Визначення основних показників технологічності

Визначення числових значень відносних часткових показників, технологічності К_і наведених у табл. 1.1, здійснюється згідно наведених нижче формул.

1.4.1 Коефіцієнт застосування деталей:

де Д_{Т. ОР.}– кількість типорозмірів оригінальних деталей у виробі; Д_Т. – загальна кількість типорозмірів деталей у виробі без урахування нормалізованого кріплення.

1.4.2. Коефіцієнт застосування ЕРЕ:

де Н_{Т.Ор.ЕРЕ} – кількість типорозмірів оригінальних електрорадіоелементів у виробі; Н_Т.ЕРЕ – загальна кількість типорозмірів електрорадіоелементів у виробі (Під типорозміром розуміють конструкцію та габаритні розміри деталей без урахування номінальних значень)

До о р и г і н а л ь н и х відносяться складові частини (деталі, вузли, електрорадіоелементи), які розробляються і виготовляються вперше як самим підприємством-розробником, так і в кооперації з іншими підприємствами.

До ЕРЕ відносяться транзистори, діоди, конденсатори, резистори, роз’єми, дроселі, котушки індуктивності, трансформатори, мікрозбірки і мікросхеми різного ступеню інтеграції, мікромодулі та ін.

1.4.3. Коефіцієнт застосування вузлів:

де Е_Т.ОР – кількість типорозмірів оригінальних вузлів у виробі; Е_Т – загальна кількість типорозмірів вузлів у виробі.

1.4.4. Коефіцієнт повторюваності деталей і вузлів:

де Д – загальна кількість деталей (без нормалізованого кріплення); Е – загальна кількість вузлів у виробі.

1.4.5. Коефіцієнт повторюваності ЕРЕ:

де Н _ЕРЕ – загальна кількість ЕРЕ.

1.4.6. Коефіцієнт повторюваності мікросхем і мікрозбірок:

де – кількість типорозмірів корпусів мікросхем і мікрозбірок у виробі; – загальна кількість мікросхем і мікрозбірок у виробі.

1.4.7. Коефіцієнт повторюваності друкованих плат:

де – кількість типорозмірів друкованих плат у виробі, типорозмір друкованої плати визначається конструкцією, габаритними розмірами та матеріалами, з яких вона виготовлена, без урахування відмінностей у малюнку провідників; – загальна кількість друкованих плат у виробі в штуках.

1.4.8. Коефіцієнт повторюваності матеріалів:

де Н _ММ – кількість маркосортаментів матеріалів, застосованих у виробі. (Під маркосортаментом розуміють певне поєднання марки (профілю) матеріалу, застосованих в якості заготовки. Наприклад: сплав Д 16 Т (прут діаметром 30 мм); сплав Д 16 Т (прут діаметром 40 мм); сплав Д 16 Т (лист товщиною 2 мм) і т. ін.)

1.4.9. Коефіцієнт повторюваності марок монтажного проводу:

де – кількість марок монтажного проводу у виробі.

1.4.10. Коефіцієнт використання мікросхем і мікрозбірок:

де – кількість ЕРЕ, які входять до складу мікросхем згідно довідкових даних.

1.4.11. Коефіцієнт установочних розмірів (кроків) ЕРЕ:

де – кількість видів установчих розмірів електрорадіоелементів у виробі.

1.4.12. Коефіцієнт складності друкованих плат:

де – загальна кількість багатошарових друкованих плат.

1.4.13. Коефіцієнт складальності виробу:

1.4.14. Коефіцієнт освоєння деталей:

де –загальна кількість оригінальних деталей у виробі.

1.4.15. Коефіцієнт складності складання:

де – кількість типорозмірів вузлів, що їх містить виріб, які вимагають регулювання у складі виробу з використанням спеціального пристрою, або прилаштування чи сумісної обробки з наступною розбиранням і повторним складанням.

1.4.16. Коефіцієнт продуктивності складання:

де - кількість роз‘ємних з'єднань, здійснюваних у виробі за допомогою лапок, засувок, байонетних з'єднань і т.п.; - кількість з'єднань у виробі, здійснюваних за допомогою різьблення; – кількість нероз'ємних з'єднань у виробі.

1.4.17. Коефіцієнт точності обробки:

де Д_ТЧ – кількість деталей у штуках, які мають розміри з відносно жорсткими допусками, наприклад, виконаними у квалітетах 8, 7, 6 і т. ін. Граничний квалітет задається визначеним, виходячи з призначення виробу.

1.4.18. Коефіцієнт уніфікації конструкції:

де – кількість уніфікованих складальних одиниць у виробі; – кількість уніфікованих деталей, що є складовими частинами виробу і не увійшли до числа уніфікованих складальних одиниць /стандартні кріпильні деталі не враховуються; - кількість складальних одиниць у виробі; – кількість деталей, що є складовими частинами виробу (стандартні кріпильні деталі не враховуються).

