МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ ВИЗНАННЯ_____ 123

За рішенням Європейської Ради (Маастрихт, 9—11 грудня 1991 р.) 16 грудня 1991 р. у Брюсселі відбулося засідання Ради ЄС на рівні міністрів закордонних справ, на якому було обговорено становище в СРСР і деяких країнах Східної Європи. Підтвердивши свою прихильність принципам Гельсінського Заключного акта і Паризької хартії, зокрема принципу самовизначення, міністри висловили свою готовність визнати нові держави. При цьому були сформульовані такі критерії офіційного визнання:

1.Дотримання положень Статуту ООН.

2. Виконання обов'язків, прийнятих за Гельсінським За
ключним актом і Паризькою хартією, особливо в то
му, що стосується верховенства права, демократії і
прав людини.

3. Гарантії прав етнічних і національних груп і меншин
відповідно до зобов'язань, прийнятих у рамках НБСЄ,

4. Повага непорушності всіх кордонів, що не можуть бу
ти змінені інакше, як мирними засобами і зі спільної
згоди.

5. Прийняття усіх відповідних зобов'язань, що стосують
ся роззброєння і нерозповсюдження ядерної зброї, а
також безпеки і регіональної стабільності.

6. Зобов'язання узгоджено вирішувати всі питання, що
стосуються правонаступництва держави і регіональ
них спорів.

Водночас було викладено міжнародно-правову доктрину країн ЄС, що полягає в невизнанні тих держав, які виникають у результаті агресії. При цьому країни—члени ЄС мають намір у своїй зовнішньополітичній діяльності враховувати вплив факту визнання на сусідні держави.

Аналізуючи міжнародно-правову практику країн ЄС у сфері визнання, слід констатувати, що вітчизняна міжнародно-правова доктрина щодо критеріїв та й самого інституту визнання в цілому потребує подальшого теоретичного осмислення.

Глава 5

Визнання нових держав

Definitio: Як різновид міжнародно-правового визнання визнання держави — це визнання урядами існуючих держав створеної у результаті національно-визвольної боротьби, соціальної революції або відокремлення якоїсь території нової держави як самостійного суб'єкта міжнародного права.

У теорії міжнародного права є дві точки зору на визнання держав: конститутивна і декларативна теорії.

Відповідно до конститутивної теорії попередньою умовою існування юридичних прав держави є політичний акт її визнання іншими державами. В остаточному підсумку це означає, що сама правосуб'єктність держави залежить від політичного рішення інших держав. За такої постановки питання конститутивна теорія породжує безліч труднощів. Насамперед, за логікою конститутивістів, виникають численні запитання. З боку скількох держав має надійти визнання? Чи вважається держава існуючою тільки для тих держав, що її визнали? Чи залежить існування держави від визнання лише в тому випадку, якщо це визнання грунтується на відповідній поінформованості про фактичний бік справи? Можуть виникати й іншГ асоціативні питання.

На відміну від конститутивної декларативна теорія має достатню підставу в сучасному міжнародному праві. Відповідно до цієї теорії правові наслідки визнання мають обмежений характер, тому що визнання — це лише декларація або підтвердження існуючого правового і фактичного становища. Звернімося ще раз до деяких положень Міжамериканської конвенції про права та обов'язки держав, укладеної 26 грудня 1933 р. 19 державами Американського континенту. Так, у ст. З цієї конвенції закріплено положення про те, що " політичне існування держави не залежить від її визнання іншими державами. Навіть ще не визнана, держава має право захищати свою цілісність і свою незалежність, піклуватися про свою схоронність і процвітання І, як наслідок цього, організуватися, на свій розсуд створювати закони щодо своїх інтересів, управляти своїми відомствами і визначати юрисдикцію та компетенцію своїх судів. Здійснення цих прав обмежене тільки реалізацією прав інших держав відповідно до міжнародного права".

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ ВИЗНАННЯ__________________________ 125

У ст. 6 Міжамериканської конвенції закріплений дуже важливий принцип про те, що " визнання безумовне і не може бути взяте назад". Іншими словами, визнання держави є повним і остаточним. Випадки відкликання визнання у міжнародно-правовій практиці дуже рідкісні. Так, у 1931 р. Японія відкликала визнання Китаю, заявивши в ноті, що він перестав бути " організованим народом".

Ще одна якісна ознака визнання відзначена у ст 7 цієї конвенції: " Визнання держави може бути явним або мовчазним. Це останнє випливає з будь-якого акта, передумовою якого є намір визнати нову державу". Як бачимо, визначення " явний" або " мовчазний" можуть відповідно стосуватися видів визнання — де-юре і де-факто.

Варто підкреслити, що декларативна теорія визнання підкріплюється досить широкою практикою держав. Невизнані держави часто стають об'єктом міжнародних претензій, обвинувачень в агресії та інших порушеннях Статуту ООН з боку тих самих держав, що відмовляють їм у визнанні. Як приклад можна навести обвинувачення на адресу Ізраїлю з боку арабських держав, а також обвинувачення Північного В'єтнаму з боку СІЛА в 1964—1965 pp.

У результаті визнання законодавчі, адміністративні і судові акти нової держави повинні визнаватися органами держави, що визнала. Іншими словами, визнання за своєю правовою природою означає, що держава, яка визнає, визнає нову державу як юридичну особу.

У сучасній міжнародній практиці відомі випадки визнання нових держав шляхом договірних відносин між іншими суб'єктами міжнародного права. Наприклад, Австрія як незалежна і демократична держава була відновлена 15 травня 1955 р. шляхом підписання державного договору Союзними державами. У статті 1 договору зазначається, що " Союзні та Об'єднані Держави визнають, що Австрія відновлюється як суверенна, незалежна і демократична держава"

Поряд із регіональним механізмом визнання держав у сучасній практиці використовуються й інші важелі міжнародного співтовариства. Скажімо, Міжнародна нарада 14 країн з урегулювання лаоського питання одностайно прийняла 23 липня 1962 р. у Женеві Декларацію, у якій вітається заява Королівського уряду Лаосу про нейтралітет і створення