Хронологія літературно-мистецьких напрямів І половини та середини ХІХ ст.

Світоглядно-естетичні зрушення в мистецтві та літературі середини ХІХ ст.

Хронологія літературно-мистецьких напрямів І половини та середини ХІХ ст.

Кінець XVIII ст. і перша третина XIX ст. характеризувалися пануванням романтичної естетики в європейських країнах. У наступні десятиліття романтизм не зникає повністю: продовжують творити письменники-романтики (В. Гюго), зберігаються елементи романтичного стилю у творах багатьох реалістів. В Америці зрілий та пізній етапи романтизму припадають на 40-60-ті роки XIX ст.

Поряд з романтизмом як художньою системою великого значення в європейських літературах XIX ст. набуває реалізм. Деякий час вони розвивалися нейтрально. Проте романтизм був домінуючим художнім напрямом першої половини століття, а реалізм другої.

Починаючи з 30-х рр. XIX ст. реалізм набуває класичних форм у Франції, згодом і в інших країнах. На 30-40-ві рр. припадає його розквіт – класичний реалізм.

Реалізм 50-60-х років XIX ст. помітно відрізняється від реалізму попереднього етапу (пізній реалізм).

2. Особливості розвитку мистецтва та літератури середини та кінця ХІХ ст. Передмодернізм. Модернізм

Досить складний комплекс являють собою нові нереалістичні течії кінця століття, точніше його останньої третини. Сукупність цих напрямків часто називають передмодернізмом.

Варто мати на увазі, що грані між цими напрямками нерідко були умовними. У цих напрямках найчастіше проявлялась реакція на натуралізм і позитивізм.

Натуралізм (лат. nature — природа) — напрям, який характеризується прагненням до об’єктивістського, фактографічного зображення дійсності та людських характерів, зумовлених біологічними, спадковими чинниками і соціально-матеріальним середовищем. Він виник у Франції у 70-ті роки XIX ст. й охопив у 80-90-ті літературу Західної Європи та США (Е. Золя, Гі де Мопассан, Г. Ібсен, Г. Гауптман). Натуралісти, як і реалісти, прагнуть вести розповідь в об’єктивному плані. Велику роль у їхніх творах відіграють документалізм, бажання охопити соціальні явища і живу природу. Вони сприймають людину як не тільки соціальний феномен, а й природний, підкреслюючи проблеми спадковості; намагалися наблизити мистецтво до науки.

Водночас у літературних творах знаходилась не тільки полеміка з позитивізмом, а й зв'язок з ним: песимістична картина світу, сповненого бруду, бідності, страждань, зокрема картина великого міста часто була близька до створеного натуралістами. Були і зворотні впливи – пристрасть Е. Золя до символів. Суттєвим також був вплив романтизму на багато напрямків такого типу. Водночас це інша художня система. У ній немає титанічних образів і пристрасті. Романтична особистість – місце зосередження духовних багатств і найвищі ідеали піддаються скептичному перегляду, причому скепсис пронизує все, проникає і в саме уявлення про цінності. Творчість поетів, пов'язаних з цими напрямками, забарвлена в тони безнадійного песимізму або холодного естетизму (парнасці). Декаданс (кризові явища, настрій розчарування, безнадій), який відбитий у творах цих письменників, не є художнім напрямком, це своєрідне світовідчуття, що об'єднує представників різних течій.

Відчуття неблагополуччя світу, трагедійності буття пронизує творчість багатьох з цих митців, що здійснили значні естетичні відкриття. В окремих представників цих течій художня практика нерідко виявлялась у суперечності з декадентськими естетичними теоріями. Вони почали ту видозміну вірша, котра тривала у 20 столітті, звільняли поезію від багатьох застарілих тенденцій, що обмежували вірш і сходили до традицій раціоналістичної риторики. Ключові особистості цієї літератури – французькі поети Шарль Бодлер, Поль Верлен, Артюр Рембо.

Хоч хронологічно ці течії (принаймні, у французькій літературі) відносяться до літератури другої половини 19 століття, але зазвичай у літературознавстві їх прийнято зараховувати до окремого періоду історії літератури – межі 19 і 20 століття, що історично завершується Першою світовою війною, й знаменує новий етап розвитку світової літератури. Наприкінці XIX ст. докорінно змінюються форми мистецтва, що призводить до виникнення модернізму.

Модернізм (фр. modern — сучасний, найновіший) – загальна назва нових літературно-мистецьких течій кінця XIX ст. початку XX ст. нереалістичного спрямування, що виникли як заперечення традиційних форм і естетики минулого.

Виник у 60-70-ті роки XIX ст. у Франції (Ш. Бодлер, П. Верлен, А. Рембо), поширився інших країнах.

Поява модернізму пов’язана з принципово новим розумінням мистецтва і його співвідношення з людським буттям.

Прагнення до свободи самовиявлення митця, усвідомлення твору як особливої реальності не менш значущої, ніж дійсність, а також наполегливий пошук нових форм творчості зумовили розвиток модернізму наприкінці XIX ст.

Характерні риси модернізму:

• особлива увага до внутрішнього світу особистості;

• надання переваги творчій інтуїції;

• розуміння літератури як найвищого знання, що здатне проникнути в найінтимніші глибини існування особистості й одухотворити світ;

• пошук нових формальних засобів у мистецтві (символіка, міфотворчість);

• прагнення до відкриття вічних ідей, які можуть перетворити світ за законами краси й мистецтва;

• творення нової художньої реальності.

У процесі становлення модернізм пройшов два етапи: ранній і зрілий(постмодернізм). Ранній модернізм – умовна назва перших течій, які виникли в останній третині XIX ст. Художній твір усвідомлюється як виявлення творчої свободи митця. Думки, враження особистості визначають розвиток сюжету, який позбавляється фабульності (опису подій). До течій раннього модернізму належать:

• імпресіонізм;

• неоромантизм;

• символізм.

Постмодернізм(середина ХХ ст.) –течія інтелектуальна (ера інформації). Його інтелектуалізм веде за собою релятивне (відносне), ірраціональне, нігілістичне ставлення до досягнень культури. Постмодернізм багато зробив для того, щоб звільнити мислення від спрощених схем, застиглих стереотипів, віджилих міфологій, обмеженості позитивістської картини світу, протиставивши їм творчу уяву, історико-філософську ерудицію, літературний талант, метафоричність. Разом з тим нищівна критика традиційних цінностей, норм і регуляторів ведеться для того, щоб дати місце новому образу споживача культури, для якого інформація - культова цінність. Тим самим постмодернізм проявив себе як потужна форма відчуження людини від цілераціонального проектування і соціальної дії.

Отже, у 30-90 рр. XIX ст. великого значення, у розвитку літератури набуває реалізм, якому притаманні історизм, соціальний і психологічний аналіз, показ і взаємодія типових характерів за типових обставин «саморозвиток» характерів, достовірність, намагання відтворити світ як непросту єдність суперечливих начал. У першій половині XIX ст. реалізм був пов’язаний з романтизмом, у другій половині — з натуралізмом. Однак в останній третині доби виникає новий напрям — модернізм, який зумовив справжню революцію в літературі.