Ways of improvement of educational process at chemical faculty. Innovative forms of the organization of training

In the article the basic problems of the educational process at the Faculty of Chemistry Taras Shevchenko National University of Kyiv. Presented the advantages and disadvantages historically established forms of organization and methods to improve them by isolating each positive features, to create a universal, which would give improved results. Working together on project teams and guided by trained teachers, students learn the skills of collaborating, managing emotions, and resolving conflicts in groups. Each member of the team is responsible for learning the subject matter as well as helping teammates to learn. Cooperative learning develops social and emotional skills, providing a valuable foundation for their lives as workers.Students go beyond the textbook to study complex topics based on real-world issues, analyzing information from multiple sources, including the Internet and interviews with experts. Project-based classwork is more demanding than traditional book-based instruction, where students may just memorize facts from a single source. Instead, students utilize original documents and data, mastering principles covered in traditional courses but learning them in more meaningful ways. Projects can last weeks; multiple projects can cover entire courses. Student work is presented to audiences beyond the teacher, including other students and community groups.

Keywords: form of organization, consultation, laboratory work, lectures, self-study, student, teacher, student, form of organization, workshop, workshops.

Метою статті є визначення проблем організації навчання на хімічному факультеті, а також пошук нових методів та форм з ціллю вдосконалення ефективності навчального процесу і стимулювання студентів до самостійної роботи.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Взагалі, форму організації навчання необхідно розуміти як конструкцію відрізків, циклів процесу навчання, які реалізуються в співпаданні діяльності вчителя та учнів (у нашому випадку викладача та студентів) щодо засвоювання певного змісту матеріалу та опрацювання способів діяльності [4].

Згідно Закону України " Про вищу освіту" навчальний процес в університеті здійснюється в таких формах [5]:

Ø навчальні заняття;

Ø самостійна робота;

Ø практична підготовка;

Ø контрольні заходи.

Основними видами навчальних занять у вищих навчальних закладах є:

Ø лекція;

Ø лабораторне, практичне, семінарське, індивідуальне заняття;

Ø консультація.

Вищим навчальним закладом може бути встановлено інші види занять.
Лекція – основна форма проведення навчальних занять у вищому навчальному закладі, призначена для засвоєння теоретичного матеріалу [1]. Лекція вводить студентів галузь наукових знань, знайомить їх з основними науково-теоретичними положеннями і методологією даної науки, показує її взаємозв’язок з іншими галузями знань, визначає зміст інших видів навчальних занять, тому займає провідне місце.
На семінарі студенти розширюють, поглиблюють та закріплюють основи теоретичних знань, які отримані на лекції. А також вчаться вільно висловлювати науково-теоретичні положення, відстоювати свою думку, розвивають самостійність мислення.
Основною ціллю практичних занять є закріплення та поглиблення знань, які отримані на лекціях та під час самостійної роботи, а також формування вміння застосовувати їх для розв’язування поставлених задач. Разом з тим у студентів розвиваються навички та якості, які необхідні для наступної професійної діяльності.
Лабораторні заняття сприяють глибокому засвоєнню знань, активізують пізнавальну діяльність, надають досвіду наукового та технічного експерименту, вчать вмінню оцінювати одержані результати. Сутність лабораторних занять полягає у тому, що студенти за завданням під керівництвом викладача виконують різни досліди, роблять опис своїх спостережень, проводять вимірювання.
Індивідуальне заняття застосовується для розкриття особистих творчих здібностей студента. Це такі види діяльності, як курсові і дипломні роботи. Вони здаються студентам у терміни, передбачені начальним планом та контролюються викладачем.
У вищих навчальних закладах увагу приділяють також самостійній роботі студентів.

Постановка завдання. Виявити проблеми сучасної організації навчання на хімічному факультеті. Проаналізувати історично сформовані системи, виявити їхні основні проблеми, а також виокремити позитивні моменти, щоб сформувати нову близьку до універсальної форму організації навчання.

Виклад основного матеріалу дослідження. Виникнення, розвиток, удосконалення і поступове відмирання окремих форм навчання пов’язане з вимогами суспільства до освіти. З самого початку головною формою було індивідуальне навчання, яке функціонувало за допомою передачі досвіду та інформації від одного покоління до іншого. Тобто старші навчали молодших. Ця форма навчання зберігалася в деяких країнах ще до ХVІІІ століття. А у формі репетиторства, індивідуальної роботи вона збереглася й сьогодні.

