Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Англійська колонізація Північної Америки






Сполучені Штати протягом 170 років (1607-1776 р.) своєї ранньої історії перебували в колоніальній залежності від Англії. Однієї з актуальних і дискусійних проблем цього періоду є розвиток у північноамериканських колоніях політичної демократії. Американські дослідники розділилися на дві основні групи: перша доводила, що північноамериканське суспільство колоніального періоду втілювало й пестувало демократію; друга ж дійшла висновку, що Північна Америка в колоніальний період у найкращому разі була «преддемократическим» суспільством.
У другій половині XX в. головним аргументом першої групи стало положення про широке поширення в Північній Америці колоніального періоду виборчого права (голосувати, за її оцінками, могли не менш 80% дорослих білих чоловіків). Друга група істориків, обґрунтовуючи більше скромну цифру північноамериканського електорату, доводить також, що самі політичні механізми, процеси й культура колоніального періоду не можуть бути визнані демократичними.
В історичних дискусіях про колоніальну демократію незмінно присутня фактор залежності Північної Америки від англійського впливу: зменшення або подолання такого впливу мало безпосереднє відношення до розвитку політичної демократії. Ніхто при цьому не заперечує, що в колоніальний період у європейській спадщині Північної Америки домінуючої, а те й всепоглинаючим був саме англійський вплив. Дуже яскраво це виявилося в політичній історії Північної Америки, що у ряді істотних відносин випливала по стопах англійських політичних перипетій.
Періодизація політичної історії Північної Америки колоніального періоду, по суті, збігається з періодизацією англійського політичного розвитку. У ній можуть бути виділені два головних, хронологічно приблизно рівних етапи: до й після Славної революції 1688 р. в Англії, що принесла перемогу буржуазному миропорядку. На першому етапі Північна Америка розвивалася під безпосереднім впливом протиборства буржуазн і феодального почав в Англії, виступаючи в цілому на стороні нового порядку й сприяючи його торжеству. На другому етапі Північна Америка активно освоювала й розвивала буржуазні конституційні й політичні принципи, що восторжествували в Англії. При цьому вона натрапляла на все більший опір метрополії, для якої, як з'ясувалося, буржуазні волі були прийнятні й гарні тільки на своїй території, а в колоніальних володіннях виявлялися усе більше обтяжними.
На першому етапі американської колоніальної історії величезний вплив на неї зробили такі віхи англійської політичної історії, як революція 1640-х рр., протекторат Кромвеля 1650-х рр. і реставрація Стюартов 1660-1680-х рр. Виникнення північноамериканських колоній залежало безпосередньо від політичної волі й розташування англійського монарха, але наявність єдиного правового джерела походження колоній не перешкодило розвитку в Північній Америці найрізноманітніших і часом дуже суперечливих тенденцій.
Освоєння Нового Світла було справою приватних осіб і груп, що одержували відповідні дозволи від монарха Англії. Розходження в соціальному вигляді цих груп і осіб визначили розходження тенденцій колонізації. Грубо говорячи, споконвічно серед тих, хто освоював Америку, виділилися три головні групи: акціонерні компанії буржуазного типу, що спрямовувалися за океан у пошуках ринків, прибутків, джерел сировини; протестанти, надеявшиеся втілити на новій батьківщині свої релігійні й етичні принципи; аристократи, що помышляли про великі феодальні володіння. Стартові можливості трьох груп були більш-менш рівними, але Нове Світло, як швидко з'ясувалося, благоприятствовал розвитку в першу чергу буржуазного типу.
Перше поселення в Північній Америці було організовано лондонської Виргинской компанією. В 1607 р. акціонери цієї компанії заснували форт Джеймстаун у межах території, що одержала назву Віргінія. Спочатку справами колонії розпоряджалися губернатори й рада, призначені компанією, і в ній не було самоврядування. Перші представницькі збори, назване Генеральною асамблеєю, було засновано в 1619 р. і мало на меті зробити суспільний устрій і життя в колонії більше привабливими, зокрема стимулювати переїзд у неї жителів Старого Світла. В асамблеї, що стала першим у Північній Америці представницьким законодавчим органом, засідали спільно члени ради й депутати від великих населених пунктів.
У тім же 1619 р., коли у Віргінії виникло представницьке керування, у неї були завезені й перші чорні раби. Ці два важливих, але, що розрізнялися по змісту події, случившиеся в той самий рік, визначили на довгі часи соціально-політичну характеристику Віргінії. Влада в колонії, заснована на передові й рідкі для того часу представницьких початках, зосередилася в руках заможних поселенців, у першу чергу землевласників, зайнятих виробництвом тютюну. Спонукувані капіталістичним мотивом, віргінські землевласники повинні були в силу вбогості вільної робочої сили залучати працю білих законтрактованих сервентов (договір, укладений у Старому Світлі, перетворював сервентов фактично у власність хазяїв на кілька років), а згодом усе більше використати чорних рабів.
Увірувавши в право на представницьке керування, виргинцы стали проявляти норовистість у відносинах з англійським монархом. В 1635 р. виргинская асамблея змістила зі свого поста губернатора, що з 1625 р. призначався королем. Спроба короля Карла I приборкати асамблею не увінчалася успіхом, і в 1639 р. він змушений був затвердити губернатором висуванця віргінських плантаторів. В 1640-х рр., у період Англійської революції, виргинцы зуміли розширити повноваження Генеральної асамблеї. З 1652 р. вона сама стала обирати губернатора й членів колоніальної ради. Реставрація в 1660-х рр. Стюартов в Англії повернула влада над Віргінією монархії. Виргинцы, однак, не упокорилися із втратою звичних прав і протягом усього періоду Реставрації виявляли непокору королівської адміністрації.

 

Колонізація Північної Америки (XVII—XVIII вв.)

Територіальні зміни в Північній Америці з 1750

До середини XVI-го століття домінування Іспанії на американському континенті було майже абсолютним, колоніальні володіння, що тягнулися від мису Горн до Нью-Мексико, приносили величезні доходи королівській казні. Спроби інших європейських держав заснувати колонії в Америці не увінчалися помітними успіхами.[3]. Але в той же час почав змінюватися баланс сил в Старому Світі: королі витрачали потоки срібла і золота, що йдуть з колоній, і мало цікавилися господарством метрополії, яке під тягарем неефективного, корумпованого адміністративного апарату, засилля клерикалізму і відсутності стимул-реакцій до модернізації стало все більше відставати від економіки Англії, що швидко розвивалася.

Іспанія поступово втрачала статус головної європейської наддержави і владичиці морів. Багаторічна війна в Нідерландах, величезні кошти, що витрачались на боротьбу з Реформацією в усій Європі, конфлікт з Англією прискорили занепад Іспанії. Останньою краплею стала загибель Непереможної Армади в 1588 році. Після того, як англійські адмірали, а більшою мірою жорстокий шторм розгромили найкрупніший флот того часу, Іспанія відійшла в тінь, ніколи більше не оправившись від цього удару. Лідерство в «естафеті» колонізації перейшло до Англії, Франції і Голландії.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.