Состояние, основные проблемы провождения практических занятий в высшей школе и определение путей повышения эфективности их организации

В статье рассматриваются состояние, основные проблемы проведения практических занятий в высшей школе и определения путей повышения эффективности их организации; раскрыта сущность, цели, особенности организации практической работы в высшей школе.

Ключевые слова: практические занятия; повышение эффективности; организация; высшая школа; проблемы.

Однією із найпоширеніших форм організації навчально­го процесу у вищій школі є практичні заняття.

Практичне заняття — форма навчального заняття, на якому викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно сформульованих завдань.

Мета практичного заняття — поглиблювати, поширювати та деталізувати знання, виробляти навички професійної діяльності, розвивати наукове мислення та мовлення, перевіряти знання студентів, мати засіб оперативного зворотного зв'язку.

Відверто кажучи, все, що не є лекцією, можна віднести до практичних форм навчання. Основними функціями практичних занять (за І. Кобиляцьким) є:

— поглиблення та уточнення знань, здобутих на лекціях і в процесі самостійної роботи;

— формування інтелектуальних умінь та навичок планування, аналізу і узагальнень, опанування діючою технікою, вироблення навичок управління і користування нею;

— накопичення первинного досвіду організації виробництва та технікою управління ним;

— оволодіння початковими навичками керівництва працівниками на виробництві;

— формування вміння аналізувати і оцінювати економічну ефективність виробництва;

— оволодіння науковим апаратом роботи з джерелами;

— формування вміння робити соціологічні оцінки тощо [6].

Термін " практичне заняття" включає також такі види занять, як лабораторна робота, семінарське заняття, практикум. Якщо лекція закладає основи наукових знань в узагальненій формі, то практичні заняття мають на меті розширити, уточнити ці знання, виробити професійні навички [4].

Заняття такого типу, як правило, складаються з двох частин. Спочатку здійснюється підготовка студентів до самостійної роботи, потім вони самостійно вирішують поставлені завдання. Ця форма занять забезпечує індивідуалізацію навчання і сприяє активізації пізнавальної діяльності студентів. Заняття повинні бути організовані так, щоб усі без винятку студенти були зайняті виконанням посильного для них пізнавального завдання [2].

Практичне заняття проводиться з половиною академічної групи (12-15 студентів). Перелік тем практичних занять визначається робочою навчальною програмою дисципліни. Ефективність заняття залежить від попередньо підготовлених матеріалів (тестів для перевірки рівня оволодіння теоретичним матеріалом, набору завдань різної складності для їх вирішення студентами на занятті).

Для досягнення ефективності практичного заняття слід домагатися, щоб мета заняття була зрозумілою не тільки викладачеві, але й студентам.

Практичні заняття мають бути сплановані таким чином, щоб студенти постійно відчували зростання складності завдань, що вони виконують, отримували позитивні емоції від переживання власного успіху в учінні, були зайняті напруженою творчою роботою, пошуком правильних і точних рішень.

Велике значення має реалізація індивідуального підходу та продуктивне педагогічне спілкування. Тому при деталізації плану заняття, розробці завдань викладач має враховувати рівень підготовки та інтереси кожного студента, підтримувати самостійність та ініціативу студентів. Практичні заняття мають бути різноманітними. Якщо студенти зрозуміють, що всі їх навчальні можливості вичерпані, то різко знизиться рівень мотивації. Необхідно організовувати практичні заняття так, щоб студенти відчували зростання складності завдань, що зумовлювало б позитивні емоції від власного успіху в навчанні, сприяло б творчості, пошукам.

Оцінки, отримані студентами за окремі практичні заняття, враховуються при виставленні підсумкової оцінки з навчальної дисципліни [5].

Семінарські заняття отримали назву від латинського зетіпагіит, що у перекладі означає " розсадник". Їх проводили у давньогрецьких та римських школах як поєднання диспутів, повідомлень учнів, коментарів та висновків викладачів.

У перших університетах середньовіччя поряд зі слуханням лекцій студенти заохочувались до участі в диспутах, які допомагали відпрацьовувати вміння доводити, переконувати. Зміст суперечок та діалогів характеризувався схоластичністю, але їх навчальний вплив був незаперечним.

