Шлюб, що визначається не дійсним за рішенням суду. Неукладений шлюб

Шлюб визнається недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка. Згода особи не вважається вільною, зокрема, тоді, коли в мо­мент реєстрації шлюбу вона страждала тяжким психічним розла­дом, перебувала у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, або якщо шлюб було за­реєстровано в результаті фізичного чи психічного насильства. 2. Шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя. 3. Шлюб не може бути визнаний недійсним, якщо на момент розгляду справи судом відпали обставини, які засвідчували відсутність згоди особи на шлюб або ЇЇ небажання створити сім'ю.

Визнання шлюбу недійсним у судовому порядку можна поділити на два види залежно від підстав визнання його недійс­ності. В одних випадках суд за наявності зазначених у законі підстав зобов'язаний визнати шлюб недійсним, а в інших — мо­же визнати його недійсним.

Підстави, за наявності яких суд має визнати шлюб недійс­ним, перелічені у коментованій статті. Це відсутність вільної згоди на реєстрацію шлюбу жінки або чоловіка, а також фіктивність шлюбу. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав і обов'язків подружжя. При цьому зовнішнє виявлення волі — волевиявлення особи або осіб, які уклали шлюб, суперечить їх волі. Як вже зазначалося, однією з умов дійсності шлюбу є наявність взаємної згоди осіб, які бе­руть шлюб. Для досягнення такої згоди треба, щоб воля цих осіб була спрямована на створення сім'ї. За фіктивного шлюбу, як зазначають деякі автори, ця умова відсутня. Тому такий шлюб має визнаватися недійсним. У п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України " Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" підкреслено, що для визнання шлюбу фіктивним достатньо, щоб хоча б одна з осіб, які беруть такий шлюб, не бажала створити сім'ю.

Фіктивний шлюб треба відрізняти від шлюбу, укладеного з корисливих мотивів (бажання отримати право на житлову пло­щу, спадщину). Однак якщо при цьому виникнуть сімейні відносини, шлюб не може визнаватись фіктивним. Під час роз­гляду справ про визнання шлюбу недійсним в силу підстав статті, що коментується, суд на основі дослідження та оцінки доказів, поданих сторонами або стороною (статті 15 і 30 ЦПК), має дійти висновку щодо наявності або відсутності таких підстав і навести відповідне мотивування. Цей висновок пови­нен бути викладений у рішенні суду. Шлюб не може бути виз­наний недійсним, якщо на момент розгляду справи судом відпали обставини, що засвідчували відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім'ю.

Шлюб може бути визнаний недійсним за рішенням суду, як­що він був зареєстрований: 1) між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною з пору­шенням вимог, встановлених частиною четвертою статті 26 цього Кодексу; 2) між двоюрідними братом та сестрою; між тіткою, дядьком та племінником, племінницею; 3) з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їхніх нащадків; 4) з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було на­дано права на шлюб. 2. При вирішенні справи про визнання шлюбу недійсним суд бе­ре до уваги, наскільки цим шлюбом порушені права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин, а також інші обставини, що мають істотне значення. 3. Шлюб не може бути визнаний недійсним у разі вагітності дружини або народження дитини у осіб, зазначених пунктами 1, 2, 4 частини першої цієї статті, або якщо той, хто не досяг шлюбно­го віку, досяг його або йому було надано право на шлюб.Як вже зазначалося, перешкоди укладанню шлюбу можна поділити на абсолютні, за наявності яких шлюб обов'язково має визнаватись недійсним, та відносні, за яких він може виз­ ись неднаватійсним. Ці перешкоди наведені у частинах 3 і 4 ст. 26 та ч. 5 ст. 30 СК.

А у коментованій статті перелічені підстави визнання судом шлюбу недійсним. У зазначених у цій статті випадках визнання шлюбу недійсним є правом, а не обов'язком суду. Згідно зі статтею, що коментується, за рішенням суду може бути визна­ний недійсним шлюб: 1) між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною, укладений з порушенням вимог, встановлених ч. 4 ст. 26 СК; 2) між двоюрідними братом та сестрою; між тіткою, дядьком та племінником, племінницею; 3) з особою, яка при­ховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для друго­го з подружжя і (або) їх нащадків; 4) з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надане право на шлюб.

