Програма роботи

1). Виміряти індикаторною головкою радіальне та торцьове биття валу.

2). Настроїти індикаторну скобу.

3). Заміряти індикаторною скобою діаметр поршневого пальця двигуна СМД-14.

4). Настроїти індикаторний нутромір.

5). Заміряти індикаторним нутроміром діаметр гільзи двигуна СМД-14.

6). Визначити овальність та конусоподібність гільзи двигуна СМД-14.

7). В журналі звіту накреслити схеми проведення вимірювань діаметрів гільзи циліндрів, діаметрів поршневого пальця та визначення торцьового і радіального биття. Привести результати проведених замірів та розрахунків.

8). В журналі звіту привести метрологічну характеристику приладів, що використовувались.

2.3.Оснащення лабораторної роботи

1). Індикатори годинникового типу ИЧ-10, ИЧЦ-10.

2). Центри.

3). Нутромір індикаторний НИ-160.

4). Набір плоскопаралельних кінцевих мір та комплект оснащення до нього.

5). Індикаторна скоба СИ-50.

2.4. Рекомендації до виконання роботи

2.4.1. Вимірювання індикатором годинникового типу

Загальні положення. В основу дії індикатора покладено перетворення поступального переміщення вимірювального стержня в обертальний рух стрілки, що виконується за допомогою передаточного механізму.

На вимірювальному стержні 1 (рис.1) нарізана зубчата рейка яка зчіплюються з зубчастим колесом 2. На одній осі з колесом насаджено велике зубчасте колесо 3. При переміщенні вимірювального стержня 1 колесо 2 викликає обертання колеса 3, яке знаходиться в зачепленні з трібкою 4. На трібці насаджена стрілка. Таким чином, переміщення вимірювального стержня викликає поворот стрілки 5. Зубчасте колесо 7 з приєднаним до нього пружинним волоском 8 також зчіплюється з трібкою 4 і призначено для знищення мертвого ходу. Пружина 9 утримує вимірювальний стержень 1 в висунутому положенні. Вимірювальний стержень запобігається від повороту за допомогою спеціальної шпонки.

Рис.1. Принципова схема індикатора: Рис.2. Нормальний індикатор 1- вимірювальний стержень; 2- мале годинникового типу:

зубчате колесо; 3- велике зубчате ко- 1- корпус; 2- стопор обвідка

лесо; 4- трібка; 5- стрілка; 6- шкала;

7- зубчате колесо; 8- пружинний во-

лосок; 9- пружина

Виготовлені по такій схемі індикатори носять назву індикаторів годинникового типу або індикаторів з зубчастою передачею.

В машинобудуванні використовують наступні індикатори годинникового типу: нормальні (рис.2), малогабаритні (рис.3) і малогабаритні торцеві (рис.4), з ціною: поділки 0, 01мм.

Шлях, який проходить наконечник вимірювального стержня від крайнього нижнього до крайнього верхнього положення, називається діапазон показань індикатора. Нормальні індикатори виготовляють з діапазоном показань 0-5 та 0-10 мм, а малогабаритні - з діапазоном показань 0-2 та 0-3 мм. За звичай на всьому діапазоні вимірювань не проводять; індикатор встановлюють так, щоб вимірювання проходили в середній частині діапазону.

Найбільш розповсюджений нормальний індикатор з ціною поділки 0, 01 мм, у якого поступальному переміщенню вимірювального стержня на 0, 01 мм відповідає переміщення великої стрілки на оду поділку шкали.

Ділянка розміром в 0, 1 мм, відповідає приблизно другому оберту великої стрілки, називається нормованим, так як на ньому перевіряють похибки показань приладу. При вимірюваннях слід по можливості користуватися цією ділянкою шкали.

Рис.3. Малогабаритний індикатор Рис.4. Малогабаритний торцевий

годинникового типу індикатор

Шкала індикатора має 100 поділок, як наслідок, повний оберт центральної стрілки відповідає переміщенню вимірювального стержня на 1 мм.

В залежності від діапазонів показань (0-5 або 0-10) центральна стрілка виконує по шкалі прибору 5 або 10 обертів. Для визначення цілих обертів центральної стрілки є маленька стрілка, що називається показником числа обертів, і невеликий циферблат. Кожний повний оберт центральної стрілки відповідає повороту на одну поділку маленької стрілки по шкалі показника числа обертів. Отже, ціна поділки шкали показника обертів дорівнює 1 мм. В початковому (крайньому нижньому) положенні стержня індикатора стрілка показника числа обертів стоїть на нулі.

