Господарський процесуальний кодекс України Стаття 11. Досудове врегулювання спорів, що виникають у разі зміни та розірвання господарських договорів

Підприємство чи організація, які вважають за необхідне змінити чи розірвати договір, надсилають пропозиції про це другій стороні за договором.

Підприємство, організація, які одержали пропозицію про зміну чи розірвання договору, відповідають на неї не пізніше 20 днів після одержання пропозиції. Якщо підприємства і організації не досягли згоди щодо зміни чи розірвання договору, а також у разі неодержання відповіді в установлений строк з урахуванням поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення господарського суду.

КОМЕНТАР:

Коментована частина статті передбачає процедуру внесення змін до договору або його розірвання. У разі необхідності вчинення вищезазначених дій, сторона по Договору повинна надіслати іншій стороні Пропозицію про внесення до Договору змін або його розірвання. В даному випадку слід зазначити, щодо до такої пропозиції застосовуються вимоги, які встановлені до претензії, перелік яких міститься в ст.ст. 6-8 Господарського процесуального кодексу (див. коментар до ст.ст. 6-8 ГПК України).

Свою позицію щодо обов'язковості надсилання такої пропозиції виклав і Вищий господарський суд у своєму Листі від 13.08.2008, № 01-8/482 " Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року".

Так, ВГСУ зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ГПК підприємство чи організація, які вважають за необхідне змінити чи розірвати договір, надсилають пропозиції про це другій стороні за договором.

Наведені та інші норми матеріального і процесуального права не передбачають будь-яких санкцій за недодержання підприємством (організацією) відповідного порядку внесення змін до господарського договору чи його розірвання. Тому саме по собі таке недодержання не тягне за собою наслідків у вигляді відмови в прийнятті позовної заяви або її повернення чи припинення провадження у справі.

Однак, в даному випадку слід звернути увагу на позицію Верховного Суду України, яка ґрунтується на підставі Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі N 1-2/2002 (про досудове врегулювання спорів), яка визначає, що недотримання позивачем вимог ч. 2 ст. 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання договору (Постанова ВСУ суду від 17.06.2008 N 8/32).

Крім того, аналізуючи положення статті щодо надіслання пропозиції, фактично що є способом досудового врегулювання спору, слід враховувати положення щодо обов'язковості виконувати умови договору сторонами, що перекреслює принцип свободи Договору, оскільки сторони на практиці помилково вважаються про можливість встановлення права добровільної відмови від договору.

Частина 2 коментованої статті встановлює двадцятиденний строк на надання відповіді на пропозицію. У разі недосягнення згоди, або відсутності відповіді у встановлений термін у направника пропозиції виникає право для звернення до суду.

Важливим нюансом у надіслані пропозиції/відповіді є додержання встановлених ГПК України способів направлення документів шляхом направлення їх рекомендованим листом з повідомлення про вручення, цінним або особисто адресату під розписку.

В умовах ринкової економіки господарський договір є основним засобом організації відносин між суб’єктами господарювання та важливим інструментом правової організації господарського життя суспільства в цілому. Через це великого значення для підготовки висококваліфікованих фахівців-юристів господарсько-процесуальної спеціалізації має ґрунтовне освоєння та розуміння теоретичних засад регулювання господарських договірних відносин на нормативно-правовому, індивідуальному (саморегулятивному) та судовому рівні.