Головна мета семінарських занять — сприяння поглибленому засвоєнню студентами найбільш складних питань навчального курсу, спонукання студентів до колективного творчого обговорення, оволодіння науковими методами аналізу явищ і проблем, активізування до самостійного вивчення наукової та методичної літератури, формування навичок самоосвіти.

У процесі підготовки до семінару студенти самостійно відпрацьовують літературу (навчальну, методичну, наукову), вчаться критично оцінювати різні джерела знань. Дидактична цінність семінарів полягає також у тому, що за незначної кількості студентів (академічна група) викладач може плідно впливати на аудиторію як в освітньому, так і у виховному плані.

Семінару притаманні чотири основні функції:

1. Поглиблення, конкретизація, систематизація знань, набутих на лекціях і під час самостійної роботи.

2. Розвиток навичок самостійної роботи.

3. Заохочення до наукових досліджень.

4. Контроль за якістю засвоєння студентами матеріалу.

Під час оцінювання якості семінарського заняття, а також у ході підготовки до нього доцільно використовувати такі критерії:

1. Цілеспрямованість — висунення проблеми, намагання поєднати теоретичний матеріал з його практичним використанням у майбутній професійній діяльності.

2. Планування — виокремлення основних питань, пов'язаних з профілюючими дисциплінами, наявність новинок у списку літератури тощо.

3. Організація семінару — уміння започаткувати та підтримувати дискусію, конструктивний аналіз усіх відповідей студентів, наповненість навчального часу обговоренням проблем, поведінка самого викладача.

4. Стиль проведення семінару — пожвавлений, з постановкою гострих питань, з дискусією або млявий, який не викликає інтересу.

5. Ставлення викладача до студентів — поважне, врівноважене, в міру вимогливе чи байдуже.

6. Ставлення студентів до викладача — поважне чи байдуже, критичне.

7. Управління групою — викладач швидко встановлює контакт з учасниками семінару, впевнено та вільно тримається, взаємодія з групою має педагогічно доцільний характер та охоплює всіх студентів чи, навпаки, робить багато зауважень, розмовляє на підвищених тонах, спирається в роботі на кількох студентів, а інші залишаються пасивними.

8. Коментарі та висновки викладача — кваліфіковані, доказові, переконливі чи, навпаки, некваліфіковані, неістотні, не містять теоретичних узагальнень.

9. Записи студентів. Чи ведуть студенти записи систематично, інколи, зовсім не ведуть.

Професійна підготовка студентів значною мірою реалізується на практичних та лабораторних заняттях.

Лабораторні роботи самою своєю назвою вказують на поняття, яке склалося ще в давні часи, і пов'язані з застосуванням розумових, трудових, фізичних зусиль, спрямованих на розв'язання наукових завдань.

Слово " практикум" відображає ту саму думку— маються на увазі такі види навчальних занять, які вимагають від студентів підсиленої діяльності.

Лабораторні заняття — форма навчального заняття, за якої студент під керівництвом викладача особисто проводить природничі або імітаційні експерименти чи досліди з метою підтвердження окремих теоретичних положень цієї навчальної дисципліни, набуває практичних навичок роботи з лабораторним устаткуванням, обладнанням, обчислювальною технікою, вимірювальною апаратурою, методикою експериментальних досліджень у певній предметній галузі.

Лабораторні роботи мають особливо яскраву специфіку залежно від конкретної навчальної спеціальності, отже, на цю форму навчання більше впливають частинні методики, ніж загальнопедагогічні рекомендації. Саме практичне заняття проводиться у навчальному закладі або на місцях практики студентів і має на меті навчити розв'язувати специфічні завдання за профілем спеціальності⁴. В Законі України про вищу освіту готовиться, що студенти мають право на безоплатне проходження практики на підприємствах, в установах, закладах та організаціях, а також на оплату праці під час виконання виробничих функцій згідно із законодавством³. Практичні заняття проводяться у навчальному закладі або в закладах, де студенти проходять практику, і мають на меті навчити їх розв'язувати специфічні завдання за спеціальністю, а також в аудиторіях або в навчальних лабораторіях, оснащених необхідними технічними засобами навчання, обчислювальною технікою².