Як випливає зі змісту коментованої статті, у перелічених у ній випадках маються на увазі шлюби, укладені за наявності встановлених законом відносних перешкод їх укладенню (час­тини 3—5 ст. 26, ч. 5 ст. 30 СК), за винятком шлюбу, укладено­го з особою, яка не досягла шлюбного віку. При вирішенні справи про визнання шлюбу недійсним суд бере до уваги, наскільки цим шлюбом порушені права та інтереси особи, три­валість спільного проживання подружжя, характер їх взаємин та інші обставини, що мають істотне значення. Шлюб не може бу­ти визнаний недійсним у разі вагітності дружини або народжен­ня дитини у осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 4 ч. 1 статті, що коментується, або якщо той, хто не досяг шлюбного віку, досяг його або йому було надане право на шлюб.

У главі про недійсність шлюбу нічого не сказано про наслідки укладення шлюбу між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, які були ним усиновлені, якщо зазначеним особам рішенням суду не було надане право на шлюб (ч. 4 ст. 26 СК). Уявляється, що у таких випадках питання про визнання шлюбу недійсним може вирішуватися судом з урахуванням обставин, викладених у ч. 2 коментованої статті, відповідно до правила про аналогію зако­ну, як відносну перешкоду укладанню шлюбу (див. коментар до ст. 26).[ https://radnuk.info/komentar/simein/428-rozdil2/5916--42--------------.html ]

Шлюб, зареєстрований у відсутності нареченої і (або) наре­ченого, вважається неукладеним. Запис про такий шлюб у держав­ному органі реєстрації актів цивільного стану анулюється за рішенням суду за заявою заінтересованої особи, а також за заявою прокурора.

Від визнання шлюбу недійсним треба відрізняти його виз­нання неукладеним. Як вже зазначалося, недійсним є шлюб, укладений за відсутності хоча б однієї з умов (позитивних) йо­го реєстрації або за наявності хоча б однієї з установлених за­коном перешкод його реєстрації (негативних умов) (див. ко­ментар до ст. 38). Визнання ж шлюбу неукладеним має місце у разі порушення порядку його укладання. Так, згідно з ч. 1 ст. 34 СК присутність нареченого та нареченої у момент реєстрації їхнього шлюбу є обов'язковою (див. коментар до ст. 34). Тому шлюб, зареєстрований у відсутності нареченої і (або) наречено­го, вважається неукладеним. Проте його не треба визнавати недійсним. Адже зазначеного шлюбу в юридичному смислі не існує. Запис про такий шлюб в органі РАЦСу анулюється за рішенням суду за заявою заінтересованої особи, а також за за­явою прокурора. Неукладеним треба також вважати шлюб, за­реєстрований за підробленими документами або за документа­ми, що не належать нареченому або нареченій. У такому разі реєстрація шлюбу відбувається за недійсними документами або за відсутності особи, зазначеної у паспорті. У судовій практиці був випадок, коли особа за викраденим паспортом зареєструва­ла шлюб і оселилася на житловій площі, що належала її дру­жині. Підстав для визнання такого шлюбу недійсним немає. Адже при його розірванні у подружжя залишаються деякі пра­ва, що виникають зі шлюбу, зокрема право на житлову площу. Такий шлюб треба визнати незаконним. У КпШС не передба­чене положення про визнання шлюбу неукладеним. Тому у цьому разі відповідно до ст. 161-1 вказаного Кодексу актовий запис про реєстрацію шлюбу підлягає анулюванню на підставі рішення суду.

Неукладений шлюб не породжує жодних прав та обов'язків. При цьому не існує презумпції батьківства чоловіка матері ди­тини. Якщо недійсний шлюб може за певних обставин визна­ватися дійсним (ч. 5 ст. 39, ч. З ст. 40, ч. З ст. 41 СК; див. ко­ментарі до цих статей), то неукладений шлюб не може бути виз­наний таким.

Вступ у шлюб породжує виникнення особистих немайнових та майнових правовідносин між подружжям (див. коментар до ст. 36). Насамперед виникають немайнові правовідносини, а майнові є похідними від них. Регулювання зазначених пра­вовідносин ґрунтується на рівності прав та обов'язків кожного з подружжя у шлюбі й сім'ї (ст. 51 Конституції) і спрямоване на виконання завдань, передбачених статтями 51 та 52 Конституції І ч. 2 ст. 1 СК.

Особисті права та обов'язки подружжя, як й будь-які осо­бисті права та обов'язки, тісно пов'язані з особою їх володаря і не мають майнового (економічного) змісту. Так, немайнові пра­ва та обов'язки, як й інші сімейні права та обов'язки, не пере­даються і не відчужуються.