Шкала 3 (рис.2) індикатора разом з ободком 4 може бути повернута відносно корпуса так, щоб навпроти центральної стрілки 6 приладу можна було встановити любу поділку шкали 3. Для зручності обертання ободок 4 індикатора зроблено з насічкою.

Ободок зі шкалою обертають при встановленні приладу в нульове положення, коли напроти центральної стрілки встановлюється нульова поділка шкали. Індикатор має стопорний прилад 2, за допомогою якого шкала може бути закріплена в будь якому положенні і тим самим можна уникнути випадкового повороту.

Вимірювальний наконечник 10 вгвинчується в торець вимірювального стержня 9. В наконечник запресований загартований сталева кулька; інколи наконечник закінчується загартованим вістрям. Притискаючи шарик до деталі, що перевіряється (площині, поверхні), створюють контакт, тобто дотик наконечника індикатора з поверхнею деталі. Натиск відбувається за допомогою пружини, яка прагне перемістити стержень в крайнє нижнє положення. Сила натягнення пружини забезпечує постійний вимірювальний тиск.

Головка 11 вимірювального стержня служить для підняття наконечника. При вимірюваннях, коли необхідно підвести індикатор до деталі і встановити наконечник для контакту, головку вимірювального стержня обережно підіймають двома пальцями.

Вимірювальне зусилля, що створюється пружиною, діюче на вимірювальний стержень, не повинно перевищувати 200 г. Початкове вимірювальне зусилля повинно бути не менше 80 г.

Допустимі похибки показань індикаторів указані в табл.1.

Таблиця 1

Допустимі похибки показань індикаторів

Примітка. Під варіацією показань розуміється найбільша різниця між окремими повторними показаннями індикатора при багаторазовій перевірці однієї і тієї ж величини.

Похибки показань індикаторів перевіряють за допомогою спеціально пристосованого мікрометра (рис.5) на всьому діапазоні вимірювань через кожні 0, 2 мм при прямому та зворотному переміщенні вимірювального стержня. На нормованій ділянці шкали (ділянка від 1 до 1, 1 мм) похибки перевіряють через 0, 01 мм.

Рис.5. Перевірка індикатора спеціально пристосованим мікрометром

Галузь застосування індикаторів в машинобудуванні дуже широка. Широкому розповсюдженню індикаторів сприяє:

- велика межа вимірювання по шкалі, що дає можливість користуватися індикатором як для відносних так і для абсолютних вимірювань;

- велика ступінь збільшення передачі, як наслідок, і велика відстань між штрихами шкали, що створює зручності при відліку в процесі вимірювання;

- можливість використання в комбінації з різноманітними пристосуваннями, що мають другу вимірювальну поверхню.

Індикатори також використовуються для виявлення відхилень від правильної геометричної форми (наприклад, вимірювання величини биття і т.д.), при контрольних операціях на повір очних плитах, при вивірці установки заготовок на верстатах, для перевірки взаємного розташування деталей в машинах, їх геометричної форми, при ремонті, складанні та перевірці верстатів і т.д.

При вимірюваннях індикатор повинен бути нерухомий. Для цього його закріплюють в різноманітних стійках (рис.6 та 7) так, щоб корпус не міняв свого положення в момент перевірки, а рухався тільки вимірювальний стержень з наконечником. Індикатор закріплюється або шляхом затискання гільзи в стійці (рис.8, а), або за вушко на задній кришці (рис.8, 6). В обох випадках корпус індикатора буде жорстко скріплений зі стійкою.

Площина контрольної плити, на якій встановлена стійка з закріпленим індикатором, використовується як база для вимірювання, і тому необхідно, щоб основа стійки індикатора щільно прилягала до плити.. Нижню площину стійки, як ту що співпадає з базою вимірювання, необхідно оберігати від ударів по металевим речам, від корозії і завжди утримувати в чистоті, не допускаючи присипання бруду і т.д.

Рис.6. Встановлення індикатора Рис.7. Встановлення індикатора

на рухомій стійці на нерухомій стійці

Рис. 8. Кріплення індикатора

а) за гільзу; б) за вушко

В стаціонарній стійці (вимірюваний столик) базою вимірювання являється площина столика.