Перевагою такої форми було те, що воно давало змогу повністю індивідуалізувати зміст, методи і темпи навчальної діяльності людини, відстежувати її рух від незнання до знання, своєчасно коригувати цей процес.

До недоліків індивідуального навчання відносять насамперед відсутність можливість спілкуватися й співпрацювати з іншими, що негативно відбивалося на процесі соціалізації суб’єкта навчання.

Із розвитком суспільства і наукового знання виникла нова форма навчання, яка отримала назву індивідуально-групова(школи Середньовіччя). Працюючи в групі з учнями різного віку і різним рівнем підготовки, вчитель викладав матеріал одному учневі, давав йому завдання для самостійної роботи і переходив до іншого учня. Згодом групу почали комплектувати з дітей одного віку і з приблизно однаковим рівнем знань. У такому разі вчитель міг працювати одночасно з усіма дітьми.

Потреба в першокласних робітниках привели до необхідності такої форми навчання, яка б давала змогу одному вчителеві навчати одночасно значну кількість учнів. То ж індивідуально-групова форма навчання поступово була замінена класно-урочною формою (системою). Вона з’явилася у ХVІІ столітті і своє оформлення дістала у книжці «Велика дидактика» Я.А.Коменського, який, узагальнивши досвід передових шкіл того часу, обґрунтував доцільність створення постійних груп учнів — класів. Ним було розроблено також ознаки і принципи класно-урочної системи навчання. Ознаками, що її характеризують, є:

Ø постійний склад учнів приблизно одного віку і рівня підготовленості;

Ø навчальний процес здійснюється у вигляді окремих послідовних і взаємопов’язаних частин;

Ø кожен заняття присвячене одній навчальній дисципліні; постійне місце і тривалість занять; стабільний розклад занять.

Класно-урочна форма, порівняно з індивідуальним навчанням, має переваги, зокрема такі: чітка організаційна структура, що забезпечує упорядкованість усього навчально-виховного процесу; полегшене управління ним учителем; постійний виховний вплив особистості вчителя на учнів; економічність навчання, оскільки вчитель працює одночасно з великою групою учнів; можливість взаємодії учнів між собою в процесі колективної навчально-творчої праці; можливість чергування різних видів розумової і фізичної діяльності.

До недоліків цієї форми навчання належать: орієнтація вчителя в навчанні з великою групою переважно на середнього учня, що стримує розвиток здібностей у обдарованих дітей і створює труднощі для слабких; ускладнення в урахуванні індивідуальних особливостей учнів; неможливість здійснення індивідуальної навчально-виховної роботи з учнями тощо.

Модернізація класно-урочної системи наприкінці ХVІІІ століття, дістала назву Белл-ланкастерська система взаємного навчання. Її суть полягала в тому, що старші учні спочатку під керівництвом учителя самі вивчали матеріал, а потім навчали тих, хто знав менше за них. Це давало змогу одному вчителеві здійснювати масове навчання. Але якість такого навчання була низькою, тому ця система не набула значного поширення.

Наприкінці ХІХ століття у Європі вперше була запроваджена система навчання, яку було названо Маннгеймською. Вона передбачала розподіл учнів на чотири класи за рівнем інтелектуального розвитку і рівнем підготовки: основні класи для дітей із середніми здібностями; класи для малоздібних; допоміжні класи для розумово відсталих дітей; класи для здібних учнів. Відбір у класи здійснювали на основі результатів психометричних досліджень та іспитів. Але ця система зазнала істотної критики. Так яу вона зменшує вплив виховної діяльності на формування особистості учня, не дає змоги слабкішим учням досягати високого рівня, не сприяє створенню реальних умов для послідовного переходу учнів до іншого класу. У реальній педагогічній практиці ідеї цієї форми навчання втілюються у вигляді створення спеціалізованих класів, спеціалізованих шкіл для обдарованих дітей, які мають здібності до поглибленого вивчення певних предметів.

