ПРОТОКОЛ. Секреторні інфекційні діареї – це група інфекційних захворювань переважно вірусної, рідше бактеріальної етіології

ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ СЕКРЕТОРНИХ ІНФЕКЦІЙНИХ ДІАРЕЙ У ДІТЕЙ

Секреторні інфекційні діареї – це група інфекційних захворювань переважно вірусної, рідше бактеріальної етіології, які характеризуються фекально-оральним шляхом передачі і переважним ураженням тонкого кишечнику.

Шифр МКХ –10 –

А00 Холера

А04.0 Ентеропатогенна інфекція, спричинена Echerichia coli

А04.1 Ентеротоксигенна інфекція, спричинена Echerichia coli

А08 Вірусні та інші уточнені кишкові інфекції

А08.0 Ротавірусний ентерит

А08.2 Аденовірусний ентерит

А08.3 Інший вірусний ентерит

А08.4 Вірусна кишкова інфекція, неуточнена

А08.5 Інші уточнені кишкові інфекції

Найчастіші збудники секреторних інфекційних діарей у дітей:

Віруси:

- Rotavirus;

- Adenovirus;

- Astrovirus;

- Сoronavirus;

- Calicivirus;

- Reovirus;

Бактерії:

- Vibrio сholerаe;

- Salmonella;

- Echerichia coli (ентеропатогенні, ентеротоксигенні, ентероадгезивні).

ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ:

КЛІНІЧНІ:

- гострий початок;

- підвищення температури тіла до 38-38, 5 С чи вище;

- можлива блювота;

- постійні, ниючі болі в животі;

- рідкий, рясний стул з домішками води і рештків неперевареної їжі;

- можливий катар верхніх дихальних шляхів при ГКІ вірусної етіології;

- у великому відсотку випадків розвивається токсикоз з ексикозом.

Критерії тяжкості:

- ступінь дегідратації

- вираженість симптомів інтоксикації;

- характер, частота випорожнень;

- наявність та характер ускладнень.

ПАРАКЛІНІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ:

1. Копрограма – лімфоцити, ознаки порушення ферментативної функції кишечника;

2. Посів калу – виділення збудника та уточнення його виду; При необхідності проводять посів крові, блювотних мас, промивних вод шлунку, залишків їжі.

3. Вірусологічне дослідження калу – виділення вірусу;

4. Визначення антитіл до збудників методом ІФА (по можливості);

5. Визначення антитіл пасивної гемаглютинації – наростання титру антитіл (по можливості).

ЛІКУВАННЯ

1. Регідратаційна терапія.

Перевагу віддають оральній регідратації. Вона є основним методом регідратації при ексикозах 1-П ступенів, а при токсико-ексикозах Ш ступеню вона застосовується в поєднанні з парентеральною регідратацією. Для цього використовують глюкозо-сольові розчини.

Оральну регідратацію проводять в 2 етапи:

1-й етап: перші 4-6 годин зметою усунення водно-сольового дефіциту. При ексикозі 1 ступеня необхідний об”єм рідини складає 30-50 мл/кг маси тіла, при ексикозі П ступеня – 100 мл/кг маси тіла дитини.

Критерії ефективності 1 етапу оральної регідратації:

- зменшення втрат рідини з стулом та блювотою;

- зникнення спраги;

- підвищення тургору тканин;

- зволоження слизових оболонок;

- збільшення діурезу;

- зникнення ознак порушення мікроциркуляції.

При ефективності 1 етапу регідратації через 4-6 годин починають 2 етап, який є підтриманням поточних втрат рідини.

Приблизний об”єм розчину на цьому етапі 50-100 мл/кг маси тіла чи 10 мл/кг після кожного випорожнення.

Парентеральну регідратацію проводять при ексикозах Ш ступеня, при сполученні ексикозу з гіповолемічним шоком, при оліго- чи анурії.