Індикатор можна використовувати як для абсолютних, так і для відносних

вимірювань. Абсолютний метод вимірювання використовується в тому випадку, коли розмір деталей, що підлягають вимірюванню не перевищує меж вимірювання по шкалі. При відносному методі вимірювання деталь, що підлягає вимірюванню порівнюється з установчою мірою (блоком плоско паралельних плиток), по якій встановлюється індикатор. Більш точним являється відносний метод вимірювання.

Як при абсолютному, так і при відносному методах індикатор спочатку встановлюють по відношенню до плити (площині столика) або установчої міри як базі вимірювання. Потім, встановивши індикатор на нуль (або запам'ятавши його показання) і не міняючи положення індикатора відносно площини бази, підіймають вимірювальний стержень і підводять під наконечник деталь, що контролюється.

При вимірюванні і велика стрілка і стрілка показника числа обертів міняють своє положення. Величина відхилення від початкового положення визначається по шкалі.

Ціле число міліметрів буде рівне вимірюванню показання показника числа обертів. Число сотих часток міліметра буде рівнятися показанню центральної стрілки.

Перед початком роботи з індикатором його слід попередньо перевірити і впевнитись в тому, що вимірювальний стержень легко переміщується в гільзі і не западає, а пружина, що створює вимірювальний тиск, відтягує стержень з наконечником в крайнє положення; при цьому стрілка індикатора дає постійне показання.

Для перевірки стержень два — три рази підіймають за головку, після чого відпускають. Стержень при цьому кожен раз повинен відтягуватись пружиною в крайнє положення, а стрілка індикатора повинна встановлюватись на одній і тій поділці шкали.

При любому вимірюванні індикатором (абсолютному чи відносному) його необхідно встановити в деяке початкове положення. Для цього вимірювальний наконечник приводять в дотик з поверхнею установчої міри (або столика). Індикатор підводять так, щоб його стрілка зробила один - два оберти. Таким чином, стержню індикатора дається " натяг" для того, щоб в процесі вимірювання індикатор міг показати як від'ємні так і додаткові відхилення від початкового положення або установчої міри. Стрілка індикатора при цьому зупиняється навпроти будь - якої поділки шкали. Подальші відліки слід вести від цього показання стрілки, як від початкового. Щоб полегшити підрахунки, зазвичай приводять початкове показання до нуля.

Встановлення індикатора на нуль здійснюється поворотом циферблата (рис.9, а) або поворотом стержня (рис.9, б).

а) б)

Рис.9. Встановлення стрілки індикатора на нуль

а) з циферблатом, що обертається; б) з нерухомим циферблатом

Техніка вимірювання індикатором

1).Перевірити чистоту плити, площини основи стійки індикатора або площини столика та площин деталі, що контролюється, щоб пил та бруд не внесли похибку до результатів вимірювань.

2).Закріпити індикатор в стійці в вертикальному положенні. Перевірити вертикальне переміщення індикатора відносно плити (рис. 10).

Рис. 10. Вертикальне переміщення Рис.11. Встановлення індикатора

індикатора відносно бази вимірювання на необхідний розмір по плоско-

паралельним кінцевим мірам

3).Опустити індикатор до торкання наконечником плити (столика) або поверхні блоку кінцевих мір - плиток (рис. 11). Блок плиток на розміщують на столику таким чином, щоб середина плиток лежала навпроти осі наконечника індикатора.

Опускати індикатор необхідно з таким розрахунком, щоб отримати на

малій шкалі приблизно значення 1-2 мм; таким чином забезпечується деякий тиск наконечника на плиту або блок плиток. Потім закріплюють індикатор на цій висоті, затиснувши гвинт на стійці.

4).Перевірити правильність встановлення та постійність показань індикатора:

а) перпендикулярність вимірювального стержня до плити;

б) плавність переміщення стержня при підніманні та опусканні;

в) постійність показань індикатора після двох -, трьохкратного піднімання і опускання вимірювального стержня до упора наконечника в плиту або в блок плиток - стрілка індикатора кожен раз повинна зупинятись на одній і тій поділці циферблату.

5).Встановити стрілку на нуль, тобто повернути циферблат до спів падання нульової поділки зі стрілкою (при користуванні індикатором з рухомим циферблатом), або повертати головку стержня до спів падання стрілки з нульовою поділкою шкали (при використанні індикатора з нерухомим циферблатом).

