Визначення ареалу мовних явищ

Для доказу матеріальної спорідненості мовних фактів вирішальне значення мають регулярність і системність відповідностей.

Приклад: Відповідно до I пересуву приголосних і.є. bh ║ герм. b

Але «bh» зафіксований тільки в одній і.є. мові - санскриті, в інших і.є. мовах йому відповідають інші приголосні. Разом з тим, ці відповідності повторюються регулярно, в одному і тому ж порядку, тобто системно, у великій кількості мов, тому вони є невипадковими, а закономірними рефлексами bh (відображеннями) в цих мовах:

У той же час відомі численні приклади, коли повні звукові відповідності, що супроводжуються смисловий близькістю, є випадковістю, або, як пише А. Мейє у зв'язку зі словом bad в англійській і новоперсідскій «грою природи»

Приклад: the Don (in Sheffield and in Russia)

2.Зовнішня чи порівняльна реконструкція та внутрішня реконструкція

Відновлення першоджерела, архетипу, проводиться на підставі порівняння мовних одиниць споріднених мов (зовнішня реконструкція) або разноетапних факторів однієї мови (внутрішня реконструкція). Реконструйована форма позначається *. Відновлені фонеми, афіксальні і кореневі морфеми трактуються в сучасній індоєвропєїстиці і германістиці не як реальні прамовні форми, а як узагальнення, які випливають із існуючих відповідностей.

Приклад зовнішньої реконструкції: загальний принцип фонетичного закону І-го пересуву приголосних і порівняння і.-є. початкових приголосних:

Скр. h amsà гусак, лебідь, гр. kh ē n гусак, лат. (h) anser

з германськими відповідностями: д. а. g os двн g ans ді g à s

дозволяє зробити припущення, що архетипом початковій приголосної в спільно і.-є. була фонема * gh.

Передумовою застосування методу внутрішньої реконструкції є нерівномірність розвитку системи, в результаті чого можуть зберігатися архаїзми, які відображають більш ранні періоди розвитку мови.

Приклад: наз. відмінок одн. (кореннва відміна) man (n)

мн. men (n)

Знаючи умови переходу a> e під впливом i в германських мовах, можна припустити, що і у формі множини в корені колись був голосний «a», а в закінченні «i» → * manni

3 Визначення хронології

Визначення хронології, головним чином, відносної хронології, тобто послідовності або одномоментности мовних фактів по відношенню один до одного. Наприклад, з того факту, що і.є. глухі смичні p, t, k, в германських мовах переходили в глухі щілинні f, Þ, h або в дзвінкі щілинні v, ð, γ, залежно від того, на який склад падав наголос, виходило, що в той період, коли діяла ця закономірність, наголос ще було вільним.

Визначення ареалу мовних явищ

Кожне з мовних явищ має свої межі розповсюдження. Так якщо зіставити:

то можна встановити ареал випадіння -n перед - s, -f, -Þ, -h і подовження попереднього голосного. Усередині західно-германської підгрупи мов ця ізоглоса відокремлює д.а., д.фриз і дс. від інших західногерманських мов.

Наведені прийоми - лише частина способів дослідження мов, які застосовуються порівняльно-історичним методом. Завдяки строгості їх використання та постійного вдосконалення порівняльно-історичне мовознавства є однією з найбільш розроблених і точних областей лінгвістики.

Практичне застосування порівняльно-історичного методу виявило і його деякі слабкі сторони:

1) їм можна досліджувати подібності, але він малоефективний при дослідженні відмінностей між мовами;

2) при порівнянні фактів споріднених мов часто на одну площину прамови проектуються факти різних періодів;

3) деякі особливості, що спостерігаються в кількох споріднених мовах і є, можливо, інноваціями, можуть помилково бути прийнятими за успадковані із загального джерела;

4) не всі рівні мовної системи однаково піддаються аналізу за допомогою порівняльно-історичного методу (фонеми, морфологічний рівень - краще, синтаксичний - погано).

Проте ця обмеженiсть порiвняльно-iсторичного методу не означає, що вiн взагалi не дає користi. Його потрiбно вдосконалювати, доповнювати iншими прийомами та засобами.