Норми сімейного права не регулюють усіх відносин, що ви­никають у шлюбі. Так, побудова сімейних відносин на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки не мо­же бути забезпечена нормами права. Вони можуть лише спри­яти розвитку цих відносин, які регулюються нормами моралі.

У коментованій главі закріплені такі особисті немайнові права та обов'язки подружжя: 1) на материнство та батьківство (статті 49 і 50); 2) право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності та на фізичний і духовний розвиток (статті 51 і 52); 3) право дружини та чоловіка на зміну прізвища (ст. 53); 4) право дружини та чоловіка на розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї (при цьому вважається, що дії одного з подружжя стосовно життя сім'ї вчинені за згодою дру­гого з подружжя) (ст. 54); 5) обов'язок подружжя турбуватися про сім'ю (ст. 55); 6) право дружини та чоловіка на особисту свободу (ст. 56). Відповідно до нього кожен з подружжя має право на вибір місця свого проживання, вживати заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, щодо підтримання шлюбних відносин, а також право припинити шлюбні відносини. Крім того, кожен з по­дружжя, як й будь-який громадянин, має право на працю, яке охоплює право на вибір професії та роду трудової діяльності (ст. 43 Конституції). Дружина та чоловік, як й будь-які грома­дяни, володіють особистими немайновими правами, закріпле­ними у книзі 2 ЦК. Деякі з цих прав з моменту реєстрації шлюбу одночасно є суб'єктивними сімейними правами кожно­го з подружжя. Такими правами, наприклад, є право на не­втручання в особисте і сімейне життя (ст. 32 Конституції; ст. 271 ЦК) і право на сім'ю (ст. 4 СК; ст. 291 ЦК). До особистих немайнових прав подружжя згідно з ч. 1 ст. 119 СК також на­лежить право обох або одного з подружжя на встановлення ре­жиму окремого проживання. До цих прав варто також віднес­ти право одного з подружжя давати згоду на усиновлення ди­тини другим з подружжя.

Деякі норми, що регулюють немайнові відносини між по­дружжям, як зазначає М. Антокольська, є нормами-деклараціями, оскільки передбачені ними права не можуть здійсню­ватись у примусовому порядку, застосування санкцій за їх пору­шення неможливе. Так, спори з приводу розподілу сімейних обов'язків та питань життя сім'ї, тобто ті, що стосуються особи­сто-правових відносин подружжя, за винятком питань, пов'яза­них з вихованням дітей, та майнових питань, не можуть вирішуватися примусово. Майнові ж спори подружжя можуть вирішу­ватися судом. У судовому порядку можуть також вирішуватися спори щодо виховання дітей. А у випадках, передбачених зако­ном (статті 152 і 158 СК), такі спори можуть вирішуватися ор­ганами опіки та піклування. Окремі питання, пов'язані зі здійсненням батьківських прав та обов'язків, повинні вирішува­тися з урахуванням думки дитини (статті 148, 149, 160 СК).

Нормами-деклараціями є також положення, які передбача­ють право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуаль­ності та на фізичний і духовний розвиток (статті 51 і 52 СК). Порушення цих положень може бути підставою для розлучення.

Особисті немайнові відносини між подружжям є відносними правовідносинами. Правам одного з подружжя відповідають обов'язки другого. Більшість сімейних особистих немайнових суб'єктивних прав та обов'язків кожного з подружжя є водно­час їх правами та обов'язками стосовно одне одного (див. ко­ментарі до статей 14 і 15). Так, питання, пов'язані з реалізацією прав та обов'язків подружжя, що стосуються розподілу обов'яз­ків у сім'ї та спільного вирішення проблем сімейного життя, мають розв'язуватися за взаємною згодою. При здійсненні од­ним з подружжя прав на вибір та зміну прізвища, вибір занять, професії та місця проживання другий з подружжя не повинен чинити перешкод цьому.

Деякі з особистих немайнових прав подружжя (наприклад, право на материнство та право на батьківство) мають абсолют­ний характер захисту від порушення з боку третіх осіб (див. ко­ментарі до статей 49 і 50).[ https://radnuk.info/komentar/simein/428-rozdil2/5910--48----.html ]

2.3 . Шлюб, який може бути визнаний недійсним за рішенням суду

Шлюб може бути визнаний недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований:

1) між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною з порушенням вимог, встановлених частиною п'ятою статті 26 цього Кодексу;

2) між двоюрідними братом та сестрою; між тіткою, дядьком та племінником, племінницею;

3) з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їхніх нащадків;

4) з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано права на шлюб.