6).Заново шляхом підняття та опускання перевірити постійність показань індикатора: стрілка повинна повертатись на нульову поділку при дотику до плити наконечником. Зняти блок плиток, злегка піднявши стержень.

Цим закінчується встановлення або настройка приладу.

7).Піднявши стержень, підвести деталь, що контролюється під наконечник індикатора і обережно опустити стержень до дотику з поверхнею контролюємої деталі (рис. 12).

8).Зняти показання стрілки індикатора, перевірити постійність показань, для чого підняти стержень і заново опустити його.

Так як вістря стрілки знаходиться на деякій відстані від циферблату, то можливе погіршення показань в наслідок паралакса. Тому при знятті показань луч зору повинен бути перпендикулярний площині циферблата в місці положення вістря стрілки (рис. 13). На стрілку не можна дивитися з боку. Якщо стрілка зупинилась між поділками, то приблизно визначають долю поділки, яку необхідно додати до числа цілих сотих часток міліметра, відмічених стрілкою.

Рис. 12. Встановлення деталі для Рис. 13. Схематичне зображення

визначення індикатором її розмі- направлення променю зору при

ру відносним методом вимірювання зніманні показань індикатора

На рис. 14 показано спосіб визначення биття деталі за допомогою індикатора.

Закріплений в стійці або в штативі індикатор підводять до дотику з деталлю, яка встановлена в центрах і роблять " натяг" 2 мм. Після настройки індикатора деталь обережно прокручують і фіксують найбільше та найменше показання індикатора. Розмах коливань стрілки за повний оберт деталі дорівнює биттю.

а) б)

Рис. 14. Встановлення індикатора для перевірки биття деталей.

а)- радіального; б)- торцьового.

Індикатор необхідно оберігати від вологи, бруду та від зовнішніх механічних пошкоджень. Особливо важливо, щоб не зігнувся стержень з вимірювальним наконечником, щоб не розбилося скло, що закриває циферблат, і т.д.

Особливо небезпечні для інструмента різкі переміщення до крайніх положень вимірювального стержня, що викликають внутрішні удари і розхитують механізм та викликають заїдання і невиправний знос деталей механізму.

2.4.2. Вимірювання індикаторною скобою

Загальні положення. Індикаторна скоба, використовується для контролю діаметрів зовнішніх поверхонь деталей, являє собою жорсткий корпус 1 (рис. 15), що має два співвісних циліндричних отвори, в одному із яких встановлена переставна вимірювальна п'ятка 2, а в другому - рухома п'ятка 4, яка знаходиться в постійному контакті з вимірювальним наконечником індикатора 5. вимірювальне зусилля утворюється сумісною дією пружини індикатора та пружини, що вмонтована в ліву частину скоби.

П'ятка 2 може вільно переміщуватися в межах 50 мм у скоб малих розмірів та 100 мм - у скоб великих розмірів.

Після встановлення скоби на розмір положення п'ятки 2 фіксують стопором 8; п'ятку закривають запобіжним ковпачком 9, який запобігає можливості зміни розміру в наслідок необережного користування скобою.

Індикатор 5 захищається запобіжним кожухом 6 і разом з кожухом може обертатися навколо своєї осі і кріпитися в любому положенні.

Для зручності користування скоба має упор З, який при настройці скоби на розмір встановлюється так, щоб лінія вимірювання проходила через вісь деталі, що вимірюється.

Упор З та індикатор 5 кріпляться у встановленому положенні клиновими затискачами 10 та 11.

З метою охорони вимірювальних поверхонь п'яток 2 та 4від пошкоджень та бистрого зносу є важіль 7, який призначений для відводу рухомої п'ятки при встановленні скоби на деталь, яку необхідно вимірювати. Корпус скоби оснащений зручною рукояткою з теплоізоляційними накладками.

Індикаторні скоби виготовляються з діапазонами вимірювань 0-50, 50-100, 100-200, 200-300 мм і далі через 100 мм до 900 мм включно. З метою підвищення жорсткості переставних п'яток 2 гранична їх довжина встановлена 50 мм, так що для діапазонів вимірювань 100 мм передбачається дві переставні п'ятки.

Вимірювальне зусилля складає 500-900 г.

Граничні похибки вимірювань індикаторною скобою приведені в табл.2.

