Зрілого віку

На відміну від інших практик метою соціальної роботи повинно бути самопосилення людини, якій надається допомога.

Наведемо два приклади надання такої допомоги з галузі консультування безробітних громадян із застосуванням тренінгової технології [24, 260-263]. Ці приклади примітні також і тим, що демонструють нам факт того значення, яке має феномен самоповага (самооцінки) в соціальній роботі.

Приклад консультування безробітних громадян (занижена самооцінка)

Н. закінчила технікум харчової промисловості в обласному центрі. Технік-тгхнолог харчової промисловості. За розподілом виїхала в одне із міст області й поступила на завод на посаду технолога-майстра. Заробітна плата була дуже маленькою, а жити приходилося в гуртожитку барачного типу зі зручностями на вулиці. До того ж на роботі довелося керувати бригадою, середній вік у якій - близько 50 років, їй же на той момент було 18 років. Паралельно довелося опановувати нову технологію роботи, тому що її призначили бригадиром не за тісю спеціальністю, за якою вона закінчила технікум.

Через 3 роки вона вийшла заміж: і переїхала в інше місто. Змушена була піти працювати буфетницею. Цю роботу вона ненавиділа, тому що торгувати пивом так і не навчилася. Незабаром ускладнилися стосунки з чоловіком, і вона змушена була з ним розлучитися. У цей же час її запросили на посаду начальника виробництва на завод до сусіднього міста. У її обов'язки входило здійснювати контроль за виробництвом на чотирьох заводах харчової промисловості. І хоча працювала там досить довго, змушена була піти через хронічну хворобу дитини. Улаштувалася на роботу касиром у професійно-технічне училище, а потім стала і заступником директора з адміністративно-господарської частини. Народила другу дитину.

Через кілька років її знову запросили на хлібозавод технологом, на якому вона й проробила до початку 1990-х pp., коли завод було вирішено закрити. У неї в підпорядкуванні було 45 чоловік, і тут вона вперше зіштовхнулася з відкритим злодійством на робочому місці. З цим довелося боротися. І ця боротьба увінчалася успіхом: коли прийшов час здавати завод, усі заходи були проведені протягом двох днів.

Після ліквідації заводу Н. залишилася без роботи, а реєструватися в якості безробітньої не хотіла. Тому вона написала лист генеральному директору об'єднання хлібозаводів в обласному центрі, у якому описала свій досвід роботи.

Дуже швидко її запросили на посаду директора хлібозаводу в інше місто. Під її керівництвом опинилося 140 чоловік. Колективу як такого не було. На початку своєї діяльності вона зіштовхнулася з прямим саботажем з боку працівників. Наприклад, при запуску закупленої в Німеччині нової потокової лінії з виробництва сушінь слюсарі, завданням яких було налагодження нового обладнання, уставляли запізні болти в рушійні частини маши г Н. почала з формування колективу й низки виховних заходів, що поєднували як каральний вплив, так і заохочення. Нову лінію вдалося запустити протягом півмісяця. Незабаром заробило ще кілька нових потокових ліній з виробництва різних хлібопродуктів; старі печі були замінені німецькими міні-пекарнями. Н. установила тісні контакти з виробниками устаткування для хлібопекарської промисловості з Німеччини, у результаті чого нові лінії вдавалося налагоджувати в найкоротші терміни. Проте, незважаючи на економічну ефективність діяльності, випробувала сильний вплив з боку незадоволених її політикою на підприємстві. На заводі практично щодня з'являлися перевірочні комісії з різних контрольних органів. Був навіть зроблений напад на її чоловіка, і він тривалий час лежав у лікарні.

У результаті всього цього Н. пішла з роботи й зареєструвалася в якості безробітньої в службі зайнятості області. До моменту її приходу в тренінгову групу вона вже кілька місяців шукала роботу. її емоційний стан на початок тренінгу можна оцінити як подавлений, депресивний, з високим ступенем розпачу. У тому, що залишилася без роботи, вона звинувачувала колишнє своє керівництво і колег по роботі, що нібито " уставляли їй ціпка в колеса". Н. вважала, що для неї роботу знайти неможливо, тому що їй 51 рік, а потрібні скрізь до 40 років. Себе вона сприймала як невдаху, чий досвід нікому не потрібний. У процесі роботи вона змінила свої установки. За підтримкою з боку інших учасників групи, на прикладі ряду оголошень про пошук керівного персоналу, вона зробила висновок про те, що має великий досвід управлінської роботи. Складання резюме далося з превеликим зусиллям, але стало поворотним моментом, що дозволило переосмислити досвід роботи. Закріпило ж ці зміни формування перспективного плану пошуку роботи. Незабаром Н. одержала ряд пропозицій щодо роботи.