Методика практичних занять може бути різною залежно від досвіду і методичних концепцій викладача. Важливо, щоб вона активізувала навчально-пізнавальну діяльність студентів, сприяла формуванню навичок і умінь, поглибленню знань з курсу. Усе це передбачає продуману підготовку до практичної роботи викладача. Йдеться про перегляд програми, підручника, посібників, інструкцій і методичних розробок з теми практичної роботи, що дає змогу викладачеві внести в роботу елементи нового, уточнити зміст звіту і контрольних запитань, перевірити готовність приладів, установок і матеріалів, необхідних для практичної роботи, а також готовність лаборантів та іншого обслуговуючого персоналу [6].

У навчальному процесі використовують дві форми про­ведення практичних робіт:

- фронтальна, за якої після викладення на лекції тео­рії всі студенти групи виконують одночасно одну практич­ну роботу на однаковому обладнанні; у такому разі наяв­ний єдиний план і однакова послідовність дій для всіх сту­дентів групи;

- індивідуальна, за якої студенти групи, поділені на бригади, виконують різні за тематикою, змістом і планом практичні роботи. До такої форми вдаються за відсутності належної матеріальної бази для реалізації фронтальної ро­боти студентів.

Обидві форми проведення практичних занять мають переваги і недоліки. До переваг фронтальної форми прове­дення практичних занятьнауковці (Б. Мокін, В. Пап'єв, О. Мокін) відносять:

- безпосередній зв'язок з вивченим навчальним ма­теріалом, що сприяє формуванню практичних умінь і на­вичок; реалізується принцип систематичності і послі­довності;

- сприятливі умови роботи викладача: фронтальний інструктаж перед роботою і в процесі її виконання; підго­товка навчально-матеріальної бази, контроль за перебігом роботи, перевірка її результатів, можливість обговорення результатів роботи групи на даному чи наступному занятті.

До недоліків фронтальної форми проведення практич­них робіт ці вчені відносять:

- просте обладнання (придбання складного устаткуван­ня, тобто 25—30 однотипних комплексів для одноразового використання в групі є недоцільним економічно, а також створює складнощі щодо їхнього розміщення в лабораторії);

- можливість виникнення психологічного диском­форту у студентів в разі, якщо з якихось причин перед практичним заняттям не відбулася начитка теоретичного матеріалу.

Єдиною перевагою індивідуального практикуму є можливість використання складного сучасного обладнан­ня, яке вищий навчальний заклад має в одному екземпля­рі, а основним недоліком є те, що деякі практичні роботи студенти повинні виконувати тоді, коли їм з тематики цих робіт ще не було подано теоретичного матеріалу і його по­трібно вивчити самостійно.

Отже, фронтальну форму проведення практичного за­няття можна використовувати для робіт ознайомчого чи пізнавального характеру, а для більш складних практич­них робіт, які потребують значних витрат часу і викорис­тання дорогого обладнання, доцільно проводити практичні роботи у формі індивідуального практикуму циклічного ха­рактеру, за якого студенти працюють на одному і тому ж об­ладнанні бригадами за графіком, що дає змогу виконати усі заплановані роботи, передбачені навчальною програмою [6].

Важливе значення для практичних занять має вико­ристання активних методів навчання: неімітаційних(дис­кусії, екскурсії, виїзні заняття), імітаційних неігрових(аналіз конкретних ситуацій, вирішення виробничих зав дань, розбір документації, дії за інструкцією), імітацій­них ділових, рольових ігор, ігрового проектування [1].

Щодо проведення практичних занять на хімічному факультеті, то все далеко не так ідеально у вищенаведеній теорії.

На молодших курсах практичні заняття мають більш-менш систематичний характер і проводяться регулярно через 2—3 лекції, намагаючись логічно продовжуючи почату на лекціях роботу. Однак на лекції можливо лише в загальних рисах показати підхід до розв'язання задачі, виконання розрахунків, конструювання об'єктів. Повне розкриття науково-теоретичних принципів повинно здійснюватися на практичних заняттях.

