The state, the main problems of the practical training in higer education and ways to improve the effiiciency of their organization

The article deals with the state, the main problems of the practical training in higher education, as well as ways to improve the efficiency of their organization. The main types of practical trainings is discussed. Found the disadvantages at the Chemistry Department of the Taras Shevchenko University and suggested several ways solv these problems.

Keywords: practical training, Taras Shevchenko University, stusents' qualified training.

Одним з найважливіших завдань освітньої професійної діяльності в сучасному світі є забезпечення високої якості професійної підготовки студентів. Особлива значущість і актуальність у сучасних умовах належить практичним заняттям. Завдяки ним відбувається поглиблення та уточнення знань, здобутих на лекціях і в процесі самостійної роботи; формування інтелектуальних умінь та навичок планування, аналізу і узагальнень; опанування діючої техніки, вироблення навичок управління і користування нею; оволодіння початковими навичками керівництва; оволодіння науковим апаратом роботи з джерелами; формування вміння робити соціологічні оцінки тощо. Тому дослідження шляхів підвищення ефективності процесу професійної підготовки студентів набуває особливого значення для педагогічної науки і практики.

Практичні заняття – це форма навчального заняття, на якому педагог організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни і формує уміння і навички їх практичного застосування шляхом виконання відповідно поставлених завдань. У структурі практичного заняття домінує самостійна робота студентів. Практичні і лабораторні заняття отримали поширення в університетській освіті у другій половині XIX ст.. Зусиллями М.В. Ломоносова лекція знайшла поєднання з практичними заняттями і науково-дослідною роботою.

У навчальному процесі використовують дві форми про­ведення практичних робіт (Туркот Т. І., 2011):

- фронтальна, за якої після викладення на лекції тео­рії всі студенти групи виконують одночасно одну практич­ну роботу на однаковому обладнанні; у такому разі наяв­ний єдиний план і однакова послідовність дій для всіх сту­дентів групи;

- індивідуальна, за якої студенти групи, поділені на бригади, виконують різні за тематикою, змістом і планом практичні роботи. До такої форми вдаються за відсутності належної матеріальної бази для реалізації фронтальної ро­боти студентів.

Обидві форми проведення практичних занять мають переваги і недоліки. До переваг фронтальної форми прове­дення практичних занять відносять:

- безпосередній зв'язок з вивченим навчальним ма­теріалом, що сприяє формуванню практичних умінь і на­вичок; реалізується принцип систематичності і послі­довності;

- сприятливі умови роботи викладача: фронтальний інструктаж перед роботою і в процесі її виконання; підго­товка навчально-матеріальної бази, контроль за перебігом роботи, перевірка її результатів, можливість обговорення результатів роботи групи на даному чи наступному занятті.

До недоліків фронтальної форми проведення практич­них робіт відносять:

- просте обладнання (придбання складного устаткуван­ня, тобто 25—30 однотипних комплексів для одноразового використання в групі є недоцільним економічно, а також створює складнощі щодо їхнього розміщення в лабораторії);

- можливість виникнення психологічного диском­форту у студентів в разі, якщо з якихось причин перед практичним заняттям не відбулася начитка теоретичного матеріалу.

Перевагою індивідуального практикуму є можливість використання складного сучасного обладнан­ня, яке вищий навчальний заклад має в одному екземпля­рі, а основним недоліком є те, що деякі практичні роботи студенти повинні виконувати тоді, коли їм з тематики цих робіт ще не було подано теоретичного матеріалу і його по­трібно вивчити самостійно.

За дидактичною сутністю практичні роботи близькі до лабораторних робіт. У деяких випадках використовується термін " лабораторно-практичні роботи". Лабораторні роботи - один з видів самостійної навчальної роботи студентів, яка проводиться за завданням викладача із застосуванням навчальних приладів, інструментів, матеріалів, установок та інших технічних засобів. Зміст лабораторних робіт пов'язаний з іншими видами навчального експерименту (демонстраційними дослідами, розв'язанням експериментальних задач)та науковими спостереженнями. Одна з важливих переваг лабораторних занять у порівнянні з іншими видами аудиторної навчальної роботи полягає в інтеграції теоретичних знань з практичними уміннями і навичками студента в єдиному процесі діяльності навчально-дослідницького характеру. Виконання лабораторних робіт вимагає від студента творчої ініціативи, самостійності у прийнятті рішень, глибокого знання і розуміння навчального матеріалу, надає можливості стати " відкривачем істини", позитивно впливає на розвиток пізнавальних інтересів та здібностей.

Метою даної роботи є висвітлення стану, основних проблем проведення практичних занять у вищій школі, а також шляхи підвищення ефективності їх організації. В результаті виконання даного завдання автором було проаналізовано значну кількість сучасної літератури стосовно теми, що розглядається. Критичний підхід до розгляду об'єкту дозволив виявити недоліки проведення практичних занять у КНУ ім. Т. Г. Шевченка. Для їх усунення запропоновано кілька шляхів.

Структура практичного заняття включає проведення попереднього контролю знань, умінь і навичок студентів; постановка викладачем загальної проблеми та її обговорення за участю студентів; розв´ язування завдань з їх обговоренням; розв´ язування контрольних завдань; їх перевірка й оцінювання. Отримані студентом за окремі практичні заняття оцінки враховуються при виставленні підсумкової оцінки з відповідної навчальної дисципліни.