У дітей парентеральну регідратацію в основному проводять ізотонічними розчинами глюкози, розчином Рингера лактат чи ізотонічним розчином натрію хлориду. Розчин Рингеру лактат непридатний для тривалого використання, оскільки є загроза виникнення гіпернатріемії.

Співвідношення розчинів глюкози та сольових розчинів залежить від типу обезводнення (ізотонічний, гіпотонічний, гіпертонічний). Ізотонічний тип обезводнення – 2: 1, гіпертонічний – 2: 1, гіпотонічний – 1: 1.

Колоїдні розчини (5% розчин альбумину, реополіглюкін) використовують тільки при наявності виражених ознак порушення мікроциркуляції чи гіповолемічному шоці.

При проведенні парентеральної регідратації необхідно враховувати:

1. Добову потребу в рідині та електролітах.

2. Тип і ступень дегідратації.

3. Рівень дефіциту рідини та електролітів.

4. Рівень поточних втрат рідини та електролітів.

2. Антибактеріальна терапія.

Показання до антибактеріальної терапії:

А)При всіх формах дітям до 1 року:

- дітям з імунодефіцитними станами;

- ВІЛ-інфікованим дітям у стадії СНІДу;

- дітям, які знаходяться на імуносупресивній терапії;

- дітям з гемолітичними анеміями.

Б) Холера незалежно від віку;

У разі потреби призначаються антибактеріальні препарати:

- триметоприм/сульфаметаксазол;

- препарати налідіксової кислоти;

- цефалоспорини 3 покоління.

Курс антибактеріальної терапії при ГКІ – 5-7 днів. Показанням до заміни препарату є його неефективність протягом 3 днів.

При холері препаратами вибору є еритроміцин, налідіксова кислота, нітрофуранові препарати, триметоприм/сульфаметаксазол, дітям старше 8 років - тетрацикліни.

При холері антибактеріальні препарати призначають після першого етапу регідратації, через 3-6 годин після госпіталізації.

3. Допоміжна терапія:

А) Ентеросорбція – перевага віддається алюмосілакатним сорбентам, які призначаються з перших днів захворювання.

Курс ентеросорбції при ГКІ – 5-7 днів.

Критерієм ранньої відміни препарату є нормалізація стула чи його затримка протягом 2 діб.

Б) Пробіотикотерапія: при відсутності антибактеріальних препаратів у призначеннях.

Курс пробіотикотерапії в гострому періоді ГКІ триває 5-10 днів.

Пробіотикотерапія також показана в періоді реконвалисценції ГКІ фізіологічними пробіотиками (у своєму складі містять нормальну мікрофлору) з метою відновлення нормальної мікрофлори кишечника протягом 3-4 тижнів.

В) Ферментотерапія: призначається в стадії реконвалисценції при наявності ознак дисферментатемії у дітей, які перехворіли на ГКІ. З цією метою показані препарати ферментів підшлункової залози (панкреатин тощо).

Курс ферментотерапії 2 3 тижні.

4. Дієтотерапія:

В гострому періоді ГКІ рекомендується зменшувати добовий об”єм їжі на 1\2 - 1\3. Можливе збільшення кратності годувань до 8-10 на добу у дітей грудного віку та при позивах на блювоту. На сьогодні найбільш фізіологічным вважається раннє, поступове відновлення харчування. Відновлення якісного та кількісного складу їжі здійснюється в максимально можливі короткі строки.

У дітей старшого віку рекомендується дотримуватися щадної дієти, З раціону виключається жирна, смажена, копчена, груба їжа.

У дітей 1 року життя вигодовування грудним молоком повинно зберігатися.

Дітям на штучному вигодовуванні в гострому періоді ГКІ звичайні адаптовані молочні суміші рекомендуеться заміняти на низьколактозні. Тривалість низьколактозної дієты індивідуальна. В раціон рекомендуеться вводити каші на воді, більш раннє призначення м”ясного пюре.