Таблиця 2

Граничні похибки вимірювання індикаторною скобою

Індикаторні скоби малих розмірів мають плоскі вимірювальні поверхні, що полегшує правильне встановлення упора. У скоб великих розмірів вимірювальна поверхня переставної п'ятки виконується плоскою, а у рухомої сферичної. При вимірюванні великих діаметрів упором не користуються, а підрахунок найбільших показників індикатора виконують при переміщенні скоби в діаметральній площині деталі, що перевіряється.

Порівняльно великі похибки індикаторів обмежують використання індикаторних скоб для перевірки деталей малих розмірів. Скоби з верхньою межею вимірювання до 100 мм використовують тільки для перевірки розмірів деталей класу точності за та грубіше.

При перевірці великих розмірів індикаторні скоби мають значну перевагу перед жорсткими скобами, деформації яких призводять до значних похибок.

При перевірці партій деталей індикаторну скобу слід закріпити в стійці
(рис. 16), що створює зручності при вимірюванні.

Рис. 15. Індикаторна скоба: Рис. 16. Індикаторна скоба в

1- корпус; 2- п’ятка переставна; 3-упор; спеціальній стійці

4- п’ятка рухома; 5- індикатор; 6-кожух

індикатора; 7- важіль відводу рухомої

п’ятки; 8- стопор переставної п’ятки;

9- запобіжний ковпачок; 10- затискач

упора; 11- затискач індикатора

Техніка вимірювання індикаторною скобою

1).Скласти блок кінцевих мір, який дорівнює номінальному розміру деталі.

2).Встановити малу і велику стрілки на нуль. В цьому випадку встановлення малої стрілки на нуль ведеться в процесі з'єднання вимірювальної головки. Для цього необхідно послабити стяжний гвинт 11 (рис. 15), а потім, відпускаючи та підіймаючи головку, знайти таке її положення, коли мала стрілка зупиниться на нулі, потім затягується стяжний гвинт 11. Велика стрілка встановлюється на нуль шляхом повороту шкали індикатора.

3).Відкрутивши запобіжний ковпачок 9 і послабивши стопорний гвинт 8, встановлюють переставну п'ятку 2 так, щоб між її торцем і торцем рухомої п'ятки 4 легко розміщувався набраний блок кінцевих мір.

4).Встановлюють необхідний " натяг". Для цього перемішують переставну п'ятку 2 в бік індикатора на стільки, щоб велика стрілка зробила півтора - два оберти. Закріплюють стопорний гвинт 8, і обертаючи шкалу індикатора виставляють її так, щоб нуль шкали зупинився навпроти вістря великої стрілки індикатора, потім накручують запобіжний ковпачок 9. Прилад готовий до використання.

5).Натискаючи на важіль відводу 7 рухомої п'ятки скоби 4, прибрати блок кінцевих мір з вимірювального простору.

6).Встановити деталь, що підлягає вимірюванню між поверхнями п'яток скоби. Відхилення великої стрілки індикатора від нуля будуть рівні відхиленням дійсного розміру від номінального. Дійсний розмір деталі підраховується за формулою:

de = dn ± Δ,

де - de дійсний розмір деталі, мм; dn - номінальний розмір деталі, мм; Δ - відхилення великої стрілки індикатора від нуля, мм.

2.4.3. Вимірювання індикаторним нутроміром

Загальні положення. Основними типами важільних приладів для внутрішніх вимірювань являються індикаторні нутроміри. Ці прилади підрозділяються на дво- та трьохконтактні і виготовляються шести типорозмірів з діапазоном вимірювань: 18-35; 35-50; 50-100; 100-160; 160-250; 250-450 мм.

Найбільш розповсюдженим приладом для внутрішніх вимірювань являється індикаторний нутромір (рис. 17), який відноситься до групи двуконтактних приладів з центруючим містком.

Рис.17. Індикаторний нутромір з важі-

льною передачею:

1-шарик; 2- рухомий стержень; 3- вісь;

4- трубка; 5- теплоізоляційна накладка;

6- пружина; 7- кожух; 9- стопорний гвинт;

10- стержень; 11- двоплечий важіль;

12- втулка; 13- стопорна гайка; 14- переставний стержень; 15- корпус;

16-центруючий місток; 17- пружина

Побудований нутромір наступним чином. З корпусом 15 закріплена втулка 12, в яку з одного боку вгвинчено регулюємий змінний стержень 14, а з іншого - стержень 2, який може вільно рухатися вздовж осі. Вимірювальні стержні - рухомий та регулює мий — розташовані на одній осі. Стержень 14 після встановлення на заданий розмір закріплюють гайкою 13.

При встановленні індикаторного нутроміра на заданий розмір необхідно стежити за тим, щоб риска вимірювального стержня 2 знаходилась в площині торця втулки 12. В такому положенні обидва плеча важелю 11 розташовуються перпендикулярно до вісей стержнів 2 та 10, що забезпечує максимальне зниження похибок, що виникають в передачі. Переміщення стержня 2 вздовж своєї осі передається стержню 10 через двоплечій важіль 11, який обертається на осі 3. стержень 10 давить на стержень індикаторної головки 8, передаючи показання стрілці індикатора.

Для зменшення похибки при вимірюваннях в кінці двоплечого важелю 11 запресовані шарики 1, якими він доторкується до плоских торців стержнів 2 та 10. стержень 10 пересувається в направляючих втулках трубки 4, яка з'єднана з корпусом. На верхній кінець цієї трубки насаджена теплоізоляційна накладка.

Рис. 18. Цанговий нутромір: Рис. 19. Індикаторний нутромір з

1- вимірювальна головка; клиновою передачею:

2- корпус; 3- змінна цанга; 1- центруючий місток; 2- індикатор;

4- стержень-шток; 3- стопорний гвинт; 4- движок; 5- трубка;

5- стопорний гвинт 6- рухомий стержень з клиновим зрізом;

7- шток з клиновим зрізом в нижній час-

тині; 8- переставний стержень

Вимірювальний тиск нутроміра створюється спільною дією пружини 6 і пружини індикатора. Щоб при вимірюваннях вісі вимірювальних стержнів співпадали з діаметральним напрямком, а не розташовувались по хорді, в конструкції нутроміра передбачений центруючий місток 16, який під дією пружини 17 весь час прижимається до утворюючих вимірювального об'єкта.

Індикатор кріплять до нутроміра разом з захисним кожухом 7, який запобігає випадковим пошкодженням.

Також існують нутроміри з клиновою передачею та цангові, їх конструкції представлені на рисунках 18 та 19.

Індикаторний нутромір може бути настроєний на розмір і по спеціальному калібру-кільцю, яке має розмір, що лежить в межах допуску деталі.

Приклади використання індикаторних нутромірів приведено на рис.20.

Рис.20. Приклад використання індикаторних нутромірів

При встановленні нутромірів в нульове положення по кільцю, кінцевим мірам і т.д., а також при вимірюванні отворів прилад слід трохи похитувати в діаметральній площині і відмічати найменші показання індикатора. При цьому слід пам'ятати, що при збільшенні відстані між вимірювальними поверхнями приладу стрілка індикатора обертається проти годинникової стрілки, а при зменшенні розміру - за годинниковою стрілкою. Тому нутроміри комплектуються індикаторами з оберненою цифровкою шкали.

Граничні похибки показань індикаторних нутромірів, включаючи і похибки індикатора, не перевищує 15мкм при межі вимірювань до 50 мм, 20 мкм при межі вимірювань до 250 мм і 25 мкм якщо вимірювання проводяться розмірів більше 250 мм.

Техніка вимірювання індикаторним нутроміром

1).Встановлюють необхідну індикаторну головку в прилад, для чого відпускають гвинт 9 (рис. 17) і знімають головку з кожухом 7, а потім надівають її на кінці трубки так, щоб при вимірюваннях було зручно читати показання.

При встановленні індикаторної головки необхідно її вимірювальний стержень опустити на стільки, щоб мала стрілка стала на нуль. В такому положенні головку закріплюють стопорним гвинтом 3.

2).Підбирають переставний стержень в відповідності з розміром, який необхідно заміряти. Переставний стержень 14 вгвинчують у втулку 13.

3).Складають блок кінцевих мір для заданого установчого розміру і закріплюють його в струбцині з боковичками. В деяких випадках для цієї мети можна використовувати мікрометр, який встановлений на заданий розмір.

4).Встановлюють необхідний " натяг" за допомогою переставного стержня 14. Роблять це так:

- взявши в ліву руку нутромір біля корпуса і притискаючи його стержнем 2 (до лівого боковичка струбцини або до нерухомої п'ятки мікрометра), правою рукою повільно викручують стержень 14, слідкуючи за великою стрілкою індикатора (викручувати стержень необхідно до тих пір, доки стрілка не зробить необхідного числа обертів); І

-нахиляють нутромір в бік містка і виймають його з струбцини або мікрометра;

- не збиваючи положення переставного стержня, закріплюють його гайкою 13, після чого заново вводять в струбцинку і перевіряють встановлене значення " натягу". Після цього прилад готовий до використання.

2.4.4. Схеми вимірювання деталей

Рис. 22. Схема вимірювання діаметрів поршневого пальця

Рис. 21. Схема вимірювання

діаметрів гільз циліндрів

Рис. 23. Схема визначення биття

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА

ВИМІРЮВАННЯ ДЕТАЛЕЙ ІНДИКАТОРНИМИ ПРИЛАДАМИ

1. Результати вимірювання гільзи циліндрів індикаторним нутроміром

Таблиця 1

2. Результати визначення радіального та торцьового биття деталі

Таблиця 2

3. Результати вимірювання зовнішніх діаметрів деталей індикаторною скобою

Таблиця 3

4. Метрологічна характеристика використаних засобів вимірювання

Таблиця 4

Роботу виконав _________________ ________________________

підпис, дата П.І.П.

Роботу перевірив _________________ _____________________

підпис, дата П.І.П.

Роботу прийняв _________________ ______________________

підпис, дата П.І.П.

Лабораторна робота 5

ВИМІРЮВАННЯ ДЕТАЛЕЙ ВАЖІЛЬНО-МЕХАНІЧНИМИ

ТА ОПТИКО-МЕХАНІЧНИМИ ПРИЛАДАМИ

1. Завдання для самостійної підготовки до виконання роботи

1). Вивчити призначення, принцип дії та налагодження мікрокатора, оптиметра, важільної скоби та важільного мікрометра.

2). Ознайомитися з головними метрологічними показниками приладів підвищеної точності.

2. Вказівки до аудиторного виконання роботи

2.1. Мета роботи: знати визначення, налагодження та дії приладів підвищеної точності, вміти провести ними вимірювання деталей.

2.2. Програма роботи:

1). Визначити дійсні розміри деталей за допомогою мікрокатора.

2). Визначити дійсні розміри деталей за допомогою вертикального оптиметра.

3). Визначити дійсні розміри деталей за допомогою важільної скоби.

4). Визначити дійсні розміри деталей за допомогою важільного мікрометра.

5). Оформити звіт про виконання роботи.

2.3. Обладнання лабораторної роботи
1). Мікрокатори типу ІПГ.

2). Оптиметр вертикальний.

3). Скоба важільна типу СР.

4). Мікрометр важільний типу МР.

5). Набори плоскопаралельних кінцевих мір довжини.

6). Пристрої до плоскопаралельних кінцевих мір довжини.

7). Деталі для вимірювання.

2.4. Рекомендації до виконання роботи

2.4.1. Виконати встановлення мікрокатора на нуль та заміряти деталі

1). За номінальним розміром деталей скласти блок із плоскопаралельних

кінцевих мір довжини.

2). Стіл мікрокатора 6 (рис.1) промити бензином та протерти льняною тканиною.

3). Звільнити стопорний гвинт 2 та обертанням мікрогвинту (рифленого кола) 3 проти часової стрілки перевести столик у понижене положення.

4). Притерти блок плиток до столика.

5). Відпустити стопорний гвинт кронштейна та опустити кронштейн з головкою 7 мікрокатора до тих пір, поки вимірювальний наконечник не дійде до 0, 5.... 1 мм до блоку плиток.

6). Закріпити кронштейн 11 стопорним гвинтом 12.

7). Обертанням мікрогвинту, піднімати столик, поки блок кінцевих мір не торкнеть-ся до вимірювального наконечника, а стрілка головки не стане на нуль.

8). Закріпити столик стопорним гвинтом та перевірити встановлення стрілки на нуль, підніманням та опусканням 2-3 рази вимірювального стержня за допомогою відводки 14. Якщо при цьому стрілка вертається у початкове положення, повторюють операцію встановлення стрілки на нуль.

9). Підняти вимірювальний наконечник за допомогою відводки та зняти зі стола блок кінцевих мір.

10). Вимірювану деталь покласти на столик, нажати на відводний важіль та підвести деталь під вимірювальний наконечник. Відпустити важіль. Наконечник при цьому повинен бути біля поверхні деталі. Поступово переміщувати деталь під вимірювальним наконечником, зняти найбільше показання по шкалі.

