~ '• '^ч- Глава 10

Ця нова тенденція у міжнародному праві була продовжена на початковому етапі становлення кодифікації на ряді міжнародних конференцій, де були розроблені і прийняті декларації і конвенції, що кодифікували важливі на той історичний період правила щодо методів і засобів ведення війни, а також способів мирного розв'язання спорів. Значний внесок у цю справу було зроблено на конференціях у Женеві (1864 p.), Петербурзі (І868 p.), Гаазі (1899 і 1907 pp.), Женеві (1949 р.) та інших.

Характерно, що тенденція кодифікації міжнародного права розвивалася водночас з рухом на захист миру, із боротьбою проти війни. Це знайшло відображення у відомому виступі харківського професора Д. І. Каченовського в 1858 р. на конференції в Англії. Після цього з'явилися проекти кодексів міжнародного права юристів-міжнародників різних країн: Домін-Петрушевича (1861 p.), Блюнчлі (1868 p.), Філ-да (1872 p.), Флореві (1890 р.), Пессоа (1911 р.) та інших.

На відміну від інкорпорації кодифікація ставала дедалі дієвішим інструментом у міжнародному праві. Одне з перших тлумачень терміна " кодифікація" дано в резолюції Асамблеї Ліги Націй від 26 вересня 1927 p., де вона визначалася як " фіксація, поліпшення і розвиток міжнародного права" і характеризувалася не простою реєстрацією існуючих правил, а їх " максимально можливою адаптацією до сучасних умов міжнародного життя". Академіку В. М. Ко-рецькому належить коротке визначення кодифікації міжнародного (публічного) права як " зведення в систему принципів і норм міжнародного права". У другому виданні " Української радянської енциклопедії" кодифікація міжнародного права визначається вже як систематизація міжнародного права шляхом вивчення різних його джерел, узгодження їх між собою й усунення суперечностей між ними [4].

Таке визначення кодифікації міжнародного права не повною мірою відображає її сучасне трактування. На нашу думку, слід насамперед виходити з того, що ст. 13 Статуту ООН ставить кодифікацію міжнародного права на рівень завдань Організації Об'єднаних Націй. У тексті цієї статті зазначається, що " Генеральна Асамблея організовує дослідження і дає рекомендації з метою: а) сприяння міжнародному співро-

КОДИФІКАЦІЯ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА___________________________ 203

бітництву в політичній сфері і заохочення прогресивного розвитку міжнародного права та його кодифікації".

Керуючись закріпленим у цій статті завданням щодо організації досліджень і подання рекомендацій, Генеральна Асамблея своєю резолюцією 174 (II) у 1946 р. створила Комісію міжнародного права. До завдань цього допоміжного органу Генеральної Асамблеї входить і статутне положення про заохочення прогресивного розвитку міжнародного права і його кодифікації. Комісія міжнародного права складається з 34 (до 1981 р. — 25) юристів-міжнародників, які мають визнаний авторитет у галузі міжнародного права. Члени комісії обираються Генеральною Асамблеєю на 5-річний строк і виступають як незалежні особи. До складу цієї комісії, зокрема, обирався академік АН України В. М. Корецький (1949— 1952 pp.).

Статут Комісії міжнародного права передбачає, що вся її діяльність має підпорядковуватися досягненню таких результатів, які були б прийнятними для заінтересованих держав.

Згідно з регламентом комісія займається підготовкою проектів статей і конвенцій у цілому. На початку роботи вона звертається до урядів із проханням направити їй тексти законів, судових рішень, договорів, дипломатичного листування та інших документів, необхідних при вивченні питання, що кодифікується. У ході такої роботи передбачається видання документа комісії, що містить проекти поряд із пояснювальними і допоміжними матеріалами та інформацією, поданою урядами. При складанні остаточного документа комісія враховує зауваження урядів. Остаточний проект подається Генеральній Асамблеї ООН для прийняття відповідного рішення. Комісія підзвітна Генеральній Асамблеї і подає їй доповіді про свої сесії.

У своїй доповіді в 1956 р. комісія відзначила, що в її роботі може бути два аспекти: з одного боку, " кодифікація міжнародного права", з другого — " прогресивний розвиток міжнародного права" або " підготовка конвенцій з тих питань, які ще не регулюються міжнародним правом або з яких право ще недостатньо розвинуте в практиці окремих держав" [5].

Тому доцільно ретельніше розглянути відмінності між " прогресивним розвитком" і " кодифікацією" міжнародного

204______________________________________________ Глава 10-

права. Як уже зазначалося, на виконання ідеї, закладеної у ст. 13 Статуту ООН, Генеральна Асамблея ООН 11 грудня 1946 р. також спеціально створила Комітет з прогресивного розвитку міжнародного права і його кодифікації. У процесі своєї практичної роботи цей комітет згрупував методи роботи Генеральної Асамблеї так:

• завдання, пов'язані з розробкою проекту конвенції з

питань, що ще не регулюються міжнародним правом або з яких право ще недостатньо розвинуте у практиці держав, відносяться до " прогресивного розвитку" міжнародного права;

• завдання точнішого формулювання і систематизації

права у тих сферах, де є норми, встановлені великою практикою держав, прецедентами і доктриною, визнаються " кодифікацією".

При цьому комітет підкреслював, що ці два методи не виключають один одного і що на практиці буває важко знайти чіткі розбіжності між ними. Іноді формулювання і систематизація норм міжнародного права (кодифікація) спонукають до вироблення деяких нових норм (прогресивний розвиток). Практика показала, що початкові положення статей 16—24 Статуту комісії, якими передбачалася різна процедура роботи Комітету з кодифікації і прогресивного розвитку міжнародного права, виявилися фактично нежиттєздатними. Діяльність комісії на практиці підтвердила, що при кодифікаційній розробці конкретних проектів з деяких проблем або галузей міжнародного права використовувалася єдина процедура. На підставі викладеного можна дати таке визначення кодифікації.

Definitio: Кодифікація (від лат. codex — збірник законів і /ас/о — роблю) сучасного міжнародного права являє собою систематизацію й удосконалення принципів і норм загального міжнародного права, здійснюваних шляхом: