Тема 3. Види операційних систем

Класифікацію операційних (виробничих) систем можна здій­снювати різними способами, залежно від факторів впливу на їх ді­яльність.

Спеціальна продукція означає, що вироби чи послуги розробле­ні для певного випадку чи людини.

Спеціальні товари — це окуляри; одяг пошитий на замовлення; віконне скло, підігнане до розміру вікна тощо.

Перевага операційних систем із випуском стандартизованої продукції полягає у можливості використання стандартизованих методів, праці та матеріалів, механізації і автоматизації виробниц­тва, що сприяє підвищення продуктивності праці та зменшенню со­бівартості одиниці продукції (послуги).

У спеціальних операційних системах кожна робота має індиві­дуальний характер, що вимагає високої кваліфікації працівників. Операційний процес повільніший і менше піддається механізації. Тому такі товари (послуги) дорожчі.

Ступінь стандартизації та обсяги виробництва продукції (пос­луг) впливають на спосіб організації виробництва (типи операцій­ної системи).

Тип операційної системи (виробництва) — комплексна харак­теристика технічних, організаційних і економічних особливостей операційної системи, обумовлена її спеціалізацією, обсягом і ста­лістю номенклатури продукції, що виробляється, а також формою руху виробів за робочими місцями.

У структуруванні виробництва помітну роль відіграє ознака йо­го масштабності, абсолютної і відносної величини. Насамперед, ви­діляють великомасштабне виробництво, що характеризується значними обсягами випуску продукції, і дрібномасштабне (мало-масштабне), для якого характерний невеликий обсяг виробництва даного виду продукції. Однак в самих поняттях «багато» і «мало» закладена неоднозначність, тому така класифікація є відносною.

Більш поширений поділ виробництва, заснований на характері виходу і типі використовуваного процесу переробки ресурсів. Від­повідно до цієї структури можна проаналізувати будь-яку виробни­чу систему. Така класифікація з невеликими відхиленнями зас­тосовується у всіх розвинутих країнах, у тому числі й у вітчизняній практиці.

Для проектної системи характерно наступне: — кожна одиниця кінцевої продукції унікальна за конструкцією, завданнями, що виконуються, розташуванням чи іншими важливими ознаками; - процес виробництва має одиничний характер, що не повторю­ється;

· на випуск одиниці продукції витрачається відносно тривалий час (декілька тижнів, місяців, навіть років);

· усі ресурси операційної системи спрямовані на реалізацію одного чи декількох проектів.

Основною проблемою є пошук прийнятних цін та можливостей для швидкої реалізації, що часом суперечить одне одному і тому ви­магає чіткої координації ресурсів організації.

Особливості дрібносерійної системи виробництва:

· окремі виробничі підрозділи спеціалізовані на виконанні різ­них операцій;

· об'єкти переробки, що представлені, наприклад, виробами, що обробляються, чи клієнтами, що обслуговуються, проходять через спеціальну систему одиницями чи невеликими група­ми;

· оскільки вимоги до обробки кожного об'єкта можуть бути різними, то вони рухаються різними маршрутами з необов'язко­вим проходженням через усі ділянки (переривчасті потоки).

Система масового виробництва характеризується наступним:

· видачею великих обсягів відносно стандартизованих виходів;

· окремі одиниці продукції не відрізняються одна від одної, хоча й може бути незначна різниця у характеристиках чи ком­плектації;

· час проходження одиниці через систему відносно незначний і, як правило, вимірюється у хвилинах чи годинах;

· виробничі ресурси системи можуть бути впорядковані в пев­ній послідовності і утворювати технологічну лінію (потік, що проходить через всю систему).

Масове виробництво характеризується наявністю довгих і регулярних потоків товарів між різними етапами виробництва, тобто між робочими місцями. Прикладом організації такого типу є конве­єр, запроваджений Г. Фордом для складання автомобіля. Він вико­ристовується і в інших галузях промисловості та сфері послуг (швидкісні лінії харчування). Основна проблема цієї виробничої форми полягає у забезпеченні безперервності потоку.

Особливості системи з безперервним процесом:

· виробляються значні обсяги однорідного виходу;

· ресурси, що надходять на вхід системи, безперервним потоком проходять через неї, перетворюючись в продукт на її виході.

Така система характерна для базових галузей промисловості (металургійної, нафтохімічної). Процеси виробництва часто знач­ною мірою автоматизовані, що дуже полегшує підтримання рівно­ваги комплексу.

Наведена класифікація не обмежена чітко визначеними рамка­ми, вона трохи умовна і може носити деякий граничний характер, особливо це стосується продукції сфери послуг, де, часом, важко віднести ту чи іншу послугу до конкретного виду виробництва.

Необхідно також мати на увазі, що вибір типу виробничого процесу звичайно ґрунтується на вимогах до обсягів продукції, що ви­пускається.

Матеріальне виробництво полягає у виготовленні продукції.

Послуги — це дії, діяльність, вигоди чи задоволення, що прода­ються окремо чи пропонуються разом із продажем товарів.

Головна відмінність між процесами виробництва продукції та послуг полягає в наступному: продукція — це фізичний результат виробничої операції, а послуга характеризується невідчутністю (на дотик).

Особливість сфери послуг — те, що об'єктом перетворення, як правило, є люди.

Матеріальне виробництво і сфера обслуговування відрізняють­ся наступним:

— контакт зі споживачем;

— однорідність ресурсів, що беруть участь у виробництві;

— характер та зміст трудового процесу;

— однорідність кінцевого продукту;

— складність вимірювання продуктивності;

Сфера послуг має ряд важливих з погляду операційного менед­жменту характеристик:

— тут споживач зазвичай присутній у виробничому процесі, тобто наявний більш тісний контакт чи взаємодія зі споживачем, ніж у сфері промислового або сільськогосподарського вироб­ництва. Робітник в землеробстві, наприклад, не контактує зі споживачами, у лікарні ж чи в кінотеатрі виробничі службов­ці тісно взаємодіють із клієнтами;

— у сфері послуг потрібен більш високий ступінь індивідуаліза­ції продукту відповідно до вимог споживача;

— роботи в сфері послуг зазвичай більш трудомісткі, ніж, при­пустимо, у промисловості.

Чим вищий ступінь взаємодії зі споживачем, чим вищий ступінь індивідуалізації продукції, чим вища трудомісткість процесу, тим важче забезпечити його високу економічну ефективність.

Операційна система і її функції спрямовані на досягнення пос­тавлених цілей підприємства. Ставлячи перед організацією певні цілі, керівництво підтверджує те, до чого організація прагне.

Операційна функція є основою будь-якої організації і має важ­ливі та складні зв'язки з іншими функціями організації. Для забез­печення її ефективної діяльності слід оптимізувати управління ци­ми зв'язками.

Типове підприємство має три основні напрями діяльності:

· фінансову;

· маркетингову;

· виробничу

Щоб надати кошти в потрібний час та в необхідних обсягах фі­нансова служба повинна мати від операційних підрозділів інфор­мацію про плани виробництва та розвитку, поточну інформацію, щоб оплатити працю, заплатити постачальникам, виставити рахун­ки споживачам, вести облік запасів та фінансову звітність.

Функція маркетингу полягає в надійному прогнозі попиту та забезпеченні реальних замовлень. Ця функція також інформує ви­робництво про будь-які претензії споживачів до якості чи термінів поставок продукції.

Маркетологи, виробничники і фінансисти взаємодіють при:

· розробці виробу та процесу;

· прогнозуванні та плануванні;

· опрацюванні виробничих графіків;

· прийнятті якісних і кількісних рішень;

· обміні інформацією про слабкі та сильні сторони один одного.

Операції залежать від планово-виробничої функції, яка забез­печує проектування нових видів продукції, виробничих потужнос­тей і процесів, а також планування виробництва.

Відділ збуту відповідає за відвантаження товарів на склад, в роздрібну торгівлю чи кінцевому споживачу.

Р. Емерсон зазначав: «Метою кожного з виробничих підрозділів повинен бути конкретний вклад у мету підприємства як цілого, а не вступати у протиріччя з метою інших підрозділів. Якщо Ви йдете без мети, то немає сенсу обирати дорогу».

Застосування комп'ютерів привело до революції у розвитку опе­раційних систем.

1. Система автоматизованого проектування (САПР) дозво­ляє створювати за допомогою комп'ютера необхідну документацію, зберігати її в пам'яті комп'ютера і перенести на па­пір креслення.

2. Автоматизована система управління виробництвом (АСУВ) передбачає, що виробниче обладнання управляється і контролюється за допомогою комп'ютера. Комп'ютер також здатний передати новий набір команд і змінити виконуване обладнанням завдання.

3. Роботи — це програмовані пристрої, що маніпулюють матеріалами та інструментом. Найчастіше роботи застосовують на монотонних і стабільних операціях, а також небезпечних та незручних для людини роботах. Важливим є те, що роботи можна перепрограмувати для виконання нової роботи.

4. Система автоматичного складування та видачі товарів («автоматизовані» склади) передбачає використання керова­них комп'ютером підйомно-транспортних пристроїв, що зак­ладають вироби в склад та виймають їх звідти за командою. Комп'ютер зберігає в пам'яті місце знаходження кожного ви­робу.

5. Гнучкі операційні системи — це виробничі системи, які поєднують всі зазначені технології. їм притаманний високий рі­вень автоматизації виробництва без втрати гнучкості. Висока економічність виробництва невеликих партій виробів дода­ється за рахунок скорочення втрат на переобладнання пото­кових ліній.