При вирішенні справи про визнання шлюбу недійсним суд бере до уваги, наскільки цим шлюбом порушені права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин, а також інші обставини, що мають істотне значення.

Шлюб не може бути визнаний недійсним у разі вагітності дружини або народження дитини у осіб, зазначених пунктами 1, 2, 4 частини першої цієї статті, або якщо той, хто не досяг шлюбного віку, досяг його або йому було надано право на шлюб.

Якщо встановлення підстав недійсності шлюбу, що передбачені у ст. 40 СК не потребують оцінки на предмет їх наявності, то підстави, що визначені у ст. 41 СК можна поділити на два види: перші, ті, які є підставою недійсності шлюбу внаслідок факту свого існування, другі, ті, що є підставою недійсності шлюбу внаслідок отримання того результату оцінки, що передбачений законодавцем.

Внаслідок факту свого існування підставами недійсності шлюбу є:

1) шлюб зареєстровано між усиновлювачем та усиновленої ним дитиною з порушенням вимог, встановлених частиною п'ятою статті 26 СК. Відповідно до вимог ч. 5 ст. 26 СК факт правового зв'язку між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною є підставою, що унеможливлює шлюб, хоча не є самостійною підставою його недійсності у порівнянні із тими підставами недійсності шлюбу, що передбачені частинах 1 - 3 ст. 39 СК. Тому законодавець замість вислову " недійним є шлюб" (частини 1 - 3 ст. 39 СК), у коментованій статті використовує вислів " шлюб може бути визнаний недійним". Тобто факт правового зв'язку між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною є необхідною, проте не достатньою умовою визнання шлюбу недійним, що і відображається у тому, що суд лише може визнати такий шлюб недійним, проте не зобов'язаний, якщо не буде достатній підстав передбачених ч. 2 ст. 41 СК;

2) шлюб зареєстровано між двоюрідним братом та сестрою; між тіткою, дядьком та племінником, племінницею. Факт родинного та правового зв'язку між вказаним особами може бути підставою для визнання шлюбу недійним судом у першу чергу з точки зору моральності, а у другу з точки зору певних природничих факторів, тобто родинних зв'язків. Тому при застосуванні такої підстави недійсності шлюбу як факт родинного та правового зв'язку між двоюрідним братом та сестрою; між тіткою, дядьком та племінником, племінницею слід враховувати факт обізнаності осіб про названі зв'язки, хоча відсутність названої обізнаності не заперечує існування самого факту родинних зв'язків, а отже і названу підставу недійсності шлюбу;

3) шлюб зареєстровано з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їхніх нащадків. За змістом статті особа, що має хворобу, по-перше, повинна знати про неї; по-друге, приховувати хворобу; по-третє, хвороба має бути тяжкою або небезпечною для іншого з подружжя або нащадків;

4) шлюб зареєстровано з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано права на шлюб. Відповідно до ч. 2 ст. 23 СК особі, що не досягла шлюбного віку, за рішенням суду, може бути надано право на шлюб.

Підставами недійсності шлюбу, крім тих, що передбачені вище, є підстави, що об'єктивуються у вигляді результату (результатів) оцінки, що передбачені законодавцем. Саме названі результати оцінки, крім тих необхідних підстав, що передбачені у ч. 1 коментованої статті, і є достатніми умовами визнання шлюбу недійними. Зокрема мова йде про такі результати оцінки: " наскільки цим шлюбом порушені права та інтереси особи", " тривалість спільного проживання подружжя", " характер їх взаємовідносин", " інші обставини, що мають істотне значення". При з'ясуванні, у тому числі шляхом оцінки, обставин, передбачених у ч. 2, варто мати на увазі те, що вони у своєму результаті оцінки можуть носити взаємовиключний характер. Так, факт порушення певного визначеного судом особистого немайнового права особи може бути встановленим разом із встановленням того, що подружжя мають добрі стосунки та проживають разом тривалий час.

Зазначені у ч. 1 та ч. 2 необхідні та достатні підстави неправозгідності шлюбу втрачають силу юридичних підстав для визнання шлюбу недійним у разі існування наступних обставин: 1) вагітність дружини; 2) народження дитини у осіб зазначених у пп. 1, 2, 4 ч. 1 коментованої статті; 3) у разі досягнення шлюбного віку на момент розгляду справи тією особою, яка у момент реєстрації шлюбу не мала шлюбного віку; 4) надання права на шлюб особі на момент розгляду справи.