У застосуваннi порiвняльно-iсторичного методу обов’язковими є такi принципи:

· генетична спiльнiсть порiвнюваних одиниць. Мовнi одиницi, якi порiвнюються, розглядаються як наслiдки неоднакового розвитку однiєї й тiєї ж первiсної одиницi в рiзних мовах;

· значущiсть порiвнюваних одиниць (порiвнюються не самi звуки iзольовано, а значущi слова або морфеми, до складу яких вони входять) та їх семантична близькiсть;

· наявнiсть фонетичних закономiрностей в порiвнюваних формах

4. Iндоєвропейська мова-основа та її основнi риси

Iсторично германські мови виникли з спiльноiндоєвропейської мови-основи, яка iснувала за кiлька тисячолiть до н.е. як мова певної сукупностi етнiчно спорiднених iндоєвропейських племен. Вважають, що розпад спiльноiндоєвропейської мови стався в другому тисячолiттi до н.е. В останнiй перiод свого iснування вона була вже досить розвиненою i мала порiвняно складну будову, її фонетичну систему характеризували такі риси:

· більшість вчених вважає, що наголос у і.-є. був тонічним або музикальним (підвищення тону на 1-му з складів.) Він був вільним (міг падати на будь-який склад.) У спільногерманській вільний наголос змінився фіксованим (на початковому) кореневому складі. Він став динамічним.

· ця мова мала 5 голосних, кожен з яких мiг бути коротким або довгим: a, o, e, u, i, та 2 нескладовi голоснi звуки - u, i; ненаголошенi довгi голоснi редукувалися в нечiткий голосний [ə ], якiй дiстав назву “шва” (також “iндоєвропейське шва” або “первинне шва”) i зустрiчався в ненаголошенних складах. Короткi голоснi звичайно зникали, але iнодi теж редукувалися, утворюючи нечiткий голосний [ь], який називають “вторинним iндоєвропейським шва”;

· вона мала 12 дифтонгiв, що складалися з голосного (короткого або довгого) i нескладового i або u: ai, oi, ei, au, ou, eu;

· у мовi-основi були складотворчi сонорнi звуки: m, r, l, n, j, w;

· вона мала часокiлькiсне чергування голосних (чергування довгого i короткого голосного): a -ā, o -ō, e -ē, u -ū, i -ī;

· у мовi-основi було також якiсне чергування голосних (в основному “е-о”): e-o, ei-oi, eu-ou, ei-oi, eu-ou;

· серед приголосних переважали проривнi: p, t, k, kw (глухі); b, d, g, gw (дзвінкі), bh, dh, gh, g^wh (дзвінкі аспіровані). Був також фрикативний s, який перейшов у спільно германський.

Граматична будова мови-основи мала такi характернi риси:

· слова в цiй мовi вже дiлилися на повнозначнi й неповнозначнi;

· повнозначнi слова дiлилися на iмена та дiєслова;

· у групi iмен вже видiлилася група займенникiв;

· у структурi слова видiлявся корiнь, основотворчий суфiкс та афiкс;

· форми вiдмiнювання iмен i дiєслiв утворювалися за допомогою суфiксiв i флексiй;

· мова-основа мала граматичнi категорiї роду, числа, вiдмiнка, особи, часу, способу, стану;

· речення в нiй будувалися з слiв i словосполучень;

· речення могли бути одночленними й двочленними.

Тi iндоєвропейськi мови, якi видiлялися з мови-основи, успадкували цi фонетичнi й граматичнi риси, а також досить значний спiльний лексичний фонд.

Час i мiсце iснування iндоєвропейської мови-основи

Найдавнiшi пiсемні пам’тки давнiх iндоєвропейських мов (хетської, ведiйської, грецької) датуються II тисячолiттям до н.е. На пiдставi рiзницi мiж ними вченi прийшли до висновку, що остання група дiалектiв, яку можна назвати iндоєвропейською мовною спiльнiстю, iснувала не пiзнiше IV тисячолiття до н.е. Отже, iндоєвропейська мова-основа iснувала приблизно за п’ять - шiсть тисячолiть до н.е.

Однi вченi вважають такою “прабатькiвщиною iндоєвропейцiв” степи захiдної Азiї, другi - пiвденно-схiдну Європу, зокрема пiвнiчне Причорномор’я, третi - центральну Європу, четвертi - пiвнiчну Європу i т.д.