УСКЛАДНЕННЯ (лікування по відповідним протоколам):

- Синдром токсико-ексикозу;

- Синдром нейротоксикозу;

- Судомний синдром;

- Гострий набряк-набухання головного мозку;

- Гіпертермічний синдром;

- Інфекційно-токсичний шок;

- Гостра ниркова недостатність;

- Гостра серцево-судинна недостатність;

- Парез кишечнику;

- Приєднання вторинної бактеріальної інфекції тощо.

9. ПРОТОКОЛ

ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ ІЄРСИНІОЗА КИШКОВОГО У ДІТЕЙ

ШИФР МКХ –10-

А.04.6 Ентерит, спричинений Yersinia enterocolitica

А28.2 Позакишковий ієрсиніоз

Ієрсиніоз кишковий – гостре інфекційне захворювання, яке викликається Yersinia enterocolitica та характеризується симптомами інтоксикації, ураженням шлунково-кишкового тракту, печінки, суглобів, інших органів та систем.

Клінічні форми ієрсиніозу:

1. Шлунково-кишкова форма;

2. Псевдоапендикулярна форма, або синдром правої здухвинної ділянки;

3. Септична (генералізована) форма;

4. Гепатитна форма;.

5. Вузлувата еритема (нодозна);

6. Суглобова форма.

ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ:

КЛІНІЧНІ:

- початок гострий;

- інтоксикаційний синдром;

- тривала лихоманка – 1-2 тижні;

- висип - плямисто-папульозний, дрібнокрапчастий, розташований в складках шкіри, на грудях, навколо суглобів;

- може бути висип - геморагічний, у вигляді вузлуватої еритеми, висипка зберігається протягом 6-14 днів.

- симптом “капюшона”, “шкарпеток”, “носків”;

- збільшення печінки;

- може бути жовтяничний синдром;

- біль в животі розлитого характеру, частіше в нижній частині живота;

- бурчання та болючість в ілеоцекальній ділянці;

- діарея у вигляді ентериту, гастроентериту;

- “малиновий” язик;

- артралгії та артрити;

- збільшення селезінки.

ПАРАКЛІНІЧНІ:

1. Загальний аналіз крові - лейкоцитоз, нейтрофільоз, паличкоядерний зсув, прискорена ШОЕ, еозинофілія;

2. Загальний аналіз сечі – білок в незначній кількості, лейкоцити, циліндри – поодинокі;

3. Копрограма – слиз, поодинокі еритроцити, лейкоцити;

4. Бактеріологічний метод – виявлення збудника у випорожненнях, сечі, крові, гною, слизу з ротоглотки, лімфатичних вузлах (при необхідності);

5. Серологічний метод – реакція аглютинації (РА) та непрямої гемаглютинації (РНГА) з живою або вбитою культурою ієрсиній у динаміці. Діагностичні титри в РА – 1: 40 – 1: 160, а РНГА –1: 200. Найбільші титри аглютинінів у дітей з`являються на 2-4 тижні хвороби.

ЛІКУВАННЯ

1. Дієтотерапія. Дієта: при вираженому ураженні гепатобіліарної системи – стіл № 5 по Певзнеру; при перевазі кишкових розладів – стіл № 4 по Певзнеру, при всіх інших формах – стіл № 15 по Певзнеру;

2. Етіотропна терапія. При легкій формі – антибактеріальна терапія не проводиться.

При середньо-тяжкій та тяжкій формі: антибактеріальна терапія левоміцетином, цефалоспорини III – ІV покоління, аміноглікозиди. Курс лікування 7-10 днів.

3. Дезінтоксикаційна терапія – при легкій формі – значна кількість лужного пиття, при середньотяжкій та тяжкій формі – глюкозо-сольові розчини.

4. Десенсибілізуюча терапія (антигістамінні препарати).

УСКЛАДНЕННЯ:

(лікування згідно відповідних протоколів лікування)

- Токсико-ексикоз;

- Кардит;

- Гостра ниркова недостатність;

- Гостра печінкова недостатність.

10. ПРОТОКОЛ

ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ ЛЕПТОСПІРОЗУ У ДІТЕЙ