Приклад консультування безробітних громадян (підвищена самооцінка)

К. перебуває на обліку в Службі зайнятості населення в якості безробітньої близько одного року. До цього також: не працювала протягом декількох років у зв'язку із хворобою. Освіта - середня спеціальна за фахом " культпрацівник". Вік - 40 років. Заміжня, має дітей. Працювала спершу за фахом, а після в архіві, у військово-обліковому столі, паспортисткою і т.ін. Більше 2-3 років на одному робочому місці не затримувалася. На питання: " Яку роботу ви шукайте? " відповіла: " Таку, де добре платять ". На питання про спеціальність перерахувала всі види робіт, що вона виконувала, і додала: " Мені все одно, де працювати, аби добре платили ". Основною причиною, з якої вона не могла влаштуватися на роботу, вона називала погану роботу кадрових служб підприємств, їхню незацікавленість у якісному підборі персоналу. К. стверджувала, що головне завдання кадрових працівників - " відв'язатися" від відвідувачів. Найкраще, що можна від них почути, - " вакансій немає, а можуть і матом послати". До того ж К. зовсім упевнена, що боротися з хамством кадрових працівників даремно, тому що " слова до справи не пришиєш". На питання про оголошення в газетах вона відповіла, що всі ці оголошення - неправда: " Щодо газет — ідіть до них розбиратися, що вони там публікують". К. стверджувала, що з нею ніхто довго не розмовляв, відповідали, що вона їм не підходить з тих чи інших причин. Рівень потреб К. досить високий. Вона претендує на посаду, яку, як правило, займають фахівці з вищою освітою: учитель, начальник відділу в державній установі і т.ін. На питання одного з учасників групи: " Чому ж Ви дотепер не знайшли роботу, якщо Ви такий досвідчений фахівець? " вона відповіла: " За чутками, зараз не рекомендації потрібні і не ці ваші дипломи, а хабарі. Даси хабар - значить улаштуєшся на нормальну роботу. А для того, щоб дати хабар, потрібно не телефонувати, а приходити ".

Надалі К. відмовилася брати участь у роботі групи, заявивши, що в неї проблем немає, і краще вона буде шукати гроші, щоб дати хабаря.

Найбільш повно соціальна робота з людьми зрілого віку, орієнтована на самопосилення людини, якій надається допомога, може бути здійснена в практичній діяльності соціального працівника на індивідуально-особистісному рівні.

Тут мета соціальної роботи полягає в тому, щоб, допомагаючи людині, яка потрапила у важку життєву ситуацію, змінити її, щоб допомогти людині прийняти ту чи іншу проблему як дану реальність, адаптуватися до нової життєвої ситуації, щоб, у кінцевому рахунку, людина не потребувала сторонньої допомоги, тобто стана самодостатньою. Таким чином, допомога в соціальній роботі виступає як засіб досягнення мети, як інструмент, завдяки якому зріла людина знаходить визначений гармонічний стан на досить довгий період свого життя й може повноцінно соціально функціонувати.

Як правило, у зрілому віці за допомогою звертаються люди в двох основних випадках: 1) коли вони не в змозі успішно справитися зі своєю особистою проблемою;

2) коли вони хотіли б розвити свої потенційні ресурси й можливості, щоб жити краще. Професійний соціальний працівник надає допомогу і першим, і другим.

Уже тільки в одному слові " допомога" міститься нескінченна безліч комбінацій і прийомів, якими користуються соціальні працівники. Тому соціальна робота - це творчість самого соціального працівника, але ця творчість має дві істотні особливості. Перша зв'язана з тим, що соціальна робота як професія насамперед має справу із стосунками людей, а також зі зв'язками між ними і їх навколишнім соціальним середовищем, причому на різних рівнях, аж до рівня всього суспільства в цілому. Саме цей бік соціальної роботи і є відмінною рисою цієї професії, виділяючи її з інших теоретичних дисциплін і соціальних практик. Друга особливість, що ґрунтується в основному на першій, полягає в тому, що соціальна робота виявляється технологічною, а її ефективність залежить від компетенції соціального працівника і " самісних" якостей клієнта.