Дійсний розмір деталі при вимірюванні відносним методом визначають за формулою:

d_e =d_n ± Δ, (1)

де d_e - дійсний розмір деталі, мм;

d_n - номінальний розмір, мм;

Δ - відхилення від нуля (показник приладу), мм.

2.4.2. Провести налагодження оптиметра на нуль та виміряти

деталі. Налагодження вертикального оптиметра аналогічно налагодженню мікрокатора. При цьому слід повторити операції 1....7, викладені у пункті 2.4. 1.

8). Світло від зовнішнього джерела за допомогою бокового дзеркала 6(рис 2.) направити у щілину, щоб було видно шкалу, відображення якої буде видно в окулярі при торканні вимірювального наконечника 1 з блоком кінцевих мір.

9). Дивлячись в окуляр 3 за відбиттям шкали, прокручувати мікрогвинт, піднімаючи столик з блоком кінцевих мір, поки нуль шкали не зупиниться біля вказівника у формі трикутника зі стрілкою, який знаходиться у центрі видимого у окуляр поля.

10). Зняти зі столика блок кінцевих мір.

11). Зробити вимірювання деталі, спостерігаючи в окуляр за відображенням шкали. Встановити показання шкали, котре зупиниться напроти покажчика. Дійсний розмір деталі підрахувати за формулою (1).

2.4.3. Виставити на нуль важільну скобу та провести вимірювання деталей. Встановлення важільної скоби на нуль проводиться по блоку кінцевих мір, що дорівнює номінальному розміру деталі.

1). Важільну скобу закріплюють у стійку, відгвинчують ковпачок механізму переміщення п'ятки 7 (рис. 3) та відпускають стопор 8.

2). Ввести між вимірювальними поверхнями скоби блок плиток. Прокрученням накатаної головки переміщувати п'ятку 9 вліво до зближення блоку плиток з вимірювальними поверхнями скоби. Зупинити дії гвинта коли стрілка 5 стане на нуль. Закріпити стопор.

Рис.1. Мікрокатор

Рис.2. Вертикальний оптиметр

3). Декілька разів нажати на відводку 2, при цьому стрілка повинна стати на нуль. Якщо стрілка не буде збігатися з нулем, тоді стопор відпустити та повторити налагодження.

4). Вибрати блок кінцевих мір та нагвинтити захисний ковпачок.

5). Ввести вимірювану деталь між вимірювальними поверхнями скоби, попередньо нажати на відводку. Відпустити відводку та зняти виміри. Дійсний розмір деталі підрахувати за формулою (1).

Рис. 3. Зовнішній вид та будова важільного механізму важільної скоби

2.4.4. Налаштувати на нуль важільний мікрометр та провести вимір деталей. Перевірка налаштування на нуль важільних мікрометрів з діапазоном вимірювання 0....25 мм проводиться при повному зіткненні мікрогвинту та п'ятки.

1). Крутити барабан 9 (рис.4) до тих пір, поки стрілка важільного механізму 1 не стане на нуль. При цьому відрахунок мікрометричної головки теж повинен бути рівний нулю. У протилежному випадку зафіксувати мікрогвинт 5 стопором 6 та провести налагодження, аналогічне налагодженню мікрометра. Для важільних мікрометрів з діапазоном вимірювання більше 25 мм перевірка нульового відрахунку проводиться по налаштованій мірі.

2). Встановити вимірювану деталь між вимірювальними поверхнями п'ятки та мікрогвинта. Крутити барабан до тих пір, поки стрілка важільного механізму не стане на нуль.

3). Продовжувати крутити барабан до збігання штриха S (рис.5) шкали барабана з рискою на стеблі.

Дійсний розмір деталі дорівнює отриманому показанню по мікрометру плюс розмір X відхилення від нуля стрілки важільного механізму зі своїм знаком.

4). Занести до таблиці результати вимірювання.

5). Підрахувати значення дійсних діаметрів.

6). Дати метрологічну характеристику використаних приладів.

Рис. 4. Зовнішній вид важільного мікрометра

Рис. 5. Зняття показань зі шкал важільного механізму

а) знімання показань зі шкал при вимірюванні з точністю 0, 01 мм;

б) знімання показань зі шкал при вимірюванні з точністю 0, 002 мм