1.4.19. Коефіцієнт уніфікації складальних одиниць:

1.4.20. Коефіцієнт уніфікації деталей:

1.4.21. Коефіцієнт стандартизації конструкції:

де - кількість стандартних складальних одиниць у виробі; - число стандартних деталей, що є складовими частинами виробу і не входять в (стандартні кріпильні деталі не враховуються).

1.4.22. Коефіцієнт стандартизації складальних одиниць:

1.4.23. Коефіцієнт стандартизації деталей:

1.4.24. Коефіцієнт контролепридатності:

де – кількість контрольованих параметрів у виробі; – кількість точок контролю у виробі.

1.4.25. Коефіцієнт складності конструктивного оформлення:

1.4.26. Коефіцієнт застосування НП:

де – кількість НП у виробі; –кількість радіоламп (ЕВП) у виробі.

1.4.27. Коефіцієнт регульованості схеми:

де , – кількість нерегульованих і регульованих радіоелементів у виробі.

1.4.28. Коефіцієнт шорсткості поверхні:

середнє значення параметра шорсткості поверхні деталей виробу:

- значення параметра шорсткості поверхні; К_в.т - кількість поверхонь, що відповідають даному параметру шорсткості; припустимо визначати як число деталей, для яких даний параметр шорсткості поверхні є найвищим.

1.4.29. Коефіцієнт автоматизації та механізації підготовки ЕРЕ до монтажу:

де Н _М.П.ЕРЕ – кількість електрорадіоелементів у виробі, підготовка яких до монтажу може здійснюватися чи здійснюється механізованим або автоматизованим способом, тобто є механізми, обладнання чи устаткування (або технічна документація) для здійснення цих операцій. До числа вказаних електрорадіоелементів входять ЕРЕ, які не вимагають спеціальної підготовки до монтажу (реле, роз’єми, патрони тощо).

1.4.30. Коефіцієнт автоматизації і механізації монтажу виробів:

де – кількість монтажних з’єднань, які можуть здійснюватися або здійснюються механізованим чи автоматизованим способом, тобто є механізми, обладнання чи устаткування (або технічна документація) для здійснення монтажних з’єднань; – загальна кількість монтажних з’єднань.

1.4.31. Коефіцієнт автоматизації та механізації операцій контролю і налагоджування електричних параметрів:

де – кількість операцій контролю та налагоджування, які можна здійснити механізованим або автоматизованим способом (до числа зазначених операцій входять операції, що не вимагають засобів механізації); – загальна кількість операцій контролю та налагоджування.

1.4.32. Коефіцієнт застосування типових технологічних процесів:

де – кількість найменувань типових технологічних процесів усіх рівнів (галузевих, головних управлінь, підприємств), застосовуваних для виготовлення виробу; – загальна кількість найменувань технологічних процесів, які застосовуються при виготовлення виробів (у тому числі оригінальних).

1.4.33. Коефіцієнт прогресивності формоутворення деталей:

Де – кількість деталей, заготовки яких або самі деталі одержані прогресивними методами формотворення (штампуванням, пресуванням, порошковою металургією, литтям за виплавленими моделями, під тиском та в кокіль, паянням, зварюванням, склеюванням з профільованого матеріалу).

1.4.34. Коефіцієнт складності обробки:

де – кількість деталей, з урахуванням запозичених та стандартних, які вимагають обробки зняттям стружки.

1.4.35. Коефіцієнт середнього квалітету обробки деталей:

де:

– квалітет обробки; - кількість розмірів відповідного квалітету обробки; допустимо визначати як кількість деталей, для яких даний квалітет є найвищим.

1.4.36. Коефіцієнт використання матеріалів:

де – маса виробу без урахування комплектуючих, кг; – маса матеріалу, використана на виготовлення виробу, кг.

1.5. Визначення числового значення

комплексного показника

технологічності

Основним показником, що використовується для оцінки технологічності конструкції, є комплексний показник К.

Комплексний показник визначається на основі відносних часткових показників за формулою:

де – значення часткового показника технологічності (порядок пошуку числового значення визначений у попередньому розділі); – функція, що нормує вагову значимість показника в залежності від його порядкового номера у ранжированій послідовності; – порядковий номер показника у ранжированій послідовності; S – загальна кількість відносних часткових показників у ранжированій послідовності (S ≤ 7).

1.6. Визначення базового комплексного

показника технологічності

Для оцінки технологічності необхідно отриманий комплексний показник технологічності порівняти з показником аналога, який береться за базовий.

Комплексний базовий показник технологічності визначається за формулою:

де – комплексний показник технологічності для виробу-аналога; – коефіцієнт складності (технічної досконалості) нового виробу порівняно з виробом-аналогом; – коефіцієнт, що враховує зміну технологічного рівня основного виробництва заводу-виробника нового виробу по відношенню до заводу-виробника виробу-аналога; і – коефіцієнти, що враховують застосування рівня організації виробництва і праці заводу-виробника нового виробу по відношенню до заводу-виробника виробу-аналога; – коефіцієнт, що враховує зміну типу виробництва (відношення коефіцієнта серійності нового виробу по відношенню до того ж коефіцієнта по виробу-аналогу).

