Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Вивчення нового матеріалу. Тема: Внутрішня і зовнішня політика Японії Першої третини ххст.






Тема: Внутрішня і зовнішня політика Японії першої третини ХХст.

Мета: Охарактеризувати зовнішню та внутрішню політику Японії та обставини, за яких відбувалися затвердження кордонів держави, зміна влади та економіка країни.

ХІД УРОКУ

ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. 1 Наслідки Першої світової війни для Японії.

Оголошуючи у серпні 1914 р. війну Німеччині, Японська імперія плекала плани розширення зони свого впливу в Китаї. На другому році війни Японія пред'явила Китаю так звану «21 вимогу», задоволення яких фактично перетворили б цю країну у вотчину Японії. Власне, щодо Китаю й Тихого Океану, то тут японці частково досягли мети.

За давньою японською традицією, колону солдатів, що відправлялися на війну, очолював вояк, який ніс на плечі списану ієрогліфами двометрову збільшену копію «самодзі» - круглої лопатки, якою в японській сім'ї розкладають рис у тарілки. Такими лопатами японські генерали сподівалися «черпати» багаті трофеї на полях битв Першої світової війни. По війні їх спіткало гірке розчарування - Вашингтонська мирна конференція 1921-1922 рр. проголосила політику «відчинених дверей» - рівних можливостей для всіх країн - у Китаї. І хоча у Вашингтоні Японії було надано право мати на Тихому океані третій за потужністю (після США й Великої Британії) військово-морський флот водотоннажністю 315 тис. т, вона вважала себе несправедливо обійденою західними державами, насамперед Сполученими Штатами.

Економічна нестабільність у повоєнній Японії призвела до соціальних заворушень, одним з найбільших із яких були «рисові бунти» 1918 р., коли близько 10 млн чоловік протестували проти спекулятивних цін на рис - головний продукт харчування японців.

Хірохіто - регент, а з 1926 р. - імператор Японії, після поїздки в 1921 р. до Європи вбачав свою роль у політичному житті країни як конституційного монарха на кшталт Великої Британії, Бельгії, Голландії та Італії. Він прагнув не втручатися надто активно у відносини армійської верхівки з парламентом, балансуючи між цими двома силами.

Головний тягар труднощів, пов'язаний з повоєнним періодом, ліг на плечі уряду прем'єр-міністра Такаші Хари (1856-1921). Найперше, він поставив собі за мету позбавити впливу олігархів, які надмірно посилились в епоху «реставрації Мейдзі», і зміцнити роль політичних партій у суспільному житті. Т. Хара виявився неперевершеним майстром партійного будівництва й знавцем бюрократичного партійного механізму, зумів заручитися заступництвом впливових японських бізнесменів. Незважаючи на несприятливі внутрішні й зовнішні чинники, Т. Харі вдалося стабілізувати економіку, демократизувати суспільство, забезпечити розквіт інтелектуального й мистецького життя.

1.2 Мілітаризація країни.

Мілітаристські настрої як не можна краще для їх провідників накладалися на прояви в Японії світової економічної кризи, яка до того ж охопила фінансову систему країни ще в 1927 р. До нестатків і злиднів більшості населення, особливо сільського, долучився небачений раніше крах банків, що порушив нормальну діяльність всієї економіки.

Тепер же, переконували вони співгромадян, в умовах нав'язування Японії «несправедливих» договорів потрібно було накопичувати військові сили для «відновлення справедливості» і ввести в оману західну дипломатію щодо дійсних намірів Японії на міжнародній арені.

У 1928 р. майже одночасно з прийняттям «Закону про загальні вибори», за яким кількість виборців зросла з понад З млн чоловік до 12, 5 млн, було прийнято «Закон про охорону громадського порядку», яким було передбачено до десяти років тюремного ув'язнення за «антимонархічні» та «антидержавні» дії. Насправді ж під ці формулювання можна було підвести під будь-які вияви невдоволення офіційною урядовою політикою.

