Ч»___ Глава?

істотна. Слід враховувати, що саме рішення Міжнародного суду не може створювати міжнародно-правової норми. Суд розглядає лише передані йому суб'єктами міжнародного права справи й ухвалює рішення, що обов'язкові для виконання тільки у даній справі і тільки сторонами спору. Тому не випадково у ст. 94 Статуту ООН зазначено: " Кожний Член Організації зобов'язується виконати рішення Міжнародного суду у тій справі, у якій він е стороною".

Характерно, що прихильники англо-американської системи права навмисне перебільшують значення рішень Міжнародного суду, наділяючи їх, виходячи зі своєї внутрішньодержавної практики, не тільки якістю " судового прецеденту", а й підносячи їх до рангу джерел міжнародного права. Я. Бро-унлі вважав, наприклад, цілком природним, " що ясна і послідовна судова практика у всій її сукупності істотно впливатиме на міжнародне право" [21]. Можна погодитися з його думкою лише в тій її частині, що рішення Міжнародного суду можуть набувати значної ваги, але лише в тому разі і тільки ті з них, які відповідають міжнародному праву і тенденціям його розвитку.

Інший погляд на значення судової практики характерний для європейської школи міжнародного права через своє розуміння юридичної природи судових рішень взагалі і рішень Міжнародного суду зокрема. Наприклад, професор А. Ферд-росс справедливо пише, що судове рішення " ніколи не може спиратися тільки на окреме попереднє рішення або на доктрину. Воно може використовувати попереднє рішення і доктрину з тим, щоб встановити ще недостатньо забезпечену норму міжнародного права. Таким чином, судова практика і доктрина не є самостійними джерелами міжнародного права, вони є лише допоміжними джерелами права, що слугують для з'ясування сумнівних положень права" [22J.

Така позиція вдало, на нашу думку, поєднується із застереженням, що відсилає до ст. 59 Статуту Міжнародного суду. Як відомо, ця стаття встановлює, що рішення суду обов'язкове лише для сторін, які беруть участь у справі, і лише у даній справі.

Тлумачення ст. 38 Статуту Міжнародного суду доктрин " найбільш кваліфікованих фахівців із публічного права різних націй як допоміжного засобу для визначення правових

ДЖЕРЕЛА МІЖНАРОДНОГО ПРАВА______________________________ 161 •

норм" не повинно викликати будь-яких біполярних або полі-полярних тлумачень. Передусім хоч би тому, що використання при винесенні рішення тільки доктрин або теоретичних концепцій без урахування звичайних, договірних норм і загальних принципів права, що розглядалися вище, постійно страждало б перевищенням компетенції.

Цілком очевидно й те, що оцінка доктринальних концепцій багато в чому залежить від багатьох суб'єктивних чинників, національних та інших упереджень тощо. Справедливим є лише те, що деякі теоретики міжнародного права зробили на нього формуючий вплив. До відомих імен міжнародно-правової науки заслужено належать такі визначні юристи, як Л. Оппенгейм, Ч. Хайд, А. Фердросс, Я. Броунлі, В. М. Корецький та ін.

За такої, здавалося б, очевидності є й радикальні прихильники концепції, відповідно до якої доктрини і теорія міжнародного права е самостійним джерелом міжнародного права [23], з чим важко погодитися.

На нашу думку, аналогічне, як і до доктрини, ставлення може бути поширено на такі міжнародні неурядові організації, як Асоціація міжнародного права та Інститут міжнародного права, створені ще в 1873 p., Гаазька академія міжнародного права, Міжнародний інститут космічного права та інші.