Глава 14. 3. До односторонніх міжнародно-правових актів держав, розглянутих в окремих випадках у ролі юридичних підстав міжнародно-правової відповідальності

3. До односторонніх міжнародно-правових актів держав, розглянутих в окремих випадках у ролі юридичних підстав міжнародно-правової відповідальності, можна віднести односторонні акти держави у формі декларацій, заяв, нот, виступів посадових осіб. Маються на увазі, безумовно, такі акти, через які держава визначає конкретні правила або лінію своєї поведінки у сфері міждержавних відносин і бере на себе відповідні міжнародні зобов'язання [13].

Джерелом юридичних підстав відповідальності держави, на думку В. А. Василенка, є лише ті її односторонні міжнародно-правові акти, що мають самостійне значення у плані добровільного прийняття цією державою певних міжнародних зобов'язань стосовно інших держав і визнаються цими державами [14].

Ще виразніше з цього приводу висловлюється І. І. Лука-шук, зазначаючи, що " коли одна держава, з огляду на конкретні обставини односторонньої декларації іншої держави, почала на цій підставі певні дії і зміна декларації може завдати їй збитків, то така зміна неправомірна до завершення відповідної дії" [15]. Від односторонніх міжнародно-правових актів слід відрізняти внутрішньодержавні правові акти, дія яких не поширюється на міждержавні відносини.

Важливе практичне і теоретичне значення має класифі
кація міжнародних правопорушень, що сприяє визначенню
характеру відповідальності держави-правопорушниці. Розріз
няють кілька основних видів міжнародних правопорушень.
Так, професор Харківського університету В. А. Уляницький
у своїй праці, написаній у співавторстві з професором
Л. А. Камаровським ще в 1908 p., з-поміж міжнародних пра
вопорушень виділяв такі: І

• недодержання трактатів, особливо якщо вони мають |
важливе значення для кількох держав; j

• прагнення окремої держави до поневолення інших са- І
мостійних держав і до всесвітнього панування; І

• напад без оголошення війни і без достатнього приводу;

• прагнення держави до панування у відкритому морі, що
визнається міжнародною територією;

• псування міжнародних шляхів і споруд, встановлених
для забезпечення міжнародного спілкування;

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ_____________________ 285

• порушення прав дипломатичних агентів і органів між
народного спілкування;

• порушення міжнародних інтересів держав, які грунту
ються на юридичних основах, а саме: вигнання іноземців із
держави, відмова іноземцю у захисті і правосудді, релігійні
утиски [16].

Закріплена у Статуті Ліги Націй заборона війни і дане у Лондонських конвенціях 1933 р. визначення поняття агресії загострили питання відповідальності держав за розв'язання і ведення агресивної війни. Під впливом цих та інших міжнародних документів професор А. М. Трайнін уперше запропонував свою класифікацію злочинів проти миру, виділивши три їх групи. До першої групи, що охоплює найгострішу форму посягань на мир, як підкреслював А. М. Трайнін, мають бути включені агресивні дії. Це передусім воєнна агресія, що є прямим і безпосереднім запереченням миру, а також допомога агресії, загроза агресії і блокада, що прилучаються до неї.

Другу групу посягань на мир становлять ворожі дії проти іншої держави, дії, що не є прямим воєнним актом, однак явно спрямовані проти іншої держави і тим самим безпосередньо створюють небезпеку воєнних конфліктів. До них належать: пропаганда агресії, підтримка озброєних банд, невиконання зобов'язань за міжнародними договорами-, укладеними на захист миру (наприклад, невиконання міжнародних зобов'язань щодо скорочення озброєнь), тероризм.

Нарешті, до третьої групи він включає неприязні дії, що не можуть бути розцінені як ворожі у буквальному розумінні, проте вносять елементи відчуженості й розладу в мирні відносини народів. До них належать: виготовлення й розповсюдження підроблених документів і поширення фальшивих відомостей, спрямованих проти іншої держави, а також посягання на престиж і честь іншої держави [17].

Сучасне міжнародне право не дає вичерпного переліку конкретних правопорушень. Адже скільки інтересів, які захищаються сучасним міжнародним правом, стільки може бути й міжнародних деліктів.

Водночас класифікація безумовно можлива відповідно до поставленої мети вибору її критеріїв. Наведена вище класифікація, запропонована професором А. М. Трайніним, грун-