Ще одну теорiю первiсного розмiщення i дальшого членування iндоєвропейської мовної спiльностi запропонували Т.В.Гамкрелiдзе i В.В.Iванов. Вивчивши найдавнiший тематичний словник iндоєвропейських мов та зiставивши результати аналiзу з даними археологiї, iсторiї матерiальної культури, мiфологiї та палеозоологiї, вони дiйшли висновку, що напередоднi розпаду iндоєвропейської мови її носiї жили в мiсцевостi на пiвночi Захiдної Азiї - пiвденнiше Закавказзя i пiвнiчнiше Центральної Месопотамiї.

Iснують рiзнi думки з приводу того, як виникла iндоєвропейська мовна спiльнiсть. Однi вченi вважають, що iндоєвропейська мова вiдокремилася вiд iншої мовної спiльностi. Ця гiпотеза грунтується на можливостi спорiдненостi iндоєвропейських i семiтохамiтських, уральських та деяких iнших мов.

Iншi вченi вважають, що iндоєвропейська мова-основа виникла внаслiдок схрещування двох неспорiднених мов. Можливо, то були мова уральсько-алтайського типу та мова кавказсько-семiтського типу.

5. Гiпотези виникнення окремих груп iндоєвропейських мов

Процес розвитку окремих iндоєвропейських мов iз спiльноiндоєвропейської мови-основи не зовсiм зрозумiлий. Iснують три основнi гiпотези.

1) Теорія родовідного дерева Август Шлейхер зображав спiльноiндоєвропейську мову у виглядi стовбура родовiдного лiнгвiстичного дерева. Ця мова розподiляється на пiвнiчну та пiвденну гiлки i далi. На цій схемi не зображенi хетська та тохарська мови, пам’ятки яких було знайдено вже в XX ст. Шлейхер зображував утворення сiм’ї мов як одночасний акт розпаду прамови. Складний процес утворення мов, де поряд з дiференцiацiєю значну роль вiдiгравала i iнтеграцiя, пiдмiнювався спрощеною, антиiсторичною схемою.

Рис.1. Гіпотеза родовідного дерева А.Шлейхера

В) Теорія хвиль Першим протестом проти антиiсторизму поглядiв А.Шлейхера була “теорiя хвиль” I.Шмiдта, яка грунтується на територiальній близькостi спорiднених мов. І.Шмiдт вважав, що нiколи не iснували iндоєвропейська прамова, германська прамова та iн. Всюди спостерiгається поступовий перехiд вiд однiєї мови до iншої. Для зображення співвідношення iндоєвропейських мов І.Шмiдт використовує образ хвилi, яка поширюється вiд центру.

Рис.2. «Теорiя хвиль» І.Шмiдта

Теорiя І.Шмiдта показала абстрактнiсть i примiтивнiсть поглядiв А.Шлейхера на процеси виникнення i спiввiдношення спорiднених iндоєвропейських мов. Та сама “теорiя хвиль” не вирiшує цих проблем i нехтує iсторичними змiнами мови. Подiл спiльноiндоєвропейської мови на дiалекти i створення на їх основi рiзних iндоєвропейських мов були наслiдком насамперед територiального вiдокремлення певних частин iндоєвропейської етнiчної спiльностi.

С) Теорія субстрату Деякi мовознавцi, наприклад А.Мейє, вважають, що в процесi формування тих мов, на якi дiлилася мова-основа, велике значення мала дiя мовного субстрату, тобто iнших неiндоєвропейських мов, якi iснували на територiях, куди приходили iндоєвропейцi. Облишивши власнi мови й засвоївши iндоєвропейську, аборигени зберiгали свої власнi артикуляцiйнi та iншi мовнi навички, а це вiдбилося на розвитку iндоєвропейської мови. Ця теорiя має певнi пiдстави, але вплив субстрату в нiй перебiльшено. Здебiльшого вiн був обмеженим i не визначав специфiки тiєї мови, яка цього впливу зазнавала. Вважають, що в захiдній частинi територiї, на якій жили iндоєвропейцi, досить рано визначилася певна група дiалектiв, яку в науцi звуть захiдним ареалом iндоєвропейської мови-основи. З нього в серединi першого тисячолiття до н.е. й утворилася єднiсть, яка в майбутньому лягла в основу германських мов. Перiод, коли ця єднiсть дiалектiв формувалася як окрема група i розвивалася далi в напрямi видiлення з мови-основи, дiстав назву епохи спiльногерманської, або протогерманської мови. Зберiгаючи основнi риси iндоєвропейської будови, ця мова водночас виробляла в собi й специфiчнi германськi особливостi, якi визначили обрис майбутнiх германських мов i стали основою їхнього подальшого окремого розвитку.

