Мистецтво доколумбової Америки

Стародавні культурні народи Америки жили на просторі, обмеженому з півночі і півдня і займали в північній своїй частині нинішніх держав - Мексику, Гватемалу, Гондурас та Нікарагуа, тобто на просторі від одного океану до іншого, в Південній Америці, починаючи з Колумбії, розселилися порівняно вузькою смугою вздовж узбережжя Тихого океану, на просторі нинішніх областей Еквадору, Перу і Болівії. Хоча таким чином культура древньої Америки розвивалася виключно в межах тропічного поясу, проте вплив місцевого спеки вона відчувала власне лише в порівняно небагатьох болотистих чи степових берегових областях вищезазначеного простору. Але головні осередки культури лежали в помірних, іноді навіть кліматично суворих гірських областях, в Мексиці на висоті від 1500 до 3000 футів, а в Перу навіть до 4000 футів над поверхнею моря - областях, в яких над цими гірськими плато підносяться вулкани, висотою майже вдвічі вище їх. Мексиканці (племена НАДУ, Толтек, ацтеки) на півночі і перуанці (аймара, юнки, інки-перуанці) на півдні вважаються найголовнішими представниками давньоамериканської культури. Але поряд з мексиканською культурою Толтек і ацтеків в Центральній Америці існувала культура племен майя, головним чином на півострові Юкатан, що перевершувала мексиканську, від яких мексиканці, можливо, і запозичували початки своєї культури. У північній же частині Південної Америки, в нинішньої Колумбії, також поряд з культурою інків, розвивалася самостійна культура племен чибча.

Але, відзначивши той факт, що між культурними напрямами цих племен помічається деяка відмінність, таки доведеться надати більшого значення схожості, яка їх об'єднує. Саме ця подібність за умови їх незалежного один від одного розвитку і поза можливості запозичень ззовні - служить доказом основної єдності американського народного типу.

Щоб скласти уявлення про культу­ру доколумбової Америки, потрібно простежити ланцюжок з культур наро­дів майя, ацтеків, інків та тих, що пе­редували їм.

Отож почнімо з прадавньої культу­ри ольмеків. Вона існувала на узбе­режжі Мексиканської затоки приблиз­но в ІІ-І тисячоліттях до н. е., а зникла на початку нової ери. Свою назву цивілізація ольмеків дістала на честь невеликої групи племен, які на­селяли цю територію пізніше, в ХІ-ХІУ ст. Характерна особливість культури ольмеків - будівництво міст- святилищ, які були передусім храма­ми, а вже потім фортецями й ремісни­чими центрами. Храми ольмеків, що розміщувалися на вершинах величез­них ступінчастих пірамід, стали прик­ладом для наслідування наступних на­родів і цивілізацій. Ольмеки мали свою писемність, проте їхні написи до сьогодні не розкодовані. Жерці в свя­тилищах виконували складні ритуаль­ні дійства та приносили жахливі люд­ські жертви своїм ненажерливим бо­жествам. Однією з найпоширеніших тотемних тварин був ягуар, про що свідчить величезна кількість його зображень. Навіть зображення людей у мистецтві ольмеків мають певні «котя­чі» риси. Загадковими залишаються й величезні (заввишки до 3 м, вагою до 40 т) кам'яні голови з африканськими рисами обличчя, розміщені на відстані десятків кілометрів від каменоломень, де їх висікали.

Наступний період мезоамериканської (від грец. мезо - середній, про­міжний) культури пов'язаний із міс­том Теотіуакан (II ст. до н. е. - VII ст. н. е.), що було розташоване поблизу сучасного Мехіко. В історію світової культури це місто увійшло завдяки бездоганній спланованості (паралель­ності та перпендикулярності вулиць) і величезним храмам Сонця та Місяця, які збереглися до нашого часу. Місто перетинала головна вулиця понад два кілометри завдовжки і 40 м завширшки, що називалася Дорогою Мер­твих. Обабіч стояло чимало невеличких давніх храмів та палаців. У центрі міста на квадратній платформі з дов­жиною однієї сторони 400 метрів було зведено величезний комплекс - Цитадель, до якого вели гігантські сходи. На платформі височіла піраміда Кецалькоатля - «пернатого змія» - одно­го з головних божеств. Цей храм, побудований терасами, мав висоту 21 мі був прикрашений скульптурами - переважно зображеннями змія, який загрозливо підводить голову, лякаючи своїми блискучими очима з обсидіану (вулканічного скла) навіть сучасних; відвідувачів. Храми були прикрашені різнокольоровими розписами і статуями богів.

Очі їх також були зроблені з коштов­них каменів та перламутру, а самі скульптури яскраво розфарбовані. Заслуговують на увагу вишукані виро­би з кераміки та надзвичайно виразні кам'яні ритуальні маски.

Донині існує легенда про Кецалькоатля - бога, який прийшов з «країни, де сходить сонце». Одягнений він був у білий одяг, мав бороду. Кецалькоатль навчив місцеві народи різних на­ук, запровадив мудрі та справедливі закони. Він заснував державу, в якій «качани кукурудзи були в зріст люди­ни, а бавовник виростав уже кольоро­вим». Через певні обставини він зму­шений був покинути ці місця. Кецалькоатль забрав із собою свої закони, письмена, пісні й вирушив до моря, довго плакав на березі, а потім спалив себе. Серце його перетворилося на Вранішню Зорю. У легенди є й інше закінчення: він сів на корабель і по­їхав туди, звідки прибув. Проте у всіх легендах він обіцяє повернутися.

Очікуючи доброго і справедливого Кецалькоатля, місцеві жителі припус­тилися страшної помилки: їм здалося, що іспанці на чолі з Ернаном Кортесом, які вдерлися до Мексики, - це «білі боги зі Сходу».

У VII ст. із мексиканських пустель прийшли тольтеки. Вони зруйнували здобутки попередніх народів, заволо­діли їхніми родючими землями, за­снували свою культуру. Серед руїн їхньої столиці Толлану і нині ніби ви­ростають із землі чотириметрові ста­туї (стовпи) суворих воїнів із зобра­женням метелика на грудях (метелик символізував планету Венеру - одне з втілень Кецалькоатля). Колись вони підтримували вівтар храму бога - во­лодаря Вранішньої Зорі.

В XI ст. з півночі прийшли нові за­войовники - ацтеки. Засвоївши багато з давніх культур, вони створили свою могутню цивілізацію. Величезне міс­це в їхньому житті, як і в житті інших народів, посідала релігія, можливо, найжахливіша в Новому Світі. Слід зазначити, що в ацтекській релігійній традиції протистояли дві міфології: одна - пов'язана з легендою про Кецалькоатля, інша - пов'язана з куль­том Уїцилопочтлі, який вимагав кри­вавих людських жертв. Найчастіше в жертву приносили військовополоне­них, іноді рабів і навіть власних ді­тей. Щоб забезпечити достатню кіль­кість людей для принесення в жер­тву, ацтеки змушені були часто вою­вати.

Головною метою всього мистецтва ацтеків було задобрення богів. Ацтеки не просто прикрашали свої храми скульптурами, фресковим живописом, декоративними елементами. Вони були чудовими майстрами, тому все, чого торкалися їхні руки, ставало неперевершеними творами мистецтва.

Коли конкістадори (так називали себе іспанські завойовники) побачили майже магічний світ ацтекської куль­тури, їх здивуванню не було меж. Ве­личезна кількість пірамід, скульптур і фресок, розкіш храмів, сповнених зо­лота, алмазів та рідкісного пір'я, зда­валися швидше сном, аніж реальніс­тю. Проте іспанців цікавили тільки зо­лото та коштовне каміння, а не худож­ні вироби (вони переплавляли золото у зливки). Майстерність ацтеків відо­ма лише з розповідей.

Неперевершені ремісники, вони уславилися мозаїчними прикрасами на предметах побуту, живописом на ко­дексах - книгах зі шкіри оленів, у яких розповідалися історії династій, а також ювелірними прикрасами й по­ліхромною керамікою. Головною у мистецтві ацтеків є кам'яна скульпту­ра, в якій у лаконічних та суворих об­разах було відтворено експресію збен­теженого світосприйняття тогочасної людини.

Вражала своєю красою столиця ац­теків - Теночтитлан, заснована у 1325 р. (розташована на місці сучасно­го Мехіко). Іспанці назвали її Північ­ною Венецією: центр міста був на ост­рові посеред озера, його оточували бу­дівлі на палях і дамбах, дамби перері­зані каналами, через які перекинуті мости, стіни каналів прикрашені моза­їкою та кахлем. У 1521 р. Теночтитлан, як і держа­ва ацтеків, був знищений іспанцями на чолі з Кортесом.

На південному сході Мексики, у Гватемалі, Белізі та Гондурасі з IV ст. існувала високорозвинена культура народів майя. Давні майя склали один з найточніших календарів у сві­ті, добре знали літочислення, матема­тику, астрономію, медицину та істо­рію. Провідними видами мистецтва майя, як і інших народів Мезоамерики, були архітектура та скульптура. Проте слід зазначити, що у майя мис­тецтво було пов'язане з певною датою чи астрономічним явищем. Споруди будувалися через певні проміжки часу (циклічність 52 або 5 років). Кожна з них виконувала функції не тільки житла чи храму, а ще й календаря.

Міста народів майя - Ушмаль, Паленке, Копан і особливо Чічен-Іца - вражали величчю та красою. Можна простежити вплив традицій ольмеків та Теотіуакана: ступінчасті піраміди, на яких поставали храми, майданчи­ки для ритуальної гри в м'яча (попе редник баскетболу), широкі майдани для обрядів.

­ На відміну від єгипетських пірамід, які були гробницями фараонів, пірамі­ди Мезоамерики слугували передусім п'єдесталами для храмів. Виняток ста­новила піраміда «Храму написів», яка була також і гробницею. Свою назву вона дістала тому, що вся була розпи­сана ієрогліфами. Розквіт культури майя припав на кінець 1-го тисячоліття нової ери. У X ст. міста майя збезлюділи. Вони не були пограбовані чи спустошені, жи­телі залишили їх без видимої причи­ни. На початку 2-го тисячоліття центр культури майя перемістився на півострів Юкатан, де після нетрива­лого злету культура занепала і посту­пово згасла.

Найвідоміша цивілізація Південної Америки - імперія інків - охоплювала величезний простір не тільки сучасно­го Перу, а й землі Болівії, південну частину Еквадору, північ Чилі та пів­нічний захід Аргентини.. Державою правив божественний Верховний інка. Іспанці, які в 1513-1535 рр. під прово­дом Франсіско Пісарро завоювали ін­ків, були вражені їхнім багатством. Інки називали себе «синами Сонця» і вважали, що покликані керувати життям на землі. Національний храм у столиці інків Куско - храм Сонця Кориканча - був присвячений богу Інті. Його головну святиню прикрашав зо­лотий диск, спрямований на схід та­ким чином, щоб його торкалися перші промені сонця. Інки вклонялися цьому золотому диску - втіленню Сонця, синами якого себе вважали (можна зга­дати Єгипет часів правління фараона Ехнатона, який також вважав себе си­ном Атона - Сонця і вклонявся єдино­му богу на землі - Сонцю).

Серед усіх пам'яток столиці інків Кориканча посідає виняткове місце. Саме до нього прилягав сад інків, що був справжнім дивом. Іспанці були настільки приголомшені пишністю та красою цього саду, що назвали його «золотий». Усе, що там «росло», «кві­тувало», все, що його «населяло», бу­ло зроблене з чистого золота, для інків - символу Небесного батька, великого Сонця. Золотий сад у Куско - найфантастичніший витвір, який будь-коли створювала людська культура. І вар­тість цього величного твору мистецтва оцінювалася не стільки кількістю золо­та, скільки неперевершеною майстер­ністю інкських митців.

Верховний інка прикрашав золотом не лише стіни власних палаців та хра­мів, а й вкрив позолотою майже все місто. Споруди в Куско оздоблювали золотими рамами (замість дверей), прикрашали яшмою та кольоровим мармуром. Столичний палац правите­ля заповнили змії, черепахи, ящірки, метелики зроблені із золота.

Неоціненні твори золотого мистец­тва Куско були пограбовані конкіста­дорами експедиції Франсіско Пісарро.

Завоювання Південної Америки іс­панцями і португальцями, що почало­ся наприкінці XV ст., завершилось в основному в XVI-XVП ст., незважаю­чи на відчайдушний опір корінного населення. Іспанія та Португалія силою вводили тут свої мови, релігію (като­лицизм) і справили значний вплив на формування менталітету й культури латиноамериканців. Англійська, французька та нідерландська колонізація також позначилася на історичній долі Латинської Америки, проте значно менше, аніж іспанська чи португаль­ська. У XIX ст. майже всі іспанські колонії вибороли політичну незалежність.

Унаслідок змішування індіанської, африканської та європейської культур Латиноамериканський регіон подарував світові яскраве мистецтво.

Латинська Америка. Взаємозалежні й разом з тим багато в чому різні по своїй ідейно-художній спрямованості культури країн древньої Центральної й Південної Америки утворять складний синтез мистецтв. У ньому можна виявити деяку типологічну подібність із класичними культурами раннього класового суспільства Кіпру й рабовласницьких держав Єгипту, Древньої Месопотамії. Однак інші етнічні й кліматичні особливості, а також інші шляхи соціально-історичного розвитку індійських народів сприяли створенню неповторного вигляду їхнього мистецтва.

Мексика. В VIII-II вв. до н.е. у Древній Мексиці відбулася канонізація культових образів і символів. Ящіроподібні й змієподібні божества, антропоморфні божества - символи неба, вогню, дощу й вологи й ін. - стають обов'язковим арсеналом мексиканського мистецтва.

У період з I по IX ст. н.е., називаний «класичним», коли мистецтво було підлегле інтересам жрецтва й знаті, з'являється пов'язана з календарем релігійна символіка. Витончені фантастичні образи, парадні зображення правителів, уособлення життя й смерті сполучаються зі складним орнаментом і ієрогліфічними написами.

Жодне інше мистецтво не знає такого поєднання геометричної тектоніки зі стихією орнаментально-символічних мотивів, як древньомексиканська архітектура. У храмах-пірамідах Мексики велике місце зайняли зображувально-символічні мотиви: зміїні голови з розкритими пащами, пишне опіріння їхніх тіл, що вигинаються, голови ягуарів, антропоморфні зображення - весь різноманітний і яскравий світ індійської міфології. Крім того, у геометрично строгій в своїй основі архітектурі Древньої Мексики крім образотворчих мотивів використовується й «чистий» орнамент, утворений чергуванням геометричних елементів. Тут застосовуються чотирнадцять різних мотивів: хрест, зиґзаґ, багатогранник, драбинка, Т-Образний мотив і ряд інших. Очевидно, вся ця орнаментальна геометрія походить із текстильних зразків, деякі мотиви мають символічний сенс, пов'язаний з місцевим божеством - пернатим змієм.

В останній період Древньої Мексики (X - початок XVI ст.) багато традиційних рис мистецтва збереглися, але майже зникли грандіозні храми-піраміди, припинилося спорудження стел; місце колишньої релігійної символіки зайняли символи війни й військові сцени.

Перу. Найбільший інтерес представляє кераміка Перу. Тут у різні періоди гончарні вироби декорувалися то абстрактним гравірованим малюнком, то ліпним декоративним, то живописним орнаментом.

Древні перуанські дерев'яні кубки керо, що мають форму людської голови або ж ручку у вигляді фігурки тварини, прикрашалися гравірованим візерунком геометричного або фігуративного характеру, при цьому використовували червону, цегляно-рожеву, темно-червону, жовтогарячу, темно-зелену, сіро-зелену й ультрамаринову фарби.

Перуанські вовняні й бавовняні тканини прикрашалися різними міфологічними й побутовими сценами й вражали багатством свого розфарбування. Їх колористична гама нараховувала до 190 різних тонів. Після 800 р. до н.е. тут також виготовляли тканину типу шпалер, що використовували для облямівки на одязі; іноді з її робили одяг цілком - унку, подобу нинішнього пончо. Характерний орнамент цих тканин - анімалістичний: риби, птахи, хижі тварини. Іноді тут зустрічаються зображення людей (вожді, воїни, танцюристи або міфологічні сцени). Крім того, в орнаментиці тканин мав місце абстрактний декор - східчастий орнамент, меандр; рослинний же використовувався рідко. Всі малюнки відрізнялися декоративністю й сміливою стилізацією. Для прикраси тканин перуанці застосовували й вишивку.

Народи чиму ввели в архітектуру ліпний орнамент із глини. Серед його мотивів можна побачити птахів, риб, тварин, волюти й меандр, розміщених вертикальними й діагональними стрічками.

Наска прикрашали свою кераміку яскравими багатобарвними розписами, використовуючи на кожному виробі до восьми кольорів з перевагою червоного, коричневого й чорного. Зображення тварин розташовувалися часто у вигляді фриза.

Скульптура.

Скульптура у давньоамериканських культурних народів була в усіх відношеннях настільки ж різноманітна, як і у самих найбільш художньо зрілих народів: їх скульптори працювали з кам'яними породами всякого роду, з благородними металами, з міддю і бронзою, з деревом і обпаленою глиною, знали, що таке барельєф, горельєф і повна округлість фігури; вони зображували богів, людей, тварин, міфологічні сказання і події історії, виконували як колосальні статуї, так і малі художньо-ремісничі речі; але їм бракувало головного - внутрішньої свободи, бракувало повного розуміння пропорційності форм в зображуваних тілах.

Типи зображення людського тіла.

У всіх культурних країнах стародавньої Америки, як в північних, так і в південних, ми можемо розрізнити чотири напрямки при зображенні людського тіла. Перше з них це абсолютно умовна, а стилізація, наближазться до форми чотирикутника; друге, правда, прагне до природної м'якості і округлості, але зазвичай залишається скутим майже безформно мляве; третє, задаючись метою відтворювати індивідуальне життя, досягає деякого успіху тільки в характеристиці голів та облич, та й т о лише в більш слухняних художнику ліпленні з глини і металевого лиття; четверте вдається в абсолютно невідповідні ні з чим сполучення, в карикатури та умисні каліцтва.

Чотирикутні стилізовані статуї визнаються взагалі більш давніми, і цілком можливо, що до цієї стилізації природно привела техніка ткацького мистецтва.

200. Перуанські і мексиканські статуї.

201 - Жертвопринесення перед богом Кукульканом.