативних актів про охорону праці та примірних інструкцій, проводиться в міру потреби, але не рідше одного разу на 10 років, а інструкцій, що діють на підприємстві - не рідше одного разу на 5 років, причому для професій або видів робіт з підвищеною небезпекою - не рідше одного разу на 3 роки.

Інструкції містять тільки ті вимоги щодо охорони праці, дотримання яких є обо­в'язкове самими працівниками. Порушення працівником цих вимог розглядається як порушення трудової дисципліни. Контроль за дотриманням вимог інструкцій покладається на роботодавця.