Ідеологічним прикриттям нагнітання мілітаристських настроїв слугувала ідея про нібито божественне походження Японії. У школах дітям розповідали, що їхня батьківщина - священна земля, якою безперервно управляють нащадки міфічного імператора Дзімми. У центрі шкільної карти «Сусіди Японії» було позначено японську столицю Токіо, а довкола неї було проведено п'ять кіл, що означали етапи експансії Японії. Перше коло охоплювало власне Японію, друге - тихоокеанські острови, Корею, Маньчжурію і частину Монголії, третє - Північний Китай і частину російського Сибіру, четверте - решту Китаю, Індокитай, Борнео й Гавайські острови, п'яте - західне узбережжя США й Канади, Австралію.

Політика уряду представника партії Мінсейто Осаші Хамаґучі (1929-1931) не відрізнялася оригінальними заходами, спрямованими на виведення економіки з кризи, а в основному полягала у закликах заощаджувати, вести аскетичний спосіб життя тощо. Урешті-решт прем'єр виявився нездатним справитися з проблемами внутрішнього життя країни. О. Хамаґучі потрапив під шквал критики за безпорадне борсання в трясовині проблем і загинув у результаті терористичного акту правих бойовиків.

Спекулювання на соціальних проблемах, звернення до самурайського минулого й терор стали невід'ємною складовою дій мілітаристів. У 1932 р. група молодих офіцерів вчинила заколот з метою насадження у країні військової диктатури. Спроба виявилася невдалою, але вона сприяла збільшенню фінансової допомоги мілітаристам з боку крупного японського бізнесу, насамперед пов'язаного з виробництвом зброї. Особливо велику прихильність виявляли до них керівники дзайбацу - потужних трестів і концернів, котрі контролювали такі ключові сектори економіки, як важка промисловість, транспорт, торгівля, фінанси. Об'єднання «Міцуї», «Міцубісі», «Ніссан», розраховуючи на прибутки від майбутніх колоніальних загарбань, не шкодували коштів на підтримку зусиль мілітаристських націоналістичних організацій і груп.

Мілітаризація в 30-х рр. політичного клімату досягла кульмінації в 1936 р. під час так званого інциденту 26 березня. Цього дня група молодих офіцерів здійснила спробу знищити у повному складі урядовий кабінет і захопити владу в країні. Заколот було придушено, але відтепер у Японії постав могутній блок цивільної влади з вищим армійським командуванням. Це були люди, які мали підтримку бізнесових кіл, впливових засобів масової інформації, чиновників. Вони готували націю до експансії в Азію і до тотальної (загальної) війни проти Заходу, свідченням чому став вихід Японії з Ліги Націй та агресивні акції на міжнародній арені.

1.3 Демократичний рух.

Природно, що у країнах з тоталітарним чи авторитарним устроєм демократичні сили змушені діяти у вкрай складних умовах. У подібній ситуації перебували й демократично орієнтовані люди в міжвоєнній Японії. Коли офіційна пропаганда з усіх сил намагалася прищепити нації войовничий дух, коли слова «самурай» і «патріот» вживалися як синоніми, потрібно було мати велику громадянську мужність, щоб протистояти цьому. Особливість Японії, як, власне, й Німеччини та Італії, полягала в тому, що тут до демократичного табору належали всі, хто виступав проти диктатури мілітаристів усередині країни й проти агресивної зовнішньої політики на міжнародній арені. Демократичний рух у Японії потерпав від того, що його учасники були розрізненими й не мали загальнонаціональних центрів. Ліві організації й групи, як, наприклад, «Танемаку хіто» («Сіяч») на чолі з Омі Комакі чи створена в липні 1922 р. Комуністична партія Японії (КПЯ), через свою малочисельність та захоплення теорією на шкоду конкретним діям не справляли вирішального впливу на політику японського уряду та громадську думку. Упродовж 20-30-х рр. партійні активісти КПЯ неодноразово переслідувались владою; не додавала партії авторитету й безперервна боротьба між різними фракціями в ній Ті в Японії, хто передбачав загрозливі для нації наслідки мілітаризації країни, намагалися протидіяти скочуванню її до війни. Так, у листопаді 1930 р. противники мілітаризації поширили серед японських військових воєнних моряків у Шанхайському порту антивоєнні листівки. Того ж року постало «Товариство противників японо-китайської війни».






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.