Кількість годин на практичні заняття з окремої дисципліни визначена навчальним планом. Перелік тем практичних занять міститься в робочій навчальній програмі дисципліни. Кількість студентів на практичному занятті не повинна перевищувати половини академічної групи. (Ортинський В.Л., 2009, с. 233)

Практичні роботи, які проводять у вищому навчаль­ному закладі, поділяють на такі групи:

1. Ознайомчі практичні (лабораторні) роботи. Передба­чають вони формування вмінь і навичок користування приладами, пристроями, необхідними для виконання різ­них видів практичних робіт.

2. Підтверджуючі практичні роботи. Виконуючи їх, студент отримує підтвердження правильності викладених на лекціях теоретичних знань.

3. Частково-пошукові практичні заняття. На таких за­няттях студенти мають більше можливостей для творчої роботи. У методичних вказівках до такої роботи вказана лише мета, наявне лабораторне обладнання, порядок його взаємодії, а також план досліджень та орієнтовний перелік питань. Деталізацію плану дослідження і визначення пов­ного переліку питань, які необхідно дослідити, виконує сам студент.

4. Дослідні практичні роботи. У таких роботах студен­там задають лише мету дослідження; усі інші етапи її вико­нання вони планують самі. Цей вид доручають бригадам під керівництвом студентів з яскраво вираженими творчими здібностями. За такого виду роботи студенти витрачають ба­гато часу на підготовку теоретичних та експериментальних досліджень, що передбачає відповідне оцінювання.

Практичні заняття мають відповідати таким вимогам:

1. Забезпечення розуміння студентами необхідності володіння базовими теоретичними знаннями.

2. Усвідомлення необхідності вироблення вмінь і навичок, що мають професійну спрямованість.

3. Забезпечення оптимальних умов для формування умінь і навичок (санітарно-гігієнічних, дидактичних, виховних).

4. Навчання студентів раціональних методів оволодіння вміннями й навичками.

5. Забезпечення самостійної діяльності кожного студента.

6. Дотримання систематичності й логічної послідовності у формуванні умінь та навичок студентів.

7. Розробка завдань для практичних занять з чіткою професійною спрямованістю.

8. Широке включення в систему практичних занять завдань творчого характеру.

9. Систематичний контроль виконання студентами практичних завдань.

10. Постійне заохочення практичної навчальної діяльності студентів.

Робочий план практичного заняття - це частина робо­чого плану курсу, що складається спільно викладачами лекційного курсу і практичних занять. Як правило, план обговорюється на засіданні кафедри; зазвичай він є загаль­ним для всіх викладачів кафедри і відповідає основним на­уковим ідеям і загальній спрямованості лекційного курсу.

Методика практичних занять може бути різною залеж­но від досвіду і методичних концепцій викладача. Важли­во, щоб вона активізувала навчально-пізнавальну діяль­ність студентів, сприяла формуванню навичок і умінь, по­глибленню знань з курсу. Усе це передбачає продуману підготовку до практичної роботи викладача. Йдеться про перегляд програми, підручника, посібників, інструкцій і методичних розробок з теми практичної роботи, що дає змогу викладачеві внести в роботу елементи нового, уточ­нити зміст звіту і контрольних запитань, перевірити готов­ність приладів, установок і матеріалів, необхідних для практичної роботи, а також готовність лаборантів та іншо­го обслуговуючого персоналу.

Висновки. Отже, практичні заняття відіграють значну роль в освітньому процесі, сприяючи закріпленню студентами теоретичної бази, набуттю ними навичок та основних технік проведення досліджень, формуванню індивідуального бачення окремих питань та вмінню його захищати в науковому колективі. Але на хімічному факультеті КНУ ім. Т. Г. Шевченка існують певні проблеми з успішною реалізацією практичних занять. Так, насамперед, низька матеріально-технічна база університету не дозволяє забезпечити кожного студента необхідною кількістю реактивів для індивідуальних робіт, існують проблеми з обладнанням лабораторій, студенти не завжди усвідомлюють необхідність даного виду роботи.

Для більш ефективного проведення практичних занять бажано врахувати наступні пропозиції:

1) Слід відмовитися від практики, коли практичні заняття мають колективний характер: один студент виконує завдання на дошці, а інші працюють на своїх робочих місцях. Необхідно йти більш доцільним і ефективним шляхом: викладач має чітко визначити завдання, ознайомити студентів з методами самостійної діяльності, допомогти їм усвідомити алгоритм дій. І далі необхідно організувати самостійну роботу кожного студента.

2) Для кожного заняття надзвичайно важливою є вступна частина: чим вона динамічніша, тим швидше студенти на­лаштуються на сприйняття нової дисципліни і будуть гото­ві до творчої роботи. Тож важливе нагадування основних ви­мог, правил на занятті, оголошення завдання на наступне заняття з короткою аргументацією. Це слід робити з огля­ду на те, що на початку заняття студенти уважніші й сконцентрованіші. Викладач нагадує студентам мету і завдання заняття, визначає форми роботи на занятті, час на проведення окремих видів роботи, тобто надає заняттю конструктивно прагматичного характеру, зацікавлює аудиторію.

3) Індивідуалізуючи завдання, викладач має вста­новити певний середній рівень, який би відповідав завдан­ням вищої школи і безперервно від заняття до заняття в мі­ру педагогічної доцільності зростав. При цьому студент по­винен відчувати крок за кроком підвищення рівня своєї підготовки. В іншому разі практичні заняття будуть йому нецікавими. Індивідуалізуючи завдання, необхідно збері­гати цілісність системи практичних занять, їхній взає­мозв'язок і послідовність, розглядати їх як єдине ціле, під­порядковане змісту лекцій. Кожне заняття має являти со­бою тематично завершену ланку навчальної програми.