При виконанні курсового та дипломного проектів виникають певні труднощі при визначенні числових значень комплексного показника технологічності виробу-аналога К_а і числових значень поправочних коефіцієнтів, , ,, через відсутність необхідних розрахункових даних. У зв’язку з цим у навчальних цілях, у курсовому і дипломному проектуванні можна зробити такі допущення:

а) прийняти значення , тобто вважати, що числове значення комплексного показника технологічності виробу-аналога дорівнює числовому значенню комплексного показника технологічності розроблюваного виробу;

б) числове значення коефіцієнта складності прийняти умовно у межах 1, 02 ¸ 1, 20, причому рекомендується К_сл = (1, 02 ¸ 1, 05) при К > 0, 8; = (1, 05 ¸ 1, 10) при 0, 6 < К £ 0, 8; = (1, 10 ¸ 1, 15) при 0, 4 < К £ 0, 6; = (1, 15 ¸ 1, 20) при К £ 0, 4. Взагалі ж величину коефіцієнта слід узгодити з керівником проекту.

в) при відсутності інформації, необхідної для розрахунків, поправочні коефіцієнти , ,, вважаються такими, що дорівнюють одиниці.

1.7. Визначення показника

рівня технологічності конструкції

При відомому базовому показникові технологічності К_б оцінка рівня технологічності розроблюваного виробу розраховується через відношення досягнутого комплексного показника технологічності до базового . Це відношення має задовольняти вимозі:

Якщо розраховане значення показника рівня технологічності конструкції виявиться менше 1, то рівень технологічності виробу, що розробляється, вважається незадовільним, тому обов’язковим етапом аналізу технологічності у такому випадку є відпрацювання конструкції на технологічність.

1.8. відпрацювання конструкції на технологічність

Відпрацювання конструкції виробу на технологічність, інакше кажучи – удосконалення конструкції з погляду технолога при аналізі технологічності має на меті вирішити такі основні питання, як підвищення серійноздатності при виготовленні виробу за рахунок впровадження стандартизації, уніфікації та групування виробів та їхніх елементів за конструктивними ознаками, використання конструктивних рішень, прийнятих на даному підприємстві, які відповідають сучасним вимогам, скороченні номенклатури комплектуючих виробів та матеріалів; застосування високопродуктивних методів формоутворення; скорочення матеріалоємності, габаритів та маси; зручність технологічного обслуговування та ремонту виробів; підвищення надійності конструкцій.

У курсовому проектуванні при аналізі технологічності конструкції ЕЗ відпрацювання конструкції на технологічність зводиться фактично до розробки конкретних рекомендацій з покращення показників технологічності. Таким чином всі рекомендації, спрямовані на покращення відносних часткових показників технологічності розроблюваної конструкції ЕЗ (), приводять до збільшення значення комплексного показника .

Після покращення конструкції, з погляду технолога, відносні часткові показники мають покращитися, тому нові їхні значення рекомендується позначати , відповідно нове значення для комплексного показника буде , яке визначається за формулою:

1.9. Визначення показника рівня

технологічності конструкції виробу

після відпрацювання на технологічність

Після перевірки конструкції виробу на технологічність відповідно до методики значення комплексного показника розроблюваної конструкції приймає нове значення . Тому показник нового рівня, досягнутого після віпрацювання на технологічність, визначається як:

тобто при визначенні нового рівня технологічності значення базового комплексного показника К_б залишається незмінним.

Досягнутий рівень технологічності має задовольняти умові:

В іншому випадку відпрацювання конструкції виробу на технологічність, яке здійснювалось, має бути продовжене.

2. АНАЛІЗ СКЛАДАННЯ

Перед етапом проектування технологічного процесу складання і монтажу виробу необхідно виконати аналіз складання (конструктивно-технологічний аналіз виробу) з метою поєднання основних конструктивних рішень з технологічними.

Аналіз складання, який здійснюється студентами в ході виконання курсового проекту, рекомендується робити на підставі кількісних методик. Однак ці методики мають частковий характер. На підставі аналізу складання не можна робити категоричні висновки, а можна лише дати оцінку конструкції виробу по спрощенню процесу складання.

Складальні операції займають значну частину всього технологічного процесу виготовлення ЕЗ. Стосовно складання в поняття технологічності найчастіше входять: просте складання усіх деталей і вузлів без підганяння і доробок, без селективного відбору, забезпечення економічно прийнятними допусками в розмірних, кінематичних та електричних ланцюгах і компенсаторами в них; можливість паралельного складання при максимальному використанні фронту робіт для одержання найбільш коротких виробничих циклів; можливість найбільшої диференціації складання і забезпечення нормальної послідовності (без додаткового розбирання і повторного складання).