6. Мови “сатем” i “кентум”

У порiвняльно-iсторичному мовознавствi iснує розподiл iндоєвропейських мов на групи “кентум” (вiд лат. centum “сто”) та “сатем” (вiд авест. sat∂ m “сто”). До групи “кентум” належать захiднi iндоєвропейські мови: грецька, кельтська, германськi, романськi, хетська i тохарська. До групи “сатем” належать схiднi iндоєвропейськi мови: iндо-iранськi, балто-слов’янськi та вiрменська. Такий розподiл грунтується на системi фонетичних спiввiдношень мiж грецькою, iтало-кельтськими та германськими мовами з одного боку, та iндо-iранськими, балтiйськими та слов’янськими з iншого.

Лабiо-велярнi були нестiйкi i переходили в губнi: лат. guod, гот. hvas, нiм. was, англ. what.

Вiдкриття хетської та тохарської мов викликало сумнiви з приводу цього територiально-дiалектного подiлу i виявило первиннiсть старих гутуральних “k”, “g” порiвняно до щілинних, та давнiй характер лабiовелярних в iндоєвропейських мовах. Явища, характернi для мов “satem” виявилися вторинними, не поєднаними з територiальним розподiлом; вони є наслiдком паралельного розвитку рiзних iндоєвропейських дiалектiв.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Базова:

1. Жлуктенко Ю. О., Яворська Т. А. Вступ до германського мовознавства: [підручник] / Юрій Олексійович Жлуктенко, Тамара Андріївна Яворська. – [3 вид., доп.]. – К.: Вища школа, 1986. – 229 с.

2. Левицький В. В. Основи германістики: [підручник] /
Віктор Васильович Левицький. – Вінниця: Нова книга, 2006. – 528 с.

3. Сабо O. A. Вступ до германського мовознавства в таблицях (англійською мовою): [навч. посіб.] / Ольга Анатоліївна Сабо. – К.: Освіта України,
2007. – 152 с.

Допоміжна:

1. Арсеньева М. Г., Балашова Г. П. Введение в германскую филологию: [учебник для филол. фак-в] / Арсеньева М. Г., Балашова С. П., Берков В. П., Соловьева Л. Н. – М.: Высшая школа. – 1980. – 314 с.

2. Гухман М. М. Готский язык / Мира Моисеевна Гухман. – М.:
Изд-во лит. на иностр. яз. – 1958. – 288 с.

3. Євченко В. В. Готська мова. Тексти, коментар, словник: [навч. посіб.] / Віра Володимирівна Євченко. – Житомир: ЖДПУ, 2002. – 408 с.

4. Жирмунский В. М. Общее и германское языкознание /
Виктор Максимович Жирмунский. – Л.: Наука. – 1976. – 696 с.

5. Левицький В. В. Введение в германскую филологию. Сборник задач / Віктор Васильович Левицький. – К.: Вища школа, 1983. – 98 с.

6. Мейе А. Основные особенности германской группы языков /
/ Антуан Мейе. – [пер. с фр. Н. А. Сигал; общ. ред. и вступ. ст.
проф. В. М. Жирмунского]. – М.: Изд-во иностр. лит. – 1952. – 168 с.

Питання для обговорення:

1. Предмет вивчення германського мовознавства і його зв’язок з іншими науками.

2. Порівняльно-історичний метод. Реконструкція архетипів.

3. Індоєвропейська мова-основа: наголос, система фонем, граматичний строй.

4. Концепція індоєвропейців та індо-європейської сім'ї мов. Час і місце існування індоєвропейської мови-основи.

5. Гiпотези виникнення окремих груп iндоєвропейських мов

6. Мови «сатем» і «кентум».