Практичні заняття (вправи) у вузькому значенні найчастіше застосовують на першому і другому курсах, рідше — на старших курсах, оскільки в них багато шкільних елементів, від чого вища школа звільняє навчальний процес, впроваджуючи форми навчальної роботи, які вимагають більшої самостійності (проектування, семінари дослідницького характеру тощо).

Основні проблеми можна поділити на декілька груп.

Перша група – це технічні проблеми:

1. Застаріле обладнання, яке у сучасному світі не застосовується на практиці. Наш же факультет вважає за необхідне навчити нас з ним працювати і то в теорії. Часто до приладів інженери не дозволять доторкатися, студенти на практичних заняттях просто спостерігають. Достатня кількість обладнання, що використовується у нас на факультеті, на Заході вже заборонена за технікою безпеки. І як наслідок у студентів немає бажання і мотивації проходити ті чи інші практики з тої точки зору, що це їм в подальшому життя не знадобиться.

2. Старі витяжні шафи. Хімія – досить небезпечна наука, якщо до неї ставитися байдуже. Заходячи на факультет зразу відчуваєш неприємний запах, а це все наслідки роботи в лабораторіях зі старими витяжними шафами. Це зумовлює шкоду здоров’ю студентам і викладачам.

3. Відсутність засобів індивідуального захисту. По техніці безпеки роботи в лабораторії працюючі мають бути забезпечені халатом, окулярами і рукавичками. Халати студенти зобов’язані купувати самостійно. Рукавичками часто всі нехтують. А окулярів добре якщо буде щось одна пара на групу студентів.

4. Відсутність реактивів для проведення дослідів. Через цю проблему багато дослідів проводять викладачі лише показово для всіх студентів. Або ж взагалі теорія не закріплюється практикою, що буває найчастіше.

5. Низька температура повітря в лабораторіях. Коли не можливо проводити ті чи інші досліди, бо розчинними замерзають.

Друга група – психологічні проблеми:

1. Розбіжність реальності з дійсністю. Матеріал лекцій часто не сходиться з темами практичних робіт. На деяких спецкурсах через неповне забезпечення обладнанням лекційний матеріал викладається по плану, а практичні роботи виконуються в роздріб. Студентам необхідно самостійно освоювати теоретичний матеріал.

2. Традиції кафедри. Середній вік викладацького складу деяких кафедр перевищує 60 років. І ці викладачі часто не йдуть в ногу з сучасною наукою, а проводжують дотримуватись того, що викладають вже понад 30 років. В цьому випадку їх практичні чи семінарські заняття стають нецікаві для сучасних студентів і ніякої користі їм не приносять. А навпаки, це мотивує студентів відвідувати пари.

3. Монотонність практичних занять. Більшість викладачів залучає студентів до проведення практичних занять лише підготовкою презентацій і виступом перед групою. Майже всі семінарські заняття на нашому факультеті проходять так: один чи два студента готують певні теми доповідей, проходять на семінар, без зацікавленості розповідають своїм одногрупникам, які їх не слухають, а займаються своїми справами. Коли доходить час до задавання питань ніхто окрім викладача їх не задає. І потім всі розходяться. Такі заняття не несуть ніякої практичної цінності.

4. Відсутність мотивації у студентів. Більшість вважає, що те що їм потрібно, вони вже все знають, інші спецкурси зайві і тому відвідують їх в тому випадку, якщо викладач перевіряє присутність і т.д.

5. Відсутність контролю знань до іспитів, що дозволяє не робити нічого весь семестр.

6. Інші проблеми пов’язані зі самим навчальним процесом на факультеті.

Однак досвід переконує, що правильно сплановані практичні заняття мають важливе виховне та освітнє значення. Якщо викладач володіє широким науковим світоглядом, чітко дотримується певних наукових принципів, здатний зацікавити студентів, розкрити наукове та практичне значення дисципліни, показати завдання і перспективи її розвитку, то саме на практичних заняттях відбувається процес формування фахівців.