Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Глава 17. рих у сухопутній війні, а також поранених, хворих і потерпілих у корабельній аварії у морській війні.






рих у сухопутній війні, а також поранених, хворих і потерпілих у корабельній аварії у морській війні.

Практично всі зарубіжні юристи вказують на наявність принципу гуманності, але по-різному тлумачать його зміст. Визначені Г. Лаутерпахтом принципи воєнної необхідності і лицарства потребують свого розвитку. Безсумнівно, сучасний рівень кодифікації інституту захисту прав людини у збройних конфліктах, закладений ще в XVIII ст., вимагає компромісу між воєнною необхідністю і вимогами гуманності, як це зафіксовано в Декларації Мартенса. Тому говорити просто про принцип воєнної необхідності, на нашу думку, не можна, а слід пам'ятати, що діє принцип обмеження воюючих у виборі засобів і методів ведення війни [49]. Принцип лицарства і запропонований А. Фердроссом принцип заборони засобів, які суперечать військовій честі, входять, на нашу думку, до принципу гуманізму, тобто відображають один з аспектів вияву людяності в негуманних умовах війни. А. Робертсон, базуючись на основах чинних конвенцій про захист прав людини у збройних конфліктах, пропонує під своїми назвами ті самі принципи, що й українські вчені та їхні колеги з країн СНД.

На підставі проведеного дослідження можна виділити такі спеціальні принципи інституту міжнародного захисту прав людини у збройних конфліктах, як: 1) гуманності; 2) обмеження воюючих у виборі засобів і методів ведення війни; 3) захисту цивільного населення; 4) захисту жертв війни; 5) захисту цивільних об'єктів. Нормативний зміст зазначених принципів сформувався під безпосереднім впливом пропозицій Росії.

У сучасному міжнародному праві принцип гуманності як спеціальний принцип інституту захисту прав людини у збройних конфліктах закріплений у багатьох універсальних багатосторонніх конвенціях. У першому Додатковому протоколі до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р. щодо захисту жертв міжнародних збройних конфліктів від Ю червня 1977 р. (п. 2 ст. 1) подано значення принципу гуманності: " У випадках, не передбачених протоколом або міжнародними угодами, цивільні особи і комбатанти залишаються під захистом і дією принципів міжнародного права, що випливають із визнаних звичаїв, із принципів гуманності і з вимог


МІЖНАРОДНЕ ГУМАНІТАРНЕ ПРАВО __________________________ 381

суспільної свідомості" [50]. Тим самим цілком використано Декларацію Мартенса, яку за його наполяганням включено до Гаазьких конвенцій 1889 і 1907 р. Положення гуманності про те, що необхідно здійснювати правове регулювання збройної боротьби таким чином, щоб цей вплив слугував " справі людяності і узгоджувався з вимогами цивілізації, які розвиваються постійно", також включено до преамбули IV Гаазької конвенції 1907 р. з ініціативи Ф. Ф. Мартенса. Це положення було сприйняте як вимоги гуманно поводитися з жертвами війни: військовополоненими (ст. 13 III Женевської конвенції 1949 p.), цивільним населенням (ст. 13 IV Женевської конвенції 1949 p.), пораненими і хворими (ст. 18 І й II Женевських конвенцій 1949 p.).

Важливим є спеціальний принцип інституту захисту прав людини у збройних конфліктах, що передбачає обмеження воюючих у виборі засобів ведення збройної боротьби, введений у гуманітарне право Петербурзькою декларацією 1868 р. У цьому документі було чітко визначено, що " єдина законна мета, яку повинні ставити держави під час війни, полягає в ослабленні військових сил ворога". У Брюссельській декларації 1874 р. у ст. 12, запропонованій Росією, було відзначено, що " закони війни не визнають за воюючими сторонами необмеженої влади у виборі засобів заподіяння одна одній шкоди". А в ст. XXII Положення про закони і звичаї сухопутної війни, доданого до IV Гаазької конвенції 1907 p., було закріплено, що " воюючі не користуються необмеженим правом у виборі засобів заподіяння шкоди ворогу". Відповідно у ст. 35 І Додаткового протоколу до Женевських конвенцій прямо зазначено, що " у разі збройного конфлікту право сторін, які перебувають у конфлікті, вибирати методи або засоби ведення війни не є необмеженим", а також, що " забороняється застосовувати зброю, снаряди, речовини і методи ведення воєнних дій, здатні завдати надмірних страждань". У такий спосіб і цей принцип увійшов у міжнародне гуманітарне право під впливом позиції Росії і розробок її вчених.

І, нарешті, принцип розмежування військових і цивільних об'єктів, також закріплений у Петербурзькій конвенції 1868 р. як зазначена вище вимога " єдиної законної мети" війни, увійшов до Декларації Брюссельської конференції







© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.