На початку ХХ століття в Європі й США було апробовано чимало систем навчання. Найвідомішою з них є система індивідуалізованого навчання, яка отримала назву Дальтон-план, нерідко її називають лабораторною системою навчання. Ідея цієї системи полягала в перенесенні акценту в навчанні на самостійну роботу учнів. Функції вчителя зводилися до надання консультативної допомоги учням, які індивідуально працювали над виконанням завдань у лабораторіях або майстернях.

До переваг Дальтон-плану відносять те, що він давав змогу пристосовувати темп навчання до реальних можливостей учнів, привчав їх до самостійності, розвивав ініціативу. Водночас він мало сприяв систематичному опануванню учнями системи знань, тому в педагогічній практиці не набув широкого використання.

У 20-і роки ХХ століття в нашій країні використовувалася модифікація Дальтон-плану, яка дістала назву бригадно-лабораторної системи. Завдання для вивчення курсу або теми отримувала група (бригада) учнів, які самостійно працювали в лабораторіях, колективно звітувалися. Вчитель надавав їм консультацію. Але відносно швидко ця система припинила існування, продемонструвавши свою недієздатність. Рівень підготовки учнів знижувався. Їх відповідальність за результати навчання зменшувалася насамперед тому, що їм було не під силу без пояснення вчителя виконувати завдання.

У 50-х роках ХХ століття у США з’явилася нова система навчання, розроблена професором педагогіки Л.Трампом, яка дістала назву плану Трампа. Суть плану Трампа полягала в тому, щоб максимально стимулювати індивідуальне навчання за допомогою трьох форм навчальної взаємодії вчителя з учнями: індивідуальної роботи, роботи з групами (10—15 осіб), лекційних занять із використанням технічних засобів для великих груп (100—150 осіб). На заняття у великих групах відводилося 40% навчального часу, на роботу в малих групах — 20%, на індивідуальну роботу — 40%. Класи як група з постійним складом учнів скасовувалися, склад малих груп постійно змінювався.

Переваги: план Трампа реалізував принцип індивідуалізації, який полягав у наданні учням певної свободи у виборі змісту і методів навчання.

Нині за планом Трампа працюють лише деякі приватні школи, а в масових школах використовують окремі його елементи, зокрема викладання групою педагогів однієї навчальної дисципліни (один читає лекцію, інші проводять семінари), організацію самостійної роботи учнів в малих групах.

Основним недоліком плану Трампа є відмова від управління вчителем

навчальною діяльністю учнів і зведення діяльності педагога лише до виконання функції консультанта.

Із появою перших університетів зароджується лекційно-семінарська форма навчання, яка практично не зазнала істотних змін від моменту її створення. Лекції, семінари, практичні і лабораторні заняття, консультація і практика за обраним фахом і нині залишаються провідними формами організації навчання у вищій школі. Незмінними атрибутами цієї системи є колоквіуми, заліки, іспити [артішина].

Як в школах, так і в університетах в наш час використовується синтез усіх цих систем з метою створення універсальної форми організації навчання, яка б давала найкращі результати.

На хімічному факультеті наявні усі вище перелічені форми організації навчання та види занять, що зазначені в Законі України " Про вищу освіту". Але існує ряд проблем, через які студент-хімік не завжди набуває необхідних йому в майбутній праці знань та навичок. Розглянемо їх по порядку.

І. Існує необхідність введення поправок у проведення лекцій. На хімічному факультеті більшість лекцій ведеться за принципом ″ традиційної лекції″. Що це означає? Традиційна лекція – усне есе викладача. Це чітко підготовлена та сформована заздалегідь інформація, яку викладач розповідає студентам безпосередньо на занятті [1].

Недолік полягає в тому, що студенти не приймають участь в самому процесі. Більшість з них лише механічно записують слова викладача, або ж взагалі займаються своїми справами. Лише невеликий відсоток студентів відповідально ставиться до лекцій. Через це виникають різноманітні проблеми в підготовці до контрольних робіт та екзаменів. На мою думку, кращим методом було б сполучити два види проведення лекцій: лекції за участю студентів та лекції з постановкою проблеми. Чому саме так? Окремо ″ лекція за участю студентів″ може не дати плідних результатів просто, через те, що певна кількість студентів прийде непідготовленою на пару. Без певних знань вони не зможуть відповідати на питання, а отримувати знання без основи, це як будувати будинок без фундаменту. Для поєднання цих методів можна застосувати принципи Дальтон-плану або його модифікацію – бригадно-лабораторну систему. Що мається на увазі? На початку або ж в кінці лекції викладач задавав на наступне заняття певну задачу або ж для більшої цікавості задачу-загадку, яка б вимагала водночас застосування знань по предмету, а також розвивала б логіку аудиторії. Для такого виду роботи студентів ділили на групи по 4-5 осіб за їх бажанням або ж бажанням викладача. Тоді процес підготовки до лекції стане набагато цікавішим та принесе плідні результати, тому що учасники групи зможуть допомагати один одному. Перевагою стане те, що завдання в якому потрібно буде застосувати і знання і логіку, надасть можливість кожному з групи проявити себе в тому, що він вміє краще за все. Вже безпосередньо на лекції кожна група зможе привести свої аргументи та докази, а викладач сказати хто був правий, а хто ні. Тоді в студентів з`явиться бажання стати кращими і сама лекція стане цікавішою.

ІІ. Гостра проблема полягає в тому, що студент починаючи з третього курсу (коли відбувається розподіл по спеціальностям) не має можливості обирати хоча б декілька предметів на свій власний розсуд, які він хотів вивчати по бажанню. Відвідуються лише ті заняття, що запропоновані навчальним планом. Тобто, студенти які навчаються наприклад на кафедрі фізичної хімії, не можуть прослухати спецкурс аналітичної чи органічної хімії і навпаки. Звичайно, правильніше було б сказати, що така можливість передбачається, але розклад складений таким чином, що студент-хімік фізично не може опинитися у двох місцях одразу. Це, в свою чергу, призводить до втрати ініціативності з боку більшості хіміків розвиватись в науковій галузі. Чим довше вони навчаються, тим більше їм набридає здобувати знання лише в одному напрямку, тому що втрачається можливість для саморозвитку також в інших сферах хімії. Дану проблему можна вирішити шляхом опитувань серед студентів, які предмети вони хотіли б вивчати. Зробити на основі отриманих даних висновки, поділити студентів на групи по обраним предметам, виділити години після пар, і надати викладача. Проробити схему:

ІІІ. Значним недоліком в сучасній системі навчання, зокрема саме для хіміка-студента є малий практичний досвід роботи (лабораторні роботи, наукова робота). На факультеті не вистачає необхідного обладнання, що призводить до того, що людина не отримує досвіду роботи на певному приладі чи приладах. Через це, після випуску виникає проблема безпосередньо вже в працевлаштуванні, адже хімік який не вміє працювати руками нікому не потрібен. Зрозумілим є те, що не завжди факультет може дозволити собі придбати дороге обладнання. Але з цієї ситуації також можна знайти вихід. По-перше: постаратись налаштувати зв`язки факультет-підприємство, що надало б можливість студентам проходити практику безпосередньо в умовах їхніх лабораторій. Тоді у студентів, які проявили себе найкращим чином, могла б з`явитися перспектива прийняття на роботу після навчання. По-друге: збільшити кількість годин відведених на лабораторні роботи. А взагалі добре було б, якби збільшилась також і сама різноманітність лабораторних робіт. Покращити співпрацю між самими кафедрами, для того, щоб надати змогу студентам різних спеціальностей співпрацювати між собою.

Наприклад, у вищій школі США поряд з традиційними формами навчання функціонує інтегрована система навчання. Під терміном ″ інтегроване навчання″ розуміється така система навчання, коли теоритичні заняття у вузі органічно поєднуються з виробничою діяльністю студентів на підприємствах та установах за обраною у вузі спеціальністю. Зрозуміло, що по змісту така практика вона значно відрізняється від традиційної практики студентів своїм раціональним характером, бо може займати 50% навчального часу [2]. Студенти знаходять інтегровану систему навчання доцільною у професійній підготовці, так як вона допомагає зрозуміти освітню цінність виробничого досвіду і самостійної роботи для майбутньої професійної діяльності.

IV. Однією з проблем навчання на хімічному факультеті також є прогалина в знаннях студентів вже теоретичної частини, що в свою чергу, шляхом ланцюгової реакції призводить до негативних наслідків у виконанні практичній роботи. Це виникає через те, що більшість студентів не завжди розуміють призначення наукової інформації, яку до них намагаються донести викладачі. Тобто, виникає питання, як можна застосувати отримані знання в вирішенні проблем у повсякденному житті. Наприклад, щоб відчистити мідну монету потрібно врахувати безліч факторів, а саме: яку речовину можна застосувати (органічну чи неорганічну), чи можна це зробити в звичайних умовах, чи краще було провести це при вищій температурі (термодинаміка реакції). Звичайно, це може примітивний приклад, але суть полягає в тому, щоб досягти результату необхідні розуміти за рахунок яких процесів ми отримуємо необхідний результат. Я пропоную ввести на факультеті загальний курс, котрий би мав назву ″ Побутова хімія″ або ″ Цікава хімія″. Такий би курс вніс хоч може й невелику, але все-таки різноманітність в буденності навчальних днів.

V. Щодо самостійної роботи, то тут теж є деякі проблеми. Після закінчення школи, молодь вступає до університету з різним рівнем підготовки. І тут одразу ж з`являється необхідність розробки оптимального навантаження, що припадає на студентів. Суть полягає в тому, що кількість матеріалу, який викладається, а також виноситься на самостійне вивчення необхідно збільшувати поступово з кожним семестром. Але інколи можна спостерігати таку ситуацію, що відсоток самостійної роботи, яка покладається на особу в одному семестрі складає 30%, а вже в наступному 70%. При тому, що кількість годин проведених в університеті на заняттях не зменшується. Це призводить до відсутності в студентів вільного часу, до фізичного і розумового виснаження. І як наслідок одержана інформація на заняттях чи прочитана самостійно засвоюється не повністю, а сам студент з часом втрачає бажання навчатися.

Важливість самостійної роботи дуже велика і вона є одним з ключових моментів навчання у вузах всього світу. Моя пропозиція полягає в тому, щоб змінити саму концепцію самостійної роботи на хімічному факультеті. Було б добре, якби кожен студент отримував проектне завдання на певний термін. Наприклад, ″ Шляхи отримання кисню з підручних засобів″. Відповідь на такого роду питання можна було б шукати в літературі, або ж висувати свої власні теорії, а потім звітуватись про виконану роботу. Це допомогло б студентам підходити до вирішення питань творчо з різних боків, стимулювало б їх до саморозвитку, підвищувало концентрацію, а також логічне сприйняття інформації. В даному випадку можна було б застосувати принцип плану Трампа, в якому викладач виступає лише консультантом.

VI. На факультеті невелика увага приділяється консультаціям та виховним роботам. Консультації проводяться переважним чином лише перед екзаменом за 1-2 дні. Виховні години, як такі, відсутні. Як наслідок, відсутня індивідуальність у спілкуванні викладач-студент. Виникає необхідність офіційного введення консультацій особливо на першому та другому курсі навчання на факультеті, так як, саме в цей час студенти визначаються з майбутньою спеціалізацією. Тут безпосередньо необхідно, щоб викладач (викладачі) з різних кафедр могли б пояснити, чим саме вони займаються, а також розповісти про перспективу працевлаштування після закінчення університету.

VII. Для покращення знань з англійської мови на деяких заняттях в аудиторії переглядати фільм (фільми) мовою оригіналу чи прослуховувати аудіозаписи. Після цього задавати питання викладачеві щодо незрозумілих фраз, можна було б проводити діалоги та дискусії і так далі. Тоді б студенти краще засвоювали розмовний стиль англійців.

VIII. На семінарах по можливості проводити заняття ″ студент-викладач″. В багатьох сучасних школах проводиться такий вид педагогічної практики. Цікавим експериментом, було б ще один раз на рік чи на півроку міняти викладачів і студентів місцями. Студент ставав би викладачем, а викладач – студентом. Такий вид заняття виявився б цікавим досвідом, і в той же час, допомагав молоді побороти страх виступу перед публікою.

Висновки. Запропоновано шляхи підвищення рівня кваліфікації студента в своїй майбутній професії. Надати більше часу для проведення власних досліджень. Створити умови для саморозвитку не лише за своєю спеціалізацією, а ще й суміжних напрямках. Отже, щоб випустити обізнаного працівника в галузі хімії необхідно створити певні нові форми навчання і дещо відредагувати ті, що є. підвищення рівня обізнаності молоді в своїй майбутній професії. Надати більше часу для проведення власних досліджень.