Глава 13. При цьому переговори, проведені з метою розв'язання міжнародних спорів, посідають особливе місце

При цьому переговори, проведені з метою розв'язання міжнародних спорів, посідають особливе місце. І це не випадково. У Статуті ООН проблемі мирного розв'язання спорів присвячений цілий розділ. При цьому в його ст. 33, де дано перелік засобів розв'язання спорів з метою підтримання міжнародного миру і безпеки, переговори як найважливіший з них зазначено на першому місці. Аналогічно у Декларації про принципи міжнародного права від 24 жовтня 1970 р. на перше місце з-поміж інших мирних засобів розв'язання спорів також поставлені переговори. Важлива роль переговорів підкреслюється також у Декларації принципів, якими держа-ви-учасниці керуватимуться у взаємних відносинах, наведеній у Заключному акті НБСЄ 1975 р.

Міжнародна практика свідчить, що переговори передують застосуванню будь-яких інших мирних засобів розв'язання міжнародних спорів.

Винятком з цього правила можуть бути тільки випадки, коли в міжнародних договорах визначено, що спори, які стосуються тлумачення і застосування їх положень, повинні розв'язуватися іншими, аніж безпосередні переговори, засобами. Однак також договірні клаузули є результатом знову ж таки переговорів, що привели до укладання договорів, у яких вони зафіксовані [6].

Слід підкреслити, що в сучасній системі міжнародних відносин суб'єктами безпосередніх переговорів, крім держав, можуть бути й міжнародні організації та інші суб'єкти міжнародного права. Це закріплено у Віденській конвенції про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями від 21 травня 1986 р.

Дипломатія України, здійснювана відповідно до Основних напрямів зовнішньої політики, схвалених Верховною Радою України 2 липня 1993 p., активно використовує у своєму арсеналі цей спосіб вирішення питань міжнародного життя. Скажімо, в аналізі стану сучасної української дипломатії, зокрема у векторі Європейського Союзу, підкреслюється, що " Україна почала переговори навколо цих питань" і 14 вересня 1992 р. Президент України Л. Кравчук і Президент Комісії ЄС Ж. Дельор підписали як результат цих переговорів відповідний меморандум. У ньому підкреслюється,

МИРНІ ЗАСОБИ РОЗВ'ЯЗАННЯ МІЖНАРОДНИХ СПОРІВ_________ 263

що способом підготування нового договору про партнерство, співробітництво і політичний діалог між Україною і ЄС також є саме переговори [7]. Наприклад, тільки в 1993— 1994 pp. Україна провела чотири серії переговорів про підписання договору з ЄС про партнерство та економічне співробітництво. Подібних прикладів можна навести чимало.

Виходячи з міжнародної практики, умовно можна виділити такі стадії переговорного процесу:

• виступ держави або інших суб'єктів міжнародного пра-

ва з ініціативою проведення переговорів;

• досягнення домовленості між сторонами (що спереча-

ються) про переговори з визначенням їх часу, місця,, рівня тощо; _ • вироблення процедури ведення переговорів;

• власне переговори;

• прийняття погодженого в ході переговорів акта.

Уміла реалізація всіх стадій переговорного процесу в остаточному підсумку дає змогу досягати поставленої мети і, зокрема, розв'язати той чи інший міжнародний спір.

Певну специфіку мають консультації як особлива форма врегулювання міждержавних відносин. У сучасній системі міжнародних відносин консультації стали самостійним засобом мирного розв'язання спорів. У ряді теоретичних досліджень відзначається, що консультаційна процедура у практиці міждержавних відносин спочатку використовувалася у двосторонніх міжнародних договорах і лише з другої половини XX ст. застосовується при підготовці багатосторонніх договорів [8]. Відомо, наприклад, що створенню Європейського Союзу передували регулярні консультації представників заінтересованих європейських держав. Європейська співдружність, заснована в 1957 р. Римським договором, поставила перед собою завдання створити між державами-членами так званий спільний ринок. Він почав діяти шляхом поступового нівелювання аж до повної ліквідації внутрішніх митних бар'єрів, з^ходночасним запровадженням спільних зовнішніх тарифів тощо. Такий інтеграційний процес мав покласти початок економічному, а потім і політичному союзу держав. З цією метою з 1986 р. використовуються активно саме консультації з питань зовнішньої політики держав, а з 7 лютого 1992 р. (після